• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

РОЗГЛЯНЕМО ПРИКЛАД

Таблиця 2

Дані для факторного аналізу обсягу виробництва валової продукції

ВП_пл. = СЧП_п х СВЧ_п

ВП_ум = СЧП_ф х СВЧ_п

ВП_ф = СЧП_ф х СВЧ_ф

∆ВП_счп = ВП_у – ВП_п

∆ВП_свч = ВП_ф – ВП_у

∆ВП = ВП_ф –ВП_п

∆ВП = ∆ВП_счп + ∆ВП_свч

ВП_п = 800 х 1600 = 1280 тис. грн.

ВП_у = 1200 х 1600 = 1920 тис. грн.

ВП_ф = 1200 х 2000 = 2400 тис. грн.

∆ВП =2400 – 1280 = 1120 тис. грн.

∆ВП_счп =1920 – 1280 = 640 тис. грн.

∆ВП_свч =2400- 1920 = 480 тис. грн.

Якщо для дослідження даних розрахунків не достатньо мультиплікативної моделі валової продукції можна розширити за рахунок розчленування чинників на складові елементи, тоді величина валової продукції буде дорівнювати: СЧП х Д х Т (тривалість робочої зміни) х СГВ

Отже, тоді за методом ланцюгових підстановок ВП розраховується:

ВП_ум1 = СЧП_ф х Д_п х Т_п х СГВ_п

ВП_ум2 = СЧП_ф х Д_ф х Т_п х СГВ_п

ВП_ум3 = СЧП_ф х Д_ф х Т_ф х СГВ_п

ВП_ф = СЧП_ф х Д_ф х Т_ф х СГВ_ф

∆ВП = ВП_ф –ВПп

∆ВП_счп = ВП_ум1 –ВП_п

∆ВП_д = ВП_ум2 –ВП_ум1

∆ВП_т = ВП_ум3 –ВП_ум2

∆ВП_сгв = ВП_ф –ВП_ум3

∆ВП' = ∆ВП_счп +∆ВП_д + ∆ВП_т + ∆ВП_сгв

∆ВП_п = 800 х 255 х 8 х 0,78 = 1272960 грн

∆ВП_ум1 = 1200 х 255 х 8 х 0,78 = 1909440 грн

∆ВП_ум2 = 1200 х 258 х 8 х 0,78 = 1931904 грн

∆ВП_ум3 = 1200 х 258 х 8 х 0,78 = 1931904 грн

∆ВП_ф = 1200 х 258 х 8 х 0,97 = 2402496 грн

∆ВП = 2402496 – 1272960 = 1129536 грн

В т.ч. за рахунок зміни:

∆ВП_счп = 1931904 – 1909440 = 22464 грн

∆ВП_д = 1931904 – 1909440 = 22464 грн

∆ВП_т = 1931904 – 1931904 = 0

∆ВП_сгв = 2402496 – 1931904 = 470592 грн

∆ВП' = 636480 + 22464 + 470592 = 1129536 грн

3. Спосіб абсолютних різниць

Метод абсолютних різниць – є однією із модифікацій елімінування. Доцільно застосовувати для мультиплікативних моделей та мультиплікативно-адитивних (змішаних).

у = а(в-с); у = (а-в) с

Використання даного методу в аналізі господарської діяльності досить широке завдяки своїй простоті, особливо ефективне застосування даного методу тоді, коли вихідні дані мають абсолютне відхилення за факторнии показниками.

Розглянемо алгоритм розрахунку для мультиплікативної моделі типу:

у = а х в х с х d

∆b = b_ф – b_п

∆У_а =∆а х b_п x c_п x d_п

∆У_в = a_ф x ∆в х с_п х d_п

∆У_с = a_ф x b_ф x ∆c x d_п

∆У_d = a_ф x b_ф x c_ф x ∆ d

Алгебрагічна сума приростів повинна дорівнювати приросту даного показника, при розрахунку Уф – Уп

Таблиця 3

Допоміжна розрахункова таблиця

∆ВП кр = 400 х 255 х 8 х 0,78 = 636,48 грн

∆ВП д = 1200 х 3 х 8 х 0,78 = 22464 грн

∆ВП т = 1200 х 258 х 0,78 х 0 = 0

∆ВП сгв = 1200 х 258 х 8 х 0,19 = 470592 грн

∆ВП = 1129536 грн

3. Спосіб відносних різниць

Цей спосіб, як і попередній, використовується для вимірювання впливу факторів на результативний показник тільки в таких моделях, де результативний показник представлений у вигляді добутку факторів (типу Y = Х₁Х₂) та в комбінованих моделях типу Y = (Х₁ – Х₂) · Х₃. Він значно простіший за спосіб ланцюгових підстановок, що за певних умов робить його досить ефективним. Цей спосіб відрізняється від попередніх тим, що розрахунки впливу факторів на досліджуваний показник проводяться виходячи з відносних показників їх зміни, що виражені у відсотках або коефіцієнтах.

