• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фіскальне відомство і адміністрування податків.

Місцеві податки.

Основні державні податки.

Передумови і фіскальні перетворення Великої французької революції.

План лекції

Податкова система ФРАНЦІЇ

ТЕМА 6

Рекомендована література:

Базова: 1, 4, 5, 7, 10, 12, 13.

Додаткова: 16, 21, 22, 25, 31, 32, 58, 73.

З давніх часів Франція – важливий політичний, культурний, інтелектуальний центр Європи, батьківщина знаменитого гасла «Liberté, Ėgalite, Fraternité») («Свобода, Рівність, Братерство»), вікопам'ятної «Декларації прав людини і громадянина» (1789 р.), котра не втратила актуальності донині. Так, згідно зі статтею 14 «Декларації»: «Всі громадяни мають право безпосередньо або через своїх представників установлювати необхідність державних податків, добровільно на них погоджуватися, контролювати використання та визначати їх величину, базу, порядок і тривалість збирання». Навряд чи можливо і через більш ніж два століття по тому запропонувати інший демократично-правовий порядок в оподаткуванні. Небезпідставні твердження, що інші народи і держави віками сприймали події у Франції подібно до того, як стародавній світ реагував на події в Греції та у Римі.

Сучасна Франція – основоположниця і впливовий член Європейського Союзу, входить до складу держав «Великої вісімки» і «Великої двадцятки», до групи високорозвинених країн світу (ОЕСР).

1. Передумови і фіскальні перетворення Великої французької революції

Згідно з рішенням Генеральних штатів (вищої дорадчої представницької ради у Франції в період до Великої французької революції) у 1314 р. було вперше задекларовано принцип, згідно з яким нові податки запроваджуються не королівським наказом, а парламентським законом.

З 1341 р. вводиться податок на сіль в формі соляної регалії (пізніше відкупу), а з 1439 р. – податок на землі та будівлі (талья).

В інтелектуальному плані Франція знаменита державними діячами й ученими-фінансистами, котрі внесли великий вклад у розвиток фінансової думки і фіскальної практики. Так, кардинал Ришельє (1585–1642) чітко сформулював головну стратегію фіскальної політики: «Не слід переобтяжувати підданих податками, але не слід і брати з них менше, ніж потрібно для потреб держави».

У 1648–1652 рр. у Франції розгорілася громадянська війна, котра ввійшла в історію під назвою Фронда. Безпосередньою причиною Фронди стали непопулярні фіскальні заходи уряду, зокрема запровадження обтяжливого податку на будинки, що викликало незадоволення всіх верств населення. Придушення Фронди знаменувало перемогу королівського абсолютизму над опозиційним йому парламентом, відкривши шлях до необмеженого свавілля в сфері оподаткування.

У Франції епохи абсолютизму набула широкого розповсюдження особливо шкідлива відкупна система податків – передача на договірній основі збирання податків приватним особам, які в порядку передоплати вносили державі обумовлену суму доходу в обмін на право збирати платежі з платників податків. Оскільки умови податкових відкупів не підлягали законодавчій регламентації, відкрилися великі можливості для казнокрадства і корупції. За оцінками сучасників, у XVIII ст. державі надходила лише половина фактично зібраних податків, решта залишалась відкупникам.

Жан Батист Кольбер (1619–1683) на посаді генерального контролера (міністра) фінансів дещо полегшив тягар податків і розправився з казнокрадами. Особливо він прославився тим, що про­водив фінансово-економічну політику, пізніше названу за його іменем кольбертизмом, по сприянню виробництву й експорту парфумів, дорогих меблів, посуду, вина, одягу, взуття і т. ін. Наслідки такої політики відчуваються через віки, – адже Франція й донині залишається законодавицею моди і лідером по постачанню на світовий ринок подібного роду товарів. Звідси висновок – раз державі приходиться втручатися в економіку, то варто робити це з такою далекоглядністю, як у Кольбера.

Через сто років Анн Робер Жака Тюрго Тюрго (1727–1781) звернув увагу на проблему соціальної несправедливості в оподаткуванні. Він попереджав, що станові привілеї в формі податкового імунітету для дворян і духовенства є руйнівними для державних фінансів і, крім того, справляють деморалізуючий вплив на суспільство. Він відмовився від практики підношень генеральному контролеру (міністру) фінансів хабара в 100 тис. ліврів при щорічному укладенні відкупного контракту. Водночас він проповідував політику економічного лібералізму за принципом «Laissez faire, laissez passer» (франц.): дайте спокій, не заважайте діяти, тобто застерігав, щоб держава не шкодила бізнесу надмірним й надокучливим втручанням у його справи.

