Питання для самостійного вивчення

Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координаційний орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.

Соціальна організація має чіткий загальнообов’язковий порядок, а система її статусів і ролей – ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно, правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).

Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) розв’язання завдань. Переслідувана організацією мета не обов’язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

Активність і опірність соціальної організації. Загальні риси соціальної організації.

Як зазначалося, для дійсного збереження організації потрібні більш значні активності, ніж ті, з яких складається аналізоване нами організоване ціле.

Терміни «активність» і «опір» ввів О. Богданов стосовно комплексів (систем, організацій), розглядаючи їх як властивості елементів системи, що характеризують спрямованість на розвиток або консервацію системи.

Збільшення активностей може забезпечити зовнішнє середовище, що, в свою чергу, обов’язково змінює внутрішні співвідношення комплексу, його структуру. О. Богданов, проводячи паралель між соціальним та живим, зазначав, що в живій клітині процеси росту змінюють молекулярні зв’язки, а в соціумі розвиток організації веде до зміни структури.

Практична стійкість організації залежить не тільки від кількості сконцентрованих в ній активностей-опорів, але і від способу їх поєднання, характеру їх організаційних зв’язків, виду організаційної структури.

Соціальна організація, на відміну від інших масових спільнот, характеризується такими рисами:

• стійким взаємодією елементів, що сприяє міцності і стабільності їх існування в просторі і часі;

• відносно високим ступенем згуртованості;

• чітко вираженою однорідністю складу;

• входженням в ширші спільності як елементів структурних утворень.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них ознаки:

Цими характеристиками підкреслюється, що організація являє собою і спільноту, і інструмент забезпечення функції об’єднання й регламентації поведінки людей задля такої мети, якої не можна досягти поза об’єднанням людей. Цілі в організації різноманітні. Але серед них виділяють основні, задля яких і існує будь-яка організація. По-перше, це конкретні цілі, що сформульовані як програма її діяльності; вони є пріоритетними для організації і на їх досягнення спрямовані зусилля всіх її членів. Цілі, як правило, формулюються в статутах організації, в установчих документах. Це можуть бути послуги населенню, виробництво матеріальних або духовних благ тощо. Ці цілі розрізняють за сферами реалізації (виробничі, інвестиційні, технічні, економічні тощо).

В організації існують і інші за характером цілі – цілі кожного члена організації: заробіток, матеріальне особистісне задоволення. Їх можна окреслити як соціальні цілі. Є цілі, пов’язані зі збереженням самої організації: забезпечення її стабільності і цілісності, досягнення її самовідтворення й виживання в умовах навколишнього зовнішнього середовища. Існують також цілі за соціальною значимістю (стратегічні, тактичні, оперативні), за суб’єктами здійснення (індивідуальні, колективні), за терміном (близькі, далекі).

До обов’язкових ознак організації належать також наявність ресурсів і певний спосіб їх захисту, система офіційно затверджених норм поведінки і форм контролю за їх додержанням, наявність винагород або покарань за участь (або неучасть) у справах організації.

Характерною рисою соціальної організації, яка відрізняє її від інших елементів суспільства як соціальну систему є й те, що вона виникла на основі розподілу праці, її спеціалізації за функціональною ознакою. І в цьому розумінні соціальна організація є формою соціальних відносин, що змінюється відповідно до зміни типу суспільства та ступеня розвитку матеріального виробництва (проста кооперація, мануфактура, фабрика як послідовні форми організації праці; держава, політичні партії, різноманітні елементи громадянського суспільства). Організація як явище конкретно-історичне зумовлено специфікою того суспільства, в межах якого розгортається організована людська діяльність. З цього випливає, що характеристики організації не є незмінними. Мінливими є також соціальні зв’язки в ній. З самого початку організація існує як договір людей, які об’єдналися у процесі роботи, розподіливши і закріпивши за кожним членом певні функції для найефективнішої діяльності всієї організації в цілому. У всіх об’єднаних таким чином людей вірогідно існують загальні інтереси і деякою мірою цілі організації збігаються з цілями кожного її члена.

Спеціалізація організацій зумовлює внутрішню спеціалізацію підрозділів і членів організації як горизонтальну, так і вертикальну. Горизонтальні структури забезпечують технологію діяльності організації, вертикальні – координацію, орієнтацію та управління, взаємодію індивідів, груп для досягнення єдиної мети.

У побудові організації та її функціонуванні діють певні організаційні принципи.

1) Цілісність організації. Це означає, що властивості системи не випливають виключно із властивостей її елементів, що ціле має нові інтегративні властивості, які виникають внаслідок взаємодії елементів. Цілісність організації досягається за наявності єдиної мети, чіткої програми дій, спільних інтересів її членів.

