• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Опитування як метод збору інформації, його різновиди.

Література

Змістовий модуль 3 Соцiологiчні дослідження: поняття, види

Змістовий модуль 2. Соціологічна теорія суспільства

Змістовий модуль 1. Соціологія як наука про суспільство. Історія соціології

Заліковий модуль 1. Соціологія як наука

ДОНЕЦЬК 2013

Курси

Освітньо-кваліфікаційний рівень – бакалавр

Курси

Освітньо-кваліфікаційний рівень – бакалавр

Курси

Освітньо-кваліфікаційний рівень – бакалавр

Менеджмент невиробничої сфери», «Муніципальний

Стислий конспект лекцій

Соціологія

Кафедра соціології управління

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування»

напрям підготовки 6.030601 «Менеджмент»

професійного спрямування «Менеджмент організацій»

варіативної компоненти: «Менеджмент у виробничої сфери»,

менеджмент», «Менеджмент природоохоронної діяльності»,

«Управління проектами в підприємництві»

форма навчання – денна

галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування»

напрям підготовки 6.030601 «Менеджмент»

варіативної компоненти: «Менеджмент антимонопольної діяльності», «Логістика», «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»

форма навчання – денна

напрям підготовки 0501 «Економіка і підприємництво»

спеціальність 6.050100 «Економіка підприємства»

спеціальність 6.050100 «Маркетинг»

спеціальність 6.050100 «Фінанси»

спеціальність 6.050100 «Облік і аудит»

спеціальність 6.050100 «Банківська справа»

форма навчання – денна

Соціологія:Стислий конспект лекцій / Авт.-уклад. Н.С. Скок.– Донецьк: ДонДУУ, 2011. – 66 с.

Зміст

Заліковий модуль 1.Соціологія як наука......................................................................... 4

Змістовий модуль 1. Соціологія як наука про суспільство. Історія соціології............... 4

Змістовий модуль 2. Соціологічна теорія суспільства.................................................... 6

Змістовий модуль 3. Організація і проведення соціологічних досліджень.................. .. 9

Заліковий модуль 2 Спеціальні соціологічні теорії.................................................... .. 6

Змістовий модуль 4. Особистість у системі соціальних зв’язків................................. . 35

Змістовий модуль 5. Девіантна поведінка та соціальний контроль............................. 10

Змістовий модуль 6. Етносоціологія................................................................................ 32

Змістовий модуль 7. Соціологія сім’ї та шлюбу.............................................................. 38

Змістовий модуль 8. Соціологія масових комунікацій................................................... 47

Змістовий модуль 9. Економічна соціологія як наука.................................................... 61

Об’єкт, предмет і завдання соціології.Засновниками соціології як науки є західноєвропейські вчені ХІХ століття, які намагалися зрозуміти й пояснити ті глибокі зміни, які відбулися в суспільстві.

Уперше поняття «соціологія» у суспільних науках почав вживати французький філософ і соціолог Огюст Конт. Етимологічно соціологія – наука про суспільство.

Але це визначення абстрактне, оскільки суспільство в його різних аспектах вивчається всіма соціально-гуманітарними дисциплінами. Щоб зрозуміти особливості соціологічного підходу до вивчення суспільства, необхідно з’ясувати сферу соціологічного дослідження, а також визначити методи, на які соціологія спирається.

Об’єкт соціології – сучасне суспільство, його трансформація, взаємодія в його рамках і умовах людей, об’єднаних у певні соціальні спільності – сімейні, професійні, територіальні, національні й т.ін.

Предметом соціології є виділення з різноманітних аспектів розвитку суспільства певних соціальних спільностей, відносин і взаємодій, різними, але безперервно пов’язаними полюсами яких є, з одного боку, – суспільство як складна система, що розвивається, а з іншого – людина, особистість.

У предметній сфері соціологічного знання сформувалися дві основні тенденції – макросоціологічна (європейська традиція) і мікросоціологічна (американська традиція).

Макросоціологіюцікавить суспільство як цілісний організм, його структура, соціальні інститути, їх функціонування та зміна. Прихильники європейської традиції вважають, що соціологія – це наука про цілісність суспільного організму, про соціальну організацію й соціальну систему.

Мікросоціологія (американська традиція) звернена: до соціальної поведінки; міжособистісного спілкування; мотивації дій; соціалізації й індивідуалізації особистості; стимулів групових вчинків. Тут «мікро» скоріше «внутрішній» аспект дій людей і їх поведінки. Звідси випливає підхід до визначення предмета соціології як науки про масові соціальні процеси й масову поведінку.

Підсумовуючи вищевикладене можна зробити висновок, що предметом соціології є дослідження взаємодії особистостей і соціальних спільностей у їх структурних взаємозв’язках і взаємозалежностях, а також у певних умовах їх існування й процесах їх зміни й розвитку в суспільстві.

Спираючись на знання об’єкта й предмета соціології, можна дати визначення, що являє собою соціологія як наука.

Соціологія – це наука про:

· становлення, функціонування й розвиток соціальних спільностей, соціальних організацій і соціальних процесів, як норм їх існування;

· соціальні відносини як механізми взаємозв’язку між різноманітними соціальними спільностями, між особистістю й суспільством;

· закономірності соціальної дії й масової поведінки.

Однією із ключових і основних категорій соціологічного аналізу, що розкривають специфіку соціологічної науки, є категорія «соціальна спільність».

Соціальна спільність (сімейна, професійна, територіальна, національна й т.ін.) являє собою таку взаємодію індивідів, що обумовлена подібністю або єдністю інтересів, цілей, ціннісних орієнтацій, особливостями їх праці й побуту в контексті загальних для них економічних, політичних, соціокультурних та інших умов життєдіяльності.