Французька революція 1789-1793 рр. – одна з найвеличніших подій світової історії. Результати Великої революції належать не одній Франції, в тій чи іншій мірі вони справили вплив на все людство, відчуваються й досі. Перетворення Французької революції мають неминуще значення. Так, напередодні революції кричущу соціальну несправедливість – податковий імунітет найбільш багатих верств суспільства (дворянства та духовенства) – називали «жахливим фактом в очах розуму». Саме завдяки революції установлено рівність усіх громадян перед фіском (державною казною); скасовано податкові імунітети й церковну десятину; податки проголошено почесним громадянським обов'язком; відкупників податків, котрі переобтяжували платників й одночасно обкрадали державу, було оголошено «ворогами народу».

Із нововведень революції не прижився лише податковий ценз громадянських прав[1] – до виборів органів влади допускалися лише так звані активні громадяни, тобто ті, які сплачували прямий податок не нижчий установленого ліміту. Навіть у наш час звучать голоси щодо доцільності перегляду суб'єктності демократичного процесу таким чином, щоб правом участі в демократичних процедурах громадян не наділяли без розбору.

Міністр фінансів Франції Луї-Доменіка Луї (1785–1837) звернув увагу на тісний зв’язок політики і стану фінансової системи країни. Відомим є його афоризм «Ведіть добре політику, а я буду добре вести фінанси».

П'єр Леруа-Больє (1843-1916) має статус класика фінансової науки. Він відстоював якомога можливий лібералізм в оподаткуванні, звівши свою позицію до дотепної сентенції: «Найкращий податок – то найменший податок».

Протягом 1807-1850 рр. у Франції складався податковий кадастр усіх земель, що охопив усі наділи в межах держави.

Франція – батьківщина знакових в історії оподаткування подій. У XIX ст. у Франції було вперше в Європі введено акцизи на окремі види товарів, а також запроваджено податок на цінні папери. Тут вперше були запроваджені акцизи на буряковий цукор (1837 р.) і на автомобілі (1893 р.).

Наступне століття було також відзначене новаціями у податковій системі: були запроваджені податки на прибуток, на оборот, а 1954 ртМоріс Лоре (1917-2001) винайшов податок на додану вартість, котрий поширився на весь світ.

2. Основні державні податки

Податкова система Франції на центральному, регіональному і місцевому рівнях налічує 214 (!) податків, зборів, обов'язкових і так званих парафіскальних платежів[2]. Лише незначних податків і зборів, доходи від яких не перевищують 0,1% ВВП, у Франції 26 – вдвоє більше, ніж у Німеччині. Річний збір надходжень у бюджети всіх рівнів сягає 800 млрд. євро. У 2011 році питома вага податків у ВВП Франції дорівнювала 45,8%, що приблизно на 5 процентних пунктів вище від середньої норми оподаткування країнах ЄС.

Оподаткування особистих доходів Франція запровадила 1916 р. четвертою у світі – після Великої Британії (1842 р.), Японії ( (1887 р.), Німеччини (1891 р.), США (1913 р.). Сучасний податок на доходи фізичних осіб характеризує наступна шкала ставок (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Шкала ставок податку на доходи фізичних осіб (2010 р.)

Джерело: [Андрущенко та ін., 2012, с. 113].

Одиниця оподаткування або фіскальна одиниця – сім'я. Під сім'єю розуміють подружжя та осіб, які знаходяться їхньому утриманні, самітні – самі собі фіскальні одиниці. Для розрахунку податку оподатковуваний дохід у залежності від кількості членів сім'ї ділять на частки, на кожну з яких установлено ставку податку. Кожну дитину рахують як половину частки, на дітей передбачено знижку з оподатковуваного доходу в сумі 2301євро в рік.

На одну частку установлено п'ять послідовно зростаючих фіксованих у євро податкових ставок від 0 євро для доходу, що не перевищує 5875 євро, до 3691,77 євро для доходів вищих 30 тис. євро.

Наприклад, для сім'ї в складі чотирьох осіб (подружжя і двоє дітей) з доходом 100 тис. євро у рік даний дохід ділиться на три частини (одна – для чоловіка, одна – для дружини, по 0,5 частки – на кожного з дітей). Оскільки третина від доходу даної сім'ї вища 30 тис. євро, розрахунок податку на дохід приймає такий вигляд:

3691,77 x 3 = 11075,31 євро.

