• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Заводи З випуску

План.

План

1. Характеристика підготовчого цеху швейного підприємства.

2. Обладнання експериментального цеху.

3. Обладнання розкрійного цеху.

4. Швейний цех підприємства.

5. Оздоблювальний цех.

Питання для самоперевірки:

1. Як промірюють тканини?

2. Вкажіть основне обладнання експериментального цеху?

3. Назвіть стадії швейного виробництва.

4. Яких технічних умов потрібно дотримуватись при настиланні матеріалів?

5. Як опреділити норми витрат матеріалу на одиницю продукції.?

6. Як зберігають матеріали ?

У підготовчому цеху підприємства виконують операції зв’язані з прийомом, транспортуванням, розбраковкою і зберіганням матеріалів.

Використання тканин підприємствами дозволяє вдосконалювати процеси підготовчо- розкрійного виробництва. Тканина виступає в запакованому вигляді. Широкі тканини в рулонах, складені вздовж по середині для кращого транспортування. Товстосуконні тканини поступають в м’якій упаковці, що запобігає її забрудненню. Ворсові і шовкові тканини поступають в твердій упаковці, тобто рулоні, огорнуті папером і закріплені дерев’яними прокладками. Розвантаження і постачання тканин механізовані. Перед розпакуванням перевіряють відповідність номера і числа кусків у відповідності супровідного документу. Шматки тканин складають штабелями на піддони або лоткові візки. Якісний і кількісний прийом тканин проводиться для перевірки сортності вказаної у маркіруванні шматка, для відмітки дефектів і для отримання більш повних характеристик шматків тканини: ширина довжина. Якість тканин контролюють у відповідності із стандартами. При виявленні дефектів їх помічають ниткою або крейдою. Сорт тканин визначають по сумі балів-оцінок за розповсюдженням дефектів зовнішнього виду і показниками фізико-механічних властивостей. Якість тканин за фізико механічними властивостями визначають лабораторним шляхом. Кількісний прийом тканин полягає у вимірюванні ширини та довжини тканин з точністю до 10 мм. Ширину куска перевіряють через кожні 3 м. Вимірюють довжину всього куска і між дефектами. Фактичні розміри проставляють в паспорті куска тканини. Для контролю якості великих партій тканин з одночасним вимірюванням розмірів застосовують машини БПМ-2. На стелажах шматки тканини розміщують так, що ярлик кожного куска знаходився ззовні.

Для нормальних умов зберігання ткань, в приміщеннях необхідно мати добру вентиляцію, постійну температуру – 15-18ºс, та відносну вологість повітря 60-65%. Крім того необхідно захищати тканини від молі пилу, прямих сонячних променів. В зоні зберігання повинен бути відповідний запас тканин, який забезпечив би безперебійне постачання всіх фабрик розкрійного цеху. Розрахунок шматків тканин проводять у відповідності з їх паспортом, в якому є всі дані про тканини. .

Експериментальний цех виробництва являється самостійною дільницею. В експериментальному цеху вирішують питання перевірки, уточнення конструкції моделі,конструювання і моделювання,виготовляють зразки нових моделей, лекала, нормують витрати тканини,випробовують нове обладнання.

Нормативно-технічну документацію створюють в будинках моделей і розсилають на підприємства. В експериментальному цеху підприємства проводять технічне розмноження лекал за розмірами. Лекала виготовляють на основі сконструйованого креслення моделі. І користуються ним для розкроювання одягу. До нормативно-технічної документації відносяться типові схеми розкладки лекал для всіх видів одягу.

Виготовлення замальовок розкладок лекал. Розкладка лекал виконана на тканині або папері називається замальовкою або розкладкою лекал. Розкладка лекал виконана на папері з наступним пробиванням отворів по контурі деталей називається трафаретом.