Соціологія як самостійна наука вирішує цілу низку важливих пізнавальних завдань:

По-перше, вона вивчає соціальні факти.

По-друге, досліджує соціальну структуру суспільства.

По-третє, досліджує, аналізує й пояснює причини й тенденції розвитку суспільства.

По-четверте, виявляє можливі варіанти зміни досліджуваних соціальних явищ і процесів у майбутньому.

По-п’яте, формулює науково обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Маючи свій об’єкт і предмет дослідження, соціологія являє собою відносно самостійну систему знань. Тобто вона має сукупність елементів, які обов’язково мають бути властивими цілісній науці. Однак, розгляд соціології як самостійної й цілісної науки не можна вважати повним, якщо не розглядати її структуру й функції.

Структура й функції соціології. Різноманіття зв’язків соціології з життям суспільства, її суспільне призначення визначаються насамперед функціями, які вона виконує.

Однією з найважливіших функцій соціології є пізнавальна. Вона пов’язана з вивченням і розумінням суспільства, його закономірностей. Соціологія на всіх рівнях і у всіх своїх структурних елементах забезпечує насамперед приріст нового знання про різні сфери соціального життя, розкриває закономірності й перспективи соціального розвитку суспільства.

Характерною рисою соціології є єдність теорії й практики. Значна частина соціологічних досліджень зорієнтована на вирішення практичних проблем. У цьому плані на перше місце виступає концептуально-описовафункція соціології.

Соціологічні дослідження дають конкретну інформацію для здійснення діючого соціального контролю над соціальними процесами. Без цієї інформації збільшується можливість появи соціальної напруги, соціальних криз і катаклізмів. У переважній більшості країн органи виконавчої й представницької влади, політичні партії й об’єднання широко використовують можливості соціології для проведення цілеспрямованої політики у всіх сферах громадського життя. У цьому проявляється оціннафункція соціології.

Практична спрямованість соціології виражається й у тім, що вона здатна виробити науково обґрунтовані прогнози про тенденції розвитку соціальних процесів у майбутньому. У цьому виявляється прогностична функція соціології.

Особливо важливо мати такий прогноз на етапі трансформації суспільства. Велике значення в житті суспільства має використання соціологічних досліджень для планування розвитку різноманітних сфер громадського життя.

Соціологія, незважаючи на особисті настанови вчених-соціологів, виконувала й продовжує виконувати світоглядно-ідеологічнуфункцію.

Соціологія може служити поліпшенню взаєморозуміння між людьми, формуванню в них почуття близькості, що сприяє вдосконалюванню суспільних відносин. Вона науково пояснює соціальні явища і процеси. У такому разі говорять про пояснюючу функцію соціології.

Управлінська функція соціології сприяє вдосконаленню управління соціальними процесами.

Тиражування й поширення соціологічних знань і оцінок, надання соціологічної допомоги людям і організаціям здійснюється через систему навчальних закладів, підвищення кваліфікації, роботу інших соціологічних інститутів. У прагненні краще й глибше пізнати суспільство, в якому ми живемо, проявляється освітня функція соціології.

Соціологію важливо вивчати керівникам і економістам.

Економіка будь-якого роду спрямована на суспільство й обумовлена суспільством. Основною формою діяльності будь-якого суспільства є матеріальне виробництво або економічна діяльність. Отже, соціологія не може не взаємодіяти з економічною діяльністю.

Будь-яке виробництво товарів і послуг орієнтується на реальні або можливі в найближчому майбутньому потреби людей. Маркетингова діяльність містить соціологічні дослідження сегментів ринку, а також груп покупців зі специфічними життєвими орієнтаціями, стилями споживання й т.п. Реклама для ефективного функціонування також має спиратися на вивчення соціокультурних особливостей суспільства, вивчення структури часу дозвілля, виявляти пануючі соціально-психологічні стереотипи, естетичні цінності й т.д.

У сфері управлінської діяльності особливої актуальності набувають проблеми, пов’язані з управлінням різними сферами людської діяльності – на рівні держави, з організацією виробництва й виробничих колективів, умовами їх стабільності, стимулюванням високопродуктивної праці, затвердженням здорового соціально-психологічного клімату – на рівні регіону й підприємства й т.п. Всі види управлінської діяльності передбачають наявність інтенсивних соціологічних досліджень.

Таким чином, соціологія, виходячи зі своєї структури й функцій, дає можливість вивчити суспільство як соціально-економічне, політичне й духовне середовище діяльності різних соціальних спільностей, соціальних груп, індивідів. Соціологічні дослідження та їх аналіз дозволяють зробити висновки щодо характеру й умов різних видів діяльності, потенційної поведінки людей і їх соціальних утворень, перспектив розвитку, функціонування й удосконалювання цієї діяльності.

Системний підхід до поняття «суспільство».Під кутом зору соціології суспільство – це цілісна система відносин і взаємодій між людьми і їх спільностями, котрі утворюються в процесі їх спільної діяльності, що розвивається історично.

Життєвою основою суспільства є праця, трудова діяльність людей. Історія суспільства створюється людьми, котрі діють не як сліпі знаряддя, а виходячи зі своїх потреб, мотивів та інтересів, вони мають певні цілі, керуються різними ідеями, тобто діють свідомо.

Суспільство функціонує, розвивається й рухається не хаотично, а на основі дії певних законів.

Закони розвитку суспільства – це об’єктивні, істотні, необхідні, повторювані зв’язки явищ громадського життя, що характеризують основну спрямованість соціального розвитку від нижчого до вищого.