2) Оптимальне співвідношення функцій та організаційних структур. Цей принцип доповнює й розкриває зміст першого принципу. Цілісність може бути досягнута перш за все через оптимальне співвідношення основних елементів системи; його порушення призводить до порушення цілісності соціальної організації. Ми зазначали, що функція – це реалізація стійкої реакції організації на вимоги зовнішнього і внутрішнього середовища, а структура характеризує відносини компонентів організації. Оптимальне співвідношення структури і функцій забезпечує іманентність сталості, надійності організації і навпаки – суперечність між функціями і структурою руйнує організацію, створює умови для розвитку дисфункцій; відповідна функціям структура організації покликана поглинати дезорганізуючий вплив зовнішнього середовища (в тому числі й слабку соціальну ефективність права) та ослабити дію дисфункцій.

3) Пристосування організації до умов суспільного життя. Кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному і соціальному оточенні. Вона повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Соціальна організація як суб’єкт суспільного життя у своїй діяльності взаємодіє з суспільством та окремими його елементами, які мають неоднакове значення для її розвитку. Без деяких зовнішніх умов організація взагалі не може існувати, інші не такі впливові. Тому будь-яка організація має враховувати особливості власної взаємодії з навколишнім зовнішнім середовищем, пристосовуючись до умов виживання.

4) Відповідальність організації перед суспільством і суспільства перед організацією. Особливості взаємної відповідальності окреслено в установчих документах організації, контролюються керівними органами та зумовлюються правом. Окремими нормативними актами закріплено особливості взаємної відповідальності.

5) Взаємодія підсистем, які управляють і якими управляють. В кожній організації досить чітко виокремлюються дві підсистеми – та, що управляє, і та, якою управляють. Це означає, що в кожній організації є відносини влади, тобто здатність одних людей впливати на інших індивідів і окремі групи. Система влади в організаціях, за правилом, має форму піраміди, на вершині якої перебуває підсистема, яка управляє, а нижче – різні рівні системи, якою управляють. На основі цієї ієрархії виникає драбина посадових залежностей: нижчі ланки персоналу підпорядковуються вищим посадовим структурам і особам. Додержання цього принципу посилює життєздатність організації, вдосконалює її діяльність. Порушення його призводить до негативних наслідків, які, врешті-решт порушують цілісність організації. Доведено, що надмірна централізація влади веде до падіння відповідальності в різних підрозділах організації, невизначеність повноважень – до безсилля влади, а занижена відповідальність робить владу неконтрольованою.

Зазначимо ключові особливості соціальних організацій:

• прагнення до реалізації всього потенціалу людських можливостей і здібностей;

• формування єдності інтересів людей (особистих, колективних, громадських), що є основою будь-якої системи;

• складність, рухливість, високий рівень невизначеності.
Організації існують практично в усіх сферах суспільної діяльності людей.

Всередині організацій протікають процеси двох видів:

• об’єктивні, до яких відносяться загальноекономічні процеси росту і спаду і процеси, пов'язані з дією законів організації;

• суб’єктивні – породжені волею людини (управлінські процеси).

Специфічні закони соціальної організації

Для соціальної організації, центром якої є людина, об’єктивно виконується ряд загальних і особливих законів і принципів, які представляють єдине ціле в світі організацій.

Загальні закони – це закони, які застосовуються до всіх матеріальних систем.

1. Закон зворотного зв’язку забезпечує регулювання керованих систем. Зворотній зв’язок може бути негативною (підсилює дію сигналу неузгодженості керуючої і керованої систем) і позитивною, при якій небажане неузгодженість буде нейтралізовано. У реальному житті зворотний зв’язок не можна оцінювати як строго позитивну чи негативну.

2. Закон розвитку – полягає в тому, що соціальна система (організація) прагне досягти найбільшого сумарного потенціалу під час проходження всіх етапів життєвого циклу.

3. Закон змагальності, конкуренції означає, що життєздатність соціальної системи залежить від рівня розвитку конкурентного початку системи. Конкуренція є засобом розвитку соціальної організації, тому що успіх у ній дозволяє зайняти вигідне місце у взаєминах із зовнішнім середовищем, а також виявити і впровадити найбільш ефективні способи організації управління персоналом і фінансами, виробництва, маркетингу.

4. Закон додатковості – в організаціях поєднується дію якихось об'єктивних, запрограмованих початків і випадкових, нестійких, імовірнісних сил. Завдання керівництва організації – навчитися управляти обома різновидами.

Виділяється також ряд приватних законів, що діють в обмеженій області суспільного життя або окремій організації. До таких законів, зокрема, відносяться:

1. закони, що застосовуються в різних підсистемах суспільства (економічній, політичній та ін);

2. закони, що застосовуються в різних видах організаційної діяльності (державна служба, управління персоналом тощо);

3. закони, що застосовуються в діяльності економічної організації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Людина як елемент соціальної системи	\|	Організаційна діяльність.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.