Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ЛЕКЦІЯ №6

ТЕМА ЛЕКЦІЇ:

Епілепсія. Вроджена розумова відсталість. Психічні порушення при травматичному ушкодженні головного мозку.

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:

Епілептичні напади завжди лякали людей, у них вони вбачали містичний підтекст, вплив демонів і потойбічних сил.Поширеність епілепсії в популяції становить близько 1%. У 75% випадків епілепсія починається в дитячому та підлітковому віці. Більшість хворих на епілепсію здатні соціально адаптуватись. Травматичне ураження головного мозку – поширена патологія, яка становить майже 20% від кількості механічних травм мирного часу. У структурі інвалідності й причин смерті черепно-мозкові травми і їхні наслідки вже тривалий час посідають друге місце після серцево-судинної патології. Психічні порушення, що виникають внаслідок черепно-мозкової травми, різноманітні. Їхні прояви мають широкий діапазон – від легких астенічних розладів до недоумства.

СТУДЕНТ ПОВИНЕН ЗНАТИ:

Етіологію, клініку епілепсії, розумової відсталості; основні принципи лікування і догляду за хворими; поширені сестринські діагнози при епілепсії, розумовій відсталості. Порушення психіки при черепно-мозкових травмах; психічні розлади при екологічних катастрофах, терористичних актах; основні принципи профілактики цих порушень.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Епілепсія, етіологія, патогенез, класифікація.

2. Клінічні прояви судомної та безсудомної епілепсії.

3. Епілептичний статус, невідкладна допомога.

4. Розумова відсталість, етіологія, класифікація, клінічні прояви.

5. Класифікація травм головного мозку.

6. Травматична хвороба головного мозку.

7. Періоди травматичної хвороби.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

«Медсестринство в психіатрії» за редакцією д. мед. н. О.С. Чабана, Тернопіль «Укрмедкнига» 2001

«Психиатрия» В.П. Самохвалов, 2002

«Психические расстройства и уход за больными» Б. А. Лебедев, В.В. Дунаевский Ленинград «Медицина» 1981

«Неврологія» за редакцією С.М. Віничука, Київ «Здоров’я» 2008

Епілепсія – хронічне нервово-психічне захворювання, яке характеризується великими і малими судомними нападами або їх психічними еквівалентами, а також змінами особистості за епілептичним типом.

Уяву людей завжди вражала тяжкість і своєрідність великого судомного нападу. З чисельних назв цієї патології найбільш прийнятним виявився термін «епілепсія», який мовою стародавніх греків означав щось таке, що нападає на людину, захоплює її проти волі.

В античному світі епілепсія була відома під назвами «священна хвороба» (оскільки хворим на неї надавали надприродних здібностей), «демонічна хвороба» (вважалось, що у хвору людину вселяється демон), «хвороба Геракла» (через уявлення про надзвичайну силу, притаманну хворим на епілепсію).

У стародавньому Римі досить поширеною була назва «хвороба засідаючих» (morbus comitalis). Якщо в когось з римських сенаторів траплявся епілептичний напад, засідання одразу припиняли, оскільки вважалось, що напад є свідченням неправильного ходу засідання.

Таємничість, яка супроводжувала епілепсію впродовж століть, призвела до того, що і сьогодні досить велика кількість людей ще не зовсім звільнилася від забобонного страху, пов’язаного з цим захворюванням. Проте упереджене ставлення до хворих на епілепсію абсолютно невиправдане. На епілепсію хворіли такі визначні особистості різних часів, як Піфагор, Демокріт, Ю.Цезар, Плутарх, О.Македонський, Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна), Петро І, Наполеон, В.Скотт, Д.Байрон, Ф.Достоєвський та ін.

Перший докладний опис великого судомного нападу зробив Гіппократ. В одній з наукових монографій під назвою «Про священу хворобу» він розглядав епілепсію як захворювання головного мозку, яке спричинюється саме природними, а не надприродними чинниками.

За даними світової статистики на епілепсію страждають 0,6-0,7% населення земної кулі, здебільшого чоловіки. Майже в 75% випадків захворювання починається у віці до 20 років.

Етіологія.Етіологічні чинники епілепсії можна розділити на спадкові (підвищена судомна готовність) та екзогенні (пов’язані з органічними ураженнями мозку). За етіологічним принципом епілепсію поділяють на ідіопатичну, симптоматичну та криптогенну.

