Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Об’єкт, мета і завдання дослідження.

Цей розділ програми спрямований на визначення очікуваного результату. Він визначає також обсяг витрат, часу і фінансових ресурсів, що необхідні для отримання результату.

Об’єктом дослідження можуть бути деякі реальні соціальні процеси або явища, які мають протиріччя і спричинюють проблемну ситуацію. Іноді об’єктом є група або прошарок.

Предметом дослідження є відповідні сторони, властивості, характеристики об’єкта.

наприклад, предметом дослідження може бути ставлення молоді до праці, залежно від матеріальних факторів, функціонального змісту праці або запитів, потреб особистості.

Немає досліджень, які вирішували б тільки теоретичні або прикладні завдання, тому правильніше було б говорити про переважність орієнтації дослідження. Завжди соціологічне дослідження припускає поєднання теоретичних і практичних (прикладних) завдань. Завжди в програмі дослідження робиться акцент на вирішення цих завдань. Якщо дослідження проводиться в рамках наукової установи, то обумовлюються теоретичні завдання, які вона вирішує. Якщо дослідження проводиться в трудових колективах, то немає ніяких заборон для практичних рекомендацій.

Як правило, завдання поділяються на головні і другорядні, при цьому вони завжди уточнюються і конкретизуються. Іноді перелік завдань повідомляє поетапність проведення досліджування. Часто необхідно проводити цілу серію досліджень, щоб чітко сформулювати конкретні завдання.

Теоретична і емпірична інтерпретація понять - необхідний етап у розробці методології дослідження. На цьому етапі дослідження йде робота з його категоріальним апаратом.

Теоретичне уточнення дає можливість забезпечити міру і точність висловлювання поняттями сутності соціальних процесів, таких як “особистість”, “клас”, “культура”, “цінність” та ін. Усі поняття, що існують у дослідженні, повинні бути теоретично обумовлені, а саме - інтерпретовані, так як у науковій літературі існує багато підходів, тлумачень у визначенні цих понять. Необхідно знати всі підходи і висловити свою точку зору відносно цих підходів, а також старанно їх сформулювати.

Емпіричне уточнення понять необхідне для встановлення відповідності емпіричних об’єктів теоретичним поняттям. При цьому дослідник “рухається” від теоретичного поняття “вниз”, шукаючи його емпіричні значення, а саме, це - процес зворотний абстрагування. Важливо пам’ятати, що ніяка сукупність операційних визначень не зможе повністю розкрити всього змісту теоретичного поняття.

Наприклад, як на практиці ми зможемо “заміряти” світогляд якої-небудь соціальної групи? Для цього ми повинні дане теоретичне поняття “розкласти” на його складові компоненти, а саме, в даному випадку, - знання, переконання і практичні дії.

Або як ми можемо вивчити таке поняття як “ставлення людини до праці”?

Очевидно, доцільно виміряти його за такими трьома аспектами:

1) ставлення до праці як до відповідної соціальної цінності;

2) ставлення до праці як до свого фаху;

3) ставлення до праці як до даної роботи на даному підприємстві.

Ставлення людини до роботи можна виміряти і за такими показниками, як (1) якість і продуктивність праці, (2) її ініціативність, (3) рівень дисципліни працівникам.

Сумарна відповідь за цими показниками дасть можливість нам вирахувати ставлення кожної конкретної людини до праці.

Під час емпіричного уточнення поняття у конкретному соціологічному дослідженні не може бути вироблений якийсь універсальний шаблон. Швидше всього - це творче завдання. Приблизна схема дій у таких випадках була запропонована Лазарсфельдом, але це - логічна схема, а не конкретний приклад, який несе змістове навантаження.

У загальних рисах схема Лазарсфельда зводиться до таких пунктів:

1. Створення “образу” або моделі поняття, що дає можливість нам мати загальне уявлення про предмет. Це майже інтуїтивна прикидка.

2. Побудова “сітки” - переліку характеристик об’єкта, що вивчається.

У об’єктивному плані вивчається такі явища як, наприклад, продуктивність праці, рівень ініціативності працівників. А в суб’єктивному плані може вивчатись набір ціннісних орієнтацій, структура мотивів трудової діяльності, наявність (відсутність) задоволення трудовою діяльністю. На цьому етапі доцільно розробити основні поняття, що використовуються для дослідження.

3. Вибір індикаторів - показників.

Із усіх перерахованих характеристик відбирають тільки значущі ознаки - показники. Значущість ознак встановлюється в межах загального контексту теорії, також залежить від вибраного кута зору на об’єкт. Безумовно це веде до об’єднання змісту поняття, що вивчається, і в подальшому, під час аналізу отриманого матеріалу, слід усвідомлювати про прийняті обмеження.

