Пальпація поперечної ободової кишки.

Перед тим, як виконувати пальпацію поперечної ободової кишки, необхідно визначити нижню границю шлунка, тому що поперечна ободова кишка звичайно розташовується на 2 - 3 см нижче шлунку.

Існує три методи попереднього визначення нижньої границі шлунка.

1)Метод перкусії:перкуторне визначення нижньої границі шлунка засновано на розходженні відтінків тимпанічного звуку, що виявляється над кишечником і шлунком, що на практиці нерідко викликає великі труднощі. Перкутують нижню границю шлунка, поступово переміщаючи палець-плесиметр знизу нагору до виразної зміни характеру тимпанічного звуку.

2)Метод аускультоперкуссії й аускультоаффрікції:

Стетофонендоскоп встановлюють в області найбільш імовірного розташування шлунка (звичайно в епігастрії дещо ліворуч від передньої серединної лінії), а пальцями правої руки наносять тихі перкуторні удари по черевній стінці, спочатку біля стетофонендоскопа, а потім поступово віддаляючись від нього донизу. Поки перкуторні удари наносяться над проекцією шлунка, вислуховується відносно голосний тон. Коли перкутують поза зоною проекції шлунка, звук різко слабшає або зникає.

Метод аускультоаффрікції заснований на тому ж принципі, але в цьому випадку одним пальцем правої руки роблять легкі рухи по шкірі в окружності стетофонендоскопа, які вислуховуються у вигляді виразного шереху. Рухи пальцем по шкірі усе більше й більше віддаляють від стетоскопа, і як тільки вони будуть проводитися не над шлунком, шерех різко слабшає або зникає.

Незважаючи на свою простоту, ці два методи визначення нижньої границі шлунка відрізняються значною неточністю.

3)Метод виявлення шуму плескоту (перкуторна пальпація). Цей метод, запропонований В.П. Образцовим, - найбільш точний спосіб попереднього визначення нижньої границі шлунка. Хворому пропонують випити склянку води. Після цього напівзігнутими й дещо розсунутими друг від друга пальцями правої руки наносять уривчасті удари в підложеч-ній області, поступово опускаючись униз. При струсі стінок шлунка, у порожнині якого перебувають повітря й рідина, виникає досить голосний шум плескоту, що зникає, як тільки удари будуть заноситися нижче нижньої границі шлунка. Для вивчення цих звукових явищ кисть лівої руки накладають на грудну клітку пацієнта, захоплюючи й область мечоподібного відростка. Легке натиснення цією рукою зміщає повітря з верх-ньої частини шлунка вниз до зіткнення з рідиною.

Після попереднього визначення нижньої границі шлунка проводять пальпацію поперечної ободової кишки.

I момент пальпації: чотири напівзігнутих пальця правої руки встановлюють вертикально на 2 - 3 см нижче знайденої границі шлунка й на 4 - 5 см вправо або вліво від передньої серединної лінії (для промацування відповідно правої або лівої половини поперечної ободової кишки).

II момент пальпації: під час вдиху шкіру зрушують нагору.

III момент пальпації: під час видиху поступово занурюють руку вглиб живота. При цьому далеко не завжди вдається досягти задньої стінки й придавити до неї поперечну ободову кишку.

IV момент пальпації: наприкінці видиху рука, що пальпує, сковзає вниз і перекочується через кишку.

Пальпувати поперечну ободову кишку можна й двома руками (билатерально). Однак цей спосіб не такий зручний, як промацування кишки однією рукою.

Варто також пам'ятати, що положення поперечної ободової кишки у різних пацієнтів може істотно відхилятися від середніх топографічних даних. Тому, якщо кишку не вдається пропальпувати за першим разом, її пошук варто продовжити, проводячи пальпацію на 2 - 3 см нижче.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пальпація сліпої кишки.	\|	Пальпація висхідної й спадної частин ободової кишки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.