• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості регулювання банківської діяльності в сучасних умовах.

Розрахункові операції.Розрахункові операції пов’язані з функцією банку як посередника в розрахунках. Існує декілька форм розрахунків і видів операцій, які можна об’єднати в дві групи — інкасові й акредитивні.

Найбільш масові — інкасові (від італ. incasso — виторг) операції, за допомогою яких банк за зданими йому клієнтами розрахунковими документами, чеками, векселями та іншими платіжними вимогами) одержує гроші і зараховує їх на поточні рахунки. Якщо кредитор (одержувач грошей) і боржник (плат- ник) виступають у ролі клієнтів того самого банку, то техніка розрахунків зводиться до того, що банк на основі зданих йому розрахункових документів списує гроші з поточного рахунка боржника і зараховує їх на поточний рахунок кредитора.

Якщо ж кредитор і боржник є клієнтами різних банків, то, перш ніж зарахувати гроші на поточний рахунок кредитора, банк кредитора повинен одержати їх у банку боржника Однак клієнти кожного банку видають зобов’язання клієнтам інших банків і самі одержують від них зобов’язання, тобто мають платіжні вимоги до них Отже, банк не тільки одержує гроші від інших банків, а й повинен платити їм за зобов’язаннями своїх клієнтів.

Тому практика розрахунків між банками зводиться до обміну зустрічними вимогами через розрахункові палати — організації, створені комерційними банками для обміну зустрічними вимогами своїх клієнтів.

Сутність розрахунків через розрахункову палату полягає в такому. Кожен банк — член розрахункової палати — щодня складає відомості чеків і векселів, зданих йому на інкасо клієнтами, окремо за кожним банком — членом розрахункової палати. Ці відомості разом з чеками і векселями направляються в розрахункову палату. Служ- бовці розрахункової палати на підставі отриманих відомостей складають загальну розрахункову відомість, у якій визначається кінцевий результат обміну платіжними документами: хто з банків боржник і хто — кредитор.

Ця відомість направляється до центрального банку, а чеки і векселі — до банків, клієнтам яких вони видані. Згідно з даними розрахункової відомості, центральний банк списує гроші з поточних рахунків комерційних банків-боржників і зараховує їх на поточні рахунки банків-кредиторів. У зв’язку з установленням кореспондентських зв’язків між комерційними банками в нас також виникає потреба в створенні розра- хункових палат (розрахункових центрів).

Акредитиви поділяються на туристські (грошові) і комерційні. Туристський акредитив — це грошовий документ, виданий банком клієнту з проханням до зазначеного в ньому відділенням банку чи банками-кореспондентами у своїй країні або за кордоном оплачувати в межах визначеної суми протягом визначеного часу чек, виписаний власниками акредитива. Туристам, що виїжджають за кордон, акредитив може бути виписаний у національній чи іноземній валюті, залежно від бажання туриста.

Комерційний акредитив — це форма розрахунків між покупцем і постачаль- ником, застосовувана тоді, коли постачальник недостатньо впевнений у платоспроможності покупця. Застосовується вона, головним чином, у розрахунках по зовнішній торгівлі. Сутність її зводиться до того, що банк покупця гарантує постачальнику оплату товарів покупцем. Техніка розрахунків полягає в такому.

Переказні операції — це операції по переказу банком грошей, внесених наявними грошима чи списаних з поточного рахунка клієнта у своє відділення чи у відділення банка-кореспондента (усередині країни чи за кордоном), де їх може одержати сам клієнт чи особа, якій адресовано переказ. У разі переказу грошей клієнту видається чек чи грошовий акредитив. При телеграфному переказі банк видає клієнту квитанцію на суму прийнятих до переказу грошей і спові- щає телеграфом своє відділення чи банку-кореспондента, яка сума повинна бути виплачена.

Факторингові операції. Факторинг — це різновид розрахункових операцій, що сполучається з кредитуванням оборотного капіталу клієнта шляхом переуступки клієнтом-постачальником банку неоплачених платіжних вимог, рахунків-фактур (від лат. factura — обробка) за поставлені товари, виконані роботи і зроблені послуги і відповідно — права одержання платежу за ними, тобто шляхом інкасування дебіторської заборгованості клієнта (одержання засобів за платіжними документами).

