• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Політичні вчення в Голландії

Та Нового часу

ЛЕКЦІЯ №3. Політичні ідеї мислителів епохи Відродження

1. Політичні вчення періоду буржуазних революцій в Голландії і Англії (Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гобс).

2. Просвітництво. Проблема природних прав людини в політичних поглядах Ф. Бекона і Дж. Локка.

3. Раціоналістичні трактування політики в працях французьких просвітників.

Політичні вчення у Німеччині (німецька правова школа) будуть розглядатись у Темі 10. Правова, соціальна держава та громадянське суспільство.

Настання Нового часу пов'язане з розвитком капіталізму і ранніми буржуазними революціями в країнах Західної Європи, насамперед у Голландії та Англії (XVII ст.). У цей час буржуазія вимагала

· ліквідації станового ладу;

· встановлення юридичної рівності;

· забезпечення свободи й безпеки особи і приватної власності шляхом створення необхідних політичних і правових гарантій.

У боротьбі проти абсолютної монархії, дворянства й церкви ідеологи буржуазії прагнули відокремити питання

· політики

· держави

· права

· релігії.

З цією метою вони зверталися до ідей природного права і договірного походження держави.

Згідно з теорією природного права, держава і право створені не Богом, а суспільним договором людей відповідно до законів людського розуму. Вимоги людського розуму випливають з природи людей і складають приписи "природного права", якому має відповідати "позитивне право", тобто закони, встановлені державою. В період ранніх буржуазних революцій сформувалися два найважливіших напрями суспільно-політичної думки лібералізм і соціалізм. Перший із них мав антифеодальну спрямованість, другий - антикапіталістичну. Ці основні напрями суспільно-політичної думки набули подальшого розвитку в наступні століття.

Політичні вчення періоду буржуазних революцій в Голландії і Англії (Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гобс).

Вагомий внесок у розробку ранньобуржуазної політико-правової ідеології зробили видатні голландські мислителі Г. Гроцій і Б. Спіноза.

− (1583−1645) − один із засновників ранньобуржуазного вчення про державу і право. Серед його численних праць з цієї проблематики чільне місце посідає трактат "Три книги про право війни і миру" (1625). Згідно з теорією Г. Гроція, існує право природне і право волевстановлене. Джерелом першого є природа людини, людський розум, у якому закладено прагнення людей до спокійного і раціонального спілкування. Це право вимагає, зокрема, непорушності приватної власності.

Волевстановлене право автор поділяє на "божественне" і "людське".

До "людського" належать: 1) сімейне; 2) цивільне; 3) міжнародне право.

Державу у він визначає як "досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і спільної користі". В ній знаходить свій прояв властиве людській природі і представлене у природному праві розумне спілкування.

Додержавна стадія життя людей характеризується Г. Гроцієм як "природний стан", за якого не було не лише держави, а й приватної власності. Але розвиток людства і втрата ним першопочаткової "простоти" привели до поділу майна, появи приватної власності та утворення за взаємною згодою людей держави, метою якої є охорона власності кожного.

Ознакою держави Г. Гроцій вважав верховну владу, дії якої не підпорядковані ніякій іншій владі і не можуть бути відмінені на розсуд чужої влади. Атрибутами верховної влади є: 1) прийняття законів; 2) правосуддя; 3) призначення й керівництво діяльністю посадових осіб; 4) збирання податків; 5) вирішення питань війни і миру; 6) укладення міжнародних угод.

На думку Г. Гроція, форма державного правлінняне має суттєвого значення, оскільки джерелом будь-якої форми є суспільний договір. При створенні держави народ міг обрати ту чи іншу форму правління. Водночас мислитель негативно ставився до тиранії і віддавав перевагу одноособовій та аристократичній формам правління.

Особливу увагу Г. Гроцій приділяв питанню про право підданих чинити опір верховній владі. На його думку, піддані повинні підкорятися владі, оскільки її джерелом є суспільний договір, який мусить виконуватись і не може бути розірваний без згоди сторін. Із цього правила він робить виняток на "крайню необхідність", коли підданим загрожує велика і явна небезпека. Але навіть тоді озброєний опір припустимий лише за умови, що він не завдасть великого лиха державі й не призведе до загибелі багатьох невинних людей.

Теорії природного права і суспільного договору знайшли свій подальший розвиток у творчості великого голландського філософа й політичного мислителя Баруха (Бенедикта) Спінози (1632−1677), зокрема у його працях "Богословсько-політичний трактат" (1670) і "Політичний трактат" (1677).

У природному стані, вважав Б. Спіноза, люди мали право робити все на власний розсуд, однак реалізація цього права залежала від фактичної сили кожної людини. За відсутності у природному стані будь-якого спільного для всіх права неможливі самозбереження людей, їх безпечне існування, досягнення ними своїх бажань. Необхідність у самозбереженні штовхає людей до переходу з допомогою спільного договору від природного до громадянського стану, тобто до суспільства й держави, які Б. Спіноза не розрізняв.

Укладенням договору право і сила кожної людини були перенесені на суспільство й державу, яка приборкує пристрасті та непомірні устремління людей і примушує їх жити за "законами розуму" − у мирі й безпеці.

