Дивідендна політика підприємства

Дивідендна політика - це частина загальної фінансової стратегії акціонерного товариства і політики формування його власних фінансових ресурсів. Дивідендна політика полягає в оптимізації пропорцій між споживаною і капіталізованою частинами прибутку підприємства з метою забезпечення підвищення ринкової вартості його акцій.

Основним показником, на якому базується дивідендна політика, є коефіцієнт дивідендних виплат, що визначається як відношення суми чистого прибутку, що направляється на виплату дивідендів до загальної суми чистого прибутку підприємства, або ж у розрахунку на одну акцію.

(7.14)

При здійсненні дивідендної політики на підприємстві варто враховувати фактори, що визначають передумови її формування.

По інвестиційних можливостях підприємства це такі фактори:

- стадія життєвого циклу підприємства;

- необхідність розширення інвестиційних програм;

- ступінь готовності окремих інвестиційних проектів;

- можливість впливу на інтенсивність інвестиційного проекту.

По можливостях формування капіталу з альтернативних джерел потрібно враховувати:

- можливість пошуку резервів власних фінансових ресурсів;

- можливість залучення додаткового акціонерного капіталу;

- можливість залучення додаткового позикового капіталу;

- доступність позикових коштів на фінансовому ринку;

- складність залучення позикових засобів у зв'язку з низьким рівнем платоспроможності і фінансової стійкості підприємства.

Крім того, існують визначені об'єктивні обмеження:

- рівень оподатковування дивідендів;

- рівень оподатковування майна підприємства;

- досягнутий ефект фінансового важеля;

- фактичний розмір прибутку і рівень рентабельності власного капіталу.

Інші фактори, які варто враховувати при формуванні дивідендної політики підприємства такі:

- кон'юнктурний цикл, коли в час підйому кон'юнктури зростає ефективність капіталізації прибутку;

- рівень виплати дивідендів конкурентами;

- невідкладність платежів по кредитах;

- можливість втрати контролю над керуванням підприємством. Низький рівень виплат дивідендів може привести до "скидання" акцій підприємства на фондовому ринку і скупці їх конкурентами.

В економічній науці існують різні теорії дивідендів:

- теорія незалежних дивідендів затверджує, що розмір дивідендних виплат не впливає на вартість акцій підприємства;

- теорія переваги заснована на принципі "синиця в руках". За цією теорією для підприємства і його акціонерів максимальні дивіденди переважніше капіталізації прибутку;

- теорія "податкових переваг" підкоряє всю дивідендну політику на досягнення мети - мінімізації податків.

Використання цих теорій дозволило виробити визначені типи дивідендної політики:

- залишкова політика виплат припускає здійснення виплати дивідендів після задоволення всіх потреб підприємства у фінансових ресурсах;

- політика стабільного співвідношення виплат припускає встановлення довготермінового нормативу розподілу прибутку на споживану і капіталізовану частки;

- політика стабільного розміру дивідендів припускає встановлення фіксованої суми дивідендних виплат;

- політика стабільного мінімального розміру дивідендів з надбавкою у визначені періоди;

- політика постійного зростання розміру дивідендів.

Підприємством здійснюється розробка механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики. Цей механізм може бути таким:

- по-перше, із суми чистого прибутку віднімається відрахування у резервний фонд у законодавчо встановленому розмірі, тобто 5% чистого прибутку підприємства;

- потім з частини, що залишилася, віднімаються кошти на повернення кредитів. Виходить так називаний дивідендний коридор, у якому підприємство самостійно розпоряджається коштами, що залишилися;

- чистий прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства розподіляється на виробничій розвиток і фонд виплати дивідендів власникам підприємства.

Для оцінки ефективності дивідендної політики використовуються наступні показники:

- сума дивідендів на одиницю капіталізованого прибутку розраховується як відношення суми виплачених дивідендів до суми капіталізованого прибутку, тобто тієї її частини, що спрямована на виробничий розвиток.

- ефективність капіталізації прибутку шляхом порівняння фактичної рентабельності власного капіталу із середньою ставкою депозитного відсотка на грошовому ринку. Якщо рентабельність власного капіталу нижче цієї ставки, то капіталізація прибули не вигідні підприємству;

- підвищення ринкової вартості акцій підприємства свідчить про ефективність його дивідендну політику.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Раціональна структура джерел коштів підприємства	\|	Непрямі податки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.