• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Регіональні інтеграційні об’єднання та процес регулювання світових господарських зв’язків в Україні

Для інтеграції у світову економіку Україні треба спершу інтегруватися в усі європейські та євроатлантичні структури, вступити в інтеграційні об’єднання Європейського регіону, вести активну співпрацю з угрупованнями країн інших регіонів. Наша держава підписала Угоду про співробітництво з Європейським Союзом, стала членом організації Чорноморського економічного співробітництва, Центральноєвропейської ініціативи, асоційованим членом СНД, провідною країною в ГУУАМ. Ведеться активне транскордонне співробітництво України в межах євро регіонів Буг, Карпатський, Нижній Дунай, Верхній Прут. (Гончарук, Мокій. Роль міжнародних економічних організацій)

Відносини України з СЕФТА

Україна поки що формально не приєдналася до цієї регіональної організації, але активно співпрацює з країнами-учасницями і має статус спостерігача. Угода про вільну торгівлю у Центральній Європі (Central European Free Trade Agreement) – СЕФТА була підписана в 1992 році між Польщею, Угорщиною, Чехією та Словаччиною. У 1995 році до асоціації приєдналася Словенія. У подальшому про наміри щодо виконання всіх умов вступу до СЕФТА оголосили Болгарія, Румунія, Латвія, Литва, Україна, Югославія, Хорватія.

Головна мета організації – інтеграція економік країн-учасниць у європейську спільноту, підготовка до майбутнього членства в ЄС. У 1994 році прийнято Декларацію, де визначено загальні вимоги до членства в СЕФТА – вступ до ГАТТ/СОТ, асоційоване членство в ЄС, підписання двосторонніх угод про взаємну вільну торгівлю між країнами-учасницями. СЕФТА не має власної організаційної структури, щорічно проводяться зустрічі глав урядів держав-учасниць та деяких міністрів.

Україна розглядає Центральноєвропейську асоціацію вільної торгівлі як дієвий механізм інтеграції в євроатлантичні економічні й політичні структури, розширення добросусідських відносин, зміцнення стабільності та безпеки в регіоні.

Центральноєвропейська ініціатива

Україна стала повноправним членом цієї організації в 1996 році, хоча вела співробітництво з самого початку її заснування. Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ) створена в 1998 році Італією, Австрією, Угорщиною та Югославією з метою розвитку співпраці в політичній, соціально-економічній та культурній сферах, зміцнення стабільності й безпеки в регіоні, підготовки країн-учасниць до вступу в Європейський Союз. (Посольський. Європейський Союз)

Сьогодні до ЦЄІ входять 16 держав – Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Італія, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія. Засновано керівний орган ЦЄІ – трійку нинішньої, колишньої та майбутньої головуючих країн, інформаційно - документацій ний центр, працює Комітет національних координаторів.

В Україні створено Міжвідомчу комісію з питань співробітництва України з ЦЄІ, наша держава бере участь у погодженні та здійсненні програм і проектів у всіх робочих групах цієї організації. Це забезпечує реалізацію і ефективне узгодження національних інтересів України з інтересами держав центральноєвропейського регіону.

Організація Чорноморського економічного співробітництва

Україна не лише співпрацює з міжнародними організаціями, а й сама бере активну участь у їхньому створенні. Стамбульську Декларацію про Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) підписали в 1992 році Україна, Греція, Азербайджан, Молдова, Болгарія, Румунія, Туреччина, Грузія, Росія, Албанія, Вірменія. Статус спостерігачів пізніше отримали Польща, Туніс, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Італія, Австрія.

Мета організації – багатостороннє соціально-економічне і екологічне співробітництво держав, які прилягають до чорноморського басейну. Штаб-квартиру організації розташовано у м. Стамбул (Туреччина), Чорноморський банк торгівлі й розвитку – в м. Салоніки (Греція). Вищим органом ЧЕС є Нарада міністрів закордонних справ, керівний орган – Секретаріат ЧЕС, діють також Рада з міжнародних економічних відносин, Координаційний центр економічних і статистичних даних, підписано спільну Декларацію Парламентської Асамблеї ЧЕС (ПАЧЕС), Угоду між країнами ЧЕС і Європейським Союзом.

Планується розширити співробітництво в даному регіоні до Балто-Чорноморської зони економічного співробітництва та безпеки.

Україна в СНД і ГУУАМ

Україна є асоційованим членом СНД – Співдружності незалежних держав, яка виникла на терені колишнього Радянського Союзу у 1991 році. Згідно зі статутом СНД, наша держава бере участь у діяльності різних її органів – сьогодні їх налічується понад 60. Вищим органом СНД є Рада глав держав, нижчою за ієрархією є Рада глав урядів, далі йдуть різноманітні координаційні структури.

