• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА

ЗМ 1 Загальні питання теорії соціології

1. Об’єкт і предмет соціології.

2. Структура соціологічної системи знання.

3. Місце соціології в системі наук.

4. Функції соціології.

1. Якщо суспільство хоче вижити, воно повинне займатися соціологією. Соціологія як наука про суспільство направлена в першу чергу на викорінення дилетантизму в управлінні суспільними процесами. Будучи наукою соціальною, вона в той же час відноситься до розряду наук природно-історичних. Саме про таку науку про суспільство мріяли кращі уми гуманітарної думки. «Гуманітарна наука... тільки тоді задовольнятиме людську думку, коли в русі своєму вона зустрінеться з точними науками і піде з ними поряд». Ці слова А. П. Чехов вклав у вуста одного зі своїх героїв. Сьогодні ми можемо сказати, що ця зустріч вже відбулася.

Соціологія довела своє право на існування як самостійна наукова дисципліна. Вона отримала широке міжнародне визнання і міцно посіла своє місце серед інших наук. Правда, в наший країні це відбулося пізніше, ніж на Заході і в Північній Америці. Почавши було розвиватися в Росії і Україні на рубежі XIX-XX століть, соціологія на довгі роки виявилася забороненою в СРСР «псевдонаукою». Десятиліття заборони, придушення будь-якої свіжої думки не пройшли дарма. Вигнання або відлучення науки від її наукового статусу не проходить для суспільства безкарно. Тепер, коли суспільство чекає від соціології негайної практичної віддачі, вона не може задовольнити ці вимоги, оскільки істотно відстає від рівня сучасної американської і західноєвропейської соціологічної думки.

Відродження соціології як наукової дисципліни відбулося в СРСР у середині 50-х років. Проте тривалий час вона була зведена до рівня прикладного знання, або прикладної соціології, і практично ототожнювалася з опитуваннями громадської думки. У результаті процес інституціоналізації соціології не відбувався. Це, зрозуміло, не означало припинення соціологічних досліджень, які, будучи покликані до життя потребами суспільної практики, вносили певний доробок у вирішення деяких соціальних проблем. Корінний перелом відбувся у другій половині 80-х років, коли нарешті усунулася парадоксальна ситуація: defacto визнавалися адміністративно регульовані соціологічні дослідження, а dejurе заперечувалося існування соціології як самостійної науки.

З соціології зняті окови, і це відкрило широкі можливості для творчості. Сьогодні соціологія все ще продовжує залишатися у стадії «становлення»: по-різному трактуються її теорія і структура, роль і місце в системі соціальних і гуманітарних наук. До цих пір соціологи не прийшли до єдиної думки з приводу предмету соціології. Постійно розвивається і категоріальний апарат сучасної соціологічної науки.

Соціологія – соціальна наука, що вивчає закономірності розвитку та функціонування суспільства та його систем, соціальних груп, верств організацій, об’єднань. Термін «соціологія» походить від двох слів: латинського societas – суспільство та грецького λογος – вчення, знання, наука. Соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину-творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку. Термін «соціологія» був запропонований у 1839 р. франц. вченим Огюстом Контом, який ототожнював соціологію з суспільствознавством, що охоплює всі галузі знань про суспільство. У його розумінні соціологія була рівнозначна суспільствознавству, включала все, що відноситься до суспільства. На рубежі XIX-XX століть в наукових дослідженнях суспільства почав виділятися разом з економічним, правовим, політичним і іншими аспектами також і соціальний. У зв’язку з цим соціологія починає займатися саме вивченням соціальної сторони суспільного розвитку. Першим соціологом, що дав вузьке трактування соціологічній науці, був француз Еміль Дюркгейм. З його ім’ям пов’язаний перегляд соціології від науки, тотожної суспільствознавству, до науки, пов’язаної з вивченням соціальних явищ і соціальних відносин, тобто становлення соціології як самостійної науки, що стоїть у ряду інших суспільних наук – філософії, історії, політології і ін.