Розглянемо методику розрахунку впливу факторів за допомогою цього способу для моделі типу Y = Х₁Х₂Х₃.

Спочатку необхідно розрахувати відносні відхилення факторних показників за формулою:

.

Згідно зі способом відносних різниць для визначення впливу першого фактора на результативний показник необхідно базисне значення результативного показника помножити на відносне відхилення першого фактора, яке виражене у відсотках, і поділити на 100. Для спрощення розрахунків відносне відхилення факторів доцільно розраховувати в коефіцієнтах:

.

Вплив другого фактора визначається множенням базисного значення результативного показника, скоригованого на вплив дії першого фактора (позитивний вплив додається, негативний — віднімається), на відносне відхилення другого фактора, що виражається у відсотках, і результат поділити на 100:

.

Вплив третього фактора (і всіх наступних) визначається аналогічно: базисне значення результативного показника коригується на результат дії першого та другого факторів (додається чи віднімається залежно від напрямку дії) і отриманий результат множиться на відносне відхилення третього фактора:

.

∆ВП чп = 1272960 х 50 / 100 = 636480 грн

∆ВП д = (1272960 + 636480) х 1,17 / 100 = 22464 грн

∆ВП т = (1272960 +636480 + 22464) х 0 / 100 = 0

∆ВП сгв = 1272960 + 636480 + 22464) х 24,3 / 100 = 470592 грн

∆ВП = 1129536 грн

Тема 8. МЕТОДИ СТОХАСТИЧНОГО ФАКТОРНОГО АНАЛІЗУ

7.1. Поняття та завдання кореляційно-регресійного аналізу в економіці.

7.2. Передумови кореляційного аналізу.

7.3. Аналіз простої (парної) кореляції.

7.4. Множинна кореляція.

Функціональний зв’язок точний і повний, майже не залежить від впливу середовища.

Стохастичні зв’язки проявляються в тому, що при зміні факторної ознаки (х) змінюється розподіл одиниць сукупності за результативною ознакою (у). У ланцюгу «Х → У» одному значенню ознаки Х відповідає певна множина значень ознаки У, які варіюють і утворюють умовний ряд розподілу.

7. 1. Поняття та завдання кореляційно-регресійного аналізу в економіці

У сфері економічної діяльності причинна залежність між факторною та результативною ознаками майже не буває однозначною. Результативна ознака формується під впливом комплексу факторних ознак. Це свідчить про ймовірнісний характер зв’язку.

Якщо ж форма зв’язку визначає залежність результативної ознаки від факторної (чинника) неоднозначно, а з певною ймовірністю, вона неповна і називається кореляційним зв’язком (наприклад, зв’язок між урожайність і кількістю внесених добрив, між заробітною платою робітника і стажем його роботи, між собівартістю продукції і продуктивністю праці тощо).

В кореляційному аналізі розв’язують два основних завдання:

1. Описати залежність результативної ознаки (У) від фактора (Х) чи факторів (х_1, Х₂, ….Х_м) за допомогою математичного рівняння, тому що головною характеристикою кореляційного аналізу є лінія регресії. Це завдання в економічному аналізі називають іноді регресійним.

2. Оцінити тісноту зв’язку між результатом і фактором (факторами) за допомогою різних показників тісноти зв’язку (коефіцієнта парної кореляції, частинних коефіцієнтів кореляції, індексу кореляції, коефіцієнта детермінації та ін.). Це завдання називають кореляційним аналізом.

Крім основних, розглядають додаткові завдання:

1) оцінити суттєвість впливу факторів (чинників) на результат;

2) дати економічну інтерпретацію кореляційних характеристик;

3) графічно зобразити кореляційні характеристики.

Кореляційний зв’язок виражається за допомогою математичних рівнянь. За напрямом зміни ознак, що корелюють, зв’язок може бути прямим і оберненим. Прямий– при збільшенні (зменшенні) факторної ознаки збільшується і результативна ознака, обернений – обидві корелюючі ознаки змінюються в різних напрямках (наприклад, зв’язок між врожайністю культур і собівартістю продукції, між продуктивністю праці і собівартістю продукції).

Зв’язок між ознаками, які корелюють, описаний за допомогою рівняння прямої лінії називають лінійним, якщо ж він описується за допомогою рівняння будь-якої нелінійної функції (параболи, гіперболи, логарифмічної тощо), то його називають нелінійним.