У 1993 році було створено Економічний союз, у 1994 році – Міждержавний економічний комітет. Упродовж 1993 – 1995 років підписувалися угоди про створення зон і впровадження режиму вільної торгівлі, але вони так і не були втілені в життя. Більшість підписаних багатосторонніх документів не діють. Ефективнішими виявилися двосторонні домовленості.

У 1992 році укладено угоду про Міжпарламентську асамблею (МПА), у якій Україна брала участь як спостерігач до 1999 року, поки Верховна Рада України не ухвалила Постанову про приєднання до МПА. Наша держава не дере участі у наднаціональних інститутах СНД.

Функціонування і структура СНД більше відповідають політичним цілям, але економічної ефективності не демонструють – організація не сприяла інтеграції та розвитку країн-учасниць чи принаймні збереженню їхнього економічного потенціалу. Про це свідчить і формування біполярної структури на території СНД.

ГУУАМ – це регіональний блок нових незалежних держав у межах СНД, який сформувався на противагу Митному союзові „чотирьох” (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргистан) плюс Вірменія, а згодом – Євразійському економічному співтовариству (ЄЕС). ГУУАМ об’єднує п’ять країн: Грузію, Україну, Узбекистан, Азербайджан, Молдову. Це неформальне дотепер об’єднання виникло спочатку не на економічній, а на політичній основі, в результаті узгодження цілей національної безпеки. Україна була однією з країн-ініціаторів створення регіонального чотирьохстороннього угруповання ГУАМ в 1996 році у Відні на переговорах щодо звичайних збройних сил у Європі. У 1997 році у Страсбурзі під час самміту Ради Європи було створено політико-консультативний форум ГУАМ і підписано спільне комюніке.

Крім політичної, є економічна основа співробітництва між цими державами. Стратегічне завдання організації – розвиток транспортних коридорів, відродження „Великого шовкового шляху”, участь у проекті TRACECA. Декларується, що це об’єднання не спрямоване проти інтересів третіх країн (передусім Росії) та є відкритим для нових учасників.

У 1999 році на Вашингтонському самміті НАТО до чотирьох країн приєднався Узбекистан, таким чином утворилася ГУУАМ. Визначено головні напрямки взаємодії – співпраця в межах Ради Євроатлантичного партнерства і Програми НАТО „Партнерство заради миру”, зміцнення зв’язків у межах міжнародних організацій і форумів, вирішення проблем безпеки і стабільності в регіоні.

На самміті тисячоліття у 2000 році президенти „п’ятірки” підписали Меморандум і оголосили про наміри надати ГУУАМ статусу міжнародної організації. Дещо активізувалося торговельне співробітництво, але намітилася й низка суперечностей між країнами стосовно створення зони вільної торгівлі, маршрутів транспортування прикаспійських енергоносіїв, співпраці з НАТО.

На відміну від Вашингтонської заяви, ялтинська Хартія ГУУАМ як формальної міжнародної організації 2001 року уже не містить положення про євроатлантичну інтеграцію, миротворчу діяльність, а робить акценти на економічних аспектах співробітництва – транспортно-комунікаційних, торговельних, інвестиційних, спільному підприємництві тощо.

Регіональне міжнародне співробітництво

В Україні розвивається така нова форма міжнародного співробітництва, як єврорегіони – транскордонні структури, утворені спільно з східноєвропейськими сусідами вздовж західного кордону України.

У 1995 році підписано Угоду про створення єврорегіону Буг, учасниками якого стали чотири воєводства Польщі та Волинська область України. Головна ціль об’єднання – двостороннє транскордонне співробітництво у сфері охорони довкілля, обмін комерційною інформацією, створення переходів через кордон. Найбільш відомою є програма „Чистий Буг”.

Асоціація Карпатський єврорегіон створена в 1993 році у м. Дебрецен (Угорщина), секретаріат Ради розташовано в м. Ужгород. У межах асоціації діють організаційно-правові структури та постійні робочі комісії. Це приклад багатостороннього регіонального співробітництва на рівні органів місцевого самоврядування Польщі, Угорщини та України (Закарпатська, Львівська, Чернівецька та Івано-Франківська області), а також Словаччини та Румунії. Асоціацію підтримують ОБСЄ, Рада Європи, ЄБРР та деякі структури Світового банку.

