Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття і завдання психології виховання. Теорії виховання.

План

1. Поняття і завдання психології виховання. Теорії виховання.

2. Психологічні механізми формування особистості.

3. Вікові аспекти виховання:

- виховання в дошкільному віці;

- особливості виховання молодших школярів;

- виховання підлітків;

- можливості виховання в ранній юності.

4. Показники і критерії вихованості школярів. Питання виноситься на самостійне опрацювання.

5. Психологія самовиховання та перевиховання.

Основні поняття: виховання, наслідування, зараження, ідентифікація, показники та критерії вихованості, самовиховання, ідеал, самопереконання, самокритика, самопримушування, самоконтроль, самооцінка, самонаказ, самонавіювання, перевиховання.

Література:

А. Основна:

1. Вікова та педагогічна психологія / За ред. О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – С.347-395.

2. Власова О.І. Педагогічна психологія. – К.: Либідь, 2005. – С.214-243, 270-273.

3. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.: МГУ, 1991. – С. 81-301.

4. Гамезо М.В., Петрова Е.А., Орлова Л.М. Возрастная и педагогическая психология. – М.: Педагогическое общество России, 2003. – С. 341-370.

5. Казанская В.Г. Педагогическая психология. – СПб.: Питер, 2003. – С.193-212.

6. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: Навч. пос. – К.: центр навч. літ., 2005. – С. 58-65.

7. Немов Р.С. Психология. – М.: Владос, 2003. – Книга 2: Психология образования. – С.377-388, 397-402.

8. Педагогічна психологія / За ред. Л.М. Проколієнко, Д.Ф. Ніколенка. – К.: Вища школа, 1991. – С.50-92.

9. Педагогическая психология / Под ред. Н.В. Клюева. – М.: Владос-пресс, 2003. – С.218-227, 318-321.

10. Сарычев С.В., Логвинов И.Н. Педагогическая психология. – СПб.: Питер, 2006. – С.84-124.

Б. Додаткова:

1. Анікеєнок О. Психологічні проблеми виховання / О. Анікеєнок // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2009. – №4. – С.34-35.

2. Маланов С.В. Процесс воспитания и психические закономерности развития личности / С.В. Маланов // Начальная школа: Плюс До и После. – 2003. – №6. – С.33-42.

3. Шуман С. Место воспитания в целостном процессе развития личности / С. Шуман //Дайджест педагогічних ідей і технологій «Школа-парк». – 2003. №2. – С.59-63.

Другим розділом педагогічної психології, після психології навчання, є психологія виховання. Згадаємо з вами, що називають «вихованням»? Відповіді студентів.

Так, дійсно, виховання – це процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особистості (що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів), з метою її підготовки до повноцінного життя, самореалізації у суспільстві, до виконання певних соціальних функцій, прийняття соціальних ролей.

Виховання складає важливу функцію суспільства. Економічне й національно-духовне відродження України неможливе без переосмислення його складових — виховання нової людини як особистості. Виховання становить головну внутрішню сутність навчання і ґрунтується на трьох складових: діяльності, спілкуванні, взаєминах.

Психологія вихованнявивчає внутрішні психологічні механізми становлення і розвитку особистості загалом; окремих її властивостей, а також керування цим процесом.

Психологія виховання досліджує психологічні закономірності формування особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного процесу.

Завданнями психології виховання є:

1) Головна задача виховання – формування і розвиток дитини як особистості, якій притаманні ті корисні якості, які необхідні їй для життя в суспільстві.

2) Вивчення закономірностей активного і цілеспрямованого формування особистості людини в онтогенезі.

3) З'ясування розуміння внутрішньої психологічної сутності виховного процесу.

4) Обґрунтування його мети, засобів і результатів, умов та механізмів.

5) Дослідження ролі вихователя у цьому процесі та закономірностей саморозвитку.

6) З’ясування як дитина оволодіває суспільним досвідом, практикою міжлюдських взаємин.

7) Формування єдиної теорії виховання.

8) Створення умов для становлення різнобічно й гармонійно розвинутої особистості, яка була б активною у суспільних та особистих справахта інші завдання.

Виховання починається з визначення його цілей. Ціль, або мета – це психічна модель можливого і необхідного результату дій. Цілі виховання не встановлюються назавжди і не є постійними в будь-якому суспільстві. Якщо змінюється система суспільного устрою і соціальні відношення – змінюються і цілі виховання.