Вражає своєю соціальною щедрістю та адресним розмаїттям система численних податкових пільг (табл. 6.2).

Людям старшим 65 років та інвалідам, дохід яких не перевищує 22590 євро в рік, передбачено податкову знижку на дохід в сумі 2276 євро. Максимальну суму податкового кредиту лімітовано на рівні 20 тис. євро. Оподаткування доходів пристосоване і до виконання нефіскальних функцій. Так, платникам передбачено податковий кредит 40% у перший рік після купівлі будинку, побудованого за енергозберігаючими технологіями, і 20% – протягом чотирьох наступних років; для звичайних будинків – відповідно 30% і 15%.

Таблиця 6.2

Соціальні пільги з податку на доходи фізичних осіб (2010 р.)

Джерело: [Андрущенко та ін., 2012, с. 114].

Пенсіонерам і державним службовцям на окладі надається 10%-на податкова знижка, але не вище 3606 євро для пенсіонерів і 13948 євро для службовців. Одержувачам доходів процентного походження від банківських вкладів та цінних паперів, які підпадають під максимальну ставку 40%, надано право вибору пільгового режиму оподаткування біля джерела (так званого РFL regimе) за плоскою 18%-ною ставкою.

Не менш повчальна табл. 6.3, що демонструє інвестиції екологічну й енергозберігаючу направленість оподаткування завдяки відповідним пільгам.

Таблиця 6.3

IIодаткові кредити при оподаткуванні особистих доходів

Джерело: [Андрущенко та ін., 2012, с. 115].

Стандартна ставка податку на прибуток корпорацій – 33,33%; для малих підприємств ставка на перші 38120 євро 15%. Великі компанії, прибуток яких за податковий період перевищує 763 тис. євро, сплачують, крім основного, 3,3%- додатковий податок. Для компаній установлено податковий кредит у сумі затрат на наукові дослідження та інновації, а також пільги стосовно амортизаційних відрахувань; оподаткування дивідендів процентів, роялті та деякі інші.

Варто уваги, що у Франції замість адміністративних заходів по забороні кінофільмів і відеопродукції з елементами порнографії та насильства на додаток до стандартної 33,33%-ної податкової ставки запроваджено за принципом «якщо не можете заборонити, то оподатковуйте» 20%-ну ставку на прибуток від виробництва, розповсюдження й демонстрації такої продукції.

На холдингові компанії, в тому числі ті, котрі знаходяться на території офшорів, установлено щорічний 3%-ний податок на ринкову вартість їхньої власності. Пенсійні фонди, хоч вони і мають статус холдингових компаній, звільнено від даного податку.

З метою недопущення подвійного оподаткування з іншими країнами укладені податкові конвенції, котрі передбачають право виняткового оподаткування в одній із країн за принципом: або за місцем походження доходу, або за місцезнаходженням одержувача (власника) доходу. Так, прибутки промислового і торгового походження, а також доходи від нерухомості, оподатковуються в тій країні, де на постійній основі розташовані суб’єкти оподаткування або знаходиться їхнє майно.

Якщо у США платежі в соціальні фонди офіційно іменують податками, то у Франції платежі подібного роду принципово відносять до цільових внесків, які повертаються платникам. За визнанням коментаторів, французька система соціального страхування «складна аж до неможливості осягання її розумом». Справді, величина внесків залежить від числен­них обставин: галузі економіки, величини компанії, виду зайнятості, статусу роботи, рівня заробітної плати, віку виходу на пенсію та ін. З деякими спрощеннями й узагальненнями систему страхових внесків від фонду оплати праці представлено в табл. 6.4.

Таблиця 6.4

Ставки внесків у фонди соціального страхування

Джерело: [Андрущенко та ін., 2012, с. 116].

Основна мета збору на професійну освіту – знаходження коштів на фінансування професійно-технічної освіти у країні. Він стягується з фонду оплати праці за ставкою 0,5 % річного фонду оплати праці підприємства загалом плюс 0,1 %. Якщо на підприємстві працює понад 10 осіб, то воно переходить на фінансування довгострокової професійної освіти. У цьому разі ставка підвищується до 1,2 % загального фонду заробітної плати. Якщо підприємство використовує тимчасову робочу силу, ставка підвищується до 2 %. На професійну підготовку молоді стягується додатково ще 0,3 %. Крім того, підприємство, на якому працює понад 10 працівників, обов’язково бере участь у фінансуванні житлового будівництва, для чого відраховується 0,65 % річного фонду оплати праці (при цьому форма участі може бути будь-якою: від прямого інвестування до надання позики

Насправді жодне підприємство не сплачує внески в соціальні фонди за номінальною нормою (52%), оскільки роботодавці користуються численними податковими пільгами і знижками, установленими з метою стимулювання зайнятості та розвитку депресивних регіонів. Фактично підприємницькі внески складають близько 30% від фонду оплати праці, але й на цьому рівні залишаються одним із найвищих у світі.