4. Побудова індексів.

Кінцевою метою всієї цієї роботи є вироблення таких понять, які посильні обліку і реєстрації. Поняття, що позначають такі елементарні фрагменти соціальної реальності, називаються індикаторами (показниками).

Щоб побудувати індекси, необхідно підрахувати статистичний розподіл кожного індикатора.

Попередній опис об’єкта дослідження - важливий етап теоретичного дослідження.

Соціальний об’єкт дослідження розглядається у якості цілісної системи. з Цією метою, по-перше, вивчається структура об’єкта, а саме - виявляються складові елементи системи; по-друге, вивчаються взаємини цих елементів, описуються їх функції; по-третє, аналізується відношення кожного елемента і системи.

Попередній системний опис об’єкта дослідження виступає як деяка теоретична канва, що дає можливість соціологу накласти нібито відповідну “рамку” на матеріал, що вивчається, відібрати коло емпіричних даних, а також виявити причинно-наслідкові зв’язки в предметі дослідження, який вивчається.

Формулювання гіпотези - заключна частина теоретичної підготовки емпіричного соціологічного дослідження.

Гіпотези є свого роду ланкою між теорією і дослідженням, вони забезпечують рух до нових знань, формують нові ідеї. Гіпотеза формує предмет наших пошуків, є головним методологічним інструментом, що організовує весь процес дослідження. Крім того, вона вказує шлях слідуючи яким, ці факти можуть бути організовані, логічно побудовані найкращим чином.

Гіпотеза - це логічно обумовлене припущення про структуру соціального об’єкта, про характер і сутність зв’язку між його компонентами і факторами, що детермінують соціальні явища. Гіпотеза може бути сформульована лише в підсумку попереднього системного опису об’єкта, як його результат. Гіпотеза може бути сформульована на підставі фактів, які є, попередніх досліджень, спостережень, а також міркувань здорового глузду за допомогою логічного мислення або інтуїції. У соціології під час формулювання гіпотез виникають труднощі через слабі спеціальні соціологічні теорії у багатьох приватних сферах соціальної дійсності.

Соціологічні дослідження через відсутність гарної гіпотези часто становляться об’єктом серйозної критики.

Зокрема, їх критикують за те, що вони доводять те, що всім відомо. Хоча і в такому випадку є свої плюси - коли “всім відоме доводиться”, точними кількісними характеристиками, то ця інформація вважається вже науковим фактом, а не ходячою думкою.

У науці існують відповідні правила висунення і перевірки гіпотез. Вона не повинна бути приречена на те, щоб назавжди нею залишатися, а саме - вона повинна бути або доведена, або спростована.

Головні умови побудови гіпотези:

1. Вона не повинна утримувати поняття, які не уточнені й емпірично не інтерпретовані.

2. Вона не повинна допускати ціннісних суджень.

3. Вона не повинна включати дуже багато обмежень і припущень.

4. Вона повинна перевірятись за допомогою неявної методики й техніки досліджування.

Гіпотези поділяються на описові (дескриптивні) і пояснювальні.

Описові гіпотези поділяються на структурні і функціональні.

Структурні гіпотези відтворюють припущення про структуру об’єкта, що вивчається, і про характер зв’язків в об’єкті.

Пояснювальні гіпотези - припущення про причинно-наслідкові зв’язки в об’єктах, які вивчаються.

Відомий соціолог А.Т. Здравомислов визначає такі види гіпотез:

1. Гіпотези вміщують припущення про точні кількісні дані, про точне ранжирування ознак, які нас цікавлять і т.д.

2.Гіпотези на пояснення - виявлення факторів і причин, їх детермінуючих.

3. Гіпотези на передбачення - спрямовані на пророкування будь-яких соціальних явищ, подій.

Будь-яка гіпотеза підлягає перевірці, а саме - перевіряються висновки, які логічно підсумовуються з гіпотези. Як що всі висновки підтверджені, то гіпотеза доведена. Як що ні, то можливо вихідне припущення було не правильне, а саме - воно не відповідає реальній дійсності, а бо не правильно велись наслідки і були допущені логічні помилки у ході роботи над гіпотезою.

Якщо гіпотези з самого початку не визначалися, то різко падає науковий рівень соціологічного дослідження, а його результати і висновки зводяться до описування процентних висловів тих або інших індикаторів та досить тривіальних рекомендацій.

2.Методи і процедура дослідження - це система формалізованих правил збирання й обробки інформації. Методологічні (теоретичні) посилки відіграють важливу роль у визначенні методики і техніки дослідження.

Метод - це спосіб збирання, обробки або аналізу даних. Наприклад, анкетне опитування, інтерв’ю, спостереження і т.д.

