• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Навчання як розвиток особистого контролю

Навчання як орієнтовний рефлекс.

Характеристика концепції організації, що навчається, як провідника змін. Зміни організації і навчання

Навчальна модель змін Prosci

Логіка моделі полягає в тому, що зміни реалізуються по двох напрямах (аспектам : бізнес; співробітники. Тобто успіх перетворень можливий, якщо управляти одночасно проектом впровадження і змінами співробітників. Проект впровадження повинен включати наступні стадії:

· Визначення потреби бізнесу в змінах і можливості їх реалізації

· Визначення цілей і розробка плану перетворень

· Реалізація проекту змін

· Підтримка зміненого стану

Зміна співробітників відбиває те, що відбувається в співробітниках в процесі трансформації їх поглядів і поведінки.

· Усвідомлення необхідності змін(Awareness)

· Бажання підтримати зміни і брати участь в них(Desire)

· Знання того, як здійснювати зміни і яким має бути результат(Knowledge)

· Здібності впроваджувати зміни день за днем(Ability)

Зміни в організації пов'язані з набуттям знань, умінь і навичок її співробітниками. Управління цим процесом називається навчанням.

З метою напрацювання науково-обґрунтованих шляхів соці­ально-педагогічних впливів на особистість слід врахувати механі­зми соціального навчання особистості. На сьогодні немає однозначних погля­дів на механізми соціального навчання. Існує багато концепцій стосовно механізмів навчання, кожна з яких може мати як свої сильні, так і слабкі сторони.

Всі погляди на механізми соціального навчання можна систематизувати таким чином:

Навчання як інкультурація або акультурація (від лат. in – “в” та ad – “до” + cultura – “обробляти”, тобто “прямувати до куль­тури”) – вплив культури та взаємовпливи кількох культур на осо­би­стість і на конкретну суспільну одиницю.

Основоположником цієї теорії є американський соціолог Франц Боас (1858-1942).

Ф. Боас розглядав передачу культури від одного покоління до іншого та вплив конкретної культури на суспільство.

Основним недоліком цієї теорії є механістичність підходів, розуміння того, що культура “впорскується” на позасвідомому рівні.

В її основі лежать погляди Зігмунда Фрейда (1856-1939), який вважав, що люди народжуються із асоціальними спонуканнями. Серед них “сексуальний інстинкт”, “інстинкт володіти і управ­ля­ти”, “тривоги і страху”.

Завдання соціалізації полягає в “прирученні” цих інстинктів через встановлення контролю над ними.

Окремі вчені намагаються за допомогою теорії розвитку осо­би­стого контролю пояснити механізми формування законослух­ня­ної особистості. При цьому поняття особистого контролю допов­ню­ють поняттям соціального контролю, розуміючи під ним міру соціального впливу для реалізації соціальних вимог і підкорення особистості нормам групи. Соціальний (зовнішній) контроль пере­дує особистому (внутрішньому) контролю. Прихильники цих по­гля­дів вважають, що, закріплюючись, зовнішній контроль посту­по­во переходить у внутрішній.

Соціальний контроль здійснюється через систему санкцій реа­гу­вання групи на соціально значимий вчинок особистості, яке стимулює бажану поведінку, прийнятну для конкретної групи.

Наприклад, санкції можуть бути:

- формальними-правовими;

- неформальними – морально-етичними.

Важливим висновком розробників цієї концепції є те, що хара­ктер проявів інстинктів змінюється, якщо контроль буде не лише над собою, а й над ситуацією.

Критики цих поглядів, не відкидаючи думки, що інстинкти виконують домінуючу роль і є важливою рушійною силою пове­дін­ки особистості, зазначають, що контроль над природними інстин­кта­ми призводить до втрати свободи самовираження особистості та її творчості.

Навчання через соціальну взаємодію та як результат між­особистістного спілкування розроблялась французьким со­ціо­логом Габрієлем Тардом (1843-1904).

В основі теорії Тарда лежить принцип наслідування. Саме на­слі­дування Тард пов’язує з психологічним (бажаннями та біологіч­ни­ми потребами) та соціальним підґрунтям (престиж, покора, практичний зиск).

Суспільство, за Тардом, живе за законами всесвітнього повто­ре­ння і наслідування у системі “вчитель-учень”. Саме навчання та оволодіння соціальними ролями пов’язується з імітацією.

У результаті систематичного повторення соціально визнаних еталонів поведінки формуються навички та звички.

Поведінка при цьому значною мірою переходить на під­сві­домий рівень.

Особа відбирає і засвоює саме ті форми й способи поведінки, які сприяють її адаптації у конкретному соціальному середовищі.