Залежно від кількості розглядуваних ознак, кореляційний зв’язок може бути:

- простим (парним) – це зв’язок між двома ознаками (результативною (У) і чинником (Х));

- множинним – зв’язок між результативною ознакою (У) і двома або більше чинниками (Х1, Х2, …).

7.2. Передумови кореляційного аналізу.

Для кожного методу потрібно знати передумови його застосування.

Для кореляційного аналізу вони такі:

1. Чітке уявлення про причинно-наслідкові зв’язки між досліджуваними ознаками.

Важливо правильно вибрати результативну і факторну (факторні) ознаки. Інколи причини впливають на результат не безпосередньо, а опосередковано. Наприклад, прибуток – результат, а добрива і врожайність – це фактори. Врожайність впливає на прибуток безпосередньо, добрива опосередковано через врожайність. Тому в кореляційному аналізі потрібно розглядати фактори першого порядку або безпосередні, та 2, 3-го, або ж опосередковані.

2. Достатня варіація досліджуваних ознак, оскільки без варіації не можна виявити взаємозв’язків між ознаками. Але висока варіація ознаки свідчить про неоднорідність сукупності.

3. Якісна однорідність досліджуваних сукупностей. Відомо, що параметри рівняння регресії є середніми величинами і тільки в якісно однорідній сукупності вони будуть типовими характеристиками.

4. Досить велике число спостережень. Кількість одиниць спостережень повинна в 6-8 разів (а в деякій літературі в 10 разів) перевищувати кількість чинників, включених в рівняння регресії.

5. Випадковість і незалежність одиниць сукупностіодна від одної.

6. Ознаки повинні бути нормально розподілені.

7. Досліджувані ознаки повинні мати кількісний (числовий) вираз, якщо вони атрибутивні, тобто виражені словами.

7.3. Аналіз простої (парної) та множинної кореляції

Зв’язок між результативною і однією факторною ознаками називається парною або простою кореляцією. Якщо ж чинників більше – таку залежність називають множинною.

Основні завдання кореляційного аналізу:

1. Описання за допомогою рівняння регресії (рівняння кореляційного зв’язку) зв’язку між досліджуваними ознаками.

2. Оцінка тісноти зв’язку.

Передумови застосування кореляційного аналізу:

Ø наявність причинно-наслідкових зв’язків між досліджуваними ознаками;

Ø достатність варіації ( варіація вважається достатньою , якщо коефіцієнт

варіації V>10%);

Ø однорідність сукупності ( визначається за τ - критерієм );

Ø числовий вираз досліджуваних ознак.

Графічне зображення статистичних показників дає наочне уявлення про наявність зв’язку між досліджуваними ознаками. При побудові кореляційного поля на осі абсцис відкладають факторну ознаку, на осі ординат - результативну. На поле наносяться точки з координатами, які відповідають значенням ознак окремих одиниць спостереження. За розташуванням точок можна виявити характер залежності. Чим більший розкид точок по кореляційному полю, тим слабкіша залежність. Розкид точок у певному напрямі свідчить про прямий чи обернений зв’язок.

Залежно від форми зв’язку між факторною і результативною ознаками вибирають тип математичного рівняння. Прямолінійну форму зв’язку визначають за рівнянням прямої лінії

y_{x =} a₀ + a₁∙х ,

де y_x - теоретичні значення результативної ознаки;

a₀ , a₁ - параметри рівняння регресії.

Коефіцієнт регресії a₁ показує, на скільки зміниться результативна ознака при зміні факторної ознаки на одиницю.

При прямому зв’язку між корелюючими ознаками коефіцієнт регресії a₁ матиме додатне значення, при зворотному - від’ємне.

Параметри a₀ і a₁ рівняння регресії обчислюють способом найменших квадратів. Суть цього способу полягає в знаходженні таких параметрів рівняння зв’язку, при яких сума квадратів відхилень фактичних значень від теоретичних буде мінімальною:

∑( у-у_х) = min.

Спосіб найменших квадратів зводиться до складання і розв’язання системи двох рівнянь з двома невідомими:

n∙a₀ + a₁∙∑x =∑y

a₀∙∑x + a₁∙∑x²= ∑ x∙y.

Для оцінки тісноти зв’язку між досліджуваними ознаками застосовують:

Ø Індекс кореляції - універсальний показник, який використовують при будь-яких формах зв’язків:

Індекс кореляції змінюється в межах від 0 до +1.

Ø Коефіцієнт кореляції - використовують тільки при прямолінійних зв’язках :

Коефіцієнт кореляції знаходиться в межах від 0 до +1 при прямому зв’язку і від -1 до 0 - при зворотному зв’язку. Чим ближче коефіцієнт кореляції до ± 1, тим тісніший зв’язок між досліджуваними ознаками, чим ближче коефіцієнт кореляції до 0, тим слабший зв’язок між ознаками.

