• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суть, завдання і принципи планування.

Характеристика класифікаційних груп менеджерів.

Працівників, зайнятих у сфері управління, класифікують за такими ознаками:

1. за видом діяльності: - працівники розумової праці («білі комірці»);

- працівники фізичної праці («сині комірці»);

2. за категоріями: - керівники;

- спеціалісти;

- службовці;

- молодший обслуговуючий персонал;

3. за рівнем (ступенем) системи управління: - вища;

- середня;

- низова ланки;

4. за галуззю діяльності: - промисловість;

- с/г;

- будівництво;

- торгівля і інше;

5. за посадою: - директор;

- начальник цеху;

- завідуючий відділом;

- економіст;

- бухгалтер;

- дизайнер;

- програміст;

- секретар та інші;

6. за кваліфікаційними категоріями спеціалістів: - спеціалісти 1 категорії;

- 2 категорії;

- 3 категорії;

- без категорії.

Оскільки на підприємствах, в організаціях і установах будь-якої галузі народного господарства функції управлінського персоналу зводяться до керівництва, розробки рішень і підготовки інформації, прийнято здійснювати їх поділ на 3 категорії: керівники, спеціалісти і технічні виконавці.

Керівники підприємств, служб і підрозділів здійснюють підбір і розстановку кадрів, координацію роботи окремих виконавців, різних ланок апарату управління або виробничих підрозділів, контроль і регулювання процесу виробництва, адміністративно-розпорядчі функції, мобілізацію колективів на виконання програмних завдань.

Спеціалісти керують техніко-економічними і технологічними процесами виробництва. До категорії спеціалістів належать працівники, зайняті інженерно-технічними, економічними, с/г, зоотехнічними, рибницькими, лісовими роботами, медичним обслуговуванням, народною освітою, а також працівники науки, мистецтва і культури, спеціалісти на роботах, пов’язаних з міжнародними зв’язками, спеціалісти юридичної служби.

Технічні виконавці виконують допоміжну роботу, пов’язану з реалізацією управлінських функцій, обліком і контролем, підготовкою і оформленням документації, господарським обслуговуванням.

Отже, найменування посад керівників залежать від об’єкта керівництва, спеціалістів – від характеру функцій або сфери діяльності, а технічних виконавців – від видів робіт.

Планування – це вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

Планування як функція менеджменту – це конкретизація цілей у системі показників соціально-господарської діяльності організації та розроблення стратегії й тактики виробничої, управлінської діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту і виконання розроблених планів.

Планування – не одноразова дія, а безперервний процес, зумовлений реакцією організації на зміни зовнішнього середовища, визначенням нових або уточненням старих цілей, що потребують внесення у плани корективів. Працівники, які беруть участь у процесі планування, не просто виконують належні функції, а діють творчо і здатні до змін характеру дій, якщо того вимагають обставини.

Планування в менеджменті має такі завдання:

- свідома організація виробничо-господарської діяльності;

- спонукання працівників «заглядати в майбутнє», тобто прищеплення їм здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку організації;

- використання плану як критерію для контролю фактичних параметрів;

- організація щоденної особистої праці всіх працівників управління.

Принципи планування:

1. Принцип повноти передбачає необхідність охоплення планом усіх параметрів чи дій у сфері яких стосуватиметься майбутня діяльність. Якість планування визначають тим, наскільки точно і вичерпно сплановано окремі види діяльності.

2. Принцип точності. За комплексного планування ризик допустимих неточностей є високоймовірним. Неточності можуть бути настільки відчутними, що це суттєво впливатиме на достовірність результату. Тому плани мають бути конкретизовані і деталізовані настільки, наскільки дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності фірми.

3. Принцип економічності. Економічність плану повинна визначатися з урахуванням здійснення і дотримання відносин «витрати на планування – вигоди від реалізації плану».

4. Принцип гнучкості полягає у здатності планів і процесу планування змінювати свою спрямованість з огляду на непередбачені обставини. Згідно з цим принципом плани слід складати так, щоб у них можна було вносити зміни відповідно до змін внутрішніх і зовнішніх умов.

5. Принцип безперервності полягає в безперервності планування на підприємствах. У розроблені плани відповідно до результатів виконання попередніх планів і з врахуванням змін зовнішнього середовища оперативно вносять корективи.

6. Принцип участі полягає в участі кожного працівника організації в плановій діяльності незалежно від посади і функції, яку він виконує.

4. Стратегічне і оперативне планування.

Стратегічне планування– планування на перспективу, яке вказує напрям дій для забезпечення реалізації місії підприємства.

Стратегічне планування – це вид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов’язаних із визначенням стратегії діяльності організації, тобто комплексного плану перспективного розвитку організації.

За своїм змістом стратегічне планування передбачає формулювання місії, визначення цілей організації, аналіз її стану на засадах оцінки факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ, оцінку стратегічних альтернатив і вибір стратегії діяльності.

Стратегічне планування здійснюється невеликим за чисельністю (5-10 осіб) спеціальним плановим відділом, а розроблені ним стратегії повинні розглядатися на нарадах вищого керівництва один раз на рік.

