• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання для самостійного вивчення

Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координаційний орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.

Соціальна організація має чіткий загальнообов’язковий порядок, а система її статусів і ролей – ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно, правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).

Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) розв’язання завдань. Переслідувана організацією мета не обов’язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

Активність і опірність соціальної організації. Загальні риси соціальної організації.

Як зазначалося, для дійсного збереження організації потрібні більш значні активності, ніж ті, з яких складається аналізоване нами організоване ціле.

Терміни «активність» і «опір» ввів О. Богданов стосовно комплексів (систем, організацій), розглядаючи їх як властивості елементів системи, що характеризують спрямованість на розвиток або консервацію системи.

Збільшення активностей може забезпечити зовнішнє середовище, що, в свою чергу, обов’язково змінює внутрішні співвідношення комплексу, його структуру. О. Богданов, проводячи паралель між соціальним та живим, зазначав, що в живій клітині процеси росту змінюють молекулярні зв’язки, а в соціумі розвиток організації веде до зміни структури.

Практична стійкість організації залежить не тільки від кількості сконцентрованих в ній активностей-опорів, але і від способу їх поєднання, характеру їх організаційних зв’язків, виду організаційної структури.

Соціальна організація, на відміну від інших масових спільнот, характеризується такими рисами:

• стійким взаємодією елементів, що сприяє міцності і стабільності їх існування в просторі і часі;

• відносно високим ступенем згуртованості;

• чітко вираженою однорідністю складу;

• входженням в ширші спільності як елементів структурних утворень.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них ознаки:

Цими характеристиками підкреслюється, що організа­ція являє собою і спільноту, і інструмент забезпечення функції об’єднання й регламентації поведінки людей задля такої мети, якої не можна досягти поза об’єднанням людей. Цілі в організації різноманітні. Але серед них виділя­ють основні, задля яких і існує будь-яка організація. По-перше, це конкретні цілі, що сформульовані як програма її діяльності; вони є пріоритетними для організації і на їх до­сягнення спрямовані зусилля всіх її членів. Цілі, як прави­ло, формулюються в статутах організації, в установчих до­кументах. Це можуть бути послуги населенню, виробниц­тво матеріальних або духовних благ тощо. Ці цілі розрізня­ють за сферами реалізації (виробничі, інвестиційні, техніч­ні, економічні тощо).

В організації існують і інші за характером цілі – цілі кож­ного члена організації: заробіток, матеріальне особистісне за­доволення. Їх можна окреслити як соціальні цілі. Є цілі, пов’язані зі збереженням самої організації: забезпечення її стабільності і цілісності, досягнення її самовідтворення й ви­живання в умовах навколишнього зовнішнього середовища. Існують також цілі за соціальною значимістю (стратегічні, тактичні, оперативні), за суб’єктами здійснення (індивідуаль­ні, колективні), за терміном (близькі, далекі).

До обов’язкових ознак організації належать також наяв­ність ресурсів і певний спосіб їх захисту, система офіційно затверджених норм поведінки і форм контролю за їх додер­жанням, наявність винагород або покарань за участь (або неучасть) у справах організації.

Характерною рисою соціальної організації, яка відрізняє її від інших елементів суспільства як соціальну систему є й те, що вона виникла на основі розподілу праці, її спеціалізації за функціональною ознакою. І в цьому розумінні соціальна ор­ганізація є формою соціальних відносин, що змінюється від­повідно до зміни типу суспільства та ступеня розвитку мате­ріального виробництва (проста кооперація, мануфактура, фабрика як послідовні форми організації праці; держава, по­літичні партії, різноманітні елементи громадянського су­спільства). Організація як явище конкретно-історичне зумов­лено специфікою того суспільства, в межах якого розгорта­ється організована людська діяльність. З цього випливає, що характеристики організації не є незмінними. Мінливими є також соціальні зв’язки в ній. З самого початку організація іс­нує як договір людей, які об’єдналися у процесі роботи, роз­поділивши і закріпивши за кожним членом певні функції для найефективнішої діяльності всієї організації в цілому. У всіх об’єднаних таким чином людей вірогідно існують загаль­ні інтереси і деякою мірою цілі організації збігаються з ціля­ми кожного її члена.

Спеціалізація організацій зумовлює внутрішню спеціалі­зацію підрозділів і членів організації як горизонтальну, так і вертикальну. Горизонтальні структури забезпечують техно­логію діяльності організації, вертикальні – координацію, орієнтацію та управління, взаємодію індивідів, груп для до­сягнення єдиної мети.

У побудові організації та її функціонуванні діють певні ор­ганізаційні принципи.

1) Цілісність організації. Це означає, що властивості си­стеми не випливають виключно із властивостей її елементів, що ціле має нові інтегративні властивості, які виникають внаслідок взаємодії елементів. Цілісність організації досяга­ється за наявності єдиної мети, чіткої програми дій, спільних інтересів її членів.