Ø Коефіцієнт детермінації, який показує, на скільки відсотків варіація результативної ознаки зумовлена варіацією факторної ознаки:

Приклад. Побудувати рівняння регресії, що описує залежність урожайності озимої пшениц, ц/гаі ( у) від якості грунту, балі (х). Оцінити щільність зв’язку між досліджуваними ознаками.

Таблиця 7.1

Вихідні та розрахункові дані для побудови рівняння регресії

№	у	х	у	х	у х	у	ух
1	33,4	74	1115,56	5476	2471,6	38,2669	182898,4
2	39,6	83	1568,16	6889	3286,8	40,5278	272804,4
3	39,8	83	1584,04	6889	3303,4	40,5278	274182,2
4	36,4	85	1324,96	7225	3094,0	41,0302	262990,0
5	37,6	84	1413,76	7056	3158,4	40,7790	265305,6
6	39,5	83	1560,25	6889	3278,5	40,5278	272115,5
7	40,2	87	1616,04	7569	3497,4	41,5326	304273,8
8	42,4	81	1797,76	6561	3434,4	40,0253	278186,4
9	40,2	75	1616,04	5625	3015,0	38,5181	226125,0
10	40,6	74	1648,36	5476	3004,4	38,2669	222325,6
11	42,2	70	1780,84	4900	2954,0	37,2621	206780,0
12	43,8	81	1918,44	6561	3547,8	40,0253	287371,8
13	43,9	87	1927,21	7569	3819,3	41,5326	332279,1
14	43,1	80	1857,61	6400	3448,0	39,7741	275840,0
15	35,9	69	1288,81	4761	2477,1	37,0109	170919,9
16	40,6	86	1648,36	7396	3491,6	41,2814	300277,6
17	43,0	79	1849,00	6241	3397,0	39,5229	268363,0
18	43,2	80	1866,24	6400	3456,0	39,7741	276480,0
19	33,0	72	1089,00	5184	2376,0	37,7645	171072,0
20	40,0	88	1600,00	7744	3520,0	41,7838	309760,0
21	42,2	83	1780,84	6889	3502,6	40,5278	290715,8
22	33,4	70	1115,56	4900	2338	37,2621	163660,0
23	40,0	89	1600,00	7921	3560	42,0350	316840,0
24	35,8	73	1281,64	5329	2613,4	38,0157	190778,2
25	43,8	81	1918,44	6561	3547,8	40,0253	287371,8
∑	993,6	1997	39766,92	160411	79592,5	993,60	6409716

25a+ 1997a= 993,6

1997a+ 160411a= 79592,5

a+ 79,88 a= 39,744

a+ 80,326 a= 39,856

Звідси, a= 19,6779

a= 0,2512

Рівняння регресії має вигляд: у = 19,6779 +0,2512х.

Коефіцієнт регресії a= 0,2512 показує, що із покращенням якості грунту на 1 бал, урожайність озимої пшениці підвищується, в середньому, на 0,2512 ц/га.

Для оцінки тісноти зв’язку між досліджуваними ознаками обчислюємо:

1) індекс кореляції :

= 0,56

2) Коефіцієнт кореляції :

= = 0,5

3) Коефіцієнт детермінації, який показує, на скільки відсотків варіація результативної ознаки зумовлена варіацією факторної ознаки:

R = 0,5х 100% = 25 %.

Варіація урожайності озимої пшениці на 25% зумовлена варіацією якості грунту, балів.

Суттєвість коефіцієнта кореляції перевіримо за допомогою F- критерію Фішера.

Формулюємо нульову гіпотезу Н: коефіцієнт кореляції є несуттєвим.

F=

F= = 7,57

При рівні ймовірності Р=0,95, число ступенів вільності становить:

На підставі заданого рівня ймовірності та визначеного числа ступенів вільності із таблиць визначаємо критичну точку : F=4,28

Так як фактичне значення F- критерію перевищує критичну точку , то нульова гіпотеза не приймається, тобто коефіцієнт кореляції є суттєвим.

При криволінійній формі зв’язку збільшення факторної ознаки призводить до нерівномірного збільшення ( або зменшення ) результативної ознаки.

7.4 Множинна кореляція

Для дослідження впливу двох і більше факторів на зміну результативного показника застосовують множинну кореляцію.

Припущення про існування лінійного рівняння множинної регресії може бути представлено у вигляді:

y_{x1, х2...хn =} a₀ + a₁∙х₁+ a₂∙х₂+ a₃∙х₃ + ··· + a_n∙х_n.

Окремі коефіцієнти рівняння регресії характеризують вплив відповідного фактора на результативний показник, при умові, що інші фактори еліміновані. Вільний член рівняння a₀ не має економічного змісту і не інтерпретується.