Довірчі (трастові) операції — це операції, при виконанні яких банк є довіреною особою. Довірителями виступають окремі фізичні особи і корпорації, а також навчальні, релігійні, благодійні й інші заклади. Для окремих осіб банки керують на довірчих засадах нерухомим майном, цінними паперами і грошовим капіталом. Прийняті для керування цінні папери банк може продати, щоб придбати більш прибуткові папери.

Торгово-комісійні операції — це операції, пов’язані з купівлею і продажем цінних паперів і дорогоцінних металів для клієнтів. Банки беруть активну участь у розміщенні облігацій державних позик. Здобуваючи облігації в держави, вони потім розміщують їх на фондовому ринку між фінансово-кредитними установами і приватними особами. Крім того, вони здійснюють великі обороти з ак- ціями й облігаціями акціонерних підприємств, продаючи їх за дорученням од- них клієнтів і купуючи для інших.

Акцептні операції.У тісному зв’язку з кредитними операціями комерційних банків знаходяться акцептні, пов’язані з акцептом комерційних векселів. Акцепт означає згоду боржника платити по виставленому на нього кредитором векселю. Ця згода оформляється у виді напису на лицьовій стороні векселя слова «акцептована», дати і підпису акцепту.

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за діяльністю банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази.

По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему).

По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

- створення нових банків та їхніх установ;

- діяльності банків;

- реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

Ефективне використання можливостей пруденційного банківського регулювання та нагляду передбачає необхідність чіткого законодавчого визначення змісту таких понять, як «банк» і «банківська діяльність». Неоднозначне їх тлумачення може мати негативні наслідки для економічної практики. Чітке визначення цих понять насамперед допоможе економічним суб'єктам легко орієнтуватися на фінансовому ринку, знати, які посередницькі операції належать до банківської діяльності та які наслідки (правові та економічні) вона може мати.

Критерієм віднесення посередників фінансового ринку до банківсь-ких та небанківських установ може бути комплекс із трьох посередницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

- прийняття грошових коштів від клієнтів у вклади;

- надання клієнтам кредитів і створення платіжних засобів;

- здійснення розрахунків між клієнтами.

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності. Дослідження ролі банків у сучасній економіці дає можливість з'ясувати причини, які примушують державу взяти на себе функцію банківського регулювання та нагляду. Розглянемо основні з цих причин.

Держава в особі центрального банку покликана, як уже зазначалося, забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати платіжні засоби - гроші. У гонитві за прибутком банки здатні створити й запропонувати більше грошей, ніж у них є підстав для цього і більше, ніж потребує ринок. Інструментом регулювання діяльності банків виступає механізм обов'язкового резервування певної частини ресурсів банків (у межах заздалегідь визначеної центральним банком норми обов'язкових резервів). У цих умовах здійснення банками платежів, надання позичок обмежується обсягом банківських ресурсів, що перевищують суму зарезервованих ресурсів. Якщо ж банк не дотримується встановлених правил, тобто порушує норму обов'язкових резервів, наглядові органи застосовують до нього певні заходи.

Одна з важливих функцій банків - збереження грошових заощаджень суспільства. Банки - це довірчі установи, тобто в основі їхньої діяльності лежить довіра до них з боку суспільства. Для того, щоб економічні суб'єкти розміщували в банках свої заощадження, вони повинні мати певні гарантії, що ці заощадження можна буде отримати в наперед домовлені строки і з обіцяними процентами. В цих умовах суспільство розглядає виконання державою функції банківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію розумної та обачливої політики банків. Крім того, з метою підвищення довіри до банківської системи у більшості ринкових економік функціонують спеціальні колективні фонди (корпорації) страхування депозитів*. Вони гарантують вкладникам у разі банкрутства банку повернення їхніх заощаджень у певних межах.

Банки на відміну від інших економічних суб'єктів ринку містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і провокування загальноекономічної кризи, що пояснюється самою природою банків, специфікою їхньої діяльності. Так, капітал банків становить невелику частку у їхніх сукупних ресурсах, оскільки банки працюють головно за рахунок залучення коштів великої кількості вкладників. У зв'язку з цим платоспроможність і ліквідність банків є поняттями відносними, вони базуються на допущенні, що вкладники не вилучать свої кошти з банків одночасно. Проте економічна ситуація в країні може скластися у такий спосіб, що ймовірність вилучення коштів значної кількості вкладників з банків стане реальністю, і банки, що опинились у цій ситуації, можуть збанкрутувати. Банки-банкрути, тісно пов'язані з іншими банками через систему міжбанківських зв'язків, будуть не здатні виконати свої зобов'язання перед вкладниками, перед іншими банками, що потягне за собою цілий ланцюг банківських крахів. Наслідком цього може стати порушення грошового обігу з ризиком перейти у кризу банківського сектора, а потім і в загальноекономічну кризу країни.