Становлення будь-якої науки характеризується перш за все виділенням специфічних, властивих тільки їй об’єкту і предмету пізнання. Адже сутнісна сторона в обґрунтуванні наукового статусу будь-якої науки лежить саме в розрізненні її об’єкта і предмета.

Об’єкт пізнання– це те, на що направлена діяльність дослідника, що протистоїть йому як об’єктивна реальність. Визначення об’єкта науки дозволяє отримати відповідь на питання про те, на що спрямований пізнавальний процес у межах даної науки.

Коли ж мова йде про предметдослідження конкретної науки, то та або інша частина об’єктивної реальності береться не цілком, а лише тією її стороною, яка визначається специфікою даної науки. Решта сторін конкретної частини об’єктивної реальності в цьому випадку розглядається як другорядні або як умова існування даного об’єкту. Визначити предмет – означає виділити характерні саме для даної науки елементи і сторони в її об’єкті, їх зв’язки і відносини, закони і закономірності.

Об’єкт науки існує поза процесом наукового пізнання і незалежно від нього, тоді як предмет науки не існує поза таким пізнанням. Таким чином, об’єкт – це частина реальності, а предмет – результат дослідницьких дій.

Одне і те ж явище, процес або відношення може виступати об’єктом багатьох наук. Всі науки в цілому вивчають природу і суспільство, що обумовлюється нескінченною різноманітністю їх проявів. Проте кожна з наук вивчає

по-перше, свою особливу сторону або сферу об’єктивної реальності;

по-друге, специфічні тільки для даної науки закони і закономірності цієї реальності;

по-третє, особливі форми прояву і механізми дії цих законів і закономірностей.

Однією з найважливіших причин, що зумовили досить пізнє відділення соціології від інших наук– від філософії (Франція), політичної економії (Німеччина), соціальної психології (США)– і становлення її як самостійної наукової дисципліна, було саме ототожнення об’єкта і предмета соціологічного пізнання. Треба відзначити, що даний методологічний порок властивий соціології і до теперішнього часу.

Отже, об’єктом соціології, як і будь-якої іншої суспільної дисципліни, виступає суспільство. Кожна окрема соціальна наука досліджує ту або іншу сторону, сферу суспільства, ті або інші суспільні процеси і явища. Проте суспільство – не механічна сума частин або сфер. Воно представляє щось ціле. Це загальновизнано. Повинна бути, отже, і наука, що вивчає суспільство в цілому, тобто те загальне, що є в багатообразних соціальних явищах і процесах. Такою наукою і є соціологія в її власному сенсі. Таким чином, об’єкт соціології – це суспільство як цілісність, як цілісна система.

Та все ж для того, щоб виділити соціологію як самостійну, суверенну науку, недостатньо лише з’ясувати для себе її об’єкт. Головне – визначитися з предметом.

Предмет соціології, оскільки він виступає результатом дослідницьких дій, не може бути визначено однозначно. Справа не тільки в тому, що вивчає наука. Важливо зрозуміти, як вона це робить. Відповіді на такі різні запитання –«що» та «як»– характеризують відмінність між об’єктом та предметом науки. Питання про предмет науки – це визначення характерного для саме цієї науки кута погляду на об’єкт.

Проблема предмета – одна з основних у сучасній теоретичній соціології, дискусії про нього не стихають вже 100 років. Відомо до ста визначень соціології, запропонованих найвідомішими спеціалістами у цій галузі.

У вітчизняних посібниках наводяться різні визначення предмету соціології. Так, у «Короткому словнику» соціологія визначена як «наука про закони становлення й розвитку суспільства загалом, соціальних відносин та соціальних спільнот». У «Соціологічному довіднику» під соціологією мається на увазі «наука про закони й форми соціального (суспільного) життя людей у його конкретних проявах: різних за складністю соціальних системах, спільнотах, інституціях, процесах». Колишній президент Радянської соціологічної асоціації академік Т. І. Заславська визначає соціологію як науку про закономірності функціонування, розвитку й взаємодії соціальних спільнот різного типу. Цю точку зору поділяє і відомий російський соціолог В. О. Ядов.