Етапи стратегічного планування:

1. Інформаційне забезпечення стратегічного планування. Полягає в підборі, класифікації та підготовці до використання інформації щодо розроблення стратегії, яка надасть достатньо повну та об’єктивну характеристику факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, можливих стратегій та методичного забезпечення. Важливою є необхідність використання сучасних інформаційних технологій.

2. Визначення місії і цілей організації. Місія – це чітко визначена причина існування організації.

Місія може охоплювати такі напрями:

- турботу про працівників;

- турботу про виробництво;

- політику зростання та фінансування фірми;

- виробничі технології;

- задоволення потреб споживачів;

- публічне оголошення переконань і цінностей;

- методи виходу і функціонування на ринку, пошуку потенційних ринків.

Цілі – це конкретний очікуваний стан організації. Вони бувають довгостроковими (5 і більше років), середньостроковими (1-5 років) і короткостроковими (до 1 року).

3. Вибір методів аналізу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. На цьому етапі використовують такі методи дослідження, як порівняння, експертних оцінок, системного аналізу, статистичного і соціологічного дослідження, сукупної думки збутовиків та споживачів.

4. Оцінка і аналіз факторів зовнішнього середовища. Суть його полягає в дослідженні представлених факторів.

5. Оцінка і аналіз факторів внутрішнього середовища. У процесі оцінювання і аналізу факторів внутрішнього середовища організації важливою є оцінка конкурентоспроможності продукції підприємства.

6. Виконання розрахунків, обґрунтувань, проектних розробок. Суть його полягає у визначенні найважливіших показників (економічних, соціальних, технологічних), які найповніше характеризують очікувані стратегії та виявлені тенденції їх зміни, а також у доборі необхідних проектних заходів, що забезпечують формування стратегій.

7. Формування варіантів стратегій (стратегічних альтернатив). Особливість цього етапу полягає в розробленні можливих для організації варіантів стратегічних планів, тобто базових стратегій або окремих складових одного стратегічного плану.

8. Вибір оптимальної стратегії. Це найважливіший етап стратегічного планування, який полягає у виборі оптимальної стратегії діяльності організації на основі оцінювання таких факторів: очікувана ефективність, рівень ризику, ринкова ситуація, вплив минулих стратегій, вплив власників, залежність від фактора часу, вплив внутрішнього і зовнішнього середовища.

9. Оцінювання стратегії. Полягає у з’ясуванні її відповідності місії та цілям організації, а також у правильності добору методів аналізу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Це забезпечує, з одного боку, очікувану цілеспрямованість стратегії, з іншого – достовірність аналізу вихідної інформації.

Оперативне (поточне) планування – планування роботи на короткі проміжки часу, в процесі якого деталізуються плани підрозділів і служб підприємства і відбувається їх коригування у зв’язку зі зміною обставин, не передбачених тактичними планами.

Оперативне планування – різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов’язаних із розробленням оперативного плану з метою реалізації обраної стратегії.

Етапи оперативного планування:

1. Інформаційне забезпечення оперативного планування. Полягає в підборі, класифікації та підготовці до використання інформації щодо формування системи планових параметрів, здійснення процесу бюджетування, формування альтернативних оперативних планів, методичного забезпечення.

2. Оцінювання та аналізування сильних і слабких позицій організації.

3. Вибір і формування планових параметрів. Його завдання полягає в розробленні системи економічних, технологічних, соціальних показників, покликаних сприяти реалізації обраної стратегії діяльності з використанням наявного інформаційного забезпечення.

4. Формування бюджету (бюджетування).Процес формування бюджету – збалансованого плану надходжень і видатків – у межах оперативного планування називається бюджетуванням.

5. Вибір адміністративних важелів. Адміністративні важелі формуються на основі тактики, політики, процедур та правил. Тактика ґрунтується на короткотермінових планах. Політика є загальним керівництвом до дій і прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей. Процедурами є дії, які необхідно здійснювати в конкретній ситуації. Правило вказує на те, що повинно бути зроблено в конкретній ситуації.

6. Формування альтернативних варіантів оперативних планів. На цьому етапі здійснюють розроблення альтернативних варіантів методів менеджменту – оперативних планів, тобто конкретних способів впливу керуючої системи організації на керовану з метою досягнення цілей, виконання завдань та встановлених показників.

7. Вибір варіанта оперативного плану, який відповідає прийнятій стратегії і є передумовою формування управлінського рішення.

Важливим напрямом планування в організації є формування бізнес-плану.

Бізнес-план – це документ, що містить систему заходів чи програму дій, пов’язаних часом і місцем реалізації, узгоджених з метою і ресурсами та спрямованих на отримання прибутку на засадах реалізації підприємницького проекту.

Читайте також:

1. V. Завдання.
2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
5. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
6. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
7. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
8. Амортизаційні відрахування: суть, значення, види
9. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
10. Антикорупційні принципи
11. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
12. Аудит, його мета та завдання

Переглядів: 2874