У розвитку суспільства діють об’єктивні й суб’єктивні чинники.

Об’єктивні чинники – це насамперед матеріальне виробництво й форми суспільних відносин, які значною мірою є показниками попередньої діяльності людей. Різноманітна діяльність людей, їх праця становлять сутність суб’єктивного чинника.

Суб’єктивний чинник розкриває механізм впливу людей на об’єктивні умови їх життя, а також сутність рушійних сил розвитку суспільства. Цей процес передбачає зворотний вплив політичних, соціальних, ідеологічних відносин на економічний лад суспільства.

Суспільство не існує споконвічно. Воно має історію свого ви-
никнення, невіддільну від історії становлення самої людини. Становлення людини (антропогенез) і становлення суспільства (соціогенез) – це дві сторони єдиного процесу, що відбуває у взаємозв’язку, взаємозумовленості один одним.

Суспільство функціонує й розвивається як єдина й цілісна система, у якій органічно взаємозалежні чотири основні підсистеми: економічна, соціальна, політична, соціокультурна.

Межі цих підсистем досить умовні. Підсистеми органічно взаємозалежні й взаємообумовлені. Однак кожна з них має відносну самостійність, розвивається за своїми власними законами.

Система – сукупність елементів, котрі перебувають у відносинах і зв’язках один з одним, утворюючи певну цілісність і єдність.

Взаємодія перерахованих підсистем становить перший системоутворюючий ярус складноструктурованої системи суспільства. Але суспільство не може бути безособистісним.

У процесі активної діяльності люди включаються в одну або кілька підсистем єдиної й цілісної системи суспільства й, тісно взаємодіючи один з одним, утворюють цілком певні структурні компоненти суспільства. Основними з таких компонентів є наступні:

· безліч індивідів, що є неповторними особистостями;

· соціальні статуси, які займають люди в суспільстві;

· соціальні ролі, виконувані людьми в суспільстві відповідно до їх статусів;

· соціальна структура, що містить соціальні страти (робітники, селяни, підприємці, службовці, менеджери й т.п.), територіальні, етнонаціональні й інші спільності;

· соціальні взаємодіїлюдей, що володіють певними соціальними статусами й соціальними ролями й належать до певних соціальних верств, територіальних і інших соціальних спільностей;

· соціальні інститути й організації, що надають суспільству цілісність і стабільність: сім’я, держава, школа, церква й т.п.

Таким чином, системний підхід підтверджує тезу про те, що суспільство – цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв’язки й відносини утворюють нову, системну якість.

Суспільству, як цілісній системі, властиві безліч зв’язків, взаємодій і відносин. Найбільш характерними є корелятивні зв’язки взаємодії й відносини, що містять у себе координацію й субординацію елементів.

Суспільство стає цілісною системою з якостями, яких немає у жодного з елементів, які воно містить. Внаслідок своєї цілісності, соціальна система набуває певної самостійності щодо складових елементів, а також відносно самостійний спосіб свого розвитку.

Теорії аналізу громадського життя. Соціальний прогрес. Системний підхід до аналізу суспільства доповнюється в соціології підходами:

· функціональним;

· індивідуалістським;

· детерміністським.

Функціональний підхід властивий у більшою мірою англо-американській соціології (Г. Спенсер, Р. Мертон, Т. Парсонс та ін.). Його основні принципи:

1) оцінка суспільства як цілісної системи, єдиного організму, що складається з безлічі частин і підсистем: економічної, політичної, духовної й т.п.;

2) обґрунтування тези про те, що кожна частина може існувати тільки в рамках цілісності, де вона виконує конкретні функції;

3) функції частин мають своєю головною метою задоволення яких-небудь суспільних потреб, а всі разом вони спрямовані на підтримку стабільності соціальної цілісності й відтворення людського роду;

4) функціональна насиченість системи й глибина розходжень у функціях, виконуваних різними елементами, обумовлюють функціональні порушення, які можуть викликати кризу окремих підсистем або всієї системи в цілому;

5) обґрунтування визначальної ролі соціального контролю, вираженого в політичному управлінні, юридичних, правових, моральних нормах і т.п.

Функціональний підхід містить у собі конструктивні начала й тому активно використовується при науковому дослідженні й аналізі суспільства. Однак він має ряд недоліків:

· позаісторичність погляду на суспільство;

· безконфліктність соціальних відносин;

· нездатність належним чином відбити в соціальному індивідуальне.

Остання проблема є центральною в концепції індивідуалізму (Дж. Хоманс, Р. Лінд, Г. Блумер і ін.).

Всі соціальні процеси і явища в індивідуалізмі виводяться із сукупності дій окремих особистостей.

У межах індивідуалізму виділяють теорію соціального обміну(Дж. Хоманс). Модифікацією теорії соціального обміну є теорія справедливого обміну Дж. Адамса, Дж. Уолстера й ін.

Сучасне суспільство й складні тенденції в ньому не вписуються в концепцію формаційного розвитку.

Різко актуалізувалася проблема альтернативних підходів. У цих умовах активізувалися прихильники цивілізаційного підходу. У цивілізаційному підході істотно змінена точка зору на роль і значення економічних чинників у процесі розвитку суспільства.

З погляду цивілізаційного підходу, економічні чинники ставлять в один ряд з усіма іншими й розглядають їх всі як головні. В історії розвитку суспільства виділяють:

· суспільства первинної цивілізації (доіндустріальні);

· індустріальні;

· постіндустріальні.

Питання про сутність цивілізаційного підходу і його співвідношенні з формаційним підходом, є ключовим для сучасної соціологічної науки.