Техніка - це сукупність спеціальних способів для ефективного використання того або іншого методу. Наприклад, техніка анкетного опитування - відкрите і закрите формулювання питань.

Методика - це сукупність технічних прийомів, пов’язаних з даним методом, до складу яких входять приватні операції, їх послідовність і взаємозв’язок. Наприклад, під час опитування громадської думки, дається анкета й інструкція анкеру.

Процедура - це характеристика загальної системи дій соціолога, спосіб організації й послідовності застосування різних технічних прийомів.

Головні розділи процедурної частини програми:

1. Вибірка - визначення об’єктів і одиниць спостереження.

2. Опис методів і техніки збирання первинної соціальної інформації.

3. Опис способів аналізу даних щодо гіпотез.

У програмі повинно бути чітко вказано чи є дослідження суцільним (безперервним) чи вибірковим.

1. З точки зору статистики, найкращим є суцільне опитування. Яскравим прикладом є загальний перепис населення. З початку ХІХ століття вони стали проводитись у європейських країнах, а сьогодні використовуються повсюди. Переписи дають багату й точну інформацію, але дорого коштують. Навіть заможні країни можуть позволити собі подібний розкіш лише раз у десять років.

2. З точки зору соціології, вибіркове дослідження більш економне і не менше надійне, якщо вибірка репрезентативна і правильно розрахований її обсяг.

Головна ідея вибірки полягає в тому, щоб за частиною робити висновок про загальне. На першому етапі визначається генеральна сукупність. Генеральна сукупність - це вся сукупність одиниць спостереження, що має відношення до проблеми дослідження або це сукупність одиниць, яка має властивості цікаві для дослідника.

Одиниця спостереження - це безпосереднє джерело, у якості якого може виступати окрема людина, група осіб, організація чи установа залежно від конкретної мети і завдання соціологічного дослідження.

Оскільки в широкому значенні генеральна сукупність практично невичерпно, оскільки її межі чітко окреслюються під час формулювання теми дослідження, про що конкретно повідомляється у програмі дослідження. Часто генеральна сукупність обмежується або відповідною соціальною верствою або територіальною спільністю, або статево-віковими характеристиками.

Соціологи розрізняють два види генеральної сукупності: гетерогенна і гомогенна.

Гетерогенна генеральна сукупність - це така, в середині якої існують значні відмінності за багатьма ознаками - за освітою, матеріальним становищем, національністю, віком та ін.

Гомогенна генеральна сукупність - це така, у середині якої немає суттєвих відмінностей серед респондентів за ознаками, про які вже сказано.

На другому етапі визначається вибіркова сукупність. Вона завжди береться тільки з генеральної сукупності, яка є її резервуаром.

Вибіркова сукупність - це частина генеральної сукупності, яка підлягає вивченню з методики чи програми збирання матеріалу. Саме з вибіркової сукупності дослідник прагне зробити висновок про генеральну сукупність.

Вибіркова сукупність повинна бути репрезентативною - це за основними параметрами (ознаками - статі, віку, освіти, соціальним становищем тощо). Вона повинна бути мікромоделлю генеральної сукупності.

Якщо вибіркова сукупність відтворює параметри і значні елементи генеральної сукупності, то її називають репрезентативною, а саме - представницькою (від англійського дієслова to represent - представляти).

У програмі дослідження обов’язково вказується обсяг вибірки, іншими слова, число одиниць спостереження. Обсяг вибірки впливає на помилки репрезентації: чим більше величина вибірки, тим менше можлива помилка. Якщо ми хочемо збільшити точність у два рази, то обсяг вибірки необхідно збільшити в чотири рази. Припустимо, нам треба опитати 300 респондентів, а точність збільшити у два рази, у такому випадку, обсяг вибірки збільшують до 1200 чоловік. Але починати опитування з великої вибірки, значить приректи себе на великі витрати. Обсяг вибірки залежить від виду генеральної сукупності: чим різнорідніша за ознаками генеральна сукупність (гетерогенна), тим обсяг вибірки повинен бути більшим. І навпаки, чим однорідніша генеральна сукупність (гомогенна), тим обсяг вибірки може бути меншим. Кількість респондентів, що зараховані до вибіркової сукупності повинна, як правило, становити 10 % від генеральної сукупності, але не перебільшувати 2000 - 2500 респондентів і не бути менше 300 чоловік. Досвід показує, що під час проведення опитування громадської думки досить зарахувати до вибірки 500 - 1200 чоловік, щоб отримати вірогідні результати.

Існує два типи помилок, які необхідно враховувати під час використання вибіркового методу й організації вибірок: випадкові і систематичні.

