• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сучасні інтеграційні угруповання країн. Західноєвропейська інтеграція.

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угрупо­вань. Серед них можна виділити: в Західній Європі - Європейський
Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); в Північній Америці - Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеансь­кому регіоні - Тихоокеанське економічне співтова­риство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угрупо­вання за­хідноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно - Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання - Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шестіркою провідних європейських країн - ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1. Європейського об’єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 р., а набула чинності в 1952 р.);

2. Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄС укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);

3. Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чин­ності в 1958 р.).

Під час створення ЄС були проголошені його завдання:

· поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;

· введення спільного митного тарифу у торгівлі з третіми країнами;

· ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів та послуг;

· загальна політика в галузях транспорту і сільського гос­подарства;

· створення валютного союзу;

· уніфікація податкових систем;

· зближення законодавств країн-учасниць;

· розроблення принципів узгодженої економічної політики.

Для довідки. Європейський Союз має свій прапор: на блакитному тлі ко­ло з дванадцяти золотих зірок. Замкнене коло зірок символізує союз країн-чле­нів, а число 12 - їх кількість. Кількість зірок залишатиметься постійною, тобто 12, незалежно від того, яка кількість країн входитиме до ЄС, оскільки число 12 є символом досконалості та достатку.

Європейський Союз має свій гімн: прелюдію до останньої части­ни Дев’ятої симфонії Бетховена. Загальноприйнята назва прелюдії “Ода радості”, але у цьому контексті вона також має значення оди свободі, почуттю спільності та миру між громадянами країн, які вирішили об’єдна­тись, та тими, хто вільно приєднається до них.

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони віль­ної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни - з 1995 р.). З 1998 року Європейський Союз веде переговори з шістьма країнами-кандидатами про вступ до цієї організації: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією.Серед цих країн найліпші шанси для вступу мають Польща, Угорщина, Чехія, хоча і вони не мають шансів на вступ до ЄС раніше 2004 року, що обумовлено внутрішніми труднощами в ЄС. Переговори з Болгарією, Латвією, Литвою, Румунією та Словаччиною розпочнуться тільки після того, як вони наблизяться до критеріїв,

необхідних для вступу до Євросоюзу. Виявляють бажання (але мають дуже мало шансів у недалекому майбутньому) вступити в ЄС Хорватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалістичних країн Європи тільки Росія, Бєларусь та Югославія не задекларували мети приєднання до ЄС. У самому ж Союзі планують до 2015-2020 року збільшити кількість членів до 30-35.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні орга­ни та елементи національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та ви­конавчі органи:

· Рада міністрів - законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС.

· Європейська рада - верховний орган, до складу якого входять гла­ви держав і урядів країн-членів ЄС.

· Комісія Європейського Союзу - виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів.

· Європейський парламент – орган, що контролює діяльність комісії і затверджує бюджет.

· Суд ЄС - вищий судовий орган, який забезпечує виконання дого­ворів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допо­міжні заклади - різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіонального регулювання.

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержав­ні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах-членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію.

Законодавчими для всіх країн-членів ЄС, але з різним ступенем обов’язковості, є також регламенти, директиви, рішення, рекомендації та думки.

Прийняття будь-яких нормативних актів, які протирічать праву ЄС, на території країн-членів не допускається.

Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який за­тверджує бюджет ЄС.

Дохідна частина бюджету ЄС формується за рахунок:

а) власних коштів, які складаються із ввізного мита, яке компен­сує різ­ницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку; митних податків за загальним митним тарифом; частини податку на додану вартість; інших коштів.

б) внесків країн-членів (1,2-1,3% ВВП всіх країн).

Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведення спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар’єрів на аграрний ринок ЄС прак­тично не надходять товари зі світового аграрного ринку, ціни на якому значно нижчі.

Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, що хочуть стати членами ЄС були визначені на нараді в Копенгагені у 1993 році ("копенгагенські критерії"). Це:

- стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну владу закону, права людини і національних меншин;

- ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єдиним ринком ЄС;

- здатність виконувати членські обовязки, серед яких підтримка цілей Європейського валютного союзу.

Існують і так звані Маастріхтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів. Серед них потрібно виділити наступні:

- -низький рівень інфляції (не вище 3% на рік);

- помірно стабілізовані обмінні курси валют;

- мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4% ВВП);

- прийнятна квота національного боргу.

Слід відзначити, що і теперішні члени ЄС не всі відповідають згаданим критеріям (зокрема Греція).

Всебічна інтеграція в організаційні структури світового господарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України. Розвиток економічної інтеграції України в ЄС відбувається відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною підписана 16 червня 1994 р. в Люк­сембурзі. 30 листопада 1995 р. Європарламент ратифікував цю Угоду. Україна першою з країн колишнього СРСР підписала з ЄС таку угоду. Основними завданнями Угоди є:

· розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;

· сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам;

· закладання фундаменту для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культурного співробітництва;

· підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демокра­тії та закінчення переходу до ринкової економіки.

Сьогодні вже визначені основні етапи руху України до Європи: вступ до СОТ; отримання статусу країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі з ЄС і отримання статусу його асоційованого члена.

Крім ЄС, в Європі значна роль належить ще одному економічному угрупованню - Європейській асоціації вільної торгівлі. Створена вона в 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особли­вим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії з Швейцарією.

Принципи діяльність ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС:

· за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автоно­мія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;

· відсутні наднаціональні органи. Рада, в яку входять представни­ки усіх країн-членів ЄАВТ, може ухвалювати рішення лише одноголосно;

· країни-члени її частково не відмовляються від свого суве­ренітету;

· ЄАВТ - це зона вільної торгівлі, причому режим вільного безмит­ного товарообігу між країнами-членами діє лише для промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію.

ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угруповання, як ЄС. Ще в 70-х роках вийшли з ЄАВТ і вступили в ЄС Великобританія, Данія, Португалія, а в 1995 р. - Австрія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існують в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворилась зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквіду­вались мита і змен­шувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. В 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейсь­кого простору. Згідно з цією угодою країни-члени ЄАВТ з 1993 р. вво­дять у своє законодавство правові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, послуг, а також конкурентної політики. Інтеграція рин­ків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об’єдна­ло держави, що досі розвивалися, грунтуючись на різних економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбульської декларації і об’єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спіль­ного підприємництва.

1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка). Здійснює політику поступового (до 2000 р. - повного) звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення спів­робітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науко-вій) сприяє регіональне об’єднання - Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Воно об’єднує такі країни-члени: Австрію, Боснію-Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Румунію, Україну. У діяльності робочої групи бере участь німецька земля Баварія. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи то­що); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Сек­ретаріат проектами ЦЄІ, надісланими керівником програми ЦЄІ, Євро­пейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Цент­ральної та Східної Європи у їх зусиллях трансформувати свої політичні та економічні структури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конст­руктивний діалог.

Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північно­американський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 360 млн. споживачів у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю) (НАФТА). На державному рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена в 1988 р., а в 1992 р. до неї приєдна­лась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквіда­цію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конф­ліктів між її учасниками. Повноцінний Північно-американський спільний ринок, за планами організаторів НАФТА, може бути створений до 2010 р.

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці. У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р. Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об’єднує країни з населенням загальною чисель­ністю понад 200 млн. осіб і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд. доларів. Результатом такого об’єднання є те, що 90% взаємної торгівлі країн-чле­нів звільняються від будь-яких тарифних бар’єрів, а щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна структура та митні правила

МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угруповань у сучасному світі. Так, у період з 1991 до 1995 р. обсяги експорту та імпорту між країнами - його учасницями зросли майже на третину, з іншими країнами світу відповідно на 8,24% і 22,71%, а сукупний взаєм­ний торговельний оборот виріс з 4 млрд. до 14,4 млрд. дол. США на рік. Різко збільшились обсяги інвестицій в економіки країн-учасниць угоди. Наприклад, за 1995 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку Бразилії становив 3,3 млрд. дол. США, а у 1996 р. цей показник зріс до
6 млрд. дол. США. МЕРКОСУР прагне до встановлення ділових стосунків з іншими інтеграцій­ними угрупованнями. Так, у 1995 р. МЕРКОСУР під­писав з Європейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробіт­ництва, згідно з якою вже з 2005 р. передбачено створення зони вільної торгівлі між двома регіональними об’єднаннями. Необхідно відзначити позитив­ні перспективи подальшого розвитку торговельно-економічного співробітництва між Україною і країнами-членами МЕРКОСУР. Вже укладено низку угод з Аргентиною і Бразилією, а продукція підприємств України вже відома на їх ринку. Це сприяє виходу України на ринки інших країн Південної Америки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, з якими тісно пов’язані південноамерикансь­кі країни.

Менш за все розвинені інтеграційні процеси серед країн Африки. У 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Магрібу, договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональноі інтеграції. Але широкого співробіт­ництва не вдалося досягти через замкненість національних кордонів.

Економічна відсталість та відсутність міждержавних зв’язків не дають змоги швидко створити на африканському континенті інтеграційні угруповання. В планах Організації африканської єдності є ідея створення до 2005 р. Африканського економічного співтовариства.

Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії по­в’язують передовсім зі створенням Азіатсько-Тихоокеанського економіч­ного співробітництва (АТЕС). Співтовариство об’єднує Японію, США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, зокрема країн-членів АСЕАН - Асоціації країн Південно-Східної Азії, Китай та Океанію. Таке співтовариство лише формується, тому ідуть пошуки шляхів співробітництва, а саме регіональне угрупован­ня складається ніби із різних блоків. Так, АСЕАН, яка об’єднує Індоне­зію, Малайзію, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, Бруней, утворена ще в
1967 р., але лише в 1992 р. її учасники поставили за мету протягом 15 ро­ків створити зону вільної торгівлі. Водночас кожна з країн АСЕАН тісно пов’язана з економікою США, Японії, Гонконгу, Південної Кореї, Тайва­ню. Інтеграційні процеси в цьому регіоні найактивніші на мікрорівні на основі діяльності транснаціональних корпорацій.

Для використання нерівномірно розподілених природних та еко­номічних ресурсів, отримання вигод від спеціалізації окремих країн утво­рюються економічні угруповання у формі торгових блоків (наприклад, Арабський спільний ринок), організацій для створення спільних проектів (наприклад, Комітет по Меконгу), валютних союзів (наприклад, Азіатсь­кий кліринговий союз), інвестиційних інститутів (наприклад, Азіатський банк розвитку), товарних асоціацій (наприклад, Міжурядовий союз країн-експортерів міді та країн-експортерів бананів тощо).

Читайте також:

1. Агропромислова інтеграція. Агропромисловий комплекс (АПК).
2. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
3. Багатозначність слів у сучасній українській мові
4. Болонський процесс як засіб інтеграції у вищу освіту європейських країн.
5. Визначення конституційного права зарубіжних країн.
6. Визначення поняття «Економіка підприємства» у сучасній економічній літературі
7. Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації
8. Головними видами контролю успішності учнів у сучасній школі є: випереджувальний, поточний, періодичний, підсумковий.
9. Головні інтеграційні об”єднання світу
10. Демократичні основи політичного життя суспільства. Сучасні концепції демократії.
11. Діяльність груп інтересів в сучасній Україні.
12. Діяльність та розповсюдження НРР в сучасній Україні. 1 страница

Переглядів: 965