Розкладку лекал деталей виробу виконують відповідно технічним вимогам до розкроювання. Її починають розміщенням великих деталей, а потім розміщують дрібні деталі. Обов’язково перевіряють наявність всіх деталей. Контури лекал на багатьох ділянках мають складну форму, тому навіть при щільному викладанні лекал між ними виникають випади тканини, які називаються міжлекальними відходами. Основною задачею при виконанні розкладки є знаходження найбільш раціонального розміщення лекал. Економічність розкладки лекал визначають міжлекальні відходи.

Для аналізу і контролю за витратою тканини встановлені норми витрат тканин на одиницю виробу. Норма витрат – допустима кількість тканини для виготовлення виробу встановленої якості у відповідності до існуючого рівня техніки, технології і організації підприємства.

Розрахунок тканини на одиницю виробу по індивідуальному замовленні складається з площі лекал, міжлекальних відходів на уточнення виробів по фігурі замовника. Витрата тканини на одиницю виробу, розкроюваного настилання, складається з площі лекал, міжлекальних відходів і відходів по довжині настилу.

Розрізняють індивідуальні та групові норми витрат тканини. Індивідуальна норма визначає витрату тканини на один виріб конкретного фасону, розміру і довжини при виготовленні одягу по індивідуальному замовленні. Групова норма розраховується на одиницю виробу як одинична величина витрати тканин з урахуванням процентного відношення фасонних і розмірних груп.

У підготовчому цеху особлива увага звертається на безпеку вантажно-розвантажувальних робіт на складах. У складських приміщеннях вивішуються інструкції з зазначенням безпечних способів робіт, способів укладання матеріалів, що не допускають обвалів, розкочування та їх псування. Висота укладання кіп і ящиків тари з фурнітурою і тканин в штабелі не повинна перевищувати 3 м при ручному укладанні. Стоси і ящики повинні встановлюватися строго вертикально з дотриманням правил перевезення. Висота укладання кіп та рулонів матеріалів на піддоні не повинна перевищувати 2 м. При ручному укладанні стосів і ящиків з фурнітурою робітники користуються трапами, які мають ширину не менше 1 м і поперечні перекладини для упору ніг. Для підйому робітників вздовж штабеля і стелажа необхідно мати драбини з гумовими або металевими наконечниками знизу і гачками нагорі або іншими пристосуваннями для попередження ковзання. Підйом і переміщення вантажів масою понад 80 кг дозволяється тільки за допомогою механізмів. Допустима швидкість руху механізованого транспорту на території підприємства не більше 6 км/год., усередині цехів і складів - не більше 3 км/год. Категорично забороняється експлуатація всередині приміщення механічних підйомно-транспортних машин, що працюють від двигунів внутрішнього згоряння.

Приміщення складів повинні мати електричне освітлення і природну вентиляцію. Підлога в складах повинні бути щільними, рівними, неслизькими, без щілин і отворів. Ширина дверних прорізів у складських приміщеннях становить не менше 2 м. Пристрій порогів в дверних прорізах не допускається. Головний прохід у складі повинен бути шириною не менше 2 м і розташований по прямому напрямку до зовнішніх дверей; інші проходи повинні бути шириною не менше 1 м. Ширина проїздів повинна перевищувати на 1 м максимальну ширину навантаженого транспортно-підйомного обладнання. Проходи позначаються на підлозі приміщення чіткими лініями шириною 100 мм за допомогою фарби або іншими покажчиками. При переміщенні тканин на промірочно-разбраковочних машинах або столі може накопичуватися електростатичний заряд. Це характерно особливо для синтетичних тканин, пальтових вовняних тканин і шовкових підкладкових. Для усунення або значного зниження зарядів статичної електрики в приміщенні рекомендується підтримувати відносну вологість повітря не менше 65-70%.

Розкрійне виробництво

Обробка матеріалів являє собою фізичний процес пошкодження матеріалу по заданих лініях. Цей процес здійснюється ножами різного типу. Способи розкрою класифікують на дві групи: 1 – розкрій універсальними інструментами (ножицями, розкрійними машинами), розкрій спеціальними інструментами (променем лазера, плазмою, струменем води).

Процеси розкрою матеріалів на даному підприємстві автоматизовані.