Поняття цивілізація вживається в різних значеннях. Найчастіше цивілізація означає певну епоху в економічному, соціальному, культурно-психологічному розвитку суспільства.

Цивілізаційний підхід дозволяє обґрунтувати нову концепцію еволюції капіталізму.

Критерій еволюції сучасного капіталістичного суспільства змінюється.

1. Суб’єктом суспільного розвитку стає людина (якби ми її не розглядали – як працівника, підприємця або споживача), зміщуються цілі дослідження.

2. Проблеми ефективності економіки з погляду інтересів людини (а це й забезпечення економічної й політичної свободи, й зростання добробуту, й питання соціальної захищеності), стають головним об’єктом аналізу.

Сучасний капіталізм докорінно відрізняється не тільки від капіталізму XIX ст., або монополістичного капіталізму на межі XIX і XX ст., але й від того державно-монополістичного капіталізму (ДМК), що склався в ряді країн Заходу в 40-60 роках минулого століття. У процесі свого історичного розвитку він пройшов ряд стадій, у ході яких зазнав істотних змін як по лінії відносин власності, виробничих відносин, так і по лінії соціальних відносин.

Аналіз капіталізму в контексті цивілізаційного розвитку висуває ряд конкретних питань:

1) Чи можна ототожнювати загальцивілізаційні процеси із загальними закономірностями розвитку капіталізму, сформульованими у свій час марксистською економічною наукою?

2) Про які реальні кризові явища й негативні тенденції варто говорити при аналізі сьогоднішнього капіталізму й самого цивілізаційного процесу?

Зараз для вчених, що представляють різні течії соціологічної науки, очевидно, що саме капіталізм втягує світ у якусь нову інстанцію. Можливо, у нову цивілізацію, в основі якої:

· глобалізація економічних, політичних і культурних відносин;

· інтернаціоналізація економічних зв’язків;

· зростання взаємозалежності цілісного, але суперечливого світу.

Таким чином, всі розглянуті підходи до аналізу суспільства як цілісної системи різною мірою й по різному приводять до одного підсумку: суспільство – це система, що динамічно розвивається. Процес розвитку й руху будь-якої системи виражається рядом таких понять, як: рух уперед, рух назад, прогрес, регрес.

У спробах пояснити механізм розвитку суспільства, більше конструктивним є поняття прогрес. Прогрес – це тип, напрямок розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш зробленого до більше зробленого. Поняття прогрес співвідносний з поняттям регрес. Саме вони виступають основними категоріями при науковому аналізі й вивченні соціальних систем.

Таким чином, розгляд різних етапів і типів розвитку суспільства, їх відмітних рис приводить до висновку, відповідно до якого в суспільному розвитку існують певні історичні тенденції й закономірності. Основними з них є:

1. Закон прискорення соціального розвитку.

2. Закон нерівномірності економічного, соціального, політичного й духовного розвитку.

3. Наявність у розвитку суспільства соціального прогресу.

Соціальна структура суспільства: основні види і елементи. Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, що утворюють різні елементи, компоненти, підструктури, котрі також мають визначений рівень організованості й упорядкованості власної структури.

Соціальна структура суспільства – це ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами.

Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в ній. Соціальний статус особистості обумовлений професією, віком, освітою, матеріальним положенням і т.п.

На основі близькості соціальних статусів формуються більш складні структурні елементи суспільства – соціальні групи.

Соціальна група – це відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх розділяють на малі й великі соціальні групи.

Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об’єднані загальною діяльністю і перебувають у безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних відносин, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Велика соціальна група – численна за складом група людей, об’єднаних для здійснення загальної діяльності, взаємодія між якими формальна.

Як історичний феномен, соціальна структура суспільства перебуває у постійному розвитку. Його динаміка залежить насамперед від соціальної мобільності елементів соціальної структури.

Соціальна мобільність – це міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність або готовність до соціальних пересувань.

Соціальні переміщення між групами складні, супроводжуються визначеними соціальними наслідками, істотними з яких є постійна наявність перехідних (маргінальних) шарів щодо визначених соціальних співтовариств.

Соціальна структура є насамперед відображенням соціальної нерівності.

Теорія соціальної стратифікації. Соціально-стратифікаційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства.

Соціальна стратифікація – це розподіл суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і шари (страти), що мають різний престиж, власність, владу, освіту і т. ін.

Стратифікація є рисою будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основних історичних типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи (якщо для попередніх типів стратифікації досить було одного параметра, то класове структурування передбачає застосування сукупності критеріїв).

Класи не детерміновані віросповіданням або законом, належність до класу не є спадкоємною. Це – більш відкритий тип стратифікації, ніж інші, а його класові межі не настільки суворі.

Клас – це об’єднання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їх життєві шанси, соціальні претензії і соціальні можливості спільно діяти.

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи:

· вищий клас (роботодавці, керівники, топ-менеджери, усі, хто володіє виробничими потужностями або контролює їх);

· середній клас (сформувався в індустріальному суспільстві та розвився в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями);

· нижчий клас (малокваліфіковані робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані «сині комірці»).

Трансформація соціальної структури українського сус-
пільства.Трансформація соціальної структури передбачає зміну і перетворення її важливих рис. Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від визначення сутності соціальних трансформацій, суть яких – у зміні функціональних зв’язків у суспільстві. Її основу складають:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів – економічних, політичних, культурних, освітніх; реформування тих соціальних основ і регуляторів, що формують соціальну структуру.

2. Перетворення соціальної природи основних компонентів соціальної структури – класів, груп і співтовариств; відновлення їх як суб’єктів власності і влади; виникнення економічних класів, шарів і станів з відповідною системою соціальних конфліктів і розбіжностей.

