Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Інформації

І спричинюють перекручення

Які гальмують процес взаєморозуміння

Інформації реципієнтом

Мотивів і причин прийняття

Надмірна навіюваність, конформність реципієнта;

авторитетність комунікатора; доброзичлива манера

подання інформації; довіра до джерела інформації;

задоволення комунікативних та інших потреб;

_ надмірна увага реципієнта до манери говорити

й форми подання інформації; компенсація емоційної

недостатності; бажання самоутвердитися за рахунок

почутої інформації; очікування отримати задоволення

від інформації; дефіцит надійної інформації

Урахування механізмів і феноменів,

Особистісні характеристики учасників

комунікативного процесу:

недоброзичливість, різкість тону;

негативний емоційний настрій

партнерів зі спілкування; внутрішній

дискомфорт, когнітивний дисонанс

Причини перекручення інформації:

низький рівень інтеграції комунікатора

й реципієнта; відсутність погодженості,

упорядкування комунікативних дій;

низька ефективність розв'язання проблеми

співвіднесення мовних засобів із смислом

повідомлення; відсутність єдності мовного досвіду

 

Численні функції комунікацій, безперечно, породжують велику кількість його видів. Враховуючи складність комунікацій, класифікували його види можна за багатьма ознаками. Зупинимося лише на ок­ремих з них, які, на нашу думку, мають науково-практичний інтерес.

За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом існує:

· необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність стає практично неможливою),

· бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішнішому вирішенню виробничих, виховних та інших завдань),

· нейтральне (міжособистісні контакти, які не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблем)

· і небажане спілкування (міжособистісні контакти, які ускладнюють досягнення завдань спільної взаємодії). Зазначений клас видів міжособистісних комунікацій має стосунок до питання про продуктивність і непродуктив­ність міжособистісних контактів і до критеріїв їх оптимальності.

Учасниками комунікацій можуть бути як безпосередні конкретні індивіди, так і опосередковані групи людей. Ідеться про міжособистісне й масове спілкування. Міжособистісне спілкування прояв­ляється в безпосередніх контактах, які, своєю чергою, визначаються й регулюються всією системою суспільних відносин, умовами суспільного виробництва, інтересами людей і груп. У міжособистісному спілкуванні зазвичай застосовують мовні й немовні засоби обміну інформацією, механізми психологічного впливу та ін. Воно передбачає встановлення прямих контактів між партнерами зі спілкування, дає змогу безпосередньо реагувати і впливати на про­цес взаємодії. Саме тому міжособистісне спілкування ще називають прямим, безпосереднім на відміну від опосередкованого масовогоспілкування (масове спілкування має анонімний характер; воно спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і здійснюється найчастіше за допомогою засобів масової комуні­кації). Важливо підкреслити емоційний характер міжособистісного спілкування, адже в ньому люди зорієнтовані передусім на свої внутрішні цілі, цінності й потреби. І хоча зміст такого спілкування, його форми можуть гнучко змінюватися та пристосовуватися до то­го образу партнера, який формується у процесі взаємодії, водночас воно надає своїм учасникам значну свободу у виборі способу спілкування, в прийнятті рішення про його продовження чи припи­нення. В цій ситуації міжособистісне спілкування базується на емоційній привабливості, схожості партнерів і мало залежить від їхніх соціальних ролей і статусів.

В ситуації опосередкованого спілкування між учасниками взає­модії наявна певна просторово-часова дистанція. За таких умов спілкування м^є переважно однобічний характер: людина може лише сприймати інформацію, яка надходить до неї від інших гене­рацій, суспільств або епох, але не може передавати якусь інфор­мацію їм сама. Таке опосередковане спілкування, яке здійснюється, наприклад, завдяки літературі, творам або іншим витво­рам, має надзвичайно важливе значення для збагачення стосунків людини зі світом, виводить її за межі безпосереднього оточення, робить особистість причетною до всієї людської культури й до всіх подій, що відбуваються у світі.

Якщо спілкування організовується навколо власне психоло­гічних проблем (встановлення емоційних стосунків з іншою людиною, створення умов для розвитку індивіда та ін.), його нази­вають особистісно орієнтованим. У тому випадку, коли спілкування обмежується взаємодією лише на діловому рівні, воно має характер формального й називається офіційним (рольовим).