Отже, у Франції немає єдиного соціального внеску (податку). Національну систему соціального страхування і забезпечення вважають не лише складною, але й занадто щедрою. Тому з 1 липня 2009 р. скасовано гарантоване за рахунок внесків на сімейні допомоги забезпечення мінімального доходу всім, хто мав посвідку на проживання. Загалом система соціального страхування соціального забезпечення одна з найдорожчих у світі, чим зумовлено підвищення пенсійного віку в 2010 р.

Ставки податку на приріст вартості капіталу мають дискримінаційний характер за інтеграційною ознакою: для французів і громадян Євросоюзу – 16% (плюс 12,1% у соціальні фонди), для інших – 33,33%.

Податок на додану вартістьзабезпечує 50% загальної суми податкових надходжень у державний бюджет Франції, що більше, ніж податки на доходи і на прибутки, разом узяті. Франція – батьківщина ПДВ, де податок було запроваджено в 1954 р. за проектом Моріса Лоре. Стандартну ставку ПДВ (19,6 %) установлено на 39 видів товарів і послуг. Ставка 5,5% поширюється на 29 видів, у тому числі на продукти харчування, книги, послуги пасажирського транспорту, послуги по ремонту оселі. Ставка 2,1% – на деякі періодичні видання, ліки, ліцензії на користування ТV.

З 1 січня 2010 р. відшкодування ПДВ при експортних операціях здійснюється виключно через електронні процедури, що істотно прискорює повернення сум ПДВ.

ПДВ виконує також роль податку на продаж нерухомого майна (для нових будинків і споруд – 19,6%, для інших – 5%).

Акцизина тютюнові вироби, енергоносії (нафтопродукти, і, вугілля), алкогольні напої гармонізовано на рівні Євросоюзу. Акциз на нафтопродукти забезпечує близько 6% податкових надходжень. Справляння інших акцизів (на розваги, дорогоцінні метали, ювелірні вироби, антикваріат, порнографічну продукцію та ін.) регламентовано національним законодавством.

На майно, вартість якого за мінусом зобов'язань перевищує 790 тис. євро (чисті активи), запроваджено податок під красномовною назвою податок на багатство (табл. 6.5), котрий називають також податком солідарності на багатство.

Таблиця 6.5

Шкала ставок податку на багатство (2010 р.)

Джерело: [Андрущенко та ін., 2012, с. 118].

З 2006 р. запроваджено оригінальне нововведення – так зва­ний податковий щит, яким визначено верхній ліміт мирної величини податкового зобов'язання. Він передбачає, що сума чотирьох прямих особистих податків (на доходи, на багатство, на соціальне страхування, місцевих податків на нерухомість) не винна перевищувати 50% чистого оподатковуваного доходу за попередній рік. Для порівняння: якщо альтернативний мінімальний податок у США не допускає повного ухилення від податків, то французький «податковий щит», навпаки, ставить заслон проти переобтяження платників, які сплачують податки за вищими ставками.

«Податковий щит» можна вважати за соціальну пільгу для тих категорій платників, які: володіють власністю, котра не приносить доходу; вартість чиїх активів швидко піднімається в результаті росту цін; тих, хто не будучи багатим, володіє дорогим житлом і відповідно платить високий податок на нерухомість (наприклії збіднілий аристократ – власник середньовічного замку).

Податок на спадщину і дарування з 2008 р істотно лібералізований. Не оподатковується посмертна спадщина для подружжя. Однак на прижиттєві дарування між подружжя вартість яких перевищує 79533 євро, установлено прогресивно зростаючу шкалу від 5% до 40%. Шкала в діапазоні ставок 0%-40% діє по відношенню спадщини і дарувань між батьками і дітьми: 0% до 156974 євро, 40% – вище 1779029 євро.

Спадщина і дарування між членами однієї сім'ї чи родичам» не оподатковуються при умові не перевищення таких лімітів:

– дітямвід батьків – 156974 євро;

– внуку від діда чи баби – 31395 євро;

– правнукам від прадіда чи прабаби – 5232 євро.

