Структура готовності менеджера до комунікативної діяльності.
Як методологічна основа формування комунікативної компетентності фахівця виступає концепція педагогіки індивідуальності О. Гребенюка, Т. Гребенюк []. Дана концепція реалізує ідею людинознавчої спрямованості в усіх сферах життєдіяльності, ідею формування людського в людині, а не тільки й не стільки особистості й особистісних якостей. Індивідуальність визначається основними її сферами:
- інтелектуальною,
- мотиваційною,
- емоційною,
- вольовою,
- предметно-практичною,
- саморегуляції
- й екзистенціальною.
Оскільки саме потреби й похідні від них трансформації – мотиви, інтереси, переконання, прагнення, потяги, бажання,ціннісні орієнтації тощо – представляють основу й рушійну силу людської поведінки, її спонукання й мету, ці потреби треба, на думку психологів (С. Рубінштейн, П. Симонов), розглядати як ядро індивідуальності, найістотнішу її характеристику.
Використання семантично-критеріального аналізу до поняття “комунікативна компетентність” дозволяє виділити у його складі професійно важливі ознаки якості менеджера. Це, передусім, такі: ефективність комунікативного процесу, ситуативна адаптивність, вміння успішно функціонувати в суспільстві, адекватне відображення соціальних об’єктів, ефективність у спілкуванні, високий рівень спілкування.