Параметри рівняння множинної регресії розраховують за системою нормальних рівнянь:

n∙a₀ + a₁∙∑x₁ + a₂∙∑x₂ =∑y;

a₀∙∑x₁ + a₁∙∑x₁^{2 +} a₂∙∑x₁∙х₂= ∑ x₁∙y;

a₀∙∑x₂ + a₁∙∑ x₁∙х₂ ⁺ a₂∙∑x₂²= ∑ x₂∙y.

Показниками тісноти зв’язку при множинній кореляції є парні, часткові, множинний коефіцієнти кореляції, множинний коефіцієнт детермінації і часткові коефіцієнти детермінації.

Парні коефіцієнти кореляції характеризують тісноту зв’язку між двома ознаками без урахування їх взаємодії з іншими ознаками:

Часткові коефіцієнти кореляції характеризують тісноту заявку результативної ознаки з однією факторною ознакою при умові, що інші факторні ознаки еліміновані:

Множинний коефіцієнт кореляції характеризує тісноту зв’язку між всіма досліджуваними в моделі факторами:

або

Множинний коефіцієнт детермінації розраховують за формулою:

D = R² ∙100%.

В свою чергу, множинний коефіцієнт детермінації розкладають на часткові коефіцієнти детермінації, які характеризують на скільки відсотків варіація результативної ознаки залежить від варіації кожної із факторних ознак.

D = d₁ + d₂ .

Для перевірки суттєвості коефіцієнтів регресії використовують критерій t- Стьюдента. Критерій Стьюдента обчислюють за формулою:

Перевірку істотності множинного коефіцієнта кореляції здійснюють за допомогою F- критерій Фішера:

F=.

Важливими показниками кореляційного аналізу є коефіцієнти еластичності і β - коефіцієнти.

Коефіцієнти еластичності показують, на скільки відсотків змінюється результативна ознака при зміні факторної ознаки на 1%. Обчислюють їх за формулою:

β - коефіцієнти показують, на скільки середніх квадратичних відхилень змінюється результативна ознака при зміні відповідного фактора на одне середнє квадратичне відхилення. Їх визначають за формулою:

Розділ 9. АНАЛІЗ РЕЗЕРВІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Поняття і класифікація резервів.

2. Принципи виявлення та мобілізації резервів.

3. Методика вимірювання та оцінки резервів.

1. Поняття і класифікація резервів

Основною метою економічного аналізу є пошук можливостей покращання результатів роботи підприємства, підвищення його ефективності. Для її досягнення необхідно відшукати внутрішні і зовнішні резерви.

Поки що немає однозначного визначення поняття "резерви". У перекладі з латинської мови слово reservere означає "економити, зберігати", а у французькій мові reserve – це "запас".

У спеціальній економічній літературі поняття "резерви" застосовується у двох значеннях: по-перше, як запаси, ресурси, необхідні для забезпечення безперебійного виробничого процесу, по-друге, як невикористані можливості подальшого розвитку та удосконалення наявного рівня виробництва, наприклад резерви зростання рівня продуктивності, оплати праці, резерви зниження собівартості продукції, резерви збільшення обсягу виробництва, прибутку, рентабельності тощо.

В економічному аналізі під резервами розуміють можливості поліпшення використання ресурсів підприємств у результаті удосконалення техніки і технології, організації праці і виробництва, подолання вузьких місць, а також приведення в дію виробничих ресурсів, які не використовувалися раніше.

Виявлення і використання резервів має велике значення. Так, мобілізація ресурсів виробництва дає змогу збільшити випуск продукції, поліпшити її якість при порівняно невеликих додаткових капітальних вкладеннях та незначному збільшенні витрат матеріалів, палива, енергії тощо. Використання резервів виробництва забезпечує значну економію суспільної праці, підвищення її продуктивності, здешевлення виробництва продукції, збільшення внутрішньовиробничих накопичень. Крім того, мобілізація резервів виробництва найбільш економічне джерело зростання ефективності виробництва.

На кожній ділянці виробництва є резерви. Це пояснюється не тільки можливими упущеннями, а й тим, що досягнення науки і техніки, передовий досвід впроваджуються у виробництво неодночасно. На тих ділянках, де вони ще не впроваджені, утворюються резерви. Чим швидше нові методи виробництва будуть розповсюджені, тим повніше будуть використані резерви виробництва.

Резерви неоднорідні за територіальними, часовими та іншими ознаками і тому вони класифікуються за простором, часом, стадією життєвого циклу виробу, видом ресурсів, стадією відтворення, економічною природою і характером впливу, способом виявлення тощо (табл. 15.1).