Спочатку розраховують кусок тканини. Суть розрахунку кусків тканини заклечається в умовному розбиванні куска на настили заданої довжини таким чином щоб сума довжин настилів дорівнювала довжині куска. Застосовують багатонастильний розрахунок. Суть якого в тому, що кусок тканини, не однакової довжини, а декількох різних довжин, для того щоб виконати без залишковий розрахунок.

Розкрій матеріалів на швейному підприємстві виконують з настилів. Способи настилання: «лицем до лиця», число полотен парне; «лицем вниз», непарне, або парне. Тканину настилають двома способами: послідовним і паралельним. Послідовний спосіб – спочатку настилають тканину на одному столі, а потім на інших. Паралельний спосіб – настилають тканину на всіх столах одночасно.

Настилання проводять дотримуючись таких технічних умов:

1 обміловку або трафарет розкладають на столі і відмічають крейдою довжину настилу;

2 по карті розкрою встановлюють відповідність розрахункової довжини і ширини фактичним;

3 при настиланні дотримуються напрямку ворсу і малюнку;

4 настилання виконують в залежності від способу настилання – «я» до «я» я «вниз»;

5 рівняють полотна з однієї сторони кромки і слідкують за відхиленням полотна по ширині;

6 полотна по ширині на кінцях відрізають сторона до довжини настилу;

7 суворо дотримуються розрахунків по настиланню тканини по кожному куску, згідно карти розкрою.

8 слідкувати за тим , щоб текстильні дефекти які зустрічаються в тканині попали між деталями або на мілкі, дрібні деталі;

9 тканини з малюнком настилають враховуючи суміщення малюнка по ширині або по ширині і довжині.

10 в розкрійному цеху для настилання тканини застосовують настилочні і столи наступних розмірів: 8*(1,6-2) м.

ННК – напівавтомати, настилочний комплекс складається з каретки, настилочного стола, конвеєра (для зберігання і подачі для настилання рулонів тканини); кінцевої лінійки і лінійки для притискання.

МРМ – міряльно-розрізальна машина для різання куска тканини на полотнища заданої довжини.

МНТ – 2машина для настилання полотен, які попередньо були розрізані. Складається з стрічки для переміщення полотна, пристрою для автоматичного піднімання стрічки, рівняльника, направляючого вала для правильної подачі тканини на стрічку.

Обладнання розкрійного цеху. На підприємстві застосовуються розкрійні машини двох типів: пересувні розкрійні машини з вертикальним або дисковим ножем, стаціонарні розкрійні машини з ножем у вигляді нескінченної сталевої стрічки. Пересувні розкрійні машини з вертикальним ножем застосовуються для розсікання настилів на частини і вирізування деталей швейних виробів з вовняних, напіввовняних і бавовняних тканин, прокладкових тканин, ватину. Висота настилу може бути до 10-16 см. Пересувні розкрійні машини з дисковим ножем застосовуються для розсікання настилів на частини і вирізування деталей нескладної конфігурації.

Розкрійні машини з прямим ножем – ЕЗМ-2( lin = 10см);

СЧ-529( lin = 13см); СЧ-530( lin = 16см);

З дисковим ножем : ЕЗДМ-3( lin = 4см); ЕЗДМ-4( lin = 10см);

Стрічкові розкрійнімашини: РЛ-35, РЛ-5, , РЛ-5. призначені для вирізання деталей будь-якого контуру з частин настилу з тканин і трикотажних полотен всіх видів, включаючи синтетичні, дубльовані і матеріали з клейовим покриттям. Машини має пристрій для відсмоктування пилу з зони різання і точильного апарату. Повітря, очищений фільтром, виходить у виробниче приміщення. Видалення відходів з мішка має проводитися не рідше одного разу на зміну.

Транспортні засоби: ручні тачки ТС-300, ТС-500 з колесами.

Основними технологічними процесами розкрійного цеху являється: настелання, обрізка країв матеріалу, обкрейдування верхнього полотна, розрізання настилів на частини, викроювання деталей, нумерування крою і транспортування його в швейні цехи. Розкрій матеріалу можуть здійснювати пересувними і стрічковими машинами з розрізуванням настилу розпилюванням,вирубуванням деталей із настила.