Практично завершено формування такої транскордонної структури, як Верхній Прут. Прийнято статут та основоположні рішення щодо партнерів з ЄС та інших країн, визначено спільні пріоритети та механізми їхньої реалізації. Підготовлено пілотний проект Програми відпрацювання системних завдань державної регіональної політики та субрегіональної європейської інтеграції для Чернівецької області.

Одним із головних є проект розвитку сполучень з Європою та місцевих транскордонних перевезень за традиційними маршрутами, сприяння зростанню конкурентоспроможності традиційних промислових і сільськогосподарських галузей виробництва, співпраці у сфері науки, культури, освіти, у справах молоді, туризму тощо.

Єврорегіон Нижній Дунай створений за участю Одеської області та повітів Кагул (Молдова) і Галац (Румунія). Проект відновлення, захисту та стійкого поліпшення екологічного стану озер Нижнього Дунаю в межах програми TACIS дістав допомогу від Європейського Союзу на суму понад 2 млн. екю.[ ] Здійснюється також розробка пакета документів для участі в тендері з шести малих програм (вартістю 200 тис. екю кожна) із спорудження міжнародної вантажо-пасажирської поромної переправи Ізмаїл (Одеська область) – Тульча (Румунія), розвитку малого і середнього бізнесу, земельних ресурсів, пошуку шляхів очищення джерел питної води, які теж фінансуються в межах програми TACIS.

Через розвиток співробітництва в євро регіонах Україна може дедалі активніше інтегруватися у загальноєвропейський простір. Та поки що надмірна декларативність і масштабність охоплених територій перешкоджають співпраці. Натомість у Європі такі регіони за розмірами невеликі, що дає змогу використовувати досить мобільні форми співробітництва.

Співпрацю України з Європейським Союзом започатковано ще у 1991 році, коли Європейське співтовариство визнало Україну як незалежну державу.

У грудні 1997 року офіційно розпочався процес розширення ЄС на схід з метою забезпечення стабільності і процвітання на європейському континенті. Цей процес має незворотній характер і дійде свого логічного завершення. Тому достатньо актуальним є дослідження як позитивних , так і негативних наслідків розширення ЄС для економіки України та її входження до системи міжнародного регулювання світових господарських зв’язків.

Процес розширення ЄС має деякі особливості, які слід враховувати для оцінки можливого впливу на господарську діяльність в Україні. По-перше, країни-претенденти набудуть членства ЄС не всі одночасно, а у певній послідовності. По-друге, вступ до Євросоюзу кожної країни не буде одноразовим актом, а займе деякий відрізок часу, який умовно можна поділити на два етапи: до офіційного прийняття і після нього.

Розширення ЄС по-різному вплине на регіони України і галузі вітчизняної економіки. Найбільшого впливу слід очікувати на західні області, з якими країни-претенденти підтримують тісні зв’язки. Безпосередньо вплине розширення ЄС на діяльність вітчизняних підприємств, які експортують свою продукцію до країн-претендентів і отримують від них сировину та обладнання. Спільні із країнами-претендентами підприємства, які діють на території України, теж можуть відчути наслідки від розширення Євросоюзу.

Щоб спрогнозувати наслідки від розширення ЄС для інвестиційної діяльності в Україні, необхідно в загальних рисах оцінити її теперішній стан в Україні, країнах-претендентах і країнах-членах ЄС. Загальновизнаним є твердження про те, що рівень іноземних прямих інвестицій в економіку України є гранично низьким. За кількістю інвестицій на душу населення і на одиницю ВВП Україна значно поступається країнам-претендентам. Дається взнаки несприятливий інвестиційний клімат, який знайшов своє відображення у численних рейтингах інвестиційної привабливості.

Розподіл прямих іноземних інвестицій по галузях вітчизняної економіки в цілому є типовим для країн з перехідною економікою. Інвестиції спрямовані переважно у промисловість (пердусім у харчову), торгівлю і фінансовий сектор. Приблизно такий же розподіл капіталовкладень по галузях можна спостерігати і в країнах-претендентах, де іноземні фірми для збуту своїх товарів значні інвестиції вкладають у внутрішню торгівлю.

Серед основних інвесторів в економіку України переважають промислово розвинуті країни-експортери капіталу із Європи і Північної Америки, а також Російська Федерація.

Інвестиції з Польщі в економіку України за абсолютною величиною є найбільшими серед країн Центральної Європи і відзначаються деякими особливостями. По-перше, на відміну від інших основних інвесторів в економіку України, польські інвестиції розміщені переважно у фінансовому секторі. Вони мають незначні розміри у рахунку на одне підприємство, займаючи за цим показником останнє місце серед двадцятки основних інвесторів. Іншими словами, польський капітал представлений на українському ринку відносно невеликими фірмами, що у певному сенсі є фактором стабільності.

