Суть аудиторського ризику, методика його визначення

Згідно з Міжнародними стандартами аудиту аудиторський ризик являє собою можливу небезпеку того, що аудитор висловить невідповідну аудиторську думку у випадках, коли у фінансовій звітності мають наявні суттєві перекручення. Згідно з МСА 400 «Оцінка ризиків і система внутрішнього контролю» аудиторський, ризик – це ризик того, що аудитор може висловити неадекватну думку у тих випадках, коли в документах бухгалтерської звітності існують суттєві перекручення. Інакше кажучи, за неправильно підготовленою звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень.

Аудиторський ризик (ризик аудиту, або загальний ризик) має три складові:

– властивий ризик;

– ризик системи контролю (ризик контролю);

– ризик невиявлення помилок (ризик невиявлення).

Властивий ризик – являє собою здатність до суттєвих перекручень залишку щодо певного бухгалтерського рахунку, стосовно певній категорії, певного класу операцій або здатність до перекручень щодо цих показниках у комплексі з перекрученнями щодо інших рахунків чи операцій, за умови відсутності відповідних заходів внутрішнього контролю підприємства.

Ризик контролю полягає в тому, що системи бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю не завжди зможуть функціонувати настільки ефективно, щоб помилки, які можуть трапитися у залишку з певного рахунку або у певній категорії операцій, могли бути вчасно запобіжені, викриті та виправлені персоналом підприємства.

Ризик невиявлення помилок полягає в тому, що аудиторські процедури підтвердження не завжди можуть виявити помилки, що існують у залишку з певного рахунку або певної категорії операцій, які можуть бути суттєвими самі по собі або у комплексі з перекрученнями щодо інших залишків чи операцій.

Аудиторський ризик можна класифікувати за такими ознаками:

1) контроль з боку аудитора;

2)час виникнення ризику;

3) ступінь ризикованості;

4) ставлення до підприємства, що перевіряється;

5) ставлення до аудиторського підприємства.

1. Контроль з боку аудитора. За цією ознакою ризики розподіляються на такі, що контролюються і не контролюються аудитором. Властивий ризик і контрольний ризик не підлягає перевірці з боку аудитора. Аудитор може лише оцінити його, але не може ніяк його змінити.

Ризик невиявлення помилок може контролюватися аудитором шляхом вибору і проведення відповідних процедур. Але якщо аудитор працює з підприємством, що перевіряється тривалий час (5–6 років), то він спроможний частково контролювати власний ризик і ризик контролю підприємства-клієнта. Це досягається постійними консультаціями щодо напрямків подальшого розвитку підприємства-клієнта.

2. За часом виникнення аудиторські ризики можна класифікувати як такі, що виникли до початку аудиторської перевірки (ризик властивий та ризик контролю) і під час її проведення (ризик невиявлення).

3. За ступенем ризикованості не існує підприємств, які мали б однаковий ступінь ризику під час проведення аудиторської перевірки. На кожному підприємстві рівень ризику завжди буде різним. Його можна класифікувати як високий, середній, низький. Проте така класифікація є дуже узагальненою і може бути значно розширена.

4. Стосовно підприємства, що перевіряється, ризик може бути внутрішнім, тобто такий, що виникає на підприємстві, та зовнішнім. До внутрішнього відносять ризик контролю і властивий ризик, до зовнішнього – ризик невиявлення викривлень.

5. Стосовно аудиторського підприємства ризик класифікується як протилежний за попередньою ознакою. Для аудиторського підприємства властивим ризиком буде ризик невиявлення викривлень, а зовнішнім – ризик властивий та ризик контролю.

Важливим питанням є методика визначення розміру аудиторського ризику. Разом з тим у світі не існує загальноприйнятої методики його визначення, як не існує і науково обґрунтованих підходів до його оцінювання.

Аудитори використовують два основних методи оцінювання аудиторського ризику :

- оціночний (експертний, інтуїтивний);

- кількісний.

За першим методом аудитор шляхом виконання окремих процедур оцінює його складові оцінками «низький» – «високий». Потім залежно від комбінацій складових оцінювання визначається загальна оцінка аудиторського ризику.

Другий метод передбачає оцінку як складових аудиторського ризику, так і його загального рівня в діапазоні від 0 до 1, або від 0 до 100% за формулою (факторною моделлю):

АР = ВР*РК*РН,

де АР – загальний аудиторський ризик;

ВР – властивий ризик;

РН – ризик невиявлення,

РК – ризик системи контролю.

Наведена модель є простою, але вона дозволяє зрозуміти суть аудиторського ризику. Разом з тим визначити цю величину за допомогою цієї моделі досить складно. Найчастіше аудитори встановлюють спочатку величину аудиторського ризику (АР), потім визначають величину властивого ризику і ризику контролю, для того щоб визначити прийнятну величину ризику невиявлення й спланувати необхідні аудиторські процедури.

Незважаючи на те, що можуть зустрітися ситуації, за яких ВР = 0 або РК = 0, аудитор не може відмовитись від проведення аудиторських процедур, хоча за формулою АР в обох випадках теж буде дорівнювати нулю.

Чим нижчий рівень бажаного ризику для аудитора, тим більше він повинен бути впевненим у тому, що звітність не містить матеріальних помилок та пропусків. Нульовий ризик означає впевненість у достовірності інформації. На практиці аудитор не може бути повністю впевненим у достовірності звітності, тому аудиторський ризик завжди перебуває між 0 і 1 (або 0 та 100 %).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розробка програми дослідження	\|	Оцінювання системи внутрішнього контролю

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.