Нині переважає позиція активістської соціології, яка в трактуванні її предмета на перше місце висуває активний фактор у соціальних відносинах – суб’єкт дії, дійову особу, виділяючи поняття соціальної спільноти як основоположної категорії соціологічного аналізу. Деякі автори дотримуються думки, що соціологія – наука про соціальні відносини. Інші, пропонуючи істотні уточнення в трактуванні поняття «соціальні відносини», вважають, що соціологія повинна не тільки сконцентрувати свої зусилля на аналізі суб’єктів історичної дії, а й стати знаряддям освіти широких верств населення, інструментом самопізнання суспільства та людини.

Заслуговують уваги міркування, згідно з якими при з’ясуванні предмета соціології необхідно враховувати філософську орієнтацію науки; прогрес наукових знань, рівень соціологічної думки; культурно-історичні традиції суспільства; постійно змінювані потреби суспільства.

Соціологія – наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, соціальних спільнот, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Будучи нефілософською наукою, спираючись на узагальнення соціальних фактів, соціологія визначає свій предмет на рівні макротеоретичного аналізу. Вона тісно пов’язана з соціально-філософським рівнем знань.

Як наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні процеси і поведінку, стани і форми соціальної взаємодії та соціальних взаємозв’язків людей, що утворюють соціальні спільноти.

Особу соціологія розглядає не крізь призму індивідуально неповторних властивостей та якостей (це предмет психології), а з позиції її соціально-типових рис як суб’єкта розвитку суспільства. Іншими словами, в соціології особистість – не тільки частинка малої контактної групи, а й типовий представник певної великої соціальної групи, носій властивих цій групі норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин. Соціологія вивчає як індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи.

Людина як сукупність усіх суспільних відносин керується у своїй поведінці передусім соціальне набутими нормами. На цих засадах і формуються відносини не за родинним зв’язком і знайомством, а згідно зі сформованими соціальними цінностями, правилами, законами.

Отже соціологія вивчає життя суспільства, тобто комплекс соціальних явищ, що витікають із взаємодії людей і спільнот. Поняття «соціальне» розшифровується як те, що відноситься до життя людей у процесі їх взаємин. Життєдіяльність людей реалізується в суспільстві в трьох традиційних сферах (економічної, політичної, духовної) і одній нетрадиційній – соціальній. Три перші дають горизонтальний перетин суспільства, четверта – вертикальний, що має на увазі ділення за суб’єктами суспільних відносин (етносам, сім’ям і ін.). Всі елементи соціального устрою в процесі їх взаємодії в традиційних сферах і складають основу соціального життя, яке у всьому своєму різноманітті існує, відтворюється і змінюється лише в діяльності людей. Люди взаємодіють, об’єднуючись в різні спільності, соціальні групи. Їх діяльність носить переважно організований характер. Суспільство можна представити як систему взаємодіючих і взаємозв’язаних спільнот і інститутів, форм і методів соціального контролю.

Отже, базовою категорією соціології, яка виражає специфіку її предмета є соціальне. Соціальне в широкому сенсі слова тотожне суспільному і уживається в тому випадку, коли мова йде про суспільство в цілому. Соціальне у вузькому сенсі виділяється у ряді економічного, політичного, культурного. Воно відображає спосіб взаємодії між соціальними групами і індивідами як представниками цих груп в області їх положення, ролі в суспільстві, образу і устрою життя. Соціальне явище або процес виникають тоді, коли поведінка навіть одного індивіда опиняється під впливом іншого індивіда або соціальної групи. Саме в процесі взаємодії люди чинять вплив на інших і тим самим сприяють тому, що кожен з них стає носієм і виразником яких-небудь соціальних якостей. Таким чином, соціальні зв’язки, соціальна взаємодія, соціальні відносини і спосіб їх організації є об’єктами соціологічного дослідження. Можна виділити такі основні риси, які характеризують специфіку соціального:

· це загальна властивість, притаманна різним групам індивідів і є
результатом інтеграції ними тих або інших суспільних відносин;