Характерною ознакою спільних з Польщею підприємств є спрямованість на зовнішній ринок. За вартістю зовнішньоторговельного обороту у розрахунку на одиницю інвестицій підприємства з польським капіталом займають четверте місце серед двадцяти основних інвесторів, а за вартістю імпорту – третє. Таким чином, діяльність цих підприємств знаходиться у відносно великій залежності від митної політики України та ЄС. Якщо внаслідок розширення ЄС мито на продукцію цих підприємств (або на сировину для її виготовлення) буде зменшено, то це ймовірно може призвести до збільшення виробництва і зростання інвестицій. У першу чергу це стосується продукції машинобудування і металообробки, товарів харчової, легкої та хімічної промисловості.

Розподіл польських прямих інвестицій по областях України також має свої особливості. Вони зосереджені в основному у західних областях. Після розширення ЄС ці області можуть увійти до зони прикордонного співробітництва із Євросоюзом, що позитивно вплине на польські інвестиції.

Прямі інвестиції із Чехії в економіку України більше, ніж у 2 рази менші від польських, у той час як темпи їх зростання є кращими. Додаткові інвестиції були направлені у торгівлю і промисловість, які є основними напрямами чеських капіталовкладень. У цілому за своєю структурою, на відміну від Польщі, чеські інвестиції майже не відрізняються від загальної структури прямих іноземних інвестицій в економіку України.

Інвестиції з Чехії мають важливі спільні риси із капіталовкладеннями із Польщі. Це стосується в першу чергу обсягів інвестицій із розрахунку на одне підприємство і зовнішньоторговельної направленості підприємств. За величиною питомих інвестицій Чехія посідає сімнадцяте місце серед двадцятки основних іноземних інвесторів. Натомість, за обсягом зовнішньоторговельного обороту у розрахунку на одиницю вкладень вона займає третє місце, а за обсягами експорту – друге. Таким чином, підприємства з чеським капіталом є невеликими за розмірами і своєю діяльністю тісно пов’язані із зовнішнім ринком. Розташовані вони переважно у західних областях, зокрема в Закарпатській.

З теоретичної точки зору наслідком від розширення ЄС може бути або збільшення, або зменшення іноземних інвестицій в економіку України.

Найбільш помітних змін щодо обсягів іноземних інвестицій слід очікувати від країн ЄС і країн-претендентів, оскільки наслідки від розширення Євросоюзу на інвестиційну діяльність в Україні третіх країн будуть опосередкованими та, ймовірніше за все, незначними. Щодо негативного впливу, доцільно оцінити можливість пер току інвестицій країн ЄС із України в країни-претенденти, і також польського і чеського капіталу із вітчизняної економіки в країни-члени Євросоюзу.

Однією з умов вступу країн-претендентів до Євросоюзу є максимальне усунення всіх перешкод для діяльності підприємців із країн ЄС на внутрішніх ринках країн-претендентів. Вільний рух капіталу в межах європейського економічного простору, так само як і вільне переміщення товарів, послуг, робочої сили є, на думку Євро комісії, важливою передумовою створення внутрішнього ринку. Вільний рух факторів виробництва загострює конкуренцію, яка є стимулом економічного зростання, і створює більш гнучкий механізм збалансування попиту і пропозиції на відповідних ринках.

Лібералізація торговельної та інвестиційної діяльності відбувається шляхом поступового усунення прямих і опосередкованих перешкод для пересування факторів виробництва. Євро комісія слідкує за тим, щоб процес лібералізації мав незворотний характер, а країни-члени не створювали нових протекціоністських бар’єрів. На товарних ринках ЄС ще залишаються подекуди неузгодженими процедури сертифікації, мають місце окремі випадки невизнання стандартів. Вільному руху послуг, крім того, перешкоджають обмеження з відкриттям підприємств, капіталу – заборона окремих напрямків інвестування, робочої сили – невизнання дипломів про освіту тощо. Головним завданням лібералізації є забезпечення рівних прав і можливостей для товарів, послуг, працівників, підприємців та інвесторів країн Євросоюзу. Напрямками поглиблення лібералізації є усунення перешкод для пересування факторів виробництва й уніфікація стандартів, процедур сертифікації, освітніх програм тощо.