3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Виникнення нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної і вертикальної мобільності українців.

4. Активізація процесів маргіналізації.

Маргіналізація – це втрата особистістю належності до визначеної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження в іншу.

5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу.

6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного чинника у формуванні високостатусних груп. Обумовлено це становленням ринку праці.

7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури.

8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства.

Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, дотепер зберігає багато його рис. Для її якісного перетворення необхідно:

· системне перетворення інститутів власності й влади;

· удосконалювання відносини всередині соціальної структури;

· визначити межі між групами і шарами, тому що вони стануть прозорими. Це приведе до виникнення безлічі маргінальних груп з невизначеним або суперечливим статусом. Дана тенденція ніби нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, ця подібність лише формальна;

· вжити заходів до подолання соціальної кризи, що призвела до відсутності однорідних «суспільств середнього класу», характерних для постіндустріальних суспільств. Україна, як й інші пострадянські країни, ще не переросла індустріальної стадії.

1. Поняття соціологічного дослідження, етапи проведення та основні види соціологічного дослідження.

2. Опитування як метод збору інформації, його різновиди.

3. Аналіз документів як метод збору соціальної інформації.

4.Спостереження і соціальний експеримент як методи збору соціальної інформації.

1.Дубнов П.Ю. Обработка статистической информации с помощью SPSS / П.Ю.Дубнов. – М.: ООО «Издательство АСТ»: Издательство «НТ Пресс», 2004.

2.Как провести социологическое исследование. / Под ред. М.К.Горшкова, Ф.Э.Шереги. – М.: Политиздат, 1990.

3.Капитонов Э.А. Социология ХХ века. – Ростов – на - Дону: Феникс, 1996.

4.Макарова Л.С., Круковер В.И. Практическая социология: Учеб. пособие. – М.: ООО «Гамма Пресс 2000», 2003.

5.Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження / Курс лекцій – К.: Наук. думка, 1996.

6.Паніотто В.І., Максименко В.С., Марченко Н.М. Статистичний аналіз соціологічних даних. – К.: Вид.дім «КМ Академія», 2004.

7.Прикладная социология: учебное пособие / Под ред. д.э.н. проф. Ю.С.Колесникова Серия «Учебники Феникса». – Ростов – на – Дону: «Феникс», 2001.

8.Рабочая книга социолога / Под общ. Ред. и с предисл. Г.В.Осипова. Изд.3-е М.: Едиторал УРСС, 2003.

9.Соціологія: Навч. посібник / За ред.. С.О.Макєєва. – К.: «Українська енциклопедія» ім.. М.П.Бажана, 1999.

10.Соціологія: Підручник для студентів ВНЗ / За ред.. В.Г.Городяненка – К.: Вид. центр «Академія», 2002.

11.Социология для пользователя. Учебное пособие для ВУЗов / Под общ. ред Н.И.Гаврилова. – Донецк: ДонГАУ, 1999.

12.Социология: Наука об обществе / Уч. Пособие. Общ ред. Андрущенко В.П., Горлач Н.И. – Харьков: Рубикон, 1997.

13.Социология: уч. пособие / В.В.Бурега, В.А.Колганов, И.М.Чернин, И.В.Ляшко; Под общ. ред. проф. В.В.Буреги. – Донецк: ДонГАУ, 1998.

14.Ядов В.А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности. – 6-е изд. – М.: ИКЦ «Академкнига», «Добросвет», 2003.

1. Етапи проведення та основні види соціологічного дослідження. Соціологічне дослідження є інструментом соціологічного вивчення соціальних явищ. Воно являє собою систему логічно послідовних процедур (методологічною, методичною й організаційно-технічних), пов’язаних єдиною метою: одержати як можна більше достовірні знання про досліджуваний об’єкт із метою їх подальшого використання на практиці.

Соціологічне дослідження починається зовсім не зі складання анкети, як прийнято думати, а із пророблення проблеми, висування цілей і гіпотез, побудови теоретичної моделі. Лише потім соціолог переходить до розробки інструментарію (найчастіше це дійсно анкета), потім збору первинних даних і їх обробці. А на кінцевій стадії – знову теоретичний аналіз, тому що дані треба правильно, тобто відповідно до висунутої теорії, інтерпретувати й пояснити. Тільки після цього можна давати практичні рекомендації.

Під методами соціологічного дослідження маються на увазі конкретні пізнавальні орієнтації, підходи, прийоми, способи й інструменти, що застосовуються в соціологічному дослідженні.

Етапи соціологічного дослідження. Соціологічне дослідження – це спосіб одержання знань про соціальний світ, заснований на строгому зборі фактів і їх логічному поясненні.

Прикладне соціологічне дослідження може бути спрямоване:

- на одержання фактів, що складають базис соціологічної теорії;

- на одержання фактів, що мають конкретно-прикладне значення, задовольняючи практичні потреби конкретних замовників.

Замовниками можуть виступати:

- керівники підприємств;

- представники громадських організацій, партій та об’єднань;

- представники органів держу правління;

- представники ЗМІ.

Мета соціологічного дослідження – підтвердження або спростування теоретичних припущень, гіпотез.

Етапи соціологічного дослідження відрізняються за характером, змістом, формами та процедурою, але є взаємозалежними і об’єднаними єдиною логікою дослідницького задуму.

1) На підготовчому етапі:

- складається програма дослідження – методологічний інструмент дослідження; уточнюється тема; розробляється теоретична концепція; визначається вибірка; розробляються і тиражуються методичні документи для збору інформації; визначається інструментарій дослідження; формуються дослідницькі групи; складаються графіки робіт; проводяться організаційні заходи; вирішуються питання матеріально-технічного забезпечення дослідження.