Особистісно орієнтоване (або особистісне)спілкування передба­чає виокремлення в ньому суто психологічного аспекту, тобто внутрішнього світу людини. Це зовсім не означає, що йдеться тільки про одного партнера спілкування. Саме у стосунках з іншою людиною індивід повною мірою може виступати і проявитися як особистість, як суб'єкт взаємодії. Отож, особистісне спілкування передбачає такі ситуації взаємодії, в які учасники спілкування вхо­дять особистісно. Основне призначення цього виду спілкування — забезпечення існування внутрішнього світу особистості, сприйман­ня себе й іншого як особистостей, відстоювання прав на осо­бистісне ставлення до явищ зовнішнього світу. Йдеться не про егоїстичні устремління, не про обстоювання «власних» домагань, а про утвердження загальнолюдських прав і властивостей людини як особистості. Як і в будь-якому іншому виді спілкування, в особистісному спілкуванні партнери обмінюються інформацією про класні переживання, оцінки, почуття, зовнішні події тощо.

Офіційне (рольове)спілкування передбачає стосунки, що опосе­редковуються соціальними чи професійними ролями. Цей вид спілкування може мати елементи особистісного, однак вони актуалізуються настільки, наскільки не розходяться з обмеженнями, які накладаються діловими стосунками. Рольове спілкування надзвичай­но поширене в сучасному суспільстві. Воно забезпечує взаємодію в таких ситуаціях, як «керівник — підлеглий», «учень — учитель», «по­купець — продавець», «лікар — пацієнт» та ін. Саме роль, рольові очікування учасників спілкування визначають, як сприймається партнер, як оцінюється його поведінка, як оцінюється індивідом влас­на поведінка, яким він є як виконавець ролі. В ситуації рольовогоособистості.

Під стратегією спілкування розуміють загальну схему дій учасників комунікативного спілкування процесу, загальний план досягнення мети,

якої прагнуть співрозмовники. Це визначення можна взяти за основу. До того ж потрібно враховувати:

· мотиваційний (чи досягається мета під час спілкування одним
суб'єктом чи обома),

· змістовий (комунікативні установки — гу­маністичні або маніпулятивні) і

· процесуальний (характер конструювання спілкування — певне співвідношення між діалогом і моноло­гом) компоненти стратегій спілкування.

Отож узагальнена характеристика формується з таких основних видів стратегій спілкування:

• гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети;

• гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети;

• гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення індивіду­альної мети;

• гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення індиві­дуальної мети;

• маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети;

• маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення спіль­ної мети;

• маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення індивіду­альної мети;

• маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення інди­відуальної мети.

У залежності від особливостей спілкування, Е. Шостром виокремлює чотири неповні стратегії маніпуляторів.

  • Активний маніпулятор намагається керувати іншими за допомогою активних методів. Він не демонструватиме свою слабкість у стосунках, а гратиме роль людини повної сил. При цьому він використовує своє соціальне становище (бос, батько, старший брат, учитель, начальник). Активний маніпулятор досягає задоволення, спираючись на безсилля інших і контролюючи їх. Він застосовує систему прав і обов'язків, наказів і прохань, табелів рангів і т. п., управляючи людь­ми як маріонетками.
  • Пасивний маніпулятор являє собою протилежність активному. Цей тип людини вирішує, що оскільки він не може контролювати життя, то відмовиться від зусиль і дозволить розпоряджатися собою активному маніпуляторові. Пасивний маніпулятор прикидається безпомічним і грає роль «пригнобленого». Він перемагає своєю млявістю і пасивністю, дозволяючи активному маніпуляторові дума-пі і працювати за нього.
  • Маніпулятор, який змагається, ставиться до життя як до стану, що потребує постійної пильності, оскільки тут можна виграти або програти: третього не дано. Для такого типу людини життя — це питва, де всі інші люди — то суперники чи вороги, реальні або потенційні. Ця людина хитається між методами «пригноблювача» і «пригнобленого», і тому його можна вважати чимось середнім між активним і пасивним маніпуляторами.
  • Байдужий маніпулятор грає в індиферентність. Він намагається відійти від контактів. Однак насправді його поведінка пов'язана з можливістю обіграти партнера.

 


Читайте також:

  1. Алфавітний підхід до вимірювання кількості інформації.
  2. Аналіз зовнішньої інформації
  3. Аналіз інформації та постановка задачі дослідження
  4. Аналіз та інтерпретація інформації
  5. Аналіз та узагальнення отриманої інформації.
  6. Аналіз якості виробничої інформації
  7. Аналітико-синтетична переробка інформації
  8. Аналітична обробка інформації вузлами інформаційно-аналітичної функціональної підсистеми МОЗ України і питань НС.
  9. БАГАТОКАНАЛЬНІ СИСТЕМИ ПЕРЕДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ
  10. Бази даних як засіб зберігання й обробки інформації
  11. Базові напрями організації захисту інформації ІКСМ.
  12. Баланс підприємства як джерело інформації.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Структурні функції комунікацій. Комунікативна функція управління та її характеристики. | Становление речи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.