Зовнішньоекономічні відносини країн-претендентів із третіми країнами (у тому числі і з Україною) стають багато в чому теж уніфікованими. Ставки мита і квоти на імпортні товари окремих країн-претендентів замінюються єдиною ставкою мита і квотою Європейського Союзу. Процедури сертифікації і стандарти „підтягуються” до середньоєвропейського рівня, тобто стають більш вимогливими.

Експерти Євросоюзу відзначають, що в Польщі в основному усунені перешкоди для руху капталу із країн ЄС. Прийнятий закон „Про іноземну валюту” ще більше поглибив лібералізацію у цій сфері. Разом з тим, продовжують існувати обмеження для діяльності компаній із ЄС у таких видах діяльності, як гральний бізнес, страхування, юридичні послуги, послуги зв’язку тощо. Іноземці обмежені щодо придбання нерухомості, у торгівлі цінними паперами, в операціях із короткострокового кредитування тощо.

Процес лібералізації сфери прямого інвестування триває в Чехії. У 2000 році набув чинності закон „Про страхування”, який дозволив діяльність у Чехії іноземних страхових компаній. Був прийнятий закон „Про телекомунікації”, який з 2001 року дозволяє прямі іноземні інвестиції у місцеву телефонну мережу. На думку експертів Євросоюзу, головним обмеженням для діяльності іноземців у Чехії залишається заборона купувати нерухомість.

Після того, як країни-претенденти виконають усі вимоги Євросоюзу щодо лібералізації прямих іноземних інвестицій, привабливість їх ринків для інвесторів із ЄС значно зросте. З достатнім ступенем вірогідності можна передбачити, що частина цих інвестицій буде вилучена із економіки України або не надійде до неї як би це було за звичайних умов.

Приклад Австрії, Фінляндії та Швеції, які стали членами Євросоюзу у 1994 році, свідчить про те, що іноземні інвестиції зростають після вступу до ЄС. Коли ці країни ще не були членами Євросоюзу іноземні надходження в їх економіку відзначалися відносно низьким рівнем і нестабільністю. В окремі роки в Швеції і Фінляндії можна було спостерігати навіть „чистий” відтік іноземних інвестицій. Після приєднання до ЄС картина докорінно змінилася на краще: коливання інвестицій по роках стали менше, а їх середній рівень по групі із трьох країн підвищився у чотири рази.

Пряму залежність між поглибленням інтеграції та зростанням іноземних інвестицій підтверджує також досвід створення внутрішнього ринку (Internal Market) в рамках ЄС в 1985-1990 роках. Після проведення низки організаційно-правових заходів між країнами-членами Євросоюзу збільшився потік капіталу. Було також зафіксовано перетік німецьких інвестицій із США та Австрії, яка на той час ще не була членом ЄС, до країн Євросоюзу.

Слід зазначити, що на думку окремих експертів, приєднання країн-претендентів до ЄС може не викликати значного зростання прямих іноземних інвестицій до цих країн. До 1990 року рівень іноземних інвестицій в країнах-претендентах був через політичні причини вкрай низьким. Після 1990 року почалося швидке зростання надходжень, причому в основному із ЄС: до Чехії і Польщі з Євросоюзу надійшло більше 70% інвестицій, до Угорщини – близько 63%.

Вихід країн-претендентів на „нормальний” рівень прямих іноземних інвестицій підтверджується також окремими питомими показниками. За кількістю іноземних надходжень по відношенню до ВВП країни-претенденти в основному досягли європейського рівня. За кількістю інвестицій на душу населення ці країни поступаються країнам-членам ЄС, проте одночасно поступаються їм розмірами ВВП на душу населення. Якщо припустити, що „нормальний” обсяг іноземних інвестицій складає певний відсоток від ВВП, то такий стан є природнім. Кількість прямих інвестицій на душу населення країн-претендентів буде зростати і наближатися до європейського рівня, якщо буде зростати обсяг ВВП у розрахунку на душу населення.

Перетік капіталу країн-претендентів із України до країн ЄС складає меншу безпеку, ніж переорієнтація інвестицій компаній Євросоюзу із України до країн-претендентів. Держави, які ведуть переговори про вступ до ЄС, не є країнами-експортерами капіталу, і тому не дивно, що серед двадцяти головних інвесторів в Україну присутні тільки чотири із тринадцяти країн-претендентів. Незважаючи на це, доцільно розглянути основні чинники, які будуть сприяти відтоку капіталу країн-претендентів із України.

Прагнення країн-претендентів зміцнити свої економічні зв’язки з Євросоюзом є одним із чинників, який може сприяти відтоку інвестицій з вітчизняної економіки. З огляду на майбутнє членство у ЄС керівництво цих країн намагається залучити інвестиції саме із Євросоюзу і розміщувати тут власний капітал.