Спадщину і дарування між родичами більш віддалених кров­них рівнів споріднення (двоюрідні, племінники), а тим більше на користь чужих людей (спадщина за заповітом), оподатковують за підвищеними ставками 45%, 55%, 60%. Існують деякі обмеження між віком дарувальника і віком бенефіціара (одержувача). Вони установлені таким чином, аби обмежити людям похилого віку мо­жливість роздаровували майно родичам і до того ж тим із них, хто вже досяг повноліття і здатний заробляти самостійно.

Не оподатковується майно, що за заповітом переходить на користь держави, органів місцевого самоврядування, добродійних організацій.

На прикладі Франції помітно, що податок на спадщину і дарування – один із найбільш технологічно складних, важких в адмініструванні податків. Адже операції, пов'язані з цим податком, нелегко відслідковувати, збирати доказову базу, а потім нерідко доводиться ще й вести справи в суді. Тому не дивно, що у Франції даний податок лібералізували, а в деяких країнах взагалі скасували.

Коли брати до уваги три основні податки: на доходи фізичних осіб, на багатство і ПДВ, стає помітною соціальна направленість податкової системи за принципом – багаті більше мають, але податків із них беруть більше. Це результат впливу лівих партій, які Франції традиційно мають велику силу.

3. Місцеві податки

Чотири прямих податки: на землю під забудовою; на незабу­довані землі; на мешканців; на професійний бізнес складають основу системи місцевого оподаткування. У Франції податки на нерухоме майно існують з часів раннього Середньовіччя. Деякі з них – прямі потомки горезвісного податку на вікна і двері, котрий збирали ще на початку XX ст. Ставки податків у межах установлених центральним урядом лімітів визначають у щорічних бюджетах органи місцевого самоврядування з огляду на величину і специфіку своїх потреб. Як правило, передбачається ряд винятків і пільг.

У зв'язку з прийняттям в Україні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (стаття 265 Податкового кодексу), ви­кликає підвищений інтерес конструкція французької аналогії даного податку.

Податок на землю під забудовою, буквально – поземельний податок на нерухоме майно сплачують власники земельних ділянок, забудованих житловими (будинки, квартири) і діловими приміщеннями (крамниці, склади, різні споруди). База податку – 50% кадастрової вартості нерухомості, ми відповідає середній по країні рентній оцінці об'єктів забудови з щорічним коригуванням на індекс інфляції та 80% кадастрової вартої незабудованих земельних ділянок. Ставки податку визначають на місцевому рівні. Періодично проводиться переоцінка нерухомості, як правило, нижче реальної ринкової вартості майна. Оскільки у Франції централізоване адміністрування місцевих податків, 2,5% від суми збору податку на нерухоме майно перераховують у державний бюджет як компенсацію фіскально-адміністративних затрат.

Пільгами користуються літні люди та непрацездатні з обмеженими засобами існування. Податок сплачують один раз на рік до 1 січня податкового року. Даний податок забезпечує значні доход (2010 р. – 30 млрд. євро).

До речі, французька інтерпретація об'єкта податку на будівлю як землю під забудовою по суті збігається з тлумаченням будівлі в п. 14.1.5 Податкового кодексу України: «будівлі – земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних ... конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебуванні людей, розміщення майна, ... провадження економічної діяльності». Цей приклад засвідчує сучасну міждержавну уніфікацію понять і технологій оподаткування, як і підтверджує подібність вітчизняної податкової системи до європейських взірців.

Виручка від продажу житла вважається приростом капіталу, що прирівнюється до доходу та оподатковується за ставкою 16% плюс внески у соціальні фонди, за винятком випадків, коли власник не мав іншого житла, крім проданого. Користуються пільгами лише продавці житла, які володіли ним понад 5 років. Зрозуміли, остання норма передбачена з метою применшення масштабів спе­куляцій житловим фоном.

Податок на незабудовані земельні ділянки поширюється на власників не використовувуваних земель. Таких земель у Франції мало, тому надходження даного податку в місцеві бюджети ледве перевищує 1 млрд. євро. Податок не стосується земель, призначених для лісовідновлення та зарезервованих з екологічних міркувань, чим виявляє себе регулююча функція даного податку щодо збереження природного довкілля. Базу податку на рівні 80% оцінної (кадастрової) вартості визначають міс­цеві власті одночасно із процентною ставкою податку.