Ідіопатичнаепілепсія – це спадкова форма. Розвивається в дитячому, підлітковому віці, характеризується частіше генералізованими нападами, відсутністю органічної неврологічної симптоматики, інтелектуальних розладів і змін на МРТ. Ця форма має доброякісний перебіг з позитивною динамікою під впливом протисудомної терапії. Вірогідність народження хворої дитини, якщо один із батьків хворий на ідіопатичну епілепсію, не перевищує 7-10%.

Симптоматичнуепілепсію вважають наслідком органічного ураження головного мозку, яке може виникнути в перинатальний період внаслідок гіпоксії плода та новонародженого, пологової травми, токсемії вагітних, інфекційних захворювань плода (особливо в ранні терміни вагітності –краснуха, токсоплазмоз, герпес тощо) та новонародженого. У постнатальний період провідне значення мають ЧМТ, нейроінфекції, нейроінтоксикації. Для симптоматичної епілепсії більш характерні парціальні напади.

До криптогенних відносять такі форми епілепсії, коли на основі особливостей клінічного синдрому та даних обстеження можна зробити висновок про вірогідність наявності симптоматичної епілепсії, але її причина залишається невиясненою.

Патогенез. Епілепсія є поліетіологічним, але монопатогенетичним захворюванням. В основі патогенезу лежить утворення епілептичного вогнища. Спочатку утворюється епілептогенне вогнище, яке є джерелом подразнення (збудження) оточуючих нейронів органічного (рубець) або функціонального (стрес) походження. Для локалізації цього вогнища оточуючі нейрони створюють навколо нього захисну зону негативної індукції. Якщо вона виявляється неефективною, то оточуючі нейрони переходять у перезбуджений стан, тобто виникають епілептичні розряди (на ЕЕГ високовольтні синхронні коливання).

Охоплена збудженням кора великого мозку виснажується і переходить у стан охоронного гальмування. У цей час звільняються від її контролю міотонічні центри екстрапірамідної системи – виникає тонічна фаза нападу, а потім моторно-координуючі центри, де збудження двобічно пульсує – виникає клонічна фаза. Абсанс виникає у разі миттєвого повного гальмування кори без збудження підкіркових структур. Малий судомний напад – це прояв вузьколокального збудження кори на тлі загального її гальмування. При цьому скорочуються лише окремі м’язи. Безсудомний напад – наслідок збудження, яке є недостатнім для формування судомного розряду.

У виникненні судомної готовності важливу роль відіграють також порушення обміну речовин, особливо водно-сольового, що зумовлює гіпоксію головного мозку і накопичення недоокислених продуктів проміжного обміну. Усе це сприяє підвищенню збудливості нейронів.

Клініка. Основною класичною ознакою епілепсії є великий судомний напад, який розвивається раптово, без будь-якої зовнішньої причини. Йому можуть передувати так звані передвісники, які проявляються різними симптомами, але завжди одними і тими ж в одного й того ж хворого (біль і тяжкість у голові, відчуття розбитості, знижений настрій).

Нерідко спочатку з’являється аура («подув») – вона зумовлена збудженням локальних структур головного мозку і виникає до втрати свідомості. Про неї у хворого залишаються спогади. Аура спостерігається у 60% хворих із судомними проявами. Залежно від локалізації патологічного вогнища розрізняють різні форми аури:

Сенсорна аура – відчуття подуву вітерцю, якогось непевного запаху, повзання мурашок, сприйняття дзвону, шуму, мелодії тощо.

Моторна аура – виникають різні рухи, тіки, локальне посмикування м’язів, скреготання зубами.

Вісцеральна аура – хворі скаржаться на неприємне відчуття в надчеревній ділянці, що піднімається вгору до горла, раптовий нападоподібний біль у животі, іноді напад нудоти і блювоти, серцебиття, ядуху.

Психічна аура проявляється появою у хворих відчуття тваринного страху, дисфорії, хибним сприйняттям навколишнього. Часто виникає «відчуття вже баченого» (deja vu).