Ставши членами Євросоюзу, країни-претенденти отримають доступ до великого економічного простору, який у цілому є більш привабливим для інвестицій, ніж економіка України. Керівництво ЄС приділяє велику увагу залученню інвестицій, які є одним з важливих факторів економічного зростання. Тому зрозуміло, що в межах ЄС інвестори не будуть мати тих ускладнень, з якими вони стикаються у вітчизняній економіці (великі податки, корупція, слабка дисципліна договірних зобов’язань, нерозвинута інфраструктура тощо).

Для створення повної картини і формування остаточних висновків слід розглянути також фактори, які будуть утримувати іноземні інвестиції в економіці України. По-перше, це відносно малі обсяги інвестицій, вилучати які просто немає сенсу. Інвестиційний клімат в Україні продовжує залишатися у цілому несприятливим, і тому транснаціональні компанії Євросоюзу вкладають нині в економіку України не з метою отримання швидких прибутків, а з метою закріпитися на ринку в очікуванні майбутнього економічного зростання. Така стратегія в цілому відповідає процесам глобалізації, яка відбувається нині у світовій економіці. По-друге, ринок України продовжує зберігати деякі риси, які вигідно відрізняють його від ринку ЄС (низька собівартість робочої сили; відсутність сильної конкуренції тощо).

Відносини взаємного інвестування упорядковуються міжнародними договорами про сприяння та взаємний захист інвестицій. Україна уклала подібні угоди з основними країнами-претендентами, зокрема із Польщею і Чеською Республікою. Договори про сприяння та взаємний захист інвестицій дуже подібні між собою і розглядають такі питання: дозвіл інвестицій; умови діяльності підприємств з іноземним капіталом; відшкодування збитків; застосування експропріації; перекази, які стосуються інвестицій та доходів; вирішення спорів тощо.

Після розширення Євросоюзу договори країн-претендентів і Україною про сприяння та взаємний захист інвестицій можуть залишитися без змін, або бути переробленими. Переробка їх можлива у двох напрямах: точної відповідності Угоді про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною (УПС) чи за зразком подібних угод, укладених до розширення між нашою державою та країнами Євросоюзу.

Із усіх аспектів інвестування в УПС досить докладно виписані два: положення про дозвіл інвестицій та умови заснування та діяльності підприємств з іноземним капіталом. У договорах з Україною про сприяння та взаємний захист інвестицій уряди Польщі і Чехії зобов’язалися допускати на внутрішній ринок українські інвестиції відповідно до свого національно законодавства. При цьому не вказується, які саме права мають українські інвестори порівняно з місцевими виробниками та інвесторами із третіх країн. Для точної відповідності УПС договори необхідно доповнити положенням про те, що українським компаніям щодо створення надається режим не менш сприятливий, ніж компаніям будь-якої третьої країни.

Характерною ознакою УПС є підкреслювання важливості національного законодавства країн ЄС в інвестиційних відносинах з Україною. Тому досить ймовірним є варіант, коли країни-претенденти будуть переробляти свої договори не в напрямі повної відповідності УПС, а узгоджуючи їх і відповідними угодами між Україною та країнами ЄС.

Угода між Україною та Австрією має структуру, подібну до договорів із Польщею та Чехією. Хоча багато положень тотожні один одному, мають місце і певні відмінності. Наприклад, Австрія надає українським інвестиціям на вибір або режим найбільшого сприяння, або національний режим. Вона зобов’язується захищати не тільки інвестиції, а й доходи, отримані від інвестування та реінвестування. Захист при цьому буде відбуватися незалежно від того, яку форму мають інвестиції.

Договори із Польщею та Чехією передбачають пільгові умови інвестування для країн0партнерів по митному союзу, спільному ринку, зоні вільної торгівлі, а також для країн, з якими укладені спеціальні угоди щодо оподаткування. Крім усіх цих пільгових категорій, у договорі із Австрією згадуються також сусідні країни, з якими укладені угоди про спрощені прикордонні зв’язки.

Зробивши аналіз міжнародних угод, можна зробити висновок: якщо внаслідок вступу до ЄС угоди між Україною і країнами-претендентами про сприяння та взаємний захист інвестицій зазнають змін, то вони не погіршать умов інвестування українського капіталу в цих країнах

Іншою сферою зовнішньоекономічної діяльності, яка може зазнати впливу від розширення ЄС, є зовнішня торгівля вітчизняними послугами. Характерною ознакою структури експорту вітчизняних послуг є велика питома вага транспорту (84% у 1998-2000рр.). Така перевага транспорту над усіма іншими видами експортних послуг є унікальним явищем як на світовому, так і на регіональному рівні. Наприклад, у країнах Центральної Європи частка транспорту в експорті послуг складала в середньому 25%, а в країнах ЄС – 24%.