Податок на помешкання сплачують влас­ники й орендарі житла з прилеглими автостоянками, садами, гаражами і т. ін., які займають його за станом на 1 січня. Оподатковуються також незаселені (крім аварійних) будинки і квартири, якщо вони залишаються такими протягом п'яти років і більше. Фіскаль­ні потенціал податку – 16 млрд. євро (2009 р.).

Диференційовані процентні ставки на податок на помешкання установлюють місцеві власті. В кожній комуні, общині суму податку визначають, опираючись на вже згадувану кадастрову вартість житла в залежності від його місцезнаходження, площі та комфортних умов, а також кількісного складу сім'ї, її матеріального стану. Річна сума податку, як правило, не перевищує середньої в іншій місцевості місячної орендної плати у поточному році.

За рішенням властей комуни деякі помешкання не підляга­ють оподаткуванню в силу похилого віку, інвалідності, скрутного матеріального становища власників чи орендарів. У склад податку на помешкання входить аудіовізуальний збір за користування телебаченням. Особи, старші 75 років, звільнені від даного збору.

З 1 січня 2010 р. місцевий професійний податок на бізнес з ініціативи президента Ніколя Саркозі замінено на територіальний економічний внесок (ТЕВ). В свою чергу, ТЕВ складається з двох різних, але взаємозв'язаних платежів: внеску з нерухомого майна підприємств (ВНМП) на базі кадастрової опінки приміщень і споруд, зайнятих під бізнес; внеску з доданоївартостіпідприємств (ВДВП) на базі створеної доданої вартості.

Ставки ВНМП визначають на місцевому рівні. На відміну від ного попередника ВНМП не передбачає оподаткування виробничого обладнання, котре складає до 80% вартості бізнесу. Тим самим новий податок явно орієнтований на підтримку місцевого підпри­ємництва.

Ставки ВДВП установлені в централізованому порядку на рівні 1,5% новоствореної доданої вартості для компаній з річним оборотом вище 50 млн євро; для малих і середніх підприємств – ставки від 0,5% до 1,4%. Підприємства з оборотом до 500 тис. єв­ро звільнено від ВДВП. Вочевидь істотні пільги на користь дрібно­го бізнесу.

Сумарний тягар обох компонентів територіального внеску (ВНМП + ВДВП) складає 3% новоствореної доданої вартості в порів­нянні з 3,5% колишнього професійного податку на бізнес. У ре­зультаті бізнес економить на податках понад 5 млрд. євро на рік, ще відповідає задачам антикризового стимулювання.

З 2005 р. щорічний податок на автотранспортні засоби замі­нено на одноразовий реєстраційний збір у місцевий бюджет. Такий платіж по суті має характер державного мита за легітимацію влас­ності на автомобіль, одержавши іронічну назву carte grise (сіру карту).

Незначний на перший погляд збір на прибирання сміття, ставка якого в середньому по країні складає 100 євро на домогосподарство, приносить майже 6 млрд. євро доходу на рік.

До інших місцевих платежів належать цільові збори на утри­мання установ і фінансування програм, пов'язаних із економічним розвитком.

Загалом у 2010 р. на регіональному рівні (департаменти, ко­муни, муніципалітети) було зібрано 70 млрд. євро податків і обов'язкових платежів.

4. Фіскальне відомство і адміністрування податків

Фіскальне відомство – Генеральна дирекція податків знаходиться у складі Міністерства фінансів Франції. Структурно відомство організовано за принципом групового таргетування, що передбачає адресну націленість діяль­ності підрозділів на виділені за певною ознакою категорії платни­ків податків як клієнтів податкової служби. Тобто, кожен із внут­рішніх структурних підрозділів податкових органів спеціалізується на обслуговуванні окремої групи платників, наприклад, великих платників, платників ПДВ і т. д., комплексно виконуючи всі пов'язані з даною групою фіскально-адміністративні функції. Адміністрування внесків на соціальне страхування і мита до обов’язків податкової служби не відноситься. У Франції податкова служба виконує деякі нефіскальні функції: здійснює оцінку приватного майна, а також менеджмент державної власності.

З 2002 р. діє Директорат і Офіс по роботі з великими плат­инами податків, задача яких – забезпечення обслуговування з бо­ку податкової служби транснаціональних корпорацій, а також вирішення податкових проблем у досудовому порядку без застосування адміністративних заходів. Крім того діє Офіс контролю та аудиту великих платників, куди щорічно передаються списки останніх. [За французьким взірцем Департамент обслуговування великих платників податків, Центральний офіс по обслуговуванню великих платників у 2009 р. створено в структурі ДПС України].