Випадкові помилки.Їх причина - відмінність розміру двох сукупностей - генеральної і вибіркової, що призводить до помилки репрезентативності. Помилкою репрезентативності називається відхилення характеристик вибірки, що має статистичну природу, від істинних (справжніх) значень цих характеристик у генеральній сукупності.

Іншим видом випадкових помилок є помилки спостереження і процедур збирання інформації. Часто вони здійснюються у результаті заміни намічених за планом вибірки одиниць спостереження іншими, більш доступними, які, однак, виявляються неповноцінними з точки зору виробленого плану вибірки. Неякісно зібрана інформація може призвести до зміщення у вибірці.

Систематичні помилки.Головною причиною цих помилок може бути неадекватність сформованої вибірки завданням дослідження, свідомий відбір найбільш зручних і “виграшних” для вирішення завдань дослідження елементів генеральної сукупності, які, однак, не представляють її в цілому (наприклад, вивчається громадська думка мешканців області з якоїсь проблеми, а у вибірку зараховано тільки мешканців міста).

Існує низка прийомів формування вибіркових сукупностей.

1. Випадкова вибірка. Цей вид відбору гарний у тому випадку, коли в дослідника немає чітких даних про те, що представляє собою генеральна сукупність, яка її структура, немає статистичних даних про її головні елементи.

Головна мета випадкової вибірки - забезпечити рівноймовірність улучення у вибіркову сукупність кожної одиниці спостереження, щоб не допустити зацікавленого перекручення (викривлення) вибіркової сукупності у порівнянні з генеральною.

Щоб технічно здійснити таку вибірку, необхідно:

1) Наявність облікового складу одиниць спостереження, що обстежуються.

Можна використати алфавітний список, телефонний довідник, список поштових адрес тощо.

2) Розрахунок кроку вибірки за формулою:

, де К - це крок вибірки, N - обсяг генеральної сукупності, а n- обсяг вибіркової сукупності. Якщо, наприклад, крок вибірки рівняється 10, то це значить, кожний десятий за списком буде зарахований до вибіркової сукупності.

3) Вибір першої одиниці спостереження.

Він здійснюється або способом жеребкування, або за допомогою таблиці випадкових чисел, коли одиниці генеральної сукупності пронумеровані.

Вибірку здійснити трудніше, якщо одиниці генеральної сукупності не фіксовано і не мають нумерації, тоді принципи і організація відбору залежить від кмітливості і дотепності дослідника.

Переваги випадкової вибірки:

- об’єктивність і точність відбору респондентів (анкетер, інтерв’юєр отримує точні вказівки кого йому опитувати, а саме - конкретні імена, адреси);

- немає потреби в детальному знанні сукупності, що вивчається;

- використання методів математичної ймовірності.

Недоліки випадкової вибірки:

- витрати ресурсів;

- складність процедури відбору.

2. Наступний вид вибірки - квотна вибірка (невипадкова).

Цей вид відбору доцільний, коли є статистична інформація про головні характеристики генеральної сукупності. Квотну вибірку називають іноді пропорціональною, частковою так як відбір респондентів у вибіркову сукупність здійснюється у відповідності з даними пропорціями. Ми дивимося за якими долями (частками) розподілені респонденти в генеральній сукупності за статтю, освітою, прибутком тощо, і у відповідності з цими долями (частками) моделюємо вибіркову сукупність.

Наприклад, обсяг вибірки складає 300 респондентів, а розподіл респондентів за статтю в генеральній сукупності складає 55% жінок і 45% чоловіків, тоді у вибірковій сукупності нам необхідно відібрати 165 жінок (х=), інші - чоловіки -135 чоловік. Щоб підвищити ефективність відбору респондентів, складається карта репрезентації, куди закладаються всі необхідні ознаки -стать, національність, освіта і т.д., а анкетеру (інтерв’юєру) дається завдання на опитування необхідної кількості респондентів із заданими характеристиками.

Перевагами квотної вибірки виступає оперативність, мала трудомісткість. Головні недоліки - це необхідність детального знання генеральної сукупності, що вивчається, а також суб’єктивізм анкетера під час відбору респондентів.

3. Багатоступенева вибірка.

Вона застосовується в таких випадках, коли витягти вибірку з генеральної сукупності безпосереднім шляхом важко.

Наприклад, нам необхідно опитати робітників металургійної промисловості. У такому випадку вибірка здійснюється поетапно: спочатку відбувається відбір металургійних підприємств, потім відбираються бригади з підприємств, що потрапили у вибірку на першому етапі; на третьому етапі відбирають робітників із бригад, що потрапили у вибірку на другому етапі. багатоступеневий відбір можна використати тільки тоді, коли всі одиниці відбору кожного етапу (ступеня) рівноцінні для обстеження.

4. Районова вибірка (типова).

