Проблема одиночного і загального, сутності і явища в медицині.

Сутність – внутрішній зміст предмета, єдність всіх різноманітних, суперечливих форм його буття; сукупність закономірних внутрішніх зв'язків об'єкта.

Явище – те або інше виявлення, вираження об'єкта, зовнішні форми його існування.

Завдання будь-якого пізнання – збагнення сутності предмету. У реальному об'єкті сутність і явище нерозривно зв'язані (їх можна розділити тільки в абстракції): явище являє собою форму вираження сутності, остання розкривається в явищі. Явище багатше суті, тому що воно містить у собі всілякі випадкові відносини, особливі риси даного об'єкта. Явища динамічні, мінливі, у той час як сутність утворить щось стале у всіх змінах (у цих категоріях відбите протиріччя стійкості і мінливості буття). Людське пізнання рухається від явища і сутності і далі до більше глибокої сутності, і, цей процес нескінченний, як нескінченний розвиток світу.

Людське пізнання безперервне розвивається й глибшається, іде від явища до сутності. Це положення дуже важливе для медичних працівників. Тому що багато хвороб мають у сутності кілька порядків. Оберемо, приміром, цукровий діабет. Сутність цього захворювання богатопорядкова.

Сутністю першого порядку є порушення функцій бета кліток підшлункової залози по виробленню інсуліну. У результаті цього сутністю другого порядку буде порушення вуглеводного обміну. А порушення вуглеводного обміну приводить до порушення жирового обміну. Це й буде сутністю третього порядку.

Зовні ж цукровий діабет проявляється такими симптомами як слабість, спрага, сухість шкіри, шкірна сверблячка, підвищене сечовиділення й ін.

Лікування хворого – це вплив на сутність найвищого порядку. У цукрового діабету сутність найвищого порядку – це порушення функцій бета кліток підшлункової залози по виробленню інсуліну. Але, на жаль. Медицина тут неспроможна – відновити функції бета кліток поки не представляється можливим. Тому для поліпшення стану хворого доводиться впливати на сутність другого порядку (ін'єкції інсуліну).

Бувають захворювання, сутності яких з'являються майже однаково й неважко їх переплутати. А це може привести до небажаних наслідків, тому що буде призначено неправильне лікування, тобто вплив буде виявлятися не на ту сутність. Тому медичним працівникам, при дослідженні явищ (скарги хворого, аналізи і т.д.), необхідно бути гранично уважними, щоб правильно визначити сутність захворювання.

Однак буває й так, коли сутність захворювання одна, а в різних людей вона проявляється по-різному.

У цей час більша частина людей має підвищену чутливість до чужорідних білок харчового або побутового походження, до ліків, рослин і т.д., тобто страждає алергією.

Реакція організму на алергени й вироблення організмом антитіл буде сутністю даного захворювання. А от явища можуть різні. В одних людей у результаті алергійної реакції відзначається кропивниця, в інших нежить, у третіх – коньюктевіт. А в дітей, найчастіше, алергія проявляється у вигляді нейродерміту, або нападів бронхіальної астми.

Вивчаючи ці явища, медики й пізнали сутність процесу алергії, – вона виявилася єдиної для різних зовнішніх проявів. На підставі цих прикладів, ми можемо зробити висновок про те, що медичний працівник при першій зустрічі із хворим досліджує спочатку явища (симптоми, аналізи) і тільки потім на основі умовиводів визначає сутність захворювання.

Так, найважливішою функцією серця є перекачування крові, тобто серце – це насос подвійної дії, що забезпечує рух крові по замкненій системі посудин в одному напрямку. Ця функція здійснюється завдяки особливій будові серця, що дозволяє робити фазну роботу, яка складається із систоли (скорочення серця) і діастоли (розслаблення серця). Ця функція і є сутністю серцевої діяльності.

Однак про цю сутність ми можемо судити спочатку тільки через явища. За допомогою фонендоскопа ми можемо прослухати тони серця. Так, під час систоли чутний систолічний тон, а під час діастоли чутний діастолічний тон. Рукою прощупуючи пульс, лікар відчуває серцевий поштовх, який виникає під час систоли, тобто під час скорочення шлуночків серця.

По цих зовнішніх проявах лікар робить висновок про те, чи нормально працює серце або з відхиленнями. Якщо лікар виявляє патологію, то по зовнішніх ознаках (явищам) визначає діагноз, тобто сутність того або іншого захворювання.

Таким чином, як і інші категорії діалектики, сутність і явище мають величезне методологічне значення для науки й практики. Практичну діяльність необхідно планувати з урахуванням глибинних зв'язків. Відносин і законів, виходити не з гаданого, а з реального й істотного в самих об'єктах, явища природи й суспільства. Діалектико-матеріалістична методологія вчить проникати в саму суть явищ, шукати за будь-якою видимістю її реальну суть.

Загальне – принцип буття одиничних речей, явищ, закономірна форма їхнього взаємозв'язку в складі цілого. Загальне – це єдине багато в чому.

Одиничне – філософська категорія, що виражає відносну відособленість, дискретність, обмеженість один від одного в просторі і часі речей і подій, властиві їм специфічно неповторні особливості, що становлять їх унікальну якісну і кількісну визначеність.

Загальне існує тільки через одиничне, а одиничне – прояв загального. Уміння в одиничних об'єктах побачити загальне і навпаки, свідчить про високий рівень абстрактного мислення.

Дані категорії відіграють більшу роль у формуванні людського мислення й визначення його практичної спрямованості. Це пояснюється тим, що в практичнім житті ми постійно вирішуємо завдання, пов'язані з виявленням місця того або іншого явища в загальній структурі класу, що цікавить нас, явищ. У медицині на них по суті базується нозологія – вчення про хвороби й діагностика. У теорії й практиці лікарської діяльності дуже часто використовуються поняття «специфічного» і «неспецифічного», які по суті є медичними еквівалентами філософських категорій особливого й загального.

Необхідність обліку діалектики одиничного й загального в медичній практиці викликається тим, що будь-якому хворому властиві як індивідуальні (одиничні) риси, так і загальні ознаки, властиві даним захворюванням. Тому лікар повинен за специфічними симптомами, індивідуальним перебігом хвороби побачити всезагальні ознаки, що повторюються, властиві даної хвороби. Разом з тим, при загальних закономірностях протікання хвороби необхідно бачити індивідуальні вікові особливості хворого, його спадковість, реактивність, конституцію. Як відзначається в деяких дослідженнях з філософських проблем медицини, кожний тип конституції несе в собі певні генотипічні схильності до хвороб. Але їх реалізація у фенотипі залежить від умов зовнішнього середовища, у якім живе людина

Література:

Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів I-IV рівнів акредитації. –К., 2001. .

Степанов Віктор. Філософія для студентів та аспірантів медичного фаху. Навчальний посібник. – Вінниця, 2003. стор. .

Адо А.Д., Царогородцев Г.И. Борьба материализма и идеализма в учений о здоровье и болезни человека - М.: Медицина, 1970.

Давыдовский И.П. Проблемы причинности в медицине. - М: Медгиз, 1962.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СНІД – синдром набутого імунодефіциту.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.