Проблеми сучасної педагогічної психології.

Завдання сучасної педагогічної психології.

В цілому педагогічна психологія виявляє, вивчає і описує психологічні особливості і закономірності інтелектуального й особистісного розвитку людини в різних умовах навчально-виховної діяльності, навчального процесу.

Конкретними завданнями педагогічної психології є:

1. Визначення цілісної характеристики умов психічного та особистісного розвитку, методів управління розвитком і саморозвитком.

2. Розкриття психологічних механізмів навчальних і виховних впливів на розвиток учня.

3. Визначення закономірностей засвоєння учнями соціокультурного досвіду і його використання в різних життєвих ситуаціях.

4. Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів і впливу цих процесів на їх розвиток.

5. Дослідження психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей.

6. Визначення психологічних основ діагностики рівня й якості вихованості та здібностей учнів, засвоювання ними знань, умінь і навичок.

7. Вивчення відхилень у психічному та особистісному розвитку дитини, спричинених негативними впливами в умовах дитячого садка, школи, сім’ї.

8. Розроблення психологічних основ подальшого удосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи тощо.

Отже, сучасна педагогічна психологія структурно і функціонально спрямована на розв’язання важливих теоретичних і практичних завдань освіти, на формулювання загальної концепції навчання, виховання і розвитку людини, пізнання особливостей цього розвитку на кожному етапі освіти і в контексті суспільного процесу.

У психології навчання і виховання дітей є ряд проблем, теоретичне і практичне значення яких виправдовує виділення і існування цієї області знань. Розглянемо і обговоримо ці проблеми.

Однією з найважливіших в розвитку дітей є проблема знаходження і максимально можливого використання для розвитку кожного сензитивного періоду в житті дитини.

Проблематичність цього питання полягає в тому, що нам,:

По-перше, не відомі всі сензитивні періоди розвитку інтелекту і особистості дитини, їх початок, тривалість і кінець.

По-друге, в житті кожної дитини вони, мабуть, індивідуально своєрідні, наступають в різний час і протікають по-різному.

Труднощі, пов'язані з практичним педагогічним вирішенням цієї проблеми, полягають також в тому, щоб точно визначити ознаки початку сензитивного періоду, а також комплекси психологічних якостей дитини, які можуть формуватися і розвиватися в межах того або іншого сензитивного періоду.

Можна припустити, що для більшості психологічних властивостей і поведінкових особливостей дитини протягом його життя наступає не один, а декілька сензитивних періодів. Індивідуально вивчаючи дітей, необхідно, крім того, навчитися прогнозувати настання різних сензитивних періодів розвитку. У педагогічній психології наших днів по більшості з названих питань немає однозначного і цілком задовільного відповіді.

Інша проблема, яка давно привертає увагу педагогічних психологів і яку впродовж декількох найближчих десятків минулих років з різним ступенем успішності обговорюють фахівці з різних країн, стосується зв'язку, що існує між свідомо організовуваною педагогічною дією на дитину і її психологічним розвитком.

В межах даної проблеми виникають наступні питання:

- Чи веде навчання і виховання розвиток за собою, або дитина набуває в результаті цього тільки певного комплексу знань, умінь і навиків, які не визначають собою ні її інтелектуальний, ні моральний розвиток?

- Чи всяке навчання сприяє розвитку або що тільки проблемне і так зване розвиваюче?

- Як зв'язано між собою біологічне дозрівання організму, навчання і розвиток дитини?

- Чи впливає навчання на дозрівання, і якщо так, то до яких меж, чи зачіпає цей вплив принципове рішення питання про співвідношення навчання і розвитку? Ось лише деякі питання, що входять до складу обговорюваної проблеми.

Третя з проблем стосується використання загального і вікового, їх поєднання у процесі здійснення навчання і виховання.Кожен вік дитини відкриває свої можливості для її інтелектуального і особистісного зростання!

- Чи однакові вони для всіх дітей і як оптимальним чином використовувати ці можливості?

- Чому віддати пріоритет в кожний конкретний період життя дитини – навчанню або вихованню – і як визначити, в чому в даний момент життя дитина понад усе має потребу: у когнітивно-інтелектуальному або особистісному розвитку?

- Нарешті, яким чином в єдиному педагогічному процесі об'єднати виховні і навчальні дії для того, щоб вони взаємодоповнювали один одне і спільно стимулювали розвиток? Це ще один логічно об'єднаний єдиною проблемою комплекс питань, що не мають поки остаточного рішення.

Навіть якщо уявити собі, що перші три з названих проблем вже вирішені більш менш задовільно, то залишаються багато інших. Як, наприклад, четвертої проблеми можна назвати проблему системного характеру розвитку дитини і комплексності педагогічних дій.

Вона має перш за все теоретичний інтерес, але від знаходження правильного вирішення даної проблеми прямо залежить і практика. Суть даної проблеми полягає в тому, щоб представити розвиток дитини як прогресивне перетворення її когнітивних і особистісних властивостей, кожне з яких можна розвивати окремо, але розвиток кожного позначається на становленні безлічі інших властивостей і у свою чергу залежить від них.