Таблиця 9.1

Класифікація господарських резервів

Отже, за просторовою ознакою резерви поділяються на внутрішні (мікрорівневі) і зовнішні (макрорівневі). Внутрішні (мікрорівневі) резерви – це резерви, які виявляються у суб'єкта господарювання. Зовнішні (макрорівневі) резерви – це резерви, дія і використання яких не залежать від суб'єкта господарювання.

За часом виділяють невикористані, поточні (короткострокові) і перспективні (довгострокові) резерви. Невикористані резерви – це ті резерви, які мали місце колись у минулому і своєчасно не були мобілізовані, тобто вже упущені. Поточні (короткострокові) резерви – резерви, які можуть бути реалізовані протягом року (місяць, квартал, півріччя). Перспективні (довгострокові) резерви – резерви, які можуть бути реалізовані пізніше ніж за рік. Реалізація їх пов'язана з розширенням або реконструкцією виробництва.

Виходячи із стадії життєвого циклу виробу резерви поділяються на передвиробничі, виробничі, експлуатаційні та утилізаційні. Передвиробничі резерви виявляються на передвиробничій стадії життєвого циклу виробу. Виробничі резерви виявляються на стадії виробництва. Експлуатаційні резерви визначаються в період експлуатації виробу.

На стадії утилізації виявляються утилізаційні резерви, що характеризують можливості скорочення витрат на утилізацію виробу.

Залежно від виду ресурсів резерви можуть бути трудові, засоби і предмети праці. Трудові резерви – це невикористані можливості щодо скорочення затрат праці шляхом зменшення чисельності працівників, ліквідації непродуктивних втрат робочого часу, підвищення продуктивності праці.

Резерви "засоби праці" пов'язані із заміною застарілого обладнання, його модернізацією, підвищенням продуктивності й інтенсивності використання.

Резерви "предмети праці" – це резерви, отримані в результаті економнішого використання сировини, матеріалів, скорочення браку у процесі виробництва тощо.

Важливо не тільки виявити й реалізувати резерви, пов'язані з працею, засобами і предметами праці, а й досягти збалансованості, оскільки вони взаємозалежні у процесі виробництва. Наприклад, мобілізація тільки трудових резервів при незмінних засобах і предметах праці не дозволить досягнути кращих виробничих результатів.

За характером ресурсів резерви поділяються на внутрішньовиробничі, загальновиробничі і позавиробничі. Внутрішньовиробничі резерви – резерви, пов'язані з більш економним використанням знарядь і засобів, предметів праці, робочого часу, підвищенням якості готового продукту (підвищення довговічності виробів, поліпшення споживчих якостей продукції, удосконалення технології виробництва).

Загальновиробничі резерви перебувають у нерозривному зв'язку з організацією виробничого процесу на підприємстві в цілому – удосконалення внутрішньозаводської спеціалізації основних і допоміжних виробництв, служб, розширення прямих кооперованих зв'язків, скорочення тривалості виробничого циклу, зменшення обсягів незавершеного виробництва, а також запасів матеріалів, палива і готової продукції.

Позавиробничі резерви – це ліквідація штрафів, пені, неустойок, скорочення міжзаводських перевезень, витрат на постачання, збут та ін.

За стадією відтворення резерви поділяються на резерви виробництва та обігу. Резерви виробництва – це ті резерви, які пов'язані з виробництвом, а резерви обігу – пов'язані з обігом.

Залежно від економічної природи і характеру впливу резерви можуть бути екстенсивного та інтенсивного характеру. Резерви екстенсивного характеру – це ті, котрі пов'язані із залученням додаткових ресурсів – трудових, земельних, енергетичних, матеріальних та ін. Резерви інтенсивного характеру пов'язані з раціональним використанням ресурсів.

Виходячи із способу виявлення, резерви поділяються на явні та приховані. Явні резерви – ті резерви, які легко виявляються за документами, матеріалами бухгалтерського обліку і звітності. Вони теж діляться на безумовні та умовні. Безумовні резерви – це резерви, що виникли внаслідок безумовних прорахунків у виробництві, реалізації, перевитрат і втрат ресурсів, і документально підтверджені. Наприклад, це можуть бути брак продукції, матеріалів, внутрішньозмінні простої техніки, обладнання, псування, крадіжки продукції тощо.

Приховані резерви – резерви, пов'язані із впровадженням нових технологій, передового досвіду, які не планувалися. Ці резерви можна виявити шляхом глибокого дослідження із застосуванням методів порівняльного міжгосподарського, функціонально-вартісного та інших видів аналізу.

Є й інші класифікаційні ознаки і, відповідно, види резервів залежно від конкретних умов, специфіки роботи підприємства і поставлених завдань.