· воно виражає взаємний стан індивідів і є результатом їх спільної
діяльності;

· це характер і зміст відносин між різними групами людей згідно змісцем, яке вони посідають у соціумі, і від тієї ролі, яку вони виконують у різних суспільних структурах;

· воно виявляється у ставленні різних індивідів і груп індивідів одне до
одного, до свого положення в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Соціологія вивчає суспільство через призму людської діяльності, вона розкриває внутрішні мотиви цієї діяльності (потреби, інтереси цінності) і зовнішні чинники (дія навколишніх соціальних інститутів, спільнот і т.ін.).

При вивченні і поясненні різних фактів соціологи використовують п’ять основних підходів;

1) демографічний – демографія вивчає населення, особливо народжуваність та смертність, міграції і пов’язану з цим діяльність людей;

2) психологічний – пояснює поведінку людей за допомогою мотивів, установок, стереотипів, уявлень людини про себе;

3) спільнісний, або колективістський, застосовується тоді, коли ми вивчаємо двох або більше людей, які створюють групу або організацію;

4) такий, що виявляє взаємини. Суспільне життя розглядається не через
людей, що беруть участь в ньому, а через їх взаємодії і взаємини,
обумовлені соціальними ролями;

5) культурологічний застосовується при аналізі поведінки на основі таких елементів культури, як суспільні правила, норми, цінності, які розглядаються як чинники, що регулюють вчинки окремих люди і дії груп.

З позначення об’єкта і предмета формується визначення соціології як науки. Його численні варіанти при різних формулюваннях мають змістовну тотожність і близькість.

Соціологія визначається в різноманітних варіантах:

1) як наукове вивчення суспільства і суспільних відносин (Нейл Смелзер, США);

2) як наука, що вивчає практично всі соціальні процеси і явища (Ентоні Гідденс, Велика Британія);

3) як вивчення явищ взаємодії людей і явищ, що витікають з цієї взаємодії (Пітирім Сорокін, Росія – США);

4) як наука про загальні і специфічні соціальні закони і закономірності розвитку та функціонування соціальних систем, наука про механізми дії і форми прояву цих законів і закономірностей у діяльності осіб, соціальних груп, спільнот, класів, народів (Г.В. Осипов, Росія);

5) як наука про становлення, розвиток і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і соціальних процесів як модусів їх існування; наука про соціальні відносини як механізми взаємозв’язку та взаємодії між різними соціальними групами, між особою і спільнотами; наука про закономірності соціальних дій і масової поведінки (В. О. Ядов, Росія).

Різноманітність визначень соціології відображає складність і багатогранність її об’єкту і предмету.

2. У сучасній соціології співіснують три підходи до визначення структури даної науки.

Перший (змістовний) припускає обов’язковість наявності трьох основних взаємозв’язаних компонентів:

1) теорії– сукупності думок, поглядів, моделей, гіпотез, що пояснюють процеси розвитку соціальної системи в цілому та її елементів;

2)методології– системи принципів, що лежать в основі накопичення, побудови і застосування соціологічного знання

3) емпірії, тобто комплексу соціологічних досліджень, орієнтованих на збір і аналіз реальних фактів соціального життя з використанням спеціальної методики.

Другий підхід – цільовий. Фундаментальна соціологія (базова, академічна) орієнтована на приріст знання і науковий внесок у фундаментальні відкриття. Вона вирішує наукові проблеми, пов’язані з формуванням знання про соціальну дійсність, описом, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку. Прикладна соціологія орієнтована на практичну користь. Це сукупність теоретичних моделей, методів, процедур дослідження, соціальних технологій, конкретних програм і рекомендацій, націлених на досягнення реального соціального ефекту.

Як правило, фундаментальна і прикладна соціології вбирають і емпірію, і теорію, і методологію.