2) Польовий етап:це – етап збору первинної соціологічної інформації: збір інформації в зоні практичних дій соціолога – «полі» дослідження; припускає одержання інформації від носіїв-людей на вулицях, в будинках, аудиторіях, в організаціях. використовуються різні види опитування (анкетування, інтерв’ю).

3) Етап підготовки і обробки інформації:інформація, отримана на попередньому етапі, перевіряється та упорядковується; зібраний масив даних вивчається з погляду відхилення вибірки від розрахункових параметрів. Процедура перевірки містить: перегляд методичних документів на предмет точності, повноти та якості заповнення; вибракування тих з них, які не відповідають вимогам; кодування відкритих питань; складання програми обробки на ЕОМ.

4) Аналіз інформації і підготовка підсумкових документів (заключний етап):робляться висновки про підтвердження або спростування гіпотез; виявляються соціальні зв’язки, тенденції, протиріччя, нові соціальні проблеми. оформляються результати дослідження у вигляді підсумкового документу: інформаційної довідки, записки, аналітичної записки, звіту;

- формулюються висновки і рекомендації.

Основні види соціологічного дослідження:

Відповідно до характеру поставлених цілей і завдань, а також від глибини кількісно-якісного аналізу розрізняють такі види дослідження: розвідувальне, описове, аналітичне.

Розрізняють три види дослідження:

1) Розвідувальне (пілотажне): є пробним, передує основному, охоплює невеликі обстежувані сукупності, ґрунтується на спрощеній програмі і стислому за обсягом інструментарії. Воно виконує в основному допоміжні завдання: одержати додаткову інформацію про об'єкт і предмет дослідження, уточнити гіпотезу, завдання, інструментарій, виявити труднощі, які можуть зустрітися надалі. Розвідувальне дослідження служить постачальником оперативних даних. Однієї з різновидів є експрес-опитування. Його метою є одержання відомостей, які цікавлять дослідника в цей момент. За допомогою оперативного опитування визначається ставлення людей до найбільш актуальних подій і фактів;

2) Описове: більш складний вид аналізу, припускає отримання емпіричних відомостей, що дають відносно цілісне уявлення про досліджуване явище і його структурні елементи, проводиться за повною програмою, на базі методично апробованого інструментарію, угруповуються і класифікуються елементи досліджуваного об’єкта;

3) Аналітичне: його метою є не тільки опис структурних елементів явища, але і з’ясування причин, що лежать в його основі, обумовлюють його характер і специфіку. У кожному аналітичному дослідженні вивчається сукупність чинників. Із цієї сукупності виділяються основні й неосновні, тимчасові й постійні, керовані й некеровані, контрольовані й неконтрольовані й ін. Підготовка аналітичного дослідження вимагає значних витрат часу, ретельно розробленої програми й інструментарію. Аналітичне дослідження використовує різні методи збору інформації.

Може бути разовим і повторним.

Разове аналітичне дослідження:надає інформацію про стан об’єкта аналізу, кількісні характеристики явища чи процесу в момент його вивчення; інформація може бути названа статичною: вона відбиває ніби моментальний «зріз» характеристик об’єкта, не дає відповіді на питання про тенденції його зміни в часі; це – однократне зняття інформації про явище в статиці, непридатне для опису його змін.

Повторне аналітичне дослідження:дослідження того ж самого чи різних контингентів, проведене кілька разів, через визначені проміжки часу або в однакових соціальних умовах: є досить складним і вимагає від дослідника високої методичної і методологічної підготовленості; основна вимога – порівняльність досліджень і обґрунтованість істотності розходжень за порівнювальними показниками.

Повторні аналітичні дослідження розділяються на:

- трендові: здійснюються на аналогічних виборках чи в рамках єдиної генеральної сукупності з інтервалом в часі; їх мета – аналіз змін на рівні визначеної групи, сукупності;

Розрізняють трендові дослідження:

- когортні: їх об’єкт – певна вікова група (когорта), що залишається постійною під час повторних обстежень, вибірка не обов’язково складається з тих самих індивідів, важливо, щоб вони залишались представниками когорти;

- історичні: об’єкт – певна вікова група, що обстежується через визначені проміжки часу, постійною залишається вікова група, а когорти і час проведення обстеження – змінюються. Дані одержуються при обстеженні сукупностей, що знаходяться в однакових соціальних умовах.

Головна проблема аналітичних повторних трендових досліджень: вони не дають можливості аналізувати індивідуальні шляхи життєдіяльності людини, тільки групові. Саме для цього проводяться панельні і лонгіт’юдні дослідження.

- панельні: це дослідження, при якому обстежуються одні й ті ж люди через однакові часові інтервали (через певну кількість років, за умов здійснення якогось соціального заходу тощо);

- лонгіт’юдні: дослідження, момент повторення якого визначається з врахуванням генезису сукупності, що вивчається, тобто з досягненням цією сукупністю певної стадії свого розвитку. Методична проблема при проведенні лонгіт’юдного дослідження – збереження і недопущення звуження вибірки з часом, і відповідність вибірки генеральній сукупності.

Об’єднуюча умова ефективності когортних, історичних трендів, панельних і, особливо, лонгіт’юдних досліджень – створення баз даних на ЕОМ і обробка матеріалів за допомогою спеціальних програмних засобів.

Саме для цього доцільно використовувати нову форму соціальної інформації – соціальний моніторинг.