Великий судомний напад починається з виключення свідомості. Хворий падає на землю, як підкошений, іноді з пронизливим криком або мимренням. Розвивається фаза тонічних судом: тулуб вигинається, кінцівки витягуються, дихання затримується внаслідок спазму голосової щілини, обличчя, нігті, губи бліднуть, потім стають ціанотичними, набуваючи темно-синього кольору, звідки й виникла назва «чорна хвороба». У цей момент нерідко відбувається прикушування язика або внутрішньої поверхні щік. Рот скривлюється, голова повертається вбік. Здебільшого тонічна фаза триває до 30 секунд.

Відтак тонічні судоми перетворюються на клонічні (ритмічні скорочення м’язів кінцівок, шиї, тулуба, мімічних м’язів). При цьому дихання свистяче, на губах з’являється піна, іноді з домішками крові. Хворий перебуває в коматозному стані. Реакція на подразники відсутня (зокрема зіниці на світло), відсутні сухожильні рефлекси, спостерігається порушення регуляції сфінктерів (відбувається мимовільне сечовипускання, рідше дефекація), патологічні рефлекси. Пульс ниткоподібний. Найчастіше фаза клонічних судом триває 1-2 хв, рідко довше.

Після припинення судом хворий поступово з коматозного стану переходить у стан сопору, потім оглушення, який звичайно закінчується сном, що триває до 1 години. Іноді замість засинання переходить у стан ясної свідомості. Спочатку він розгублений, дезорієнтований, виникає олігофазія (хворий тяжко пригадує слова, особливо іменники, мова його обмежена), рухи погано координовані. Поступово свідомість цілком відновлюється, але нерідко протягом кількох годин, іноді навіть днів, хворі відчувають розбитість, скаржаться на головний біль і біль у м’язах.

Малі напади характеризуються короткочасною втратою свідомості абсансом (на 2-5сек), відсутністю судом і падіння хворого. При цьому можуть зберігатися поза, в якій хворий перебував до моменту нападу, і рухи, які він раніше виконував, але вони стають безладними, хаотичними. Можуть спостерігатись окремі м’язові скорочення, наприклад, м’язів обличчя, мова незв’язна.

Згідно з Міжнародною класифікацією епілепсії, залежно від типу нападів розрізняють парціальну (фокальну або вогнищеву) і генералізовану епілепсію. Кожна з них за етіологією може бути ідіопатичною, симптоматичною і крипто генною.

Генералізованийсудомнийнапад може бути тоніко-клонічним, тільки тонічним або тільки клонічним. Але для будь-якого з них характерні втрата свідомості, падіння, судоми, амнезія.

Генералізованібезсудомнінапади (абсанси) частіше зустрічаються в дитячому та юнацькому віці, легко провокуються глибоким диханням протягом 3 хвилин (гіпервентиляція).

Парціальна(фокальна )епілепсія поділяється на:

1. Прості парціальні напади:

· моторні (джексонівські);

· сенсорні (зорові, слухові, нюхові, смакові);

· вегетативно-вісцеральні (респіраторні, кардіальні, абдомінальні);

· напади з порушенням психічних функцій.

2. Складні парціальні напади.

3. Парціальні напади з вторинною генералізацією.

При парціальних нападах на ЕЕГ є ознаки епілептичного вогнища, можливі зміни на МРТ. У разі простих парціальних нападів характерна збережена або змінена свідомість, хворий пам’ятає напад. Ніколи не спостерігається первинної повної втрати свідомості, як при первинно-генералізованих нападах.

До рухових парціальних нападів належать джексонівськінапади, які виникають внаслідок подразнення передцентральної звивини, проявляються клонічними посмикуваннями м’язів відповідних зоні подразнення, з можливим поширенням збудження по передцентральній звивині (маршем).

Сенсорні напади представлені елементарними галюцинаціями.

Напади з порушенням психічних функцій або психічні еквіваленти характеризуються сутінковими станами свідомості.

З численних форм еквівалентів епілептичного нападу найчастіше (практично у всіх хворих) трапляються дисфорії. Дисфорії – це періодичні напади похмурого, буркітливо-дратівливого, злобного і понурого настрою з підвищеною чутливістю до будь-якого зовнішнього подразника, що часто супроводжується винятковою озлобленістю і роздратуванням. Такі зміни емоцій виникають з будь-якого, навіть незначного, приводу або і без нього. У стані дисфорії хворі схильні до конфліктів і агресивної малоконтрольованої поведінки. Тривалість дисфорій різна: від декількох годин до декількох днів.