Якщо процедурам відбору одиниць спостереження передує розподіл генеральної сукупності на однорідні частини, то вибірка становиться районованою. Ця диференціація всередині генеральної сукупності на якісно більш однорідні групи змістовно пов’язана з предметом дослідження. необхідність районування викликана складною структурою соціальних об’єктів. З точки зору процедур відбору генеральна сукупність районованої вибірки виступає як сума типових груп, між якими допускаються максимальні відмінності, проте всередині цих груп відмінності незначні. Цей вид вибірки доцільний під час вивчення соціальної структури суспільства, різних територій міста, де різниця між кварталами мешкання значуща.

Відбір із типових груп генеральної сукупності відбувається пропорційно їх розміру (частки) в загальній кількості сукупності.

Заключний етап емпіричного соціологічного дослідження передбачає обробку, аналіз й інтерпретацію даних, отримання емпірично обґрунтованих висновків і рекомендацій.

залежно від методів отримання первинної інформації можливе застосування різних прийомів обробки й аналізу даних.

Так, якщо соціолог відповідну частку інформації бере з документальних джерел, то він використовує два основні методи аналізу документів: неформалізований (традиційний) і формалізований (контент - аналіз).

Традиційний аналіз оснований на сприйнятті, розумінні, осмислюванні та інтерпретації змісту документів у відповідності з метою дослідження. Формалізований аналіз документальних джерел (контент - аналіз - аналіз змісту) розрахований на витягнення соціологічних інформацій із великих масивів документальних джерел, які не досяжні традиційному інтуїтивному аналізу. Він оснований на виявленні деяких кількісних статистичних характеристик тестів (або повідомлень). При цьому передбачається, що кількісні характеристики змісту документів відображають деякі суттєві риси явищ і процесів, що вивчаються.

Формалізований аналіз документів заснований на стандартизації процедур пошуку, визначенні в змісті документа одиниць рахунку, якими можуть бути окремі слова (терміни, географічні назви, імена політичних діячів та ін.), судження, виражені у вигляді речень, фрагментів текстів, абзаців та ін., а також різноманітні види публікацій (за жанром, типу авторів тощо). Одиниць рахунку визначаються у залежності від мети соціологічного дослідження. Процедура дослідження, що основана на техніці контент -аналізу, складається з 18 операцій, про які описано в спеціальній літературі.

Будь-яке “грамотне” соціологічне дослідження враховує перспективу обробки й аналізу інформації. Завжди виділяють два етапи обробки інформації. На першому етапі здійснюється первинна обробка матеріалу за допомогою математичної статистики. На другому етапі цей оброблений матеріал аналізується вже з філософсько-соціологічної точки зору.

Під час обробки й аналізу даних, що отримані методом опитування, широко застосовується метод статистичного групування даних.

Групування соціальної інформації - це упорядкування і класифікація емпіричного матеріалу за ознакою подібності або відмінностей. самий простий спосіб групування - це відомості отриманих даних у статистичні таблиці. кількість питань анкет и може визначати кількість таблиць. Назва питання анкети - це назва таблиці, рядка в таблиці - це варіанти відповідей на порушені питання, стовпчики в таблиці - це відповіді різних груп респондентів на порушені питання.

Побудова таблиці підпорядкована відповідним правилам. Головний зміст таблиці повинен бути відображений у назві (коло питань, що розглядаються, географічні межі сукупності, що вивчається, час, одиниці виміру).

Таблиці бувають прості, групові та комбіновані. Прості таблиці представляють собою перелік, список окремих одиниць сукупності з кількісною (або якісною) характеристикою кожної з них зокрема.

У групових таблицях є групування одиниць сукупності за однією ознакою, а в комбінованих - за двома і більше ознаками. Така таблиця представляє собою дещо значно більше, ніж простий перелік даних, вона є способом і разом із тим результатом відповідної організації даних. Добре сконструйована таблиця дає можливість досліднику більш чітко подати й описати зміст і сутність соціального явища, що ним вивчається.

Таким чином, метод групування і подача матеріалу у вигляді статистичних таблиць уже дає відповідні можливості для вивчення соціологічних даних. З іншого боку, він є конче потрібним засобом для подальшого аналізу і застосування більш тонких статистичних методів.

Статистичні дані змінюються також у вигляді діаграм і графіків. Головною перевагою графічного зображення є його наочність. Графічна інтерпретація емпіричних залежностей може бути зображена у вигляді гістограми або кумуляти.

Гістограма - це графічне зображення інтервального ряду.