Третій підхід (масштабний) ділить науку на макро- і мікросоціологію. Макросоціологіявивчає великомасштабні соціальні явища (етноси, держави, соціальні інститути, групи та ін.). Макросоціологія – це теоретичні і емпіричні дослідження великих колективів або, кажучи абстрактніше, соціальних систем і соціальних структур, економічного і політичного ладу, виявлення більш менш крупних соціальних змін, а також чинників, що зумовлюють такі зміни. Крім того, до макросоціології відносять такі впливові теоретичні течії, як структурний функціоналізм, теорію конфлікту, неоеволюціонизм. Представники макросоціології, розглядаючи як об’єкт свого дослідження суспільство в цілому і його крупні структурні утворення, підкреслюють якісну своєрідність соцієтальних явищ та їх неможливість зводити їх до соціально-психологічного рівня.

Мікросоціологія– сфери безпосередньої соціальної взаємодії (міжособові відносини, процеси спілкування в групах, сферу повсякденної реальності). До цієї області соціологічного знання і пізнання належать концепції і школи, зайняті вивченням механізмів поведінки людей, їх спілкування, взаємодії, міжособових відносин. Так, до мікросоціологічних відносять, наприклад, теорії обміну і символічного інтеракціонизму. Мікросоціологія тісніше пов’язана з емпіричними дослідженнями. Само її формування як самостійної області дослідження пов’язують з енергійним розвитком техніки прикладних соціологічних досліджень, експериментальних процедур у 20-30-х роках ХХ століття.

Насправді ці два рівні дуже тісно взаємозв’язані, оскільки цілісність суспільства розкривається через аналіз поведінки людей, яка у свою чергу здійснюється в рамках певних соціальних систем, структур, інститутів.

Англійський соціолог Э. Гідденс, показуючи зв’язок цих тенденцій, пише: «Соціологія – наука, що вивчає взаємозв’язки мікро- і макропроцесів через сферу повсякденного життя людини».

Найбільш розповсюджений підхід виділяє в структурі соціологічної системи знання три рівні.

1. Загальна соціологічна теорія (ЗСТ).

Це вищий рівень достовірного, перевіреного знання про соціальні об’єкти, процеси і системи соціальних відносин, про закони, закономірності і тенденціїїх становлення, функціонування і розвитку. Загальна соціологічна теорія розглядає суспільство як цілісний організм, систему соціальних механізмів, місце і роль основних соціальних зв’язків, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу (системний аналіз, стратифікаційно-класовий підхід, генетичний аналіз, комплексний конкретно-історичний підхід, аналіз соціальних явищ у їхній взаємодії з іншими), визначає місце людини як соціальної істоти.

Загальна соціологія залежно від базових підходів, які вона використовує в процесі дослідження суспільних явищ, може розвиватися в різних напрямах. У зв’язку з цим іноді говорять про пануючу в даному напрямі парадигму. Парадигма визначається як «початкова концептуальна схема, модель постановки проблем і їх рішення, методів дослідження, пануючих протягом певного історичного періоду в науковому співтоваристві». Стосовно соціології це означає якусь загальновизнану всіма представниками даної науки (або окремої її течії) сукупність поглядів і методів наукового дослідження. У своєму соціологічному використанні це поняття походить з роботи Т. Куна про природу наукової зміни. По Т. Куну, вчені працюють в рамках парадигм, які є загальними способами осмислення світу і диктують, який саме ряд науково-дослідницьких робіт необхідно виконати, які типи теорії вважаються прийнятними. Ці парадигми дають те, що Кун називає «нормальною наукою» – рід наукової детальності, що рутинно виконується день за днем. Проте через якийсь час нормальна наука починає продукувати ряд аномалій, які не можуть бути дозволені в рамках парадигми. Кун доводить, що в цьому пункті наступає раптовий перелам і стара парадигма заміщається новою, яка веде до нового періоду нормальної науки. У соціології це поняття має ще більш невизначене значення, позначаючи соціологічні школи, кожна з яких розвивається відносно самостійно, розробляючи власні методи і теорії. Саме в рамках загальної соціології відбувається теоретичне осмислення і узагальнення безлічі емпіричних фактів, що накопичуються і осмислюються в окремих соціологічних теоріях, угрупування їх по тих або інших ознаках, розробка соціологічного категоріального апарату, встановлення закономірностей і формулювання законів.