У світовій банківській практиці управління кредитним ризиком розглядається як проблема, що має державне значення. У зв'язку з цим органи банківського регулювання та нагляду зобов'язують банки створювати резерви для відшкодування можливих втрат за позиками. Розмір резервів визначається загальною сумою всіх наданих позичок та ступенем їхнього ризику.

Отже, банки відіграють ключову роль в економіці і водночас їм притаманна підвищена фінансова вразливість, що зумовлює необхідність розроблення та ухвалення державою заходів стосовно банківського регулювання та нагляду.
Банки формують платіжну систему країни. На банківських рахунках зосереджені кошти, що становлять основу для безготівкових розрахунків, і саме банки здійснюють їх. Надійна й ефективна система розрахунків - це важливий компонент розвинутої економіки. З огляду на наявність тісного взаємозв'язку сучасної грошово-кредитної і виробничої систем порушення в платіжній системі можуть негативно позначитися на розвитку економіки. Зауважимо, що міжбанківський ринок і платіжний обіг у сучасних умовах мають міжнародний характер. У зв'язку з цим проблеми, що виникають на національних банківських ринках, перестають бути локальними й експортуються на світовий ринок, що також є аргументом для обгрунтування необхідності банківського регулювання та нагляду.

Важливою є і така зовнішня обставина. Банківська система будь-якої країни не може сприйматися світовою спільнотою як повноцінна за відсутності системи банківського регулювання та нагляду, що відповідає міжнародно визнаним стандартам.

Ефективна система банківського регулювання та нагляду потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства. Втрата довіри вкладників до одного банку може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему і призвести до втрати довіри до всієї банківської системи.

Отже, необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається квазісуспільною природою банків. Банки функціонують головно як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких - отримання максимального прибутку. Водночас, як уже зазначалося, вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обгрунтованим і необхідним завданням держави.

Ефективність банківського регулювання та нагляду залежить значною мірою від того, наскільки чітко визначені завдання, що стоять перед відповідними регулятивно-наглядовими органами, наскільки добре ці завдання розуміють і підтримують органи, що розробляють економічну політику держави і несуть відповідальність за реалізацію цієї політики.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

- забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

- захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

- створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;

- забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;

- підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Необхідність і значущість банківського регулювання та нагляду в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляцію банківського сектора через ринкові механізми. Ці дві форми регулювання мають доповнювати одна одну. Банки повинні діяти, керуючись принципами комерційного розрахунку та надійності.

У свою чергу, органи банківського регулювання та нагляду мусять діяти, керуючись принципами розумного, обачливого ставлення до банків, тобто вони не повинні вимагати від банків здійснення операцій, які могли б послабити їхній фінансовий стан, посягати на свободу підприємницької діяльності банків.

В Україні в умовах планово-централізованої економіки та існування системи державних банків не було потреби у створенні системи банківського регулювання та нагляду. Напрями й умови діяльності банків визначалися урядом, він же і контролював їхню діяльність. Так, зокрема, уряд затверджував кредитний план Держбанку, в якому визначалися обсяг кредитних вкладень та їхня цільова спрямованість. Він же встановлював і розмір процентних ставок як за позичками, так і за депозитами.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується банківський сектор, і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення ефективної системи пруденційного банківського регулювання та нагляду. Проблема створення цієї системи має для України особливе значення, зважаючи на такі фактори:

- нестабільний характер економіки перехідного періоду;

- незавершеність процесу ринкової трансформації банківського сектора;

- недостатній досвід комерційної діяльності банків в умовах ринкової економіки;

- ризикована практика банківської діяльності, зокрема кредитування, що виявляється в екстремально високому рівні простроченої, пролонгованої та безнадійної до повернення кредитної заборгованості, а також у надмірному кредитуванні інсайдерів, у концентрації кредитного ризику;

- недостатній рівень банківського капіталу та резервів на покриття ризиків з огляду на потреби економіки та якість активів банків;

- неадекватність системи внутрішнього контролю та аудиту в банках стану банківської системи.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
3. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
5. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
6. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
7. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
8. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
9. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
10. Автоматизація банківської діяльності в Україні
11. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
12. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами

Переглядів: 1603