Моніторинг як процес одержання соціальної інформації є цілісною системою, що дозволяє фіксувати, зберігати і робити первинний аналіз одержуваних зведень.

Теоретичне забезпечення функціонування соціального моніторингу – це програма збору інформації, розробка форм її збереження і представлення користувачу.

Технічне забезпечення моніторингу – це розгалужені мережі каналів зв’язку, що охоплюють всі об’єкти спостереження: це великий головний обчислюваний центр і більш дрібні (обласні, міські, районні) центри, а також спеціальна обчислювальна техніка.

В системі соціального моніторингу виділяються дві підсистеми:

- соціологічний моніторинг;

- статистичний моніторинг.

Соціологічний моніторинг – це деяка цілісна система відстеження змін, які відбуваються в суспільстві, на основі дослідження і аналізу масових уявлень про них. Головне його завдання – одержання нової, потрібної і систематизованої соціологічної інформації, причому не одноразово, а систематично, через невеликі періоди часу (щомісячні, щоквартальні експрес-опитування за найбільш актуальними проблемами).

Статистичний моніторинг – це система одержання кількісних характеристик, статистичних показників і коефіцієнтів про різні сторони життя суспільства. Головна його мета – збір і передача деякого набору показників, необхідних для ефективного аналізу явищ в політичній, економічній, соціальній і інших сферах життя.

Соціологічний і статистичний моніторинг надають різну інформацію:

- соціологічний враховує суб’єктивні думки людей по різних питаннях;

- статистичний дає опис різних явищ за допомогою об’єктивних кількісних характеристик.

Обидві підсистеми, поєднуючись, дають єдину систему соціального моніторингу.

Таким чином, соціальний моніторинг – це розгалужена система одержання, обробки і збереження соціологічної і статистичної інформації з найбільш актуальних проблем життя суспільства.

Основні риси соціального моніторингу:

- охоплення найбільш значних соціальних явищ в країні;

- наявність визначеного постійного складу показників і індикаторів (соціологічних і статистичних);

- наявність часових показників, які доповнюють основну систему і забезпечують гнучкість системи моніторингу;

- передача даних по каналах зв’язку на єдиний центр: чітке фіксування вибірки, одноманітність об’єкту, порівнянність інформації на основі заздалегідь вироблених критеріїв;

- проведення моніторингу з єдиного організаційного центру;

- організація доступу споживачів до наявної інформації.

Найважливіше завдання соціального моніторингу – організація комплексної обробки соціологічної і статистичної інформації: саме це дозволяє досить обґрунтовано вивести закономірності поведінки людей в залежності від об’єктивних умов і, навпаки, визначити, як інтереси, ціннісні орієнтації, мотиви і мета їх діяльності впливають на ці умови.

Принципи збору даних в процесі соціального моніторингу:

- проведення соціологічних опитувань і статистичного спостереження на тій самій території чи в адміністративній одиниці;

- узгодженість термінів збору соціологічної і статистичної інформації;

- однаковість вихідних форм для одержання інформації;

- відпрацювання критеріїв кореляції соціологічних і статистичних даних;

- наявність, збереження і поповнення єдиного банку соціальної інформації.

Соціальний моніторинг забезпечує потреби науки і управління, а також доступність наявної інформації для будь-якого користувача.

Програмне забезпечення соціального моніторингу повинно містити в собі функції:

- надання вихідної інформації, яка легко сприймається;

- здійснення швидкого пошуку і добору інформації відповідно до мети користувача;

- надання можливості вибору методів обробки відібраної інформації;

- надання конкретних результатів обробки.

Саме нова, якісна організація інформаційного обслуговування споживачів – одна з найважливіших засад підвищення якості та ефективності соціальних досліджень і одна з основних функцій соціального моніторингу в сучасних умовах.

Будь-яке соціологічне дослідження починається з розробки програми. Програма являє собою виклад загальної концепції дослідницького проекту. Це науковий документ, у якому втримуються методологічні й процедурні основи дослідження соціального об'єкта, свого роду план і правила здійснення послідовної діяльності.

Виходячи зі сказаного, структура програми містить в собі два розділи: методологічний і процедурний. Як правило, структура програми доповнюється робочим планом дослідження. (Робочий план дослідженнявідбиває основний порядок і послідовність його проведення, дозволяє передбачити і точно визначити обсяг наукових дій, додає дослідженню ритмічність на всіх етапах його проведення).

Структура програми соціологічного дослідження. У неї входять наступні елементи:

1. обґрунтування проблеми, визначення предмета й об'єкта дослідження

2. визначення мети й завдань дослідження

3. логічний аналіз основних понять, їх інтерпретація й операціоналізація

4. формулювання робочої гіпотези

5. визначення стратегічного плану дослідження

6. складання плану вибірки

7. опис методів збору даних

8. опис схеми аналізу даних

Така структура програми соціологічного дослідження вивірена практикою й допомагає уникнути помилок у процесі дослідження й аналізу його результатів. У розробці теоретичної частини програми беруть участь соціологи, представники адміністративних і суспільних структур тих установ, де передбачається проведення соціологічного дослідження. На основі програми складається організаційно-технічний план дослідження.

Цей метод визнаний як найбільш широко поширений в соціології: застосовуючи метод опитування, дослідник одержує великий спектр інформації про досліджуваний об’єкт.

Опитування – метод збору первинної вербальної (усної, словесної) інформації, заснований на безпосередній (бесіда, інтерв’ю) чи опосередкованій (анкетування) взаємодії між дослідником та респондентом.

Бесіда (індивідуальна та групова) – метод збору соціальної інформації шляхом безпосереднього спілкування дослідника з респондентом з проблеми, яка цікавить дослідника.

