• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Навчання як розвиток особистого контролю

Навчання як орієнтовний рефлекс.

Характеристика концепції організації, що навчається, як провідника змін. Зміни організації і навчання

Навчальна модель змін Prosci

Логіка моделі полягає в тому, що зміни реалізуються по двох напрямах (аспектам : бізнес; співробітники. Тобто успіх перетворень можливий, якщо управляти одночасно проектом впровадження і змінами співробітників. Проект впровадження повинен включати наступні стадії:

· Визначення потреби бізнесу в змінах і можливості їх реалізації

· Визначення цілей і розробка плану перетворень

· Реалізація проекту змін

· Підтримка зміненого стану

Зміна співробітників відбиває те, що відбувається в співробітниках в процесі трансформації їх поглядів і поведінки.

· Усвідомлення необхідності змін(Awareness)

· Бажання підтримати зміни і брати участь в них(Desire)

· Знання того, як здійснювати зміни і яким має бути результат(Knowledge)

· Здібності впроваджувати зміни день за днем(Ability)

Зміни в організації пов'язані з набуттям знань, умінь і навичок її співробітниками. Управління цим процесом називається навчанням.

З метою напрацювання науково-обґрунтованих шляхів соці­ально-педагогічних впливів на особистість слід врахувати механі­зми соціального навчання особистості. На сьогодні немає однозначних погля­дів на механізми соціального навчання. Існує багато концепцій стосовно механізмів навчання, кожна з яких може мати як свої сильні, так і слабкі сторони.

Всі погляди на механізми соціального навчання можна систематизувати таким чином:

Навчання як інкультурація або акультурація (від лат. in – “в” та ad – “до” + cultura – “обробляти”, тобто “прямувати до куль­тури”) – вплив культури та взаємовпливи кількох культур на осо­би­стість і на конкретну суспільну одиницю.

Основоположником цієї теорії є американський соціолог Франц Боас (1858-1942).

Ф. Боас розглядав передачу культури від одного покоління до іншого та вплив конкретної культури на суспільство.

Основним недоліком цієї теорії є механістичність підходів, розуміння того, що культура “впорскується” на позасвідомому рівні.

В її основі лежать погляди Зігмунда Фрейда (1856-1939), який вважав, що люди народжуються із асоціальними спонуканнями. Серед них “сексуальний інстинкт”, “інстинкт володіти і управ­ля­ти”, “тривоги і страху”.

Завдання соціалізації полягає в “прирученні” цих інстинктів через встановлення контролю над ними.

Окремі вчені намагаються за допомогою теорії розвитку осо­би­стого контролю пояснити механізми формування законослух­ня­ної особистості. При цьому поняття особистого контролю допов­ню­ють поняттям соціального контролю, розуміючи під ним міру соціального впливу для реалізації соціальних вимог і підкорення особистості нормам групи. Соціальний (зовнішній) контроль пере­дує особистому (внутрішньому) контролю. Прихильники цих по­гля­дів вважають, що, закріплюючись, зовнішній контроль посту­по­во переходить у внутрішній.

Соціальний контроль здійснюється через систему санкцій реа­гу­вання групи на соціально значимий вчинок особистості, яке стимулює бажану поведінку, прийнятну для конкретної групи.

Наприклад, санкції можуть бути:

- формальними-правовими;

- неформальними – морально-етичними.

Важливим висновком розробників цієї концепції є те, що хара­ктер проявів інстинктів змінюється, якщо контроль буде не лише над собою, а й над ситуацією.

Критики цих поглядів, не відкидаючи думки, що інстинкти виконують домінуючу роль і є важливою рушійною силою пове­дін­ки особистості, зазначають, що контроль над природними інстин­кта­ми призводить до втрати свободи самовираження особистості та її творчості.

Навчання через соціальну взаємодію та як результат між­особистістного спілкування розроблялась французьким со­ціо­логом Габрієлем Тардом (1843-1904).

В основі теорії Тарда лежить принцип наслідування. Саме на­слі­дування Тард пов’язує з психологічним (бажаннями та біологіч­ни­ми потребами) та соціальним підґрунтям (престиж, покора, практичний зиск).

Суспільство, за Тардом, живе за законами всесвітнього повто­ре­ння і наслідування у системі “вчитель-учень”. Саме навчання та оволодіння соціальними ролями пов’язується з імітацією.

У результаті систематичного повторення соціально визнаних еталонів поведінки формуються навички та звички.

Поведінка при цьому значною мірою переходить на під­сві­домий рівень.

Особа відбирає і засвоює саме ті форми й способи поведінки, які сприяють її адаптації у конкретному соціальному середовищі.