Структура імпорту послуг до України біла більш рівномірною порівняно з експортом. Найбільша імпортна послуга не так сильно переважала за обсягом усі інші види і складала в 1998-2000 рр. У середньому 43%. Це були державні послуги, що дозволяє зробити висновок про виключно велику роль державного сектора у зовнішній торгівлі послугами.

Зовнішня торгівля послугами в Україні у порівнянні з країнами Центральної Європи – кандидатами на вступ до ЄС розвинута ще недостатньо добре. На відміну від країн-претендентів, експорт українських послуг має останніми роками тенденцію до скорочення, що пов’язано, не в останню чергу, з його недосконалою структурою й однобічною зовнішньою направленістю. Крім того, для України властива невелика частка послуг у загальному імпорті товарів і послуг, що також вказує на недостатній розвиток цієї сфери зовнішньоекономічної діяльності.

Для поліпшення транспортного сполучення між Західною Європою, Центральною Азією та країнами Далекого Сходу розроблено проект Трасека, до реалізації якого залучено дев’ять країн СНД. Вздовж цієї осі будується нафтопровід, яким транспортуватиметься нафта з Каспійського регіону в Центральну Європу через Грузію та Чорне море. Одним і можливих негативних наслідків від розширення ЄС є те, що транзитні вантажі по транспортному коридору Трасека будуть обминати територію України.

Це може відбутися внаслідок двох причин. По-перше, після того, як країни-претенденти стануть членами Євросоюзу, відбудеться зростання прямих іноземних інвестицій в їх економіку в цілому і транспортний сектор зокрема. Вже тепер, коли вони є лише асоційованими членами, різниця в інвестиціях є відчутною.

По-друге, приєднавшись до ЄС, країни-претенденти одночасно увійдуть до єдиного транспортного простору, для якого характерне відносно вільне переміщення вантажів. У цих умовах суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності третіх країн будуть прагнути обминати транзитні території і направляти свої вантажі до портів країн-членів ЄС.

Другим, не менш важливим, ніж зменшення транзитних вантажопотоків, негативним наслідком від розширення ЄС може бути погіршення умов працевлаштування українських громадян в країнах-претендентах і скорочення транскордонного співробітництва.

Порівняльний аналіз положень щодо умов праці найманих працівників і Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС та і угодах про взаємне працевлаштування між Україною і країнами-претендентами вказує на те, що ці умови суттєво зміняться. Визначальним у взаєминах між роботодавцем і найманим працівником-іноземцем в ЄС є внутрішнє законодавство.

Не слід очікувати погіршення рівня соціального забезпечення українських громадян, які тимчасово працюють у країнах-претендентах. Нині Україною підписані договори про співробітництво в галузі соціального забезпечення з Естонією, Латвіє., Литвою і Словаччиною.

У цілому слід очікувати, що умови праці і винагорода за працю для українських громадян, які на законних підставах працюють в країнах-претендентах, після розширення ЄС поліпшаться. У цих країнах проводиться робота по узгодженню національного законодавства зі стандартами ЄС, які передбачають значно кращі умови праці та рівень зарплати. Хоча, з іншого боку, важко передбачити, яка ситуація складеться на ринках праці країн-претендентів, оскільки будуть мати місце дві протилежні тенденції: відтік робочої сили цих країн до інших країн ЄС і, навпаки, - надходження її до країн-претендентів у зворотному напрямку. Причому не виключено, що працівники, які будуть приїздити із інших країн ЄС, будуть більш конкурентоспроможними на ринку праці, ніж українські громадяни.(Філіпенко, Будкін, Гальчінський)

Злиття ринків праці країн-претендентів із ринком праці ЄС негативно вплине на можливість працевлаштування українських громадян. Завдяки кращій поінформованості, більш ґрунтовному правовому забезпеченню громадян ЄС скоріше займуть вигідні робочі місця в країнах-претендентах, ніж українські громадяни. Тобто не виключено, що кількість українських працівників, які на законних підставах працюють у цих державах, зменшиться, в той час як умови їхньої праці та соціальне забезпечення поліпшаться.

Після розширення Європейського Союзу на схід слід очікувати погіршення транскордонної співпраці України з країнами-членами внаслідок введення візового режиму для українських громадян. Введення такого режиму вимагає від країн-претендентів керівництво ЄС як засіб боротьби з нелегальною міграцією, яка останніми роками набула у світі значних розмірів.