- За якими законами розвивається система психологічних якостей дитини?

- І в чому полягають ключові дії на неї – такі, від яких залежить перехід системи в цілому в нову якість, на вищий рівень системного розвитку? Пошук вирішення даної проблеми припускає не тільки добре знання психології, але і звернення до загальної теорії систем.

Також в певному логічному зв'язку з третьою з позначених вище проблем знаходиться п'ята проблема. Вона разом з тим є окремим, достатньо складним питанням, що вимагає спеціального обговорення, про зв'язок дозрівання і навчання, задатків і здібностей, генотипічною і середовищем обумовленості розвитку психологічних характеристик і поведінки дитини.

- Чи можна починати і здійснювати навчання до того, як у дитини в результаті дозрівання організму оформилися певні нейрофізіологічні структури, до того, як з'явилися певні органічні завдатки, або до того, як виникли і отримали достатній розвиток ті здібності, знання, уміння і навики, без яких неможливо підняти розвиток дитини на вищий рівень?

- Чи здатне навчання впливати на органічний розвиток дитини, і якщо так, то до яких меж?

- Як насправді зв'язані між собою здібності і завдатки?

- Чи впливає розвиток здібностей на придбання задатків і чи в змозі задатки самі по собі, в умовах стихійних соціальних впливів, що робляться на них, або неорганізованого навчання перетворюватися на здібності? У більш узагальненій формі обговорювана проблема може бути представлена у вигляді питання про те, як генотип і середовище роздільно і спільно впливають на психологічний і поведінковий розвиток дитини.

Розвиток психологічних властивостей і особливостей людини не можна представляти таким чином, що протягом певного часу вони відсутні, а потім раптово виникають як би ні з чого. Швидше процесом розвитку є послідовність станів, що безперервно змінюють один одного, і в ньому всяка нова властивість або перехід її на вищий рівень розвитку передує існуванням тієї ж самої властивості у зародку і поступовою еволюційною або швидкою революційною його зміною. Це означає, що задовго до того, як деяка властивість відкрито проявить себе зовні, у формі високорозвинутої якості, повинен існувати досить тривалий період її прихованого перетворення.

Стосовно більшості психологічних властивостей і особливостей дитини ми майже нічого не знаємо про ці періоди.

- Які вони?

- З чого починаються і скільки часу тривають?

- Яке співвідношення прихованих і відкритих періодів в розвитку по відношенню до різних психологічних властивостей і особливостей дитини?

Це ще одна з досить складних наукових проблем педагогічної психології.

З нею, зокрема, зв'язана та, що також представляється як відносна самостійною проблема психологічної готовності дітей до свідомого виховання і навчання. Вирішуючи її, необхідно не тільки точно визначити, що фактично означає психологічна готовність до навчання і виховання, але також з'ясувати, в якому сенсі слова слід цю готовність розуміти: чи то в сенсі наявності у дитини задатків або вже розвинених здібностей до виховання і навчання, чи то в сенс наявного рівня розвитку і зони найближчого розвитку дитини, чи то в сенсі досягнення певного ступеня інтелектуальної і особистісної зрілості. Важливим є пошук достатньо надійних методів психодіагностики готовності до навчання і виховання, на основі яких можна було б оцінювати можливості і прогнозувати успіхи дитини в психологічному розвитку.

У тісному зв'язку з тільки що позначеною проблемою є проблема педагогічної занедбаності дитини, під якою слід мати на увазі нездатність дитини до засвоєння педагогічних дій і прискореного розвитку, викликану зокрема тим, що на ранніх етапах свого розвитку дитину погано навчали і виховували.

- Як відрізнити дитину, що безнадійно відстала в розвитку, педагогічно запущену, щоб, створивши соціально-психологічно сприятливі умови, ліквідовувати її відставання в розвитку, запобігши тим самим попаданню даної дитини в розряд безнадійно відсталих?

Ще одна психолого-педагогічна проблема – це проблема забезпечення індивідуалізації навчання.Під нею розуміється необхідність науково обґрунтованого розділення дітей по групах на основі задатків, можливостей, здібностей, що є у них, і застосування до кожної дитини таких програм і методів навчання або виховання, які краще всього підходять до її індивідуальних особливостей.

Вирішення перерахованих психолого-педагогічних проблем потребує від вчителя або вихователя високої професійної кваліфікації, чималу частину якої складають психологічні знання, уміння і навики. Цього всього явно недостатньо більшості педагогам, нині зайнятих навчанням і вихованням дітей, оскільки в програми вузівської підготовки вчителів курс «Психологія» поки що не увійшла у всьому об'ємі тих відомостей, які вона має в своєму розпорядженні і які можуть виявитися корисними педагогові в його практичній роботі. В зв'язку з цим виникає додаткова психолого-педагогічна проблема, пов'язана з підвищенням кваліфікації і перепідготовкою вчителів і вихователів в області психології. Визначення змісту, об'єму, засобів і методів такої підготовки також складає одне із завдань педагогічної психології.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Становлення педагогічної психології як науки.	\|	Методи дослідження в педагогічній психології.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.