2. Принципи виявлення та мобілізації резервів

У процесі раціонального пошуку і реалізації резервів важливо дотримуватися чітких принципів та умов. До них можна віднести такі принципи: провідної ланки, вузьких місць, врахування типу виробництва, одночасність пошуку резервів, визначення комплектності резервів, науковість, комплексність і системність, оперативність, регулярність, демократичність у пошуку резервів, економічне обґрунтування та запобігання повторному рахунку резервів (рис. 15.1).

Рис. 9.1. Принципи організації пошуку господарських резервів

1. Виявлення провідної ланки у підвищенні ефективності виробництва, означає, що потрібно шукати резерви щодо тих витрат, які займають основну частку у собівартості продукції і можуть дати більшу економію при мінімальних зусиллях.

2. Виділення вузьких місць, які перешкоджають підвищенню обсягів виробництва, прибутку і рентабельності та зниженню собівартості продукції.

3. Врахування типу виробництва – пошук резервів на масовому виробництві має вестися послідовно у такому напрямі: виріб – вузол – деталь – технологічна операція. Якщо має місце одиничне виробництво, тоді резерви аналізуються за окремими операціями виробничого циклу.

4. Одночасний пошук резервів передбачає виявлення невикористаних резервів за всіма стадіями життєвого циклу об'єкта чи виробу.

5. Визначення комплектності резервів необхідно для того, щоб економія одних видів ресурсів супроводжувалася економією інших, пов'язаних з ними. Наприклад, економія матеріалів без зменшення затрат праці і часу використання обладнання не дозволить налагодити випуск додаткової продукції.

6. Науковість означає застосування у пошуку резервів наукових розробок, спеціальних методик, методів і прийомів аналізу, системи показників тощо.

7. Комплексність і системність полягають у повному вивченні економічних явищ чи процесів за допомогою такої форми організації пошуку резервів, при якій дотримуються єдність та послідовність дослідження економічних явищ як цілісної системи у певному порядку – за етапами та у взаємозв'язку, а не відокремлено.

8. Оперативність – це принцип, що вимагає швидкого пошуку резервів, формування чітких висновків, рекомендацій, які слугують основою для своєчасного прийняття відповідних управлінських рішень щодо підвищення ефективності господарювання, а також контролю за їх виконанням.

9. Регулярність означає безперервне, постійне виявлення резервів, не дивлячись на можливі позитивні тенденції розвитку суб'єкта господарювання та окремих видів його діяльності.

10. Принцип демократичності стверджує, що до пошуку резервів необхідно залучити широке коло працівників підприємства.

11. Економічне обґрунтування резервів означає підтвердження їх відповідними розрахунками, точними цифровими викладками, поясненнями, які ґрунтуються на реальних даних і мають об'єктивний характер.

12. Запобігання повторному рахунку резервів досягається шляхом врахування при узагальненні резервів взаємодії різних факторів, які впливають на результати господарювання. Показовим є приклад підрахунку резервів зниження собівартості продукції, де часто застосовується повторний рахунок і як наслідок – завищення суми резервів. Це має місце тоді, коли визначають резерви за рахунок недопущення перевитрат коштів за кожною статтею витрат та окремо за рахунок збільшення обсягів виробництва. При цьому не враховується залежність між обсягами виробництва і статтями витрат. Зокрема, зі збільшенням обсягів виробництва пропорційно зростають умовно-перемінні витрати, а умовно-постійні не змінюються, що сприяє економії витрат за окремими статтями.

9.3. Методика вимірювання та оцінки резервів

Методика виявлення, вимірювання та оцінки і мобілізації резервів включає такі складові:

– визначення робіт з виявлення напрямів пошуку резервів;

– методи і способи вимірювання виявлених резервів;

– оцінка загального розміру резервів;

– заходи щодо практичної реалізації резервів.

Пошук резервів відбувається у кілька етапів: аналітичний, організаційний і функціональний.

Аналітичний етап призначений виявленню і вимірюванню резервів.

Організаційний етап включає систему конструктивних заходів з мобілізації виявлених резервів. До них можуть входити: удосконалення технології, організації, управління, матеріально-технічної бази виробництва, матеріального стимулювання працівників тощо.

Функціональний етап передбачає втілення в життя розроблених заходів, здійснення контролю над ними, а також оцінку результатів впровадження у виробництво, отриманого економічного ефекту.

Підрахунок резервів підвищення ефективності виробництва здійснюється за допомогою сукупності методів і способів економічного аналізу. Основними з них є: спосіб прямого рахунку, порівняння, детермінованого та стохастичного факторного аналізу, функціонально-вартісного аналізу, маржинального аналізу та ін.