Обладнання розкрійного цеху: машина ЕЗМ-3 з вертикальним ножем для розрізання настилів висотою до 160 мм, Сs-529 машина оснащена дисковим ножем з автоматичною заточкою.

Наступний етап – надходження крою до швейного цеху.

Швейні цехи підприємства призначені для виготовлення виробів і заключних оздоблювальних операцій. В тому ж цеху проводиться упаковка готових швейних виробів і здача їх на склад готової продукції.

У швейному цеху численні деталі з'єднуються в швейний виріб. Завдання швейного цеху полягає в тому, щоб забезпечити розташування, з'єднання деталей відповідно до технічних норм .при найменших матеріальних і трудових витратах. Від роботи швейного цеху залежать в значній мірі якість одягу і попит на неї. Робота швейних цехів істотно впливає на техніко-економічні показники роботи швейних підприємств, зокрема на трудомісткість, тривалість виробничого циклу, чисельність робітників, потреб у виробничих площах, собівартість і т. д. Особливості організації та економіки швейних цехів визнаються кількома виробничими і технічними факторами: асортиментом швейних виробів і обсягом виробництва; трудомісткістю пошиття; конструктивними особливостями швейних виробів, ступенем уніфікації, стандартизації і типізації деталей. Масштаб виробництва обумовлює розміри швейних цехів та їх спеціалізацію. Конструктивні особливості швейних виробів визначають можливість поділу всього процесу виготовлення швейного виробу на секції, групи. Конкретні форми організації швейного виробництва відрізняються один від одного способами поділу праці, ступенем диференціації робіт, розташуванням робочих місць, устаткування у швейному цеху. В. швейних цехах ВАТ «ЛУГА» застосовується потоковий метод організації виробництва. Він полягає в тому, що пошиття виробу розподіляється на операції, що виконуються безперервно і послідовно окремими робітниками. При цьому кожен попередній робочий, виконавши свою операцію, направляє виріб до наступного робітника. Виготовлення виробів включає в себе: 1) перевірку якості крою і запуск його в потік, тобто пере дачу крою робітникові, що виконує початкову операцію, 2) безперервне і послідовне виконання робітниками виробничих операцій з передачею обробленого вироби працівнику наступної операції; 3) контроль якості швейних виробів; 4) маркування виробів; 5) здачу готової продукції на склад.

Масове виробництво характеризується значним обсягом одного виду продукції що випускається, і обмеженістю її номенклатури. Обладнання, що застосовується більш спеціалізоване. Поряд з універсальними машинами використаються і напівавтоматичне, спеціалізоване обладнання пристосування і інструменти. Одним з найважливіших умов для цього є поглиблення спеціалізації підприємств. Звуження асортименту виробів дозволяє організувати їх виробництво в більшому масштабі. Ці заходи поряд з постійним вдосконаленням технологічних процесів створюють передумови для впровадження поточної роботи в швейних цехах, а значить, для зростання продуктивності праці і поліпшення всіх інших економічних показників. У масовому виробництві цехи будуються за предметним принципом. За всіма робочими місцями закріплені постійні операції. Завдяки найбільш передовим потоковим методам виготовлення продукції масове виробництво відрізняється високою продуктивністю праці і є найбільш економічним типом виробництва.

Список рекомендованих джерел:

1. Борецька Є.Я. Легкий жіночий і дитячий одяг К.-1995.- с.-261-266.

2. Ісаєв В.В.Оборудование швейних предприятий. Учебник для профтехучилищ. – М.: Легпромбытиздат, 1989. – 336 с.

Лекція №6

Тема : Історія розвитку швейного машинобудування. Класифікація швейних машин.

Мета: Ознайомитися з історією розвитку машинобудування, вивчити класифікацію швейних машин.

1. Історія розвитку машинобудування.

2. Класифікація швейних машин.

3. Організація робочого місця при виконанні швейних робіт.

