Етичні проблеми виконавчого провадження

Процедура примусового виконання рішення суду або іншого органу передбачає наявність конфлікту між стягувачем та боржником, який не бажає у добровільному порядку його виконувати. Цілком закономірно, що цей конфлікт найчастіше автоматично переноситься боржником й на державного виконавця, який в силу своїх службових обов'язків, завершує процедуру правосуддя та захищає інтереси стягувача, на користь якого винесено рішення.

При виконанні службових обов'язків державні виконавці систематично потрапляють у ситуації, що загрожують їх життю та здоров'ю: погрози фізичної розправи з боку боржників, цькування собаками тощо. Практика примусового виконання демонструє неодноразові факти злочинного позбавлення виконавців волі, погроз та замахів на вбивство, брутального приниження честі та гідності працівників ДВС та навіть спричинення останнім тілесних ушкоджень. Незахищеність виконавців призводить до того, що конфліктні боржники стають дедалі агресивнішими, що, врешті-решт, негативно впливає на авторитет органів ДВС і, загалом, держави.

Крім того, більша половина державних виконавців України - жінки, що неспроможні будь-яким чином фізично захистити себе від посягань агресивних учасників примусового виконання, які не бажають виконувати рішення судів та інших органів і намагаються у спосіб фізичного та психологічного тиску на державних службовців перешкодити його виконанню.

Виходом з такого становища могло б стати створення умов, аналогічних тим, що застосовані у Російській Федерації для судових приставів (тобто існування при кожному підрозділі судових приставів озброєних формувань). Наприклад, доцільно було б створити у Міністерстві юстиції України та обласних управліннях юстиції спеціальні озброєні підрозділи швидкого реагування, головною метою яких є саме фізичний захист державних службовців, що здійснюють примусове виконання рішень судів, та усунення певних перешкод при провадженні примусових виконавчих дій. Такий підрозділ (15-20 осіб на область) фінансувався б за рахунок виконавчого збору, що стягується в перебігу примусового виконання рішень, і працював би за заявками начальників територіальних відділів ДВС, які на свій розсуд визначають необхідність застосування цього підрозділу.

Тому, в проекті Закону України "Про органи юстиції" максимально важливими мають стати саме норми, що регулюють статус та правову основу діяльності судової міліції, що покликана забезпечувати безпеку здійснення правосуддя та виконання рішень судів.

Міністерство юстиції, реагуючи на неодноразові звернення обласних управлінь юстиції (до прийняття відповідного Закону) підписало два спільні накази з іншими відомствами про співпрацю. Один з них від 25 червня 2002 року № 609/56/5 між Мін'юстом та МВС «Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб)».

Розроблений Порядок взаємодії органів ДВС та податкової міліції при примусовому виконанні рішень судів про стягнення коштів на користь держави за позовами органів Державної податкової служби, затверджений спільним наказом від 3 липня 2002 року № 60/5; 304 МЮ України та ДПС.

Зазначеними документами передбачено порядок залучення до проведення виконавчих дій працівників міліції та податкової міліції з метою охорони громадського порядку при цьому та запобігання вчиненню правопорушень з боку учасників виконавчого провадження. Але, незалежно від того, як буде вирішене питання про захист працівників ДВС при виконанні ними службових обов'язків, перед вченими, правознавцями, психологами і медиками постає питання про комплексну розробку заходів щодо мінімізації стресових факторів і психологічних навантажень, що нині вкрай негативно впливають на психічний і фізичний стан людей, які погодилися прийняти на себе обов'язки державного виконавця.

Від дня створення державної виконавчої служби минуло всього шість років. Цей короткий час пішов на організаційну розбудову нового відомства, його вживления в українську дійсність і оволодіння першими навичками виконання складних і вкрай конфліктних функцій.

При комплектації штатів структурних підрозділів нової служби, традиційно було використано давно випробуваний і, такою самою мірою, давно віджилий метод - "щоб навчити плавати, головне - кинути в воду". На роботу в ДВС прийшли люди із самих різних юридичних галузей і, в першу чергу, з міліцейських структур. Практика довела, що такий метод не є універсально прийнятним. Плинність кадрів в підрозділах ДВС перевищила усі припустимі показники.

Практика становлення державної виконавчої служби виявила, що для плідної праці на ниві виконання судових і інших рішень, крім юридичної освіти потрібні досить капітальні знання ринкової економіки, фінансів, податкового законодавства і т. ін. Між тим, досі не існує системної підготовки кадрів для цієї важливої державної служби.

Серед чинників такої високої плинності кадрів, у першу чергу, називають надмірну конфліктність роботи, незахищеність працівника, моральну і матеріальну невдоволеність своєю працею. Значну роль відіграють при цьому постійний тиск на державного виконавця і погрози з боку державних посадовців, підприємців, кримінальних елементів.

Раптом виявилося, що робота державного виконавця піддається психологічним навантаженням такого ступеню, яка не тільки не поступається навантаженням слідчого, судді, працівника карного розшуку, але значною мірою випадків і перевершує її.

Під час примусового виконання рішень судів і інших органів державний виконавець, нерідко, виконує дії, які у слідчого іменуються як слідчі. Він проводить опис майна, накладає арешт на описане майно, вилучає описане майно, провадить розшук боржників і т. ін.

Виносячи рішення про задоволення того чи іншого позову про стягнення боргу, суддя ризикує почути в залі незадоволений вигук боржника, а в гіршому випадку - хуліганську лайку, яку тут же припинить працівник міліції. Виконуючи це рішення, державний виконавець позбавляє людину її коштів і майна, нерідко нажитих нелегкою працею.

Ситуація набагато ускладнюється, якщо державний виконавець змушений виконувати неправосудне рішення, а таких трапляється за різних причин не так уже й мало. У цих випадках люди ідуть на все, щоби не віддати належне їм майно.

А як бути у разі, якщо і сам виконавець впевнений чи знає про істинні причини неправосудності рішення, а йму належить його виконувати, бо більше нікому. Він стає невільним посібником у неправосудді і вимушений законними методами проводити в життя це саме рішення.

Водночас, судді, як наводилося вище, інколи відверто стають на захист несумлінних боржників і своїми рішення і постановами створюють умови для ухилення злісного неплатника від закону.

Усі ці та багато інших обставин не можуть не створювати стресових ситуацій для працівників виконавчої служби. Таким чином, поряд із створенням системи спеціалізованої підготовки кадрів, яка б навчала майбутніх, чи нинішніх працівників уміло і грамотно відстоювати інтереси держави в судах, необхідно відпрацьовувати надійні механізми їх фізичного і соціального захисту та реабілітації, а також від втручання в їх професійні справи з боку будь-кого під загрозою серйозної кримінальної відповідальності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Шляхи удосконалення процедури примусового виконання рішень	\|	Облік доходів і фінансових результатів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.