По країні Генеральна дирекція податків має відомчі регіональні податкові центри. На персонал останніх покладено безпосереднє адміністрування податків на рівні органів місцевого самоврядування – муніципалітетів і комун. Податкові центри реєструють платників і ведуть їх особисті справи. Інспектори податкових центрів приймають декларації по місцю проживання платників, перевіряють правильність нараху­вання податків. До 31 травня поточного року декларації про доходи за минулий рік платники мають подавати консолідовано, тобто спільну декларацію для всіх членів сім'ї, в тому числі тих, з кого по­даток справляється за місцем роботи або одержання доходів.

Від податкових центрів функціонально відокремлені органи по збиранню податків, котрі розсилають по­даткові повідомлення і приймають платежі. Виходить не дуже зру­чно: платнику податків приходиться контактувати як з податковим інспектором, так і збирачем податків.

Правила оподаткування викладено в Податковому кодексі, котрий складається з двох частин. У пе­ршій регламентовано порядок розрахунку бази і справляння різних податків, у другій частині розписано механізм діяльності податко­вої служби і процедури податкового контролю. Поточні зміни у податкове законодавство вносяться через щорічні бюджетні закони.

Якщо у Великій Британії запровадження податкового кодек­су сприймають як обмеження можливості внесення своєчасних не­обхідних змін у фіскальне законодавство і на цій підставі відмови­лися від податкового кодексу, то у Франції, навпаки, аби поставити заслін постійним поправкам і доповненням вважали за благо при­йняти податковий кодекс.

Зокрема французьким податковим кодексом передбачено, що у разі неподання декларації величину доходу платника податкові органи вправі визначити непрямими методами в залежності від умов і способу його життя. Наприклад, дохід домовласника при­близно прирівнюють до п'ятикратної суми річної орендної плати за даний будинок. Дохід покупця нового автомобіля вважають рів­ним 75% його ціни. Подібним чином величину доходу оцінюють за наявністю у платника обслуговуючого персоналу та іншими обста­винами, що характеризують стиль і рівень життя платника.

По відношенню до представників малого бізнесу, особливо численних у Франції, широко застосовують процедуру forfait fiscal (комплексу податкових заходів) – справляння податку з суми доходу, зарані узгодженого між пода­тковим інспектором і платником податку, а не реального доходу. Податок розраховується на основі непрямих показників потенцій­ного доходу. Наприклад, кількості місць у ресторані та ін. (Росій­ський аналог даної методики носить назву «налог на вмененньїй доход»).

У Франції застосовують усі ті заходи по мінімізації податко­вого боргу, котрі існують і в Німеччині, за деякими винятками, а саме: боржники не позбавлені права виїзду за кордон, закриття біз­несу чи відкликання ліцензії не практикують, боржникам не відмо­вляють у наданні деяких послуг з боку державних установ.

Податковий контроль має три рівні. На першому рівні функції податкової служби обмежені перевіркою формальної правильності реквізитів поданої декларації та випис­кою податкового повідомлення. При виникненні будь-якої неясно­сті на другому рівні перевірки платнику в письмовій формі або через Інтернет надсилається перелік питань, які потребують пояснення, на що відводиться до 30 днів, а в разі необхідності документального підтвердження – до двох місяців. Пов'язані з оподаткуванням документи платник має зберігати не менше шести років.

У серйозних випадках наступає черга поглибленого третьо­го рівня контролю, котрий проводиться в режимі розслідування, про що попередньо інформують платника.

Дану перевірку здійснюють фахівці Генеральної інспекції фінансів. Щоправда, ризик попасти під контроль третього рівня порівняно невеликий. Так, у 2007 р. з мі­льйонів платників подібних перевірок зазнали всього 50 тис., зде­більшого бізнесмени у сфері ресторанного бізнесу і будівництва, котрі мають справу з розрахунками готівкою, а також господарські операції, пов'язані з сплатою ПДВ. У разі потреби податкові власті вилучають документацію та електронні носії інформації. Після за­кінчення перевірки третього рівня контролери не мають права по­вторно перевіряти даного платника протягом року.

З метою знайти способи легального ухилення від податків платники можуть користуватися порадами приватних консультантів, але останнє слово в юридичній інтерпретації таких способів належить податковій службі. Не виключено, що та чи інша схема формально законного ухилення виявиться як змова з замислом зло­вживання правом і довірою. Тому платникам на­дійно рекомендують «золоте правило» – приймати поради у пись­мовій формі або записувати їх на диктофон.

