Судово-психіатрична оцінка епілепсії

Експертна оцінка епілептичної хвороби дуже складна. Навіть один і той же хворий може бути визнаний осудним щодо злочину, вчиненого у між припадковому періоді, та екскульпованим стосовно діяння, що відноситься до періоду пароксизму.

Встановлення діагнозу епілепсії ще не обумовлює однозначного експертного висновку. Навіть в умовах стаціонарної судово-психіатричної експертизи не завжди вдається спостерігати епілептичні напади та їх еквіваленти, часто на заваді стає симулятивна поведінка суб’єкта, тому важливим є ретельне вивчення відповідної медичної документації (історій хвороби, амбулаторних карт, журналів медичного спостереження за станом хворого), а також даних лабораторних і додаткових методів дослідження.

Найважливішими і найскладнішими в усій судово-психіатричній практиці є розпізнання і експертна кваліфікація швидкоплинних, у т. ч. епілептичних, розладів, що нерідко стають причиною суспільно небезпечних дій (зокрема, спрямованих проти особи). Труднощі такої експертизи визначаються необхідністю ретроспективного відтворення клінічної картини стану хворого, що спостерігався в момент протиправних дій. Основну роль при цьому відіграють показання свідків. Важливі також первинні покази звинуваченого, що були дані ним відразу після скоєного, тому для експертів першочергове значення мають ретельно зібрані матеріали справи, які містять характеристики поведінки хворого, його висловлювань, зовнішнього вигляду напередодні, в момент і після правопорушення.

Кримінальні дії, вчинені у затьмарених станах свідомості, характеризуються певними особливостями (відповідним почерком): раптовістю, безмотивністю, відсутністю умислу – спеціального наміру, неприйняттям заходів перестороги, відсутністю намагань приховати наслідки та сліди вчиненого діяння. Діагностичними в цьому плані є ознаки незрозумілої та надзвичайної жорстокості нанесення жертві численних тяжких ушкоджень нерідко з наступним спотворенням і розчленуванням трупа. Подібний характер злочину, зрозуміло, зумовлює припущення про наявність присмеркового (сутінкового) потьмареного стану.

Додаткові дані про виникнення припадку в період, близький до правопорушення, наступні різка зміна психічного стану – “дивний вигляд” (розсіяний погляд, загальмованість рухів або немотивоване збудження) та сон (часто просто на місці злочину, іноді поряд із жертвою), наявність подібних станів у минулому роблять діагноз присмеркового стану достатньо переконливим.

Вчинення суспільно небезпечних дій можливе, хоч і рідше, в станах інших короткочасних епілептичних розладів. Це стосується малих епілептичних припадків, амбулаторних автоматизмів і т. д. На практиці з такими явищами переважно зустрічаються у справах, пов’язаних із випадками аварій на транспорті (наїздів, порушень правил дорожнього руху), підпалів, актів ексгібіціонізму (оголення статевих органів у присутності осіб протилежної статі) тощо. Такі особи теж визнаються неосудними.

У випадках, коли правопорушення вчиняється в міжприпадковому періоді, рішення залежить від ступеня зміненості психіки. За наявності виразної деградації особи (слабоумства) хворі визнаються неосудними. Деградація особистості і глибина інтелектуальних порушень можуть маскуватися під час збільшення припадків, видаватися глибшими. Хворих, що не мають виразних змін психіки, при неглибоких змінах особистості стосовно правопорушень, вчинених ними в той час, коли не було епілептичних пароксизмів, визнають осудними, їм призначають лікувальні заходи на загальних підставах.

Прогресуючий перебіг хвороби, резистентність до терапії слугують додатковим критерієм для екскульпації хворого чи застосування статей 19, 20 ККУ щодо обвинуваченого та ст. 84 ККУ, ст. 408 КПКУ щодо засудженого.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЕПІЛЕПСІЯ ТА ЇЇ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ОЦІНКА.	\|	Заключення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.