По горизонтальній осі графіка (осі абсцис) відкладаються межі інтервалів, на яких будують прямокутник із висотою, пропорційною числу одиниць сукупності, що приходиться на одиницю довжини інтервалу. При рівних інтервалах щільності (компактності) розподіли пропорціональні частоті, які й відкладаються на осі ординат. Для інтервалів, які в 2 рази більші за попередні, треба брати висоти прямокутників у 2 рази менші.

Для графічного зображення використовуються також кумулятивні криві. Під час побудови кумуляти, як і гістограми, на осі абсцис відкладаються межі інтервалів, а на осі ординат накопичені частоти, що відповідають верхнім межам інтервалів. Кумулята округлює індивідуальні значення ознаки в межах інтервалу і являє собою ламану криву лінію. Кумулята дає можливість швидко визначити відсоток осіб, що знаходяться нижче або вище заданої величини ознаки.

Графічний аналіз, як правило, стимулює подальший розвиток досліджуваної думки.

Наступним кроком обробки інформації є отримання деяких узагальнених характеристик, що дають можливість глибше зрозуміти особливості об’єкта спостереження. Сюди належить перш за все середнє значення ознаки, навколо якої варіюють інші його значення і ступінь коливання ознаки, що розглядаються. У математичній статистиці розрізняють декілька видів середніх величин: середня арифметична, медіана, мода; існує також декілька показників коливання (мір розсіювання) - варіаційний розмах, середнє квадратичне відхилення середнє абсолютне відхилення, дисперсія та ін.

Середнє арифметичне є частка від ділення суми всіх значень ознаки на їх число.

Медіаною називається значення ознаки в тій одиниці сукупності, яка розміщена в середині упорядкованого ряду. Якщо у варіаційному ряді парна кількість членів, то медіана рівна середній арифметичній із інших серединних значень ознаки.

Наприклад, припустимо, що у вибірці з 10 чоловік респонденти проранжовані за стажем роботи наданому підприємстві.

Ранг опитуваного
Стаж (років роботи)

Середні ранги 5 і 6, тому медіана дорівнює

Ме = =6,5 років.

Модою в статистиці називають значення ознаки, яка найчастіше зустрічається, а саме - значення, з яким найбільш вірогідно можна зустрітися у серії зареєстрованих спостережень.

Доцільність використання того чи іншого типу середньої величини залежить принаймні від таких умов: мети усереднення, виду розподілу, рівня вимірювання ознаки, обчислювальних міркувань.

Мета усереднення пов’язана із змістовним трактуванням завдання, яке розглядається. Проте форма розподілу може суттєво ускладнити їх дослідження. Якщо для симетричного розподілу мода, медіана і середнє арифметичне тотожності, то для асиметричного розподілу середнє арифметичне перестає бути типовим. Середнє арифметичне застосовується для даних інтервального рівня вимірювання, медіана - для даних порядкового рівня вимірювання, а мода може бути вирахувана для шкал найменувань.

Метою будь-якого соціологічного дослідження є виявлення закономірностей масових суспільних явищ. Кореляційний аналіз дає можливість нам виявити наявність або відсутність закономірностей між соціальними змінними, які вивчаються.

В основі кореляційного аналізу лежить уява про форму, направлення і щільності взаємозв’язку. Оскільки візуально не завжди можна визначити, існує чи ні значимий взаємозв’язок між ознаками, що розглядаються, і на скільки він значимий, хоча дуже часто вже на діаграмі проглядається загальна тенденція у зміні значень ознак і направлення зв’язку між ознаками, що вивчаються, оскільки на допомогу нам приходить коефіцієнт кореляції, який, як правило, приймає значення у межах від -1 до +1, визначається напрямок і щільність зв’язку.

У спеціальній літературі описана процедура вимірювання рангової кореляції Спірмена і Кендалла. Ці коефіцієнти використовуються для вимірювання взаємозалежності між якісними ознаками, значення яких може бути впорядковані або проранжовані за ступенем зменшення (або збільшення) даної якості в досліджуваних соціальних об’єктах.

Чим вищий коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим повніше можна передбачити значення однієї з них за значеннями другої.

Коефіцієнт кореляції між двома змінними не витримує інформації про те, чи є даний зв’язок між ними причинно-наслідковим чи зв’язком супровідним, що породжений дією загальних причин. Це питання вирішується дослідником на підставі змістовних уявлень про структуру і динаміку соціальних об’єктів, що вивчаються, і на підставі аналізу кореляцій між усіма ознаками, що вивчаються.

Природним продовженням кореляційного аналізу багатомірних даних є факторний аналіз, який застосовується для вимірювання взаємозв’язків між ознаками соціальних об’єктів і класифікації ознак із врахуванням цих взаємозв’язків.