4. Правила техніки безпеки при роботі на швейній машині.

Запитання для самоконтролю.

1. Ким і коли винайдена перша швейна машина?

2. Коли винайдена перша машина човникового стібка?

3. Назвіть п 'ять фірм, які випускають швейні машини та обладнання ?

4.Який пристрій називається машиною?

5. Чому швейну машину називають технологічною?

6. Назвіть підкласи машин технологічного класу класифікації швейних машин.

7. Назвіть зарубіжну фірму, яка випускає машини ланцюжкового стібка.

10.Які вітчизняні заводи спеціалізуються на випуску машин човникового та ланцюжкового стібка?

11.Які машини використовуються для пошиття виробів великих розмірів?

12.До якого класу машин належать зшивні та зшивно-обметувальні машини?

13.Дайте визначення підкласів машин класу, в якому машини розподілені залежно від кількості голок

14.Назвіть підкласи машин IV класу (за видом стібка)

15.Як має сидіти працюючий перед машиною?

16.Чи можна змащувати машину, коли вона ввімкнена?

17.Для чого на педалі машини гумовий килимок?в.

18.Чи потрібна у машині маслянка?

1.з історії розвитку швейного машинобудування

Сучасне швейне машинобудування — одна з найрозвиненіших галузей і охоплює різні за призначенням та конструктивною будовою машини. Подивіться навколо себе, на ваш одяг, взуття, меблі, іграшки... Це все виготовлено теж за допомогою швейних машин. У своїй різноманітності швейні машини поєднують різні технічні та технологічні параметри. Є швейні машини, які мають масу кілька тонн, а є такі, що можна сховати в кишені й важать менше кілограма.

Крім білизни, верхнього одягу, взуття, шкірно-галантерейних виробів, головних уборів, на швейних машинах шиють оболонки для надувних зерносховищ, мішки, чохли для автомобілів, спортивні мати та палатки; виготовляють кардну основу для шин і навіть парики для ляльок.

Щоб мати повніше уявлення про значення швейних машин у житті суспільства, зробимо невеликий екскурс в історію.

Перший проект швейної машини був запропонований Леонардо да Вінчі у 1496 році. Майже через 100 років, наприкінці XVI ст., англієць Уїльям Лі, спостерігаючи за рухом спиць у руках дружини, придумав машинне в'язання, яке нагадувало принцип утворення однониткових ланцюжкових стібків. У 1755 році німець Карл Вей-зенталь отримав патент на швейну машину, що копіювала утворення стібків вручну. У 1790 році англієць Томас Сент винайшов

машину для пошиття виробів зі шкіри, зокрема чобіт. У 1830 році француз Бартоломій Тімоньє створив більш удосконалену машину. У 1834 році американець Уолтер Хант винайшов голку з вушком біля вістря та човниковий пристрій. Його швейна машина була першою машиною човникового стібка, в якій застосовувалися дві нитки — голкова та човникова. Недолік цієї машини був у тому, що не було пристрою регулювання натягу нижньої нитки. У 1843 році співвітчизник Уолтера Ханта Бенджамін Бін винайшов швейну машину, в якій застосовувалась зігнута голка.

Рис. 1. Випуск 1853 року

У 1844—1845 роках американець Еліас Хоу, використавши принцип роботи машини У. Ханта та зробивши низку удосконалень, створив стабільно працюючу швейну машину човникового стібка. Під час виготовлення машини застосовувалася нова технологія. Головка машини була вилита з чавуну, а станина виготовлена з дерева. Цей спосіб застосовується і в сучасній технології виготовлення швейних машин. Отримавши патент на машину, Е. Хоу створив кілька таких машин. Машина виконувала 300 стібків за хвилину і заміняла працю п'яти швачок. За цей винахід Е. Хоу називають «батьком» швейних машин.

Машина Е. Хоу отримала широке розповсюдження, але її поява викликала смуту серед кравців та ремісників. Вони побачили

Рис. 2. Випуск 1881 року

в машині загрозу, що може позбавити їх роботи та хліба. З криками: «Геть швейні машини!» вони кинулися знищувати їх. Е. Хоу змушений був виїхати зі свого міста, а згодом — емігрувати до Великобританії.