Умови успішного проведення бесіди:невимушеність, забезпечення психологічного комфорту опитуваного, подолання його упередженості; створення атмосфери довіри і відвертості, вміння слухати; стеження за мімікою та жестами респондента; вибір місця і часу проведення бесіди.

Інтерв’ю як різновид опитування – це проведена за визначеним планом бесіда, що припускає прямий контакт інтерв’юера з респондентом і запис відповідей респондента вручну або за допомогою технічних засобів. Тобто, в основі інтерв’ю лежить бесіда, але в такій бесіді ролі співрозмовників є закріпленими, нормованими, а її мета – завданою ззовні, програмою і завданнями дослідника.

За технікою проведення інтерв’ю поділяються на:

- стандартизовані:

- проводяться в рамках, суворо завданих інструкцією;

- питання задаються в однаковій формі і послідовності;

- фіксування відповідей здійснюється в спеціально

розроблених картках;

- вільні: відрізняються від стандартизованого тим, що інтерв’юеру надається воля в постановці, порядку, кількості і способі вираження питань, але все це за умови, що він повинний зібрати саме ту інформацію, яка намічена за планом дослідження.

Стандартизоване інтерв’ю залежно від мети його проведення і спрямованості підрозділяється на:

- клінічне (тривале, глибоке): мета – одержати більш повну і достовірну інформацію про внутрішні спонукання, мотиви і схильності опитуваного;

- фокусоване (короткочасне): мета – отримати від респондента інформацію про конкретну проблему, процес чи явище, що виникли при перегляді преси, телепередач, прочитанні книг, тощо;

- панельне: мета – перевірка зміни думок обстежуваних осіб з проблеми, яка досліджується. Особливість такого інтерв’ю – воно проводиться з тими самими респондентами, з тих самих питань, через рівні проміжки часу для того, щоб відстежити зміни або встановити появу нових елементів у їх свідомості і поведінці в певні моменти часу.

Процедура проведення інтерв’юприпускає виконання ряду послідовних операцій:

- вибір об’єкта: відповідно до інструкції, що містить процедуру добору і перелік необхідних характеристик респондента;

- визначення місця і часу проведення інтерв’ю: задаються в програмі дослідження або вибираються «на полі», в природних умовах, виходячи з конкретної ситуації. Важливо, щоб респонденти опитувались в однакових умовах;

- запис і остаточне оформлення матеріалів: як правило, в ході інтерв’ю інтерв’юер сам записує відповіді, інколи це може робити його помічник, можливий запис за допомогою технічних засобів.

Основні сфери застосування інтерв’ю: пробне і пілотажне дослідження, вивчення суспільної думки, опитування експертів, телефонні опитування, контрольні і вибіркові бесіди при анкетних дослідженнях.

В основі інтерв'ю – бесіда за попередньо розробленим докладним планом, однак частіше соціологи проводять інтерн’ю на основі заздалегідь підготовленого опитного листа, у якому даються всі питання, що цікавлять, у певній послідовності й із заданими формулюваннями.

Анкетування – найбільш популярний і розповсюджений вид опитування, пов'язаний з опосередкованим опитуванням респондента.

Основні компоненти анкетного опитування:

- дослідник; анкета; респондент.

Анкета – об’єднана єдиним задумом система питань, спрямованих на виявлення якісних та кількісних характеристик окремої особистості чи соціальної групи.

Розрізняють види питань:

- відкриті – це питання, в яких не міститься варіантів можливих відповідей, респондент самостійно формулює відповідь. Використовуються, як правило, в пілотажних дослідженнях для розробки варіантів відповідей на інші види питань, складають 8-10% від загальної кількості питань анкети, ставляться наприкінці анкети для збору додаткових думок, побажань і пропозицій щодо досліджуваної проблеми, включаються в анкету для опитування експертів, з метою збереження індивідуальної думки;

- закриті питання – це питання, в яких респонденту пропонується вибрати один чи декілька варіантів відповіді. Структурно закрите питання містить у собі саме питання і відповідну частину, що містить у собі можливі варіанти відповіді. Зручність закритих питань в тому, що вони: збільшують заповнюваність анкет, скорочуючи число питань, на які не відповіли респонденти, дозволяють кодувати відповіді для використання автоматизованої обробки, стандартизують відповіді за заданим числом позицій.

Види закритих питань:

А) дихотомічні (неальтернативні) питання типу «так – ні»;

Б) альтернативні питання: пропонується вибір одного з урівноважених формулювань;

В) шкальні питання: питання, в яких респондент повинний співвіднести свою думку з одним із розподілів запропонованої шкали;

Г) питання-«меню»: припускають вибір необмеженого числа відповідей чи їх додатковий добір відповідно до критерію важливості;

- напівзакриті питання – це питання, що сполучають у собі переваги відкритого та закритого питання. Структурно вони складаються зі спонукальної частини (власне питання), частини, що містить можливі і очікувані відповіді, і частини, що містить вільні рядки для додаткових варіантів відповідей, сформульованих респондентом. Саме серед таких «приписок» можуть опинитися оригінальні, несподівані висловлення з проблеми.

Скласти гарну анкету - непроста справа. Формулювання питань, їх кількість і розмір - все це має немаловажне значення.

Читайте також:

1. D) методу мозкового штурму.
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I Метод Шеннона-Фано
4. I. Метод рiвних вiдрiзкiв.
5. VII. Нахождение общего решения методом характеристик
6. А. науковий факт, b. гіпотеза, с. метод
7. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
8. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
9. АгротехнІЧНИЙ метод
10. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
11. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
12. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Переглядів: 1270