Після розширення Євросоюзу частина його зовнішнього кордону пройде по кордонах країн-претендентів, що потребує їх суттєвого зміцнення. Як нині відбувається цей процес, можна простежити на прикладі Румунії, яка, на думку керівництва ЄС, найменш підготовлена для протидії незаконній міграції. Основними напрямками посилення боротьби з нелегалами є: зміцнення кадрового потенціалу, розбудова прикордонної інфраструктури, відпрацювання механізму депортації.

Облаштування прикордонної і суміжної інфраструктури передбачає оновлення за кошти ЄС обладнання на пунктах пропуску. Заплановано охопити електронною мережею усі заклади, причетні до видачі віз.

Підсумовуючи сказане вище, можна зробити декілька основних висновків. Капітал країн-претендентів в Україні представлений в основному середніми і дрібними інвесторами, які зосередили свою діяльність, як правило, у прикордонних областях. Їхня діяльність у цих областях має глибоке історичне коріння і відзначається стійкістю до різних змін у регіоні. Томо після розширення ЄС ця діяльність триватиме.

Розширення ЄС не повинно суттєво негативно вплинути на діяльність іноземних фірм в Україні. Головною перешкодою притоку іноземного капіталу у вітчизняну економіку залишається незадовільний інвестиційний клімат.

Одним з негативних наслідків для вітчизняної сфери послуг може бути перетік транзитних вантажів, що прямують до Євросоюзу, з території України на територію країн-претендентів. Частково запобігти цьому може загальне піднесення конкурентоспроможності вітчизняного транспортного комплексу і, зокрема, його транзитної складової. У цьому аспекті доцільно розглянути можливість передачі в оренду окремих об’єктів транспортної інфраструктури постійним іноземним замовникам вітчизняних транспортних послуг, у яких при цьому з’являється додатковий стимул направляти свої вантажі саме через територію України.

Перенесення західного кордону ЄС на схід може негативно вплинути на працевлаштування українських громадян у країнах-претендентах, а з огляду на посилення останнім часом заходів проти нелегальної міграції – і в інших країнах ЄС. Щоб зберегти за українськими громадянами робочі місця в країнах ЄС, доцільно посилити боротьбу із незаконною міграцією до Євросоюзу як українських працівників, так і громадян третіх країн, які прямують до ЄС через територію України. Натомість слід посилити і поширити діяльність служб найму працівників, які працюють на законних підставах. Це підніме імідж України для країн ЄС і сприятиме збільшенню квоти для українських працівників.

Розширення ЄС і зміцнення його східного кордону, зокрема із Україною може негативно вплинути на прикордонний обмін послугами та інвестиціями. Щоб цього не сталося, доцільно посилити роботу по укладанню довгострокових договорів про співпрацю між прикордонними областями сусідніх країн – майбутніх членів ЄС, і на всіх рівнях забезпечувати збереження цих взаємовигідних зв’язків.

Узагальнюючи все викладене вище, можна зробити висновок, що розширення ЄС в цілому буде мати негативний вплив на можливість працевлаштування українських громадян у країнах Євросоюзу, притік іноземних інвестицій і зовнішню торгівлю послугами. Більшою мірою це буде торкатися трудових мігрантів, і меншою – зовнішньої торгівлі послугами та іноземних інвестицій. Останнім часом макропоказники стану вітчизняної економіки свідчать про поступовий її вихід на стадію економічного зростання. Пожвавлення господарської діяльності повинно зменшити рівень безробіття, поліпшити інвестиційний клімат, стимулювати експортну діяльність і в цілому пом’якшити негативний вплив від розширення ЄС.

Контрольні запитання:

1. Розкрийте передумови формування системи міжнародного регулювання світових господарських зв’язків.

2. Охарактеризуйте структурну побудову системи міжнародного регулювання СГЗ.

3. Опишіть порядок утворення міжнародних організацій.

4. За якими ознаками можна охарактеризувати міжнародні економічні організації ?

5. Які організації відносять до регіональних економічних об’єднань?

6. Які організації регулюють зовнішньоекономічну діяльність ?

7. Вказати основні етапи розвитку міжнародних економічних організацій.

8. Членом яких міжнародних економічних організацій, на сьогоднішній день, є Україна?

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. II. Поняття соціального процесу.
4. IV. План навчального процесу.
5. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
6. Iзобаричний процес
7. Iзотермiчний процес
8. Iзохоричний процес
9. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
10. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
11. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
12. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США

Переглядів: 763