Джерела інвестиційних ресурсів, доступні вітчизняним підприємствам

В даний час вітчизняне підприємство переважно може використовувати наступні джерела довгострокового фінансування:

– вітчизняні банки;

– іноземні банки;

– портфельні інвестори — приватні фонди;

– портфельні інвестори — фонди “допомоги”;

– стратегічні інвестори.

У якості інших, менш розповсюджених джерел довгострокового фінансування можна розглянути:

– публічні емісії акцій;

– облігації;

– конвертовані облігації;

– лізинг.

Проаналізуємо особливості кожного з джерел.

Вітчизняні банки знають місцеву обстановку краще, ніж будь-яке інше джерело довгострокового фінансування, вони говорять мовою менеджерів підприємства, знають культуру, розуміють історичне і нинішнє положення українських підприємств, розуміють вітчизняну фінансову звітність і систему бухгалтерського обліку, можуть запропонувати консультації по зниженню витрат фінансування, ґрунтуючись на своєму досвіді.

З іншого боку, вітчизняні банки надзвичайно негативно відносяться до ризику і будуть, швидше за все, вимагати істотного забезпечення. Вітчизняна банківська сфера в даний час перебуває в стані становлення, і багато банків знаходяться в нестабільному положенні.

Більшістьіноземних банків дуже розбірливі у виборі підприємств, яким вони можуть дати кредит, і воліють кредитувати виробничі, комунальні і телекомунікаційні підприємства, а також експортні галузі. Деякі вітчизняні підприємства вже одержали фінансування від іноземних банків через свої філії, зареєстровані за кордоном, але це важко організувати, а вимоги законодавства, що регулює валютне звертання, дуже строгі.

Присутність іноземних банків, що збільшилася, у країні зробило більш ймовірним одержання фінансування з цього джерела. Найкращим варіантом у даному випадку є філії банків, що мають ліцензію на ведення банківських операцій.

Фінансування за рахунок позикових засобів, одержуване від іноземних банків, можливо на більш тривалий період і по більш низькій вартості, чим від українських банків. Крім того, іноземні банки мають доступ до більш великих сум капіталу.

Портфельні інвестори включають інвестиційні фонди (як приватні фонди, так і фонди “допомоги”), фонди венчурного капіталу, пенсійні фонди, страхові фонди, і т.д. Вони прагнуть знайти сполучення доходів від виплати дивідендів і від підвищення вартості основних засобів (підвищення вартості акцій). Вони не бідують і звичайно не прагнуть до одержання контрольного пакета акцій. Але портфельні інвестори, як правило, хочуть мати своє право голосу у відношенні того, як керувати підприємством, а саме: голосування на зборах акціонерів, представництво в раді директорів.

Строгі правила Комісії з цінних паперів США не дозволяють американським фондам інвестувати в більшість вітчизняних підприємств. Менш строгі, але аналогічні правила європейських фондів (як зовнішні правила, так і внутрішні вимоги фонду) також утрудняють інвестування в країну.

Недостача капіталу приводить багато вітчизняних фондів до пошуку короткострокового торгового прибутку на термін до 6 місяців і інвестуванню тільки в ліквідні цінні папери. Задача ж американських і європейських портфельних інвесторів полягає в тому, щоб знайти середньо- і довгострокові доходи, зв’язані з ростом ринкової вартості. Тому вони інвестують на термін 5 років і більш, до того ж інвестиції здійснюються в цінні папери з різним ступенем ліквідності.

Розмір і галузева приналежність підприємства є істотним чинником. Портфельні інвестори, що прагнуть дістати торговий прибуток, мають тенденцію інвестувати в акції великих підприємств. Великі іноземні інвестиційні фонди звичайно інвестують у великі підприємства, але більшість іноземних інвестиційних фондів в Україні середнього розміру і зацікавлені в акціях підприємств середньої величини. Останні тенденції інвестиційної активності в Україні свідчать про те, що портфельні інвестори усі в більшому ступені націлені на окремі галузі.

Фонди „допомоги” — це інвестиційні інститути, підтримувані іноземними урядами. Звичайно вони мають справу з невеликими інвестиціями в розмірі від $50,000 до $3 млн., тобто займаються інвестуванням тільки в малі і середні підприємства. Фонди допомоги також є гарним джерелом фінансування дочірнього підприємства (особливо, якщо цей новий напрямок діяльності). Вони вітають неопосередковані заявки на фінансування. їхні двері завжди відкриті, принаймні, для запиту.