Виховання значною мірою відбувається за межами формаль­них виховних процесів, під впливом безперервної соціальної кому­нікації з найближчим оточенням.

Прихильником цієї ж концепції є Чарльз Хортон Кулі (1967-1929) – американський соціолог і соціальний психолог, осново­по­ложник теорії малих груп і теорії “дзеркального Я”.

Ч. Кулі розглядав суспільство, соціальні групи й індивіди як єдиний живий організм. При цьому “соціальне” та “індивідуальне” – два боки ментальної цілісності, особистість і суспільство – частини єдиного цілого.

Соціалізація полягає у прилучені до “великої свідомості”.

Соціалізація розпочинається у первинній групі, сім’ї, сусід­сь­кій общині, де наявний безпосередній психологічний контакт.

Недоліком цієї теорії є те, що за цією логікою суспільство позбавляється прогресивного розвитку і руху вперед. Однак люд­сь­ке життя постійно еволюціонується і може виходити за межі норм малої групи.

Навчання через рольовий тренінг

Послідовники цих поглядів вважають, що конкретний індивід виступає у множині ролей. Ролі поділяються на ті, що приписані природою (статеві, вікові, приналежність до певної касти тощо) і ті, що набуваються в результаті власних дій та досягнень. Розрізняють також безособові (що ґрунтуються на правах і обов’язках, неза­леж­но від того, хто ці ролі виконує), які повинні бути притаманні будь-якій особі, та міжособові, які визначаються індивідуальними осо­бли­востями учасників взаємодії, їх почуттів, установок, переваг. Особа розвивається засвоюючи певні ролі (як стереотипи пове­дін­ки) – від простих до найскладніших.

Американський філософ Джордж Герберт Мід (1863-1931), від­штовхуючись від поглядів розглянутої вище концепції, вважав, що поведінка соціальної групи полягає в складній груповій діяль­но­сті, цією діяльністю є спілкування, або соціальна взаємодія.

Дж. Мід виділяє три стадії соціалізації:

І – імітація: діти копіюють поведінку дорослих, не завжди розуміючи її.

ІІ – рольові ігри: виконуючи в іграх дорослі ролі, “примі­рю­ючи” їх на себе, вони вчаться надавати своїм думкам і діям тих же значень, що й дорослі.

ІІІ – колективні ігри (завершальна стадія), коли до розуміння очікувань окремих людей додаються очікування групи.

У процесі рольових ігор особа готується до виконання норм ігор у суспільстві. Набувається відчуття соціальної ідентичності.

Однак соціальні вимоги не можуть бути конкретизовані до кожної унікальної ситуації, в силу чого людина змушена сама при­йма­ти творчі рішення в межах загальноприйнятого в суспільстві розподілу “справедливо-несправедливо”, “законно-незаконно”, “пра­вильно-неправильно”, “добре-погано” тощо.

Недоліком цієї теорії є приниження ролі ініціативності самої особи в перетворені суспільства, акцент на пасивне пристосування та наслідування, неможливість обґрунтувати появу відхилень у поведінці особи.

Навчання як соціальний обмін розглядалась американ­сь­ким ученим, представником біхевіоризму Беррес Скіннером (1904-1974), який намагався створити філософію “людської поведінки”.

В її основу покладено залежність “стимул-реакція”.

Б. Скіннер ототожнював механізми колективної поведінки тва­рин і людей. На його думку, як регулятор поведінки виступає психічне підкріплення – взаємовигідне, справедливе ставлення індивідів одне до одного у процесі спілкування.

За Б. Скіннером соціалізація передбачає “дозування” стимулів, урівноваження покарання та заохочення для отримання бажаної реакції (поведінки).

Цікава думка Скіннера, яка могла б бути покладена в основу формування правосвідомого суспільства, виходить з пропозиції створення нових соціальних форм спільності людей. В основу по­бу­дови такого суспільства покладено дотримання певних поведінки та норм в обмін на переваги та заохочення.

Всі члени такого суспільства повинні бути повністю інтегро­ва­ними у “систему позитивного підкріплення через поведінку”, в результаті чого, на думку Скіннера, відпаде потреба в будь-яких репресивних інститутах.

Слабкою стороною цих поглядів є те, що навряд чи можливо на всі випадки життя відібрати позитивні стимули та заохочення.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. IV. Питання самоконтролю.
3. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
4. V Засоби навчання
5. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
6. Автоматизація контролю та діагностування вузлів РЕА
7. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
8. Адаптації та навчання
9. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
10. Активний метод навчання
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.

Переглядів: 654