2. Спеціальні соціологічні теорії (ССТ).

Теорії середнього рівня – це система галузей соціологічної науки, які вивчають особливі сфери соціального буття і соціальну реалізацію форм суспільної свідомості, їх загальні, а особливо специфічні закономірності функціонування і розвитку. На відміну від ЗСТ, основна функція якої полягає в розгляді соціальних процесів і явищ, форм і видів суспільного буття і суспільної свідомості на рівні суспільства в цілому, ССТ розглядають їх на рівні конкретних соціальних інститутів і систем. Кожна ССТ вивчає ту або іншу сферу (політики, праці, моралі, науки), соціальну спільність (колектив, регіон, сім’ю), соціальний процес (освіта, виховання) як відносно самостійну систему з її властивостями і специфікою. Особливість ССТ полягає в тому, що вони повинні забезпечити цілісне вивчення складних соціальних об’єктів.

Будь-яке емпіричне соціологічне дослідження направлене не на вивчення суспільства в цілому, не на встановлення найбільш загальних законів його функціонування, а на виявлення або вирішення якої-небудь конкретної проблеми в конкретному місці і в конкретний час. Тому отримана в ході такого дослідження інформація накопичується і осмислюється в тій або іншій галузевій (або спеціальній) соціологічній теорії. Їх сьогодні все частіше називають теоріями середнього рівня. Само це поняття ввів у науковий обіг американський соціолог Роберт Мертон. Своє коротке визначення «теорій середнього рівня» Р. Мертон формулює таким чином: це теорії, що знаходяться в проміжному просторі між приватними, але також необхідними робочими гіпотезами, що в множині виникають в ході повсякденних досліджень, і всеосяжними систематичними спробами розвинути єдину теорію, яка пояснюватиме всі спостережувані типи соціальної поведінки, соціальних організацій і соціальних змін. До теорій середнього рівня належать:

1) ті соціологічні концепції, які розробляються на стиках наук (соціологія права, медична соціологія, економічна соціологія, соціологія менеджменту і тому подібне);

2) різні галузі інституційної соціології – особливого напряму, пов’язаного з дослідженням стійких форм організації і регулювання суспільного життя (соціологія релігії, соціологія освіти, соціологія браку і сім’ї і тому подібне);

3) соціологічні теорії середнього рівня, пов’язані з вивченням окремих сфер суспільної життєдіяльності (аграрна соціологія, урбаністична соціологія, соціологія читання і тому подібне).

3. Конкретні соціологічні дослідження (КСД).

КСД – це вимірювання конкретних соціальних процесів на основі підходів, принципів, понять, які розробляються в рамках ЗСТ і ССТ. Це наукові дослідження, направлені на отримання фактофіксуючого знання. У результаті КСД отримують систему фактів і емпіричних залежностей, складових–емпіричний базис соціології. Науковий факт – не початок, а підсумок КСД. У літературі соціальний факт визначається як обґрунтоване знання, отримане шляхом опису окремих фрагментів реальної дійсності в деякому, строго певному просторово-часовому інтервалі. Як соціальні факти можуть виступати:

1) поведінка індивідів або соціальних спільнот;

2) продукти людської діяльності;

3) вербальні дії людей (думки, оцінки, погляди).

ССТ і КСД носять більш прикладний характер, ніж ОСТ. Вони безпосередньо орієнтовані на вирішення тих або інших соціальних проблем.

3. З’ясуємо собі місце соціології в системі інших суспільних і гуманітарних наук.

Соціологія – одна з суспільних наук, що вивчають поведінку людей і функціонування суспільних інститутів. У системі цих наук вона займає особливе місце, що обумовлено такими моментами:

1) Для соціології характерне осмислення суспільства як цілісності. Це виявляється:

– безпосередньо, коли суспільство вивчається як система:

– в тому, що в соціології всі приватні соціальні явища і процеси аналізуються з погляду їх місця і ролі в інтеграції суспільного цілого;

– в тому, що соціологія утримує в своїх підходах загальність, вивчає загальні соціальні властивості, зв’язки, інститути, спільності, незалежно від сфери соціального життя.