У факторному аналізі на підставі парних кореляцій між змінними отримують набір нових, збільшених ознак, які й називають факторами. Число факторів завжди менше числа початкових змінних. Величина “ваги” початкової ознаки з будь-якого фактора може коливатися від -1 до +1; вона показує, наскільки щільно пов’язана дана ознака з фактором і який характер цього зв’язку.

Використання індивідуальних оцінок респондентів за факторами замість значень із вихідних (початкових) показників знижує надмірність опису та аналізу емпіричних даних, економить працю дослідника, дає можливість більш наочно подати отримані результати. на підставі кореляції (взаємозв’язку) між факторами першого порядку можуть бути отримані ще збільшені фактори другого порядку і т.д.

У практиці соціологічних досліджень застосовують шкали. Шкала - це відповідна метрична система одиниць, що служить у якості спільного масштабу для вимірювання явищ, що вивчаються . Шкала - це відповідний розподіл континуума (протилежності досліджуваного явища) на рівні, як правило, частини, щоб зручніше було цей розподіл використовувати в якості інструмента порівняння.

Метою шкалування є дані якісних ознак до кількісних показників. Індекс - це кількісний показник, за допомогою якого встановлюється становище одиниці, що спостерігається на шкалі. Щодо способу побудови й аналітичних можливостей шкали поділяються на номінальні й метричні.

Номінальна шкала - це шкала найменувань, що складається з переліку якісних об’єктивних характеристик (стать, освіта, рід занять, розмір зарплати тощо). У шкалі найменувань не вводиться точна міра кількісного вимірювання, у ній лише послідовність вимірюваних одиниць із точки зору того “більше” чи “менше”, “сильніше” чи “слабкіше” виявляється ознака, що вивчається. Ця шкала не дає відповіді наскільки більше чи наскільки менше у ній немає чіткої одиниці вимірювань.

Номінальні шкали бувають частково упорядкованими - це такого роду ряд, у якому зрозумілі крайні точки шкали й повністю впорядковані - зрозумілі не тільки крайні точки шкали, але й проміжні одиниці, дані у відповідній послідовності.

На підставі використання номінальної шкали (вибір варіантів відповідей) проводять такі розрахунки: знаходять частоти розподілу в абсолютних числах чи процентах, знаходять зв’язки між двома рядами властивість за Пірсоном.

Метричні шкали відрізняються від номінальних тим, що використовуються одиниці вимірювання. Метричні шкали бувають із нерівними і рівними інтервалами. Безперервний континуум інтервальної шкали дає можливість розрахувати середньо виважені величини, коефіцієнт депресії, характеризуючий ступінь розкиданості ознаки. При цьому середньо виважені величини використовуються у якості різного роду індексів, що виконують функцію класифікації, вимірювання і порівняння.

Існують і більш детальні класифікації шкал, що вивчаються у теорії соціальних і психологічних вимірювань. У методичному плані шкали поділяються на одномірні, зведені до одномірних, і багатомірні. Усі прості шкали, які передбачають одноразову, явно однозначну оцінку кожного об’єкта сукупності, є одномірними. Приведення “батареї” шкал до єдиної шкали на підставі перетворення значень окремих ознак називається шкалуванням. Для багатомірних шкал розробляються особливі методи багатомірного шкалування.

Яким би методом соціологічні дані не були добуті, самі собою вони ще дають можливість зробити узагальнений висновок, виявити тенденції. Для того, щоб отримана первинна інформація почала давати реальні результати, її необхідно шляхом обробки перетворити у відповідний вигляд, а далі узагальнити, проаналізувати, перевірити гіпотези і науково інтерпретувати.

Завершується емпіричне соціологічне дослідження формуванням висновків, пропозицій і рекомендацій, які повинні носити конкретний, реалістичний характер, мати необхідні обґрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними і статистичними даними.

3.Цей розділ відображає діяльність дослідника або наукового колективу у всіх етапах роботи.

В організаційній частині програми викладається робочий план дослідника, який подає перелік, схему дій соціологів у конкретному дослідженні з обов’язковою вказівкою термінів виконання окремих розділів програми, відповідальних за їх реалізацію, а також матеріально-технічні витрати.

Планування дослідження ґрунтується на використанні нормативів, а саме правил, що регламентують здійснення дослідницької діяльності. У робочому плані повинні вміщуватися інструкції з організації польового дослідження, інструкції анкетеру, як знайти опитуваного, про дії анкетера перед початком опитування, про головні його обов’язки, про правила роботи й етичні норми. Інструкції інтерв’юєру, що відтворюють рекомендації щодо порядку і часу інтерв’ювання, щодо пошуку і заміни респондентів, щодо методики проведення інтерв’ю, щодо манери поведінки і стилю спілкування з респондентом, щодо забезпечення якості й реєстрації соціологічної інформації.