Така ж доля спіткала за 15 років до цього і француза Б. Тімо-ньє, який організував у Парижі виробництво 80 швейних машин власної конструкції для пошиття військової форми.

Протягом 30—50 років XX століття у Великобританії, США та Франції було видано понад ЗО патентів на швейні машини. Швейні машини експонувалися на виставках і в музеях, викликали захоплення і велику зацікавленість широкого загалу. Нарешті, у 1850—1851 роках зусиллями американців Алена Вільсона і особливо Ісака Зінгера швейна машина була доведена практично до сучасного вигляду.

У 1858 році американець Джеймс Джіббс уперше винайшов та виготовив обертовий петельник, а Джеймс Вількокк, зацікавившись можливістю виготовлення швейної машини принципово нового типу, вклав у підприємство свої капітали. Так утворилася одна з найдавніших фірм промислових швейних машин «Вількокк і Джіббс». У цей час і в Європі починають з'являтися

підприємства з виробництва швейних машин. Англієць Томас Ейт, а також німці Детон Науман і Віллі швед Хусквар-на та інші займаються розробкою та удосконаленням швейних машин, створюють свої власні фірми.

Рис. 3. Випуск 1877 року

Швейні машини завозять із США на азіатський материк, з 1877 року вони з'являються в Японії. Особливий успіх мала побутова швейна машина Ісаака Зінгера. Механік та промисловець Зінгер заснував у 1850 році свою фірму, удосконалив машину Е. Хоу і почав випускати машини у великих кількостях.

Завжди появу машин цієї фірми зустрічали із захопленням. З 1870 року фірма «Зінгер» починає свою діяльність у США та одночасно відкриває свої філіали в інших країнах світу. На рис. 1—2 зображені машини фірми «Зінгер» випуску відповідно 1853 і 1881 років. Деякі види машин цієї фірми різних років випуску зображені на рис. 3-5.

Наприкінці XIX століття фірма «'Зінгер» відкриває свій філіал в місті Подільську під Москвою, і з 1900 року там почали діяти майстерні, де збирали машини з деталей, які завозили з-за кордону. За рік випускали 600 тисяч машин, над зборкою яких працювали 5 тисяч робітників. З 1921 по 1923 рік на базі майстерень філіалу фірми «Зінгер» був відбудований перший вітчизняний завод з випуску швейних машин, який теж переріс у сучасну велику фірму з виробництва складного сучасного швейного обладнання.

Нині у світі існує понад сто фірм, які випускають швейні машини та обладнання. Короткі відомості про деякі з них наводимо в таблиці 1. Заводи, які випускають швейні машини у країнах СНД, зведені до таблиці 2.

швейних машин в країнах снд

Небувалого розвитку набуло швейне машинобудування Японії. Широко відомі японські фірми «Ямато», «Джукі», «Кансай Спе-ціаль», «Сейко», «Пегасус» та інші. Ці фірми не лише експортують швейні машини, а й виготовляють запасні деталі, взаємозамінні вузли та механізми, голки.

Як виробники побутових машин широко відомі фірми «Хусквар-на» (Швеція), «Берніна» (Швейцарія), «Тойота» (Японія) та інші.

Читайте також:

1. Аналіз асортименту й структури випуску продукції.
2. В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.
3. Визначення вартості капіталу від випуску акцій
4. Визначення максимально можливого випуску продукції за наявною виробничою потужністю
5. Випуску продукції
6. Вогнегасником називається переносне чи пересувне обладнан­ня для гасіння осередків пожежі за рахунок випуску запасеної вогнегасної речовини.
7. До випуску нової продукції
8. Іпотечні облігації, характеристика їх суті, форм випуску та особливостей обігу.
9. Негарантовані проекти випуску американських депозитарних розписок
10. Особливості випуску іпотечних цінних паперів та етапи процедури їх емісії.
11. Особливості випуску сертифікатів

Переглядів: 2715