2) Соціологія включає загальну соціологічну теорію, яка
виступає як методологія всіх інших суспільних наук.

3) Всі гуманітарні науки, що вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства і людини, завжди включають соціальний аспект, тобто ті закони, які проявляються в тій або іншій сфері суспільного життя і реалізуються через діяльність людей.

4) Техніка і методика вивчення людини, її діяльності, які розробляються соціологією, необхідні для всіх суспільних і гуманітарних наук, оскільки використовуються ними для своїх досліджень.

5) Склалася ціла система досліджень, які проводяться на стику соціології з іншими науками. Ці дослідження отримали назву соціальних досліджень (соціально-економічних, соціально-політичних, соціально-демографічних і ін.).

Специфіка соціології полягає в її прикордонному положенні між природничо-науковим і соціогуманітарним знанням. Вона одночасно використовує методи філософських і соціально-історичних узагальнень і специфічні методи природних наук – експеримент і спостереження. Соціологія вивчає і загальні закони буття (онтологія), і загальні принципи пізнання (гносеологія, логіка, методологія). Але найглибше проникає в структуру соціології філософія, стаючи частиною її теоретичної системи. Також важливий зв’язок соціології з історією. Відмінність між історією і соціологією полягає в тому, що перша вивчає минуле людства, а друга – суспільство, що стало, його сучасний устрій і функціонування; історія описує і пояснює соціальний процес постфактум (після факту, що відбувся), а соціологія – інфактум (сам факт). У соціології широко використовуються історичні дані. Велику роль в соціології грає статистика, що додає їй конкретно-науковий характер.

Соціологія тісно взаємодіє з психологією. Соціальна психологія є галуззю наукового знання, що виникло на стику соціології і психології. Але психологія вивчає характеристики і механізми поведінки окремих індивідів нерідко поза їх зв’язком з іншими індивідами. Соціальна психологія досліджує поведінку малих груп, тобто таких об’єднань індивідів, де вони знаходяться в прямому і безпосередньому контакті між собою. Об’єктом соціальної психології також виступає поведінка найменшої групи, узятої як єдине ціле. Що ж до соціології, то її інтерес зосереджений на виявленні загальних закономірностей поведінки великих мас людей незалежно від просторово-часової локалізації цих мас; крупні розміри таких соціальних груп не дозволяють кожному з індивідів у їх складі прямо й безпосередньо спілкуватися зі всіма іншими, і, проте, вони знаходяться в постійній взаємодії, тобто впливають один на одного і випробовують наслідки таких дій; правда, взаємодія ця носить частіше опосередкований характер.

Зі всіма науками про суспільство соціологія зв’язана соціальним аспектом його життя; звідси соціально-економічні, соціально-демографічні і інші дослідження, на основі яких народжуються нові «прикордонні» науки: соціальна психологія, соціобіологія, соціальна екологія і ін. Соціологія має стійкі зв’язки з прикладною математикою, статистикою, логікою, лінгвістикою. Прикладна соціологія має спільні пункти з етикою, естетикою, медициною, педагогікою, теорією планування і управління.

Значення соціології для інших наук полягає в тому, що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство і його структури, забезпечує розуміння законів взаємодії його різних структур.

Відмінність соціологічного бачення світу полягає в тому, що, по-перше, соціологія вивчає суспільство як системне ціле. Всі вищеназвані науки вивчають лише окремі аспекти, окремі сфери суспільних відносин; соціологія виходить з того, що суспільство – єдина система, яка розвивається за своїми законами. По-друге, головний об’єкт соціологічних досліджень – людина. Соціологія вивчає суспільство в цілому, щоб зрозуміти окрему людину, її проблеми і турботи, створити умови для поліпшення умов життя людей і підвищення ефективності їх діяльності.