Виховання значною мірою відбувається за межами формаль­них виховних процесів, під впливом безперервної соціальної кому­нікації з найближчим оточенням.

Прихильником цієї ж концепції є Чарльз Хортон Кулі (1967-1929) – американський соціолог і соціальний психолог, осново­по­ложник теорії малих груп і теорії “дзеркального Я”.

Ч. Кулі розглядав суспільство, соціальні групи й індивіди як єдиний живий організм. При цьому “соціальне” та “індивідуальне” – два боки ментальної цілісності, особистість і суспільство – частини єдиного цілого.

Соціалізація полягає у прилучені до “великої свідомості”.

Соціалізація розпочинається у первинній групі, сім’ї, сусід­сь­кій общині, де наявний безпосередній психологічний контакт.

Недоліком цієї теорії є те, що за цією логікою суспільство позбавляється прогресивного розвитку і руху вперед. Однак люд­сь­ке життя постійно еволюціонується і може виходити за межі норм малої групи.

Навчання через рольовий тренінг

Послідовники цих поглядів вважають, що конкретний індивід виступає у множині ролей. Ролі поділяються на ті, що приписані природою (статеві, вікові, приналежність до певної касти тощо) і ті, що набуваються в результаті власних дій та досягнень. Розрізняють також безособові (що ґрунтуються на правах і обов’язках, неза­леж­но від того, хто ці ролі виконує), які повинні бути притаманні будь-якій особі, та міжособові, які визначаються індивідуальними осо­бли­востями учасників взаємодії, їх почуттів, установок, переваг. Особа розвивається засвоюючи певні ролі (як стереотипи пове­дін­ки) – від простих до найскладніших.

Американський філософ Джордж Герберт Мід (1863-1931), від­штовхуючись від поглядів розглянутої вище концепції, вважав, що поведінка соціальної групи полягає в складній груповій діяль­но­сті, цією діяльністю є спілкування, або соціальна взаємодія.

Дж. Мід виділяє три стадії соціалізації:

І – імітація: діти копіюють поведінку дорослих, не завжди розуміючи її.

ІІ – рольові ігри: виконуючи в іграх дорослі ролі, “примі­рю­ючи” їх на себе, вони вчаться надавати своїм думкам і діям тих же значень, що й дорослі.

ІІІ – колективні ігри (завершальна стадія), коли до розуміння очікувань окремих людей додаються очікування групи.

У процесі рольових ігор особа готується до виконання норм ігор у суспільстві. Набувається відчуття соціальної ідентичності.

Однак соціальні вимоги не можуть бути конкретизовані до кожної унікальної ситуації, в силу чого людина змушена сама при­йма­ти творчі рішення в межах загальноприйнятого в суспільстві розподілу “справедливо-несправедливо”, “законно-незаконно”, “пра­вильно-неправильно”, “добре-погано” тощо.

Недоліком цієї теорії є приниження ролі ініціативності самої особи в перетворені суспільства, акцент на пасивне пристосування та наслідування, неможливість обґрунтувати появу відхилень у поведінці особи.

Навчання як соціальний обмін розглядалась американ­сь­ким ученим, представником біхевіоризму Беррес Скіннером (1904-1974), який намагався створити філософію “людської поведінки”.

В її основу покладено залежність “стимул-реакція”.

Б. Скіннер ототожнював механізми колективної поведінки тва­рин і людей. На його думку, як регулятор поведінки виступає психічне підкріплення – взаємовигідне, справедливе ставлення індивідів одне до одного у процесі спілкування.

За Б. Скіннером соціалізація передбачає “дозування” стимулів, урівноваження покарання та заохочення для отримання бажаної реакції (поведінки).

Цікава думка Скіннера, яка могла б бути покладена в основу формування правосвідомого суспільства, виходить з пропозиції створення нових соціальних форм спільності людей. В основу по­бу­дови такого суспільства покладено дотримання певних поведінки та норм в обмін на переваги та заохочення.

Всі члени такого суспільства повинні бути повністю інтегро­ва­ними у “систему позитивного підкріплення через поведінку”, в результаті чого, на думку Скіннера, відпаде потреба в будь-яких репресивних інститутах.

Слабкою стороною цих поглядів є те, що навряд чи можливо на всі випадки життя відібрати позитивні стимули та заохочення.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. IV. Питання самоконтролю.
3. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
4. V Засоби навчання
5. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
6. Автоматизація контролю та діагностування вузлів РЕА
7. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
8. Адаптації та навчання
9. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
10. Активний метод навчання
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.

Переглядів: 603