Організаційно-технічний план складається після завершення розробки програми соціологічного дослідження і затвердження одночасно з програмою. За своїм призначенням робочий план покликаний упорядкувати головні етапи роботи у відповідності з програмою. Головними ланками цього плану є пілотажне дослідження (або проба) методів і техніки збору інформації, польове дослідження (масовий збір даних на об’єкті), підготовка первинної інформації для обробки, обробка даних та їх аналіз, виклад результатів.

Пілотажні дослідження дають можливість відібрати кращі пункти в листках опитування, протоколах спостережень, процедурах аналізу документів, переконатися у якості вимірювальних еталонів, а також практичної придатності розрахунків вибірки. Підсумки досліджень фіксуються у робочих документах і складаються остаточні варіанти методик, інструкції щодо вибірки й організації збору вихідних даних.

Польове дослідження забезпечує збір основного матеріалу на об’єкті. Планом передбачається чітке дотримання інструкцій, що розроблені на стадії пілотажних досліджень, контроль доброякісності вихідних даних за мірою їх народження, організації системи збереження первинної інформації.

Підготовка даних для обробки (ручної або машинної) включає шифрування, кодування, перенесення коду на перфокарті ручної або машинної обробки. У відповідності з гіпотезами дослідження у робочому плані передбачається відповідна програма обробки даних.

Аналіз даних здійснюється у відповідності із завданнями, які вирішуються, і гіпотезами дослідження, підсумки дослідження оформляються у вигляді звіту.

Звіт - це узаконена форма підбиття підсумків, конкретного соціологічного дослідження, він вміщує у себе всі розділи програми дослідження, дає класифікацію, типологізацію і пояснення отриманих даних.

Для того, щоб забезпечити чітке і своєчасне виконання окремих видів роботи, рекомендується використати схему сітьового графіка, який може перескладатися безперервно з рахунком виконаної роботи і зміни величини ресурсів. Проведення соціологічного дослідження передбачає проведення великої роз’яснювальної роботи, яка включає інструктаж усіх учасників дослідження, проведення бесід із учасниками дослідження на робочих місцях, необхідні відповідні накази: розпорядження, участь керівників відповідних підрозділів.

Термінологічний словник:

Гіпотеза –наукове обґрунтування уявлення про структуру соціальних об’єктів, характер елементів і зв’язків, які утворюють ці об’єкти, про механізм їх функціонування і розвитку.

Етапи соціологічного дослідження – організаційно виділені стадії дослідницького процесу, які різняться між собою характером і змістом, формами і процедурами дослідницької діяльності.

Організація соціологічного дослідження – спосіб реалізації програми дослідження, порядок роботи дослідницького колективу, економне вирішення поставлених завдань.

Пілотажне дослідження – попереднє пробне вивчення з метою відпрацювання інструментарію збору первинною соціальної інформації, методів організацій і процедур проведення масового дослідження.

План соціального дослідження – документ, що визначає стратегію та тактику наукового пошуку, включає загальну концептуальну схему дослідження.

Польове дослідження – вивчення окремого соціального об’єкта в природних, нормальних для нього умовах, а також опитування на місці, вдома, у класі, на виробництві.

Предмет соціального дослідження – якості, що існують, та відносини об’єкта дослідження (класу, соціальної групи і т.п.) , пізнання яких необхідне для розв’язання теоретичної та практичної проблеми.

Програма соціологічного дослідження – документ, що вміщує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. Вона включає основні завдання дослідження, методику збору та обробки соціальної інформації.

Процедура дослідження – певна послідовність пізнавальних та організаційних дій, необхідних для розв’язання проблеми дослідження.

Розвідувальне дослідження – вид соціологічного дослідження, у якому обстежується від 20 до 90 чоловік, випробуються різні методи, уточнюючі мету дослідження, гіпотези, запитання до респондентів.

Література для роботи над темою:

1. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів, 2005.

2. Соціологія. Підручник. За редакцією проф. В.М. Пічі. – Львів, 2004.

3. Практикум з соціології. За ред. В.М. Пічі. – Львів, 2004.

4. Кравченко А.И. Социология. – М., 2001.

5. Лукашевич М.П. Соціологія праці. – Київ: “Либідь”, 2004.

6. Спеціальні та галузеві соціології. – Київ: “Каравела”, 2003.

7. Социология. Под ред. проф. Лавриненко – М., 2000.

8. Кравченко А.И. Социология. – Екатеринбург, 2000.

9. К.К. Жюль Соціологія. – Київ: “Либідь”, 2005.

10. Спеціальні та галузеві соціології. – Київ: “Каравела”, 2003.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Складання програми досліджень.	\|	Графічне зображення ділового циклу, що допомагає зрозуміти процес та схему підприємницької діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.026 сек.