Соціяльна політика держави — система скоординованих заходів органів державної влади, спрямованих на досягнення цілей у галузях соціяльного розвитку, зокрема зростання доходів і споживання населення, підвищення рівня його життя.
Соціяльна політика має на меті ліквідувати чи пом'якшити негативні соціяльні наслідки ринку, зокрема безробіття, поляризацію (бідні і багаті) населення, протидіяти явищам соціяльної деградації суспільства — наркоманії, злочинності, проституції, безпритульності та ін.
Основним суб’єктом С.п. (як і будь-якої політики) є держава. У процесі демократизації суспільного життя суб’єктами С.п. стають політичні партії, профспілки, місцеві органи влади, союзи підприємців, громадські організації. Соціальний захист населення забезпечують і підприємства (підприємці) та самі наймані працівники – їх профспілкові організації.
Соціальна політика держави включає:
—регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб’єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
—вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
—розподіл і перерозподіл доходів населення;
—формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
—створення системи соціального захисту населення;
—забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров’я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);