2) Оптимальне співвідношення функцій та організацій­них структур. Цей принцип доповнює й розкриває зміст першого принципу. Цілісність може бути досягнута перш за все через оптимальне співвідношення основних елементів системи; його порушення призводить до порушення цілісності соціальної організації. Ми зазначали, що функція – це ре­алізація стійкої реакції організації на вимоги зовнішнього і внутрішнього середовища, а структура характеризує відноси­ни компонентів організації. Оптимальне співвідношення структури і функцій забезпечує іманентність сталості, надій­ності організації і навпаки – суперечність між функціями і структурою руйнує організацію, створює умови для розвитку дисфункцій; відповідна функціям структура організації по­кликана поглинати дезорганізуючий вплив зовнішнього сере­довища (в тому числі й слабку соціальну ефективність права) та ослабити дію дисфункцій.

3) Пристосування організації до умов суспільного жит­тя. Кожна організація існує у специфічному фізичному, тех­нологічному, культурному і соціальному оточенні. Вона по­винна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Соціальна організація як суб’єкт суспільного життя у своїй діяльності взаємодіє з суспільством та окремими його елементами, які мають неоднакове значення для її розвитку. Без деяких зов­нішніх умов організація взагалі не може існувати, інші не та­кі впливові. Тому будь-яка організація має враховувати особ­ливості власної взаємодії з навколишнім зовнішнім середови­щем, пристосовуючись до умов виживання.

4) Відповідальність організації перед суспільством і сус­пільства перед організацією. Особливості взаємної відпові­дальності окреслено в установчих документах організації, контролюються керівними органами та зумовлюються пра­вом. Окремими нормативними актами закріплено особли­вості взаємної відповідальності.

5) Взаємодія підсистем, які управляють і якими управля­ють. В кожній організації досить чітко виокремлюються дві підсистеми – та, що управляє, і та, якою управляють. Це оз­начає, що в кожній організації є відносини влади, тобто здат­ність одних людей впливати на інших індивідів і окремі гру­пи. Система влади в організаціях, за правилом, має форму пі­раміди, на вершині якої перебуває підсистема, яка управляє, а нижче – різні рівні системи, якою управляють. На основі цієї ієрархії виникає драбина посадових залежностей: нижчі ланки персоналу підпорядковуються вищим посадовим структурам і особам. Додержання цього принципу посилює життєздатність організації, вдосконалює її діяльність. Пору­шення його призводить до негативних наслідків, які, врешті-решт порушують цілісність організації. Доведено, що надмір­на централізація влади веде до падіння відповідальності в різ­них підрозділах організації, невизначеність повноважень – до безсилля влади, а занижена відповідальність робить владу неконтрольованою.

Зазначимо ключові особливості соціальних організацій:

• прагнення до реалізації всього потенціалу людських можливостей і здібностей;

• формування єдності інтересів людей (особистих, колективних, громадських), що є основою будь-якої системи;

• складність, рухливість, високий рівень невизначеності.
Організації існують практично в усіх сферах суспільної діяльності людей.

Всередині організацій протікають процеси двох видів:

• об’єктивні, до яких відносяться загальноекономічні процеси росту і спаду і процеси, пов'язані з дією законів організації;

• суб’єктивні – породжені волею людини (управлінські процеси).

Специфічні закони соціальної організації

Для соціальної організації, центром якої є людина, об’єктивно виконується ряд загальних і особливих законів і принципів, які представляють єдине ціле в світі організацій.

Загальні закони – це закони, які застосовуються до всіх матеріальних систем.

1. Закон зворотного зв’язку забезпечує регулювання керованих систем. Зворотній зв’язок може бути негативною (підсилює дію сигналу неузгодженості керуючої і керованої систем) і позитивною, при якій небажане неузгодженість буде нейтралізовано. У реальному житті зворотний зв’язок не можна оцінювати як строго позитивну чи негативну.

2. Закон розвитку – полягає в тому, що соціальна система (організація) прагне досягти найбільшого сумарного потенціалу під час проходження всіх етапів життєвого циклу.

3. Закон змагальності, конкуренції означає, що життєздатність соціальної системи залежить від рівня розвитку конкурентного початку системи. Конкуренція є засобом розвитку соціальної організації, тому що успіх у ній дозволяє зайняти вигідне місце у взаєминах із зовнішнім середовищем, а також виявити і впровадити найбільш ефективні способи організації управління персоналом і фінансами, виробництва, маркетингу.

4. Закон додатковості – в організаціях поєднується дію якихось об'єктивних, запрограмованих початків і випадкових, нестійких, імовірнісних сил. Завдання керівництва організації – навчитися управляти обома різновидами.

Виділяється також ряд приватних законів, що діють в обмеженій області суспільного життя або окремій організації. До таких законів, зокрема, відносяться:

1. закони, що застосовуються в різних підсистемах суспільства (економічній, політичній та ін);

2. закони, що застосовуються в різних видах організаційної діяльності (державна служба, управління персоналом тощо);

3. закони, що застосовуються в діяльності економічної організації.

Читайте також:

1. Cтатистичне вивчення причин розлучень.
2. II. Мета вивчення курсу.
3. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
4. IV. Вивчення нового матеріалу.
5. IV. Вивчення нового матеріалу.
6. IV. Питання самоконтролю.
7. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
8. V. Вивчення нового матеріалу.
9. V. Питання для самоконтолю
10. V. Питання туристично-спортивної діяльності
11. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
12. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.

Переглядів: 985