Відмітною ознакою громадянського стану Б. Спіноза вважає наявність верховної влади, втіленням якої є держава. Верховна влада не пов'язана ніякими законами, і всі повинні їй у всьому підкорятись. До відання верховної влади належать: 1) прийняття, тлумачення і відміна законів; 2) правосуддя; 3) призначення посадових осіб; 4) вирішення питань війни і миру. Водночас влада держави не поширюється на природне право, яке піддані зберігають і після укладення суспільного договору. У громадянському стані зберігається свобода совісті і слова, бо держава не в змозі примусити громадян думати й говорити саме так, а не інакше.

Відмінність між природним і громадянським станом полягає в тому, що в останньому на додаток до природного права людей з'являється ще й природне право держави, тобто загальне для всіх право, спільний гарант і захисник безпеки. Б. Спіноза заперечував право підданих на опір верховній владі, на зміну чи порушення конституюючих державу договорів і законів. Однак він вважав, що порушення державою умов суспільного договору руйнує сам договір, викликає у підданих обурення й виправдовує їхнє природне право на опір владі.

Форми держави Б. Спіноза оцінював залежно від ступеня досягнення в них мети громадянського стану − забезпечення миру й безпеки життя. Він розрізняє три основних форми держави:

· монархію

· аристократію

· демократію.

Мислитель рішуче засуджує абсолютну монархію, зазначаючи, що одна людина не може володіти вищим правом і всією могутністю держави, вона користується допомогою радників і наближених, яким довіряє своє й загальне благополуччя. Монархічна форма правління насправді виявляється прихованою аристократичною формою, а тому й найгіршою.

За аристократії влада належить певній кількості вибраних осіб. На думку Б. Спінози, ця форма правління краща від монархії, оскільки більшою мірою пристосована до збереження свободи. Народ не має права голосу, але, вселяючи страх можновладцям, зберігає за собою певну свободу.

Найкращою формою держави Б. Спіноза вважав демократію, за якої найповніше забезпечуються спільне благо, панування розуму і свободи. Відмінність демократії від аристократії полягає в тому, що в аристократії правителі обираються радою достойних громадян, а в демократії вони визначаються законом, установленим самим народом.

Б. Спіноза розробив проект монархії, згідно з яким верховна влада має належати представницькій установі, що приймає закони і контролює їх виконання посадовими особами. Влада монарха є досить обмеженою і зводиться до розв'язання можливих конфліктів у представницькому зібранні й виконання рішень. Це був своєрідний проект парламентарної монархії як однієї з демократичних форм державного правління.

Томас Гоббс (1588−1679) ідеї природного права і суспільного договору використовував для захисту абсолютної монархії і засудження революцій. Найвідомішою його працею з цього питання є "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської" (1651).

Т. Гоббс вважав, що всі люди були створені рівними щодо фізичних і розумових здібностей і мали однакові права. Але людина за своєю природою є істотою егоїстичною, жадібною і честолюбною і в додержавному стані панував принцип "людина людині - вовк і велася "війна всіх проти всіх".

Але людям властиві страх смерті та інстинкт самозбереження, який домінує над іншими пристрастями, а також природний розум, тобто здатність кожного тверезо міркувати про позитивні й негативні наслідки своїх дій. Це спонукає людей до пошуку шляхів самозбереження. За взаємною домовленістю люди довіряють одній особі (окремій людині чи зібранню) верховну владу над собою. Цією особою є держава, котра використовує силу й засоби всіх людей так, як вона вважає необхідним заради миру і спільного захисту.

Носій такої верховної влади є сувереном, всі інші виступають його підданими.

Таким чином держава створюється людьми для того, щоб з її допомогою покінчити з "війною всіх проти всіх", позбутися страху незахищеності й постійної загрози насильницької смерті. Уклавши одного разу суспільний договір і перейшовши до громадянського стану, люди втрачають можливість змінити обрану форму правління, звільнитися з-під дії верховної влади і не можуть вести боротьбу проти неї за винятком тих випадків, коли існує загроза самому їхньому існуванню.

Захист власного життя спирається на закон самозбереження, який є найвищим законом усієї природи й не може порушуватися навіть державою.

Повноваження верховної влади щодо підданих необмежені, причому її носій - суверен - ніяким договором з народом не зв'язаний і тому не несе перед ним відповідальності. Суверен сам видає й відміняє закони, оголошує війну та укладає мир, призначає всіх посадових осіб тощо. Його прерогативи неподільні й нікому не передаються.

Т. Гоббс вважав, що поділ влади веде до руйнування держави, оскільки розділені влади взаємно знищують одна одну. Він розумів, що обґрунтовує і можливість тиранічного використання такої необмеженої і безконтрольної влади держави, але віддавав їй перевагу перед зіткненням приватних інтересів і суспільними конфліктами.

Обґрунтовуючи необмежену владу держави, Т. Гоббс вважав можливими лише три форми її здійснення:

монархію

демократію

аристократію.

Відрізняються вони за ступенем придатності для здійснення тієї мети, задля якої були встановлені. Симпатії мислителя на боці монархії, бо вона, на його думку, краще від інших форм правління відображає і реалізує абсолютний характер влади держави.

Читайте також:

1. Cтатистичне вивчення причин розлучень.
2. II. Мета вивчення курсу.
3. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
4. IV. Вивчення нового матеріалу.
5. IV. Вивчення нового матеріалу.
6. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
7. V. Вивчення нового матеріалу.
8. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
9. Атомно-молекулярне вчення.
10. В.І. Вернадський і вчення про ноосферу
11. Вивчення
12. Вивчення антонімів

Переглядів: 1846