Зі світової практики відомо, що фонди допомоги мають більше бажання здійснювати інвестиції в часи політичної й економічної нестабільності. У зв’язку з тим, що вони підтримуються іноземними урядами, на процес прийняття ними рішень впливають багато політичних факторів, що важко пророчити і неможливо контролювати.

Стратегічними інвесторами можуть бути:

– компанії в тієї ж самій чи зв’язаній з нею галуззю промисловості, що прагнуть розширити існуючі напрямки своєї діяльності;

– компанії, що працюють в іншій галузі промисловості, що прагнуть краще використовувати свої активи;

– фінансово-промислові групи (ФПГ), що прагнуть розвивати стратегічні зв’язки.

Стратегічні інвестори в більшості випадків оцінять вартість акцій підприємства вище, ніж портфельний інвестор. Стратегічні інвестори прагнуть до довгострокового співробітництва і значних повноважень при прийнятті стратегічних і оперативних рішень (часто контрольний пакет акцій, як мінімум - місце в раді директорів) і можуть зажадати вживання непопулярних заходів, зв’язаних з реорганізацією, зміною стратегії.

Стратегічні інвестори часто хочуть створити канали збуту на ринках України і шукають міцну частку чи ринку конкретні права на частку ринку. Крім того, вони розраховують організувати виробництво з низькою собівартістю, знайти джерела високо кваліфікованої і щодо недорогої робочої сили. Іноді стратегічний інвестор може знайти нову технологію, а також одержати ефект від взаємодії зі своєю діяльністю в інших країнах, зокрема, можливість продажу продукції в Україні (якщо це постачальник) чи готове джерело сировини і матеріалів (якщо це покупець).

Вітчизняні підприємства середнього розміру представляють найкращий напрямок інвестиційної діяльності для стратегічних інвесторів, особливо, якщо сума інвестицій забезпечує одержання права голосу при прийнятті основних оперативних рішень.

Вітчизняні підприємства прагнуть до одержання інвестиції від стратегічного інвестора, тому що при цьому вони розраховують одержати від нього:

– нову технологію, унікальне устаткування;

– знання ринку і галузі;

– доступ до каналів збуту на іноземних ринках;

– розширення асортименту продукції;

– визнання ринком торгової марки інвестора, своєї репутації;

– потенційну економію за рахунок росту масштабів виробництва (ефект масштабу) при постачанні, виробництві і збуті;

– синергізм (ефект виробничого взаємного доповнення);

– постачання (якщо інвестор є постачальником) чи готовий ринок (якщо інвестор є покупцем):

– навчання і доступ до досвідчених професіоналів;

– наступне фінансування.

Найбільш прийнятною формою вкладення засобів для стратегічного інвестора є створення спільного підприємства. У цьому випадку інвестора залучають чітка визначеність, окрема юридична особа, відсутність зобов’язань у соціальній сфері, можливі податкові пільги. Така форма організації дає інвестору можливість почати з малого і краще довідатися окреме підприємство, перш ніж інвестувати в основне підприємство, можливість здійснювати контроль і призначати нове керівництво.

У свою чергу, українське підприємство теж витягає масу вигод зі створення спільного підприємства, тому що воно може засвоїти зразки західних методів керування, що можуть бути перенесені на основне підприємство, а також дати західному партнеру те, що він хоче (управлінський контроль, контрольний пакет акцій), не уступаючи контролю над основним підприємством.

Звернемося тепер до менш розповсюдженого в даний час джерелам довгострокового фінансування — публічної емісії акцій і облігацій.

Принципово українське підприємство може розглядати питання про публічну емісію акцій або на українському ринку, або на іноземному ринку. Це дозволяє йому комбінувати одержання засобів з різних джерел, приводить до диверсифікованості складу акціонерів, притім, що жоден інвестор не має контрольного пакета акцій, збільшує ліквідність продаваних акцій і служить відмінною рекламою для підприємства в випадку успіху.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні джерела фінансування інвестицій	\|	Роздiл I. ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.