Спосіб прямого рахунку здебільшого застосовується для підрахунку резервів, що мають екстенсивний характер. Для визначення резервів (наприклад, збільшення обсягу виробництва) необхідно додаткову кількість залучених ресурсів або величину втрат підприємства поділити на планову або можливу норму їх витрат на одиницю продукції. Є й інший спосіб підрахунку, зокрема такий, коли величина додатково залучених ресурсів перемножується на планову чи можливу їх віддачу (віддача основних засобів, матеріалів, продуктивність праці).

Приклад. На заводі у звітному році порівняно з планом додатково прийнято на роботу 45 робітників. Планова продуктивність праці одного робітника становить 14,5 тис. грн. Отже, резерв збільшення обсягу виробництва продукції за рахунок використання додаткових працівників становитиме 625 тис. грн (14,5 тис. грн / 45 осіб).

Порівняння найкраще застосовувати для розрахунку резервів інтенсивного характеру. У такому разі втрата чи економія ресурсів визначаються шляхом порівняння їх фактичних витрат з плановими, нормативними, а також з відповідними показниками кращих, передових підприємств, використовуючи для цього відносні показники (витрати матеріалів, затрати часу на одиницю продукції та ін.).

Так, резерви збільшення виробництва продукції розраховуються таким чином: понадпланові витрати ресурсів на одиницю продукції перемножуються на фактичний обсяг її виробництва (в натуральному вимірі) і ділиться на планову норму витрат або перемножується на плановий показник віддачі ресурсів (віддача основних засобів, матеріалів, продуктивність праці).

Приклад. У поточному періоді було вироблено 90 000 од. продукції. Витрати сировини на виробництво одиниці продукції становили 33 кг, а планові – 30 кг. Отже, перевитрати виробництва при перевитратах на одиницю продукції 3 кг (33 - 30) становили 270 т (3 ž 90 000). Це спричинило скорочення обсягів виробництва порівняно з планом на 9000 од. (270 т : 30 кг). Тому це є невикористаним резервом підприємства щодо збільшення обсягів виробництва.

Резерв можна розрахувати також іншим способом – шляхом перемноження кількості перевитраченої сировини на планову матеріал овід дачу: 270 т ž 33,33 " 9000 од.

Методи детермінованого факторного аналізу широко використовуються в економічному аналізі для виявлення і підрахунку резервів підвищення ефективності виробництва. Серед численних методів слід назвати насамперед метод різниць (абсолютних, відносних, ланцюгових підстановок) та інтегральний метод.

Приклад. Розрахувати резерви збільшення обсягу виробництва продукції за такими вихідними даними: середня чисельність робітників підприємства становить 180 осіб, а можлива у плановому періоді (потенційна) середня продуктивність праці – 40 тис. грн. В наступному періоді візьмуть на роботу ще 10 робітників. При цьому продуктивність праці завдяки удосконаленню організації та технології виробництва підвищиться на 3 тис. грн.

Визначимо спочатку резерв збільшення обсягу виробництва за рахунок збільшення чисельності працівників (PQч):

де – приріст середньої чисельності робітників, осіб;

– можлива середня продуктивність праці, тис. грн.

2. Резерв збільшення обсягу виробництва за рахунок зростання продуктивності праці (PQП) становитиме

де – приріст середньої продуктивності праці (різниця між можливим у наступному періоді рівнем і фактичним), тис. грн;

– фактична середня чисельність робітників, осіб.

3. Загальний резерв збільшення обсягу виробництва за рахунок обох факторів (PQ) дорівнює:

PQ = PQЧ + PQП = 400 + 540 940 (тис. грн).

Крім названих методів для розрахунку резервів застосовуються методи стохастичного факторного аналізу, функціонально-вартісного аналізу, маржинального аналізу та ін.

Читайте також:

1. Абсолютні синоніми (наприклад, власне мовні й запозичені) в одному тексті ділового стилю вживати не рекомендується.
2. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу за Фішером. Приклад
3. Базові та прикладні класифікації
4. В чому полягає явище тунелювання через потенціальний бар’єр, наведіть приклади.
5. Визначення і приклади
6. Врахування витраті втрат електроенергії. Приклад складання електробалансу.
7. Головною метою наукової діяльності в системі вищої освіти повинен стати розвиток фундаментальних та приклад­них досліджень.
8. Деякі приклади застосування ППП
9. Дієслова з префіксом дис-виражають значення ліквідації дії, названої безпрефіксним дієсловом, наприклад: гармонізувати – дисгармонізувати, асоціювати – дисасоціювати.
10. Для одиничного і дрібносерійного виробництва норма витрати визначається як укрупнена, наприклад, на 1000 станко-годин роботи даного виду роботи устаткування
11. Додаток И - Приклад виконання ремонтного креслення деталі
12. Етикет – (прикріплювати) установлений порядок поведінки в товаристві, певному оточенні, наприклад, придворний етикет, дипломатичний етикет.

Переглядів: 5102