Санкції залежать від характеру порушення та величини шкоди, заподіяної фіску. Так, якщо недоплата фізичної особи не перевищує 5% задекларованого доходу, податкова інспекція обмежується нагаду­ванням про доплату, котру належить внести протягом 30 днів. В міру наростання серйозності порушення сума недоплаченого податку збі­льшується на 0,4%, 10%, 40%, 80%. За умисний і явний обман фіску накладається штраф у сумі 10 тис. євро. За криміна­льне ухилення від податків у особливо великих розмірах передбачено тюремне ув'язнення на строк до п'яти років.

За несвоєчасну подачу декларації та/або сплату податку на прибуток корпорації належить штраф у розмірі 10% від суми нара­хованого податку.

При виникненні серйозних претензій до фіскального відомства, котрі не знайшли вирішення на рівні місцевої податкової служби, пла­тник має можливість за власним вибором звернутися зі скаргою у вищі інстанції: незалежну погоджувальну службу при регіональних податкових центрах; до омбудсмена – уповноваженого по правах платників податків і розгляду їх звернень при Міністерстві фінансів; до Державного омбудсмена і нарешті в суд. Незалежний статус цих апеляційних структур продиктований тим міркуванням, що в межах органів податкової системи неможливо виправити вади даної системи.

В останні роки у Франції йде інтенсивний процес модерні­зації податкової служби шляхом запровадження в адміністрування податків інформаційних технологій у режимі електронного уряду. Протягом 2001-2009 рр. здійснюється Коперніковський податковий проект з бюджетом 1 млрд. євро (!) і штатом 600 співробітників. Мета програми полягає в переорієнтації податкової адміністрації на забезпечення якісних послуг і зручностей платникам та підвищенні ефективності роботи. Передбачено запровадження спрощеної уніфікованої фіскальної звітності. Через Інтернет забезпечено доступ до податкової звітнос­ті в режимі реального часу, а також здійснення податкового проце­су через електронні канали (е-tах sеrvісе).

Податкова реформа (2008 р.) у Франції, що одержала назву фіскальний пакет, передбачила проведення таких заходів:

1) звільнення від податку на доходи і внесків у фонди соціа­льного забезпечення оплати наднормових годин понад 35 год роботи на тиждень;

2) звільнення від оподаткування доходів працюючих студен­тів;

3) зменшення оподатковуваного доходу на суму процентів по кредиту під заставу в разі придбання будинку і/або кварти­ри;

4) повне скасування оподаткування спадщини між подруж­жям, у тому числі стосовно і тих, хто перебуває в односта­тевих шлюбах;

5) норму bouclier fiscal (податкового щита) зменшено з 60% до 50%.;

6) податкову знижку з вартості домоволодіння підвищено з 20% до 30%;

7) передбачено зниження на 25% податку на багатство при умові інвестицій коштів у малий і середній бізнес у країнах Євросоюзу.

За оцінками Світового банку та аналітичної фірми PricewaterhouseCoopers ефективність адміністрування податків у Франції на початок 2011 р. характеризували такі показники: кількість пода­ткових платежів протягом року – 7; затрати часу, пов'язані з офор­мленням та сплатою податків, – 132 годин; норма оподаткування комерційного прибутку – 65,8%; місце в загальному рейтингу за простотою та зручністю податкової системи – 55.

[1] Фіскальна умова, в силу якої особа наді­ляється громадянськими правами обирати і бути обраною на дер­жавні посади лише в разі сплати податків не нижче установленої суми. Через звинувачення в плутократичному характері податковий ценз прак­тично вийшли із політичного вжитку.

[2] Парафіскальні податки – податки, котрі від імені держави збирають на свою користь певні організації, програми, фонди з ці­лями, що не розходяться з суспільно-державними інтересами. При­клад: збір з нафтопродуктів на користь Французького інституту нафти.

Читайте також:

1. Адміністрування податків
2. Адміністрування податків і зборів.
3. Адміністрування податкового боргу
4. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
5. Види прямих податків.
6. Види прямих податків.
7. Встановити централізоване адміністрування. Служба безпеки висту­пає, перш за все, в ролі радника або консультанта керівника підприємства, і не може нав'язувати методи (засоби) ІБ.
8. Загальнодержавні й місцеві податки та збори. Форма справляння податків.
9. Класифікація податків.
10. Нові моделі публічного адміністрування
11. Організація обліку платників податків.
12. Патентування через Європейське патентне відомство

Переглядів: 760