4. Соціологія як самостійна наука має свої завдання: вивчаючи суспільне життя в тих або інших формах і сферах, вона, по-перше, вирішує наукові проблеми, пов’язані з формуванням знання про соціальну дійсність, розробкою методів соціологічних досліджень. По-друге, соціологія вивчає проблеми, які пов’язані з перетворенням соціальної дійсності, аналізом шляхів і засобів цілеспрямованого впливу на соціальні процеси.

Особливо підвищується роль соціології в умовах перетворення нашого суспільства, оскільки кожне рішення, що ухвалюється, кожен новий крок, що робиться владою, зачіпають соціальні інтереси, міняють положення, поведінку безлічі взаємодіючих груп. У цих умовах органам управління украй необхідна повна, точна і правдива інформація про реальне положення справ в будь-якій сфері суспільного життя, про потреби, інтереси, поведінку суспільних груп в тій або іншій ситуації, а також про можливий вплив їх поведінки на суспільні процеси. Соціологія повинна надати таку інформацію.

Не менш важливим завданням соціології є забезпечення надійного «зворотного зв’язку» в управлінні суспільством. Адже ухвалення найправильнішого і необхіднішого рішення вищими органами управління є перший крок до перетворення дійсності. Надалі таке рішення може «обрости» безліччю інструкцій, що конкретизують його, щоб зробити рішення ефективнішим. Це робить необхідним постійний соціологічний контроль за ходом виконання рішень, протіканням конкретних процесів в суспільстві. Не можна забувати також і про такі найважливіші завдання соціології, як формування у людей соціального мислення, активізація діяльності людини, соціальна енергія мас і спрямування її в потрібне суспільству русло. Це завдання адресоване в першу чергу соціологам. Завдання, які стоять перед соціологічною наукою, визначають її функції.

Розмаїття зв’язків соціології з життям суспільства, її призначення визначають безліч різних функцій, які вона виконує. Головні з них такі:

1) теоретико-пізнавальна – дає нові знання про суспільство, соціальні групи, індивідів і закономірності їх поведінки. Особливе значення належить спеціальним соціологічним теоріям, які розкривають закономірності, перспективи соціального розвитку суспільства. Соціологічні теорії дають наукові відповіді на актуальні проблеми сучасності, указують реальні шляхи і методи соціального перетворення світу;

2) методологічна – соціологія надає методологічну і методичну базу іншим суспільним наукам.

3) прикладна – представляє конкретну соціологічну інформацію для вирішення практичних наукових і соціальних завдань. Розкриваючи закономірності розвитку різних сфер суспільства, соціологічні дослідження дають конкретну інформацію, необхідну для здійснення контролю над соціальними процесами;

4) прогностична – попереджає про відхилення в розвитку суспільства, прогнозує і моделює тенденції суспільного розвитку. На основі соціологічних досліджень соціологія висуває науково обґрунтовані прогнози щодо розвитку суспільства в майбутньому, які є теоретичною основою побудови перспективних планів соціального розвитку, а також дає практичні рекомендації, що розробляються соціологами для більш ефективного управління соціальними процесами;

5) описово-інформаційна – надає суспільству інформацію про його життя, дає «миттєвий зріз» положення справ в окремих сегментах соціуму;

6) гуманістична – розробляє соціальні ідеали, програми науково-технічного, соціально-економічного і соціально-культурного розвитку суспільства.

Читайте також:

1. Адміністративне право як наука.
2. Аксіологія як наука про цінності. Філософські концепції цінностей.
3. Аналітична хімія, як фундаментальна наука.
4. Антична наука
5. АНТИЧНА НАУКА І ТЕХНІКА
6. Взаємозв'язок географії туризму з іншими науками
7. Взаємозв'язок соціології з іншими науками
8. Взаємозв’язок етики з іншими науками, що вивчають мораль
9. Взаємозв’язок політології з іншими соціальними науками
10. Взаємозв’язок філософії з науками
11. Виробнича санітарія як наука, її визначення та значення.
12. Генетична соціологія М. Грушевського.

Переглядів: 2992