Запаморочливі (сутінкові) стани свідомості. В основі їх лежить порушення свідомості (хворобливо звужена з оглушенням), а не відсутність свідомості, як це властиво великому судомному нападу.

При раптовій зміні свідомості у хворих порушується орієнтування в навколишньому середовищі, осмислення ситуації та її правильне оцінювання. Реальні події вони не сприймають зовсім або сприймають у спотвореному вигляді, іноді в протилежному значенні, тому вчинки хворих здаються зовні немотивованими і не відповідають ситуації. Хворі в запаморочливому стані небезпечні для себе, а також для оточуючих, оскільки не можуть керувати своїми діями.

Після закінчення запаморочливого стану хворі амнезують весь його період. Тривалість запаморочливих станів свідомості – від кількох хвилин до кількох днів.

Запаморочливі стани свідомості, які розвиваються вночі, називають сомнамбулізмом. Хворі підводяться з ліжка, починають щось шукати, нерідко розмовляють самі з собою, виходять на вулицю, залазять на дерева, паркани і дахи. Коли до них звертаються, вони не реагують. Іноді знов повертаються у ліжко і засинають або ж, як і після закінчення судомного нападу, засинають у будь-якому місці. Тривалість сноходіння – кілька хвилин, рідше годин.

Різновидом затьмарення свідомості є транс, який характеризується здійсненням хворими невмотивованих поїздок, подорожей. Стан трансу може тривати кілька годин, днів або тижнів. Хворі зовні зберігають упорядкованість поведінки, але коли приходять до свідомості – не можуть зрозуміти, як вони опинились далеко від дому, іноді – в іншому місті.

Епілептичний ступор – при цьому поряд з порушенням свідомості у хворих розвивається стан рухової загальмованості, іноді з явищами воскоподібної гнучкості, які тривають від кількох годин до кількох днів.

Епілептичний делірій. В основі деліріозних явищ лежить сноподібне затьмарення свідомості. Хворі відчувають наплив яскравих зорових галюцинацій найрізноманітнішого змісту, поряд з якими іноді виникають і слухові галюцинації імперативного характеру з маячною інтерпретацією. Під їхнім впливом хворі шукають захисту, намагаються кудись бігти, часто скоюють агресивно-руйнівні дії.

Епілептичний статус – це стан, коли конвульсійні напади повторюються один за одним і між окремими нападами не настає стан ясної свідомості. Існує судомний епілептичний напад, статус абсансів, статус складних парціальних нападів.

Судомний епілептичний статус становить найбільшу небезпеку для життя хворого. Без надання йому належної допомоги може настати смерть від набряку мозку, легень або асфіксії. Чинниками виникнення епілептичного статусу можуть бути: раптове припинення приймання проти судомних препаратів, абстинентний синдром, депривація сну тощо.

При деяких формах епілепсії поступово виникають зміни особистості та інтелекту. Хворі надзвичайно пунктуальні, педантичні, докучливі. Охарактеризувати хворого можна «як людину з посмішкою на устах і з камінням за пазухою». Характерна полярність поведінки: з одного боку це злопам’ятність, образливість, схильність до афектів, з іншого, по відношенню до людей, від яких хворі залежать, - улесливість, прагнення вгодити, перебільшене вшанування.

Також характерні іпохондричність (фіксація на хворобі, власних соматичних відчуттях), підвищений інстинкт самозбереження. Такі зміни особистості найбільш характерні для генералізованої судомної форми епілепсії.

Зміни особистості відбиваються на мисленні хворих на епілепсію. Мислення стає загальмованим, в’язким, надмірно деталізованим, думки фіксуються на дрібницях, хворий не може розмежувати головне і другорядне. Страждає пам’ять, випадають окремі слова, внаслідок чого мова стає обмеженою і одноманітною. Розвивається епілептичне недоумство, яке дістало назву «концентричного» внаслідок поступового звуження інтересів хворого навколо власних потреб, зокрема фізіологічних функцій свого організму. Зміни інтелекту і пам’яті частіше спостерігаються у разі парціальної епілепсії, особливо за наявності вогнища в скроневій частці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	ЛЕКЦІЯ №7

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.