Метою виховання є засвоєння дитиною цінностей. До розряду постійних цінностей відносять загальнолюдські моральні цінності. Вони у першу чергу і забезпечують собою цілі виховання на всіх етапах соціальної історії. Такі цілі пов’язані з поняттями добра і зла, порядності, гуманності і любові до природи. Це ще і духовність, відповідальність особистості за те, що відбувається з нею і навколо неї, скромність, людяність.

Поряд із загальними цілями виникають і спеціальні соціальні цілі виховання, які ми можемо описати лише приблизно. Спеціальні цілі виховання, що відповідають сучасним тенденціям суспільного прогресу, полягають у тому, щоб виростити школярів ініціативними, творчими, цілеспрямованими людьми, які честолюбиво намагаються до досягнення успіху.

Визначають наступні психологічні вимоги до виховного процесу:

1. включення особистості у значущу діяльність;

2. зміни соціальної позиції особистості в референтній групі;

3. урахування домінуючої мотивації особистості при конструюванні виховного процесу;

4. цілеспрямоване створення емоційно збагачених виховних ситуацій;

5. особистісно розливальне спілкування;

6. використання співпереживання як психологічного механізму у виховання

особистості;

6. систематичний аналіз вихованцем власних вчинків і вчинків інших, з’ясування їх наслідків для референтної групи.

На даному етапі розвитку суспільства в психолого-педагогічній науці виділяється особистісно зорієнтований підхід до особистості в процесі виховання. Особистісно зорієнтований підхід до виховання певною мірою ґрунтується на методологічних принципах західної гуманістичної психології: самоцінності особистості, глибокої поваги до особистості та емпатії до неї, врахування її індивідуальності.

Особистісно зорієнтоване виховання передбачає мету формування і розвитку у дитини особистісних цінностей. Таке виховання є перспективним, оскільки виходить із самоцінності особистості, її духовності і суверенності. Його метою є формування людини як неповторної особистості, творця самої себе і своїх обставин. Відповідне технологічне забезпечення має ґрунтуватись на діалогічному підході, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію учасників педагогічного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнтацію. Визначальним для особистісно зорієнтованого виховання має бути соціокультурний діалог у системі «педагог-дитина» на основі її розуміння, прийняття і визнання.

Як ми вже зазначали вище, одним із завдань психології виховання є формування єдиної теорії виховання. В сучасній Україні створюється нова система виховання, яка водночас є національною й інтернаціональною, вона ґрунтується на гуманістичних ідеях виховання, а її орієнтири узгоджуються з кращими надбаннями світової цивілізації, науки.

Кожна людина обирає для себе певну теорію виховання і виховує за нею своїх дітей. Давайте розглянемо різноманітні теорії виховання і визначимо, до якої теорії ви більш за все прихильні.

Теорії виховання:

1. Персоналістичні (гуманістична, вільна, відкрита) теорії

Представниками цієї теорії єКарл Роджерс, Зіґмунд Фрейд, Курт Левін, Абрахам Маслоу та інші. Автори даної теорії спираються не на свободу й автономність особистості, а на усвідомлення й розвиток її потреб, нахилів та бажань. На їх думку, дитина повинна сама опанувати своє виховання, використовуючи внутрішні ресурси, а вчитель повинен лише допомогти адаптуватися їй у шкільному середовищі та серед однолітків.

2. Академічні (традиційна, класична, загальна) теорії

Представники: Блюм, Ален.

Головне в цих теоріях – зміст навчання, що має об'єктивну цінність і не залежить від учителя та учня (учитель передає знання, учень асимілює). Завдання вчителів:

1) передання загальних знань через класичний зміст навчання та виховання, які не залежать від культури й сучасних соціальних структур.

2) формування загальної культури, критичного і відкритого мислення, здатності до адаптації.

3) створення суворої дисципліни, залучення дітей до праці.

4) формування у школярів поваги до традицій, прищеплення демократичних цінностей й почуття громадянськості.

3. Соціальні теорії

Представники: Ілліч, Бурдьє, Тофлер.

Виховання покликане розв’язувати соціальні, культурні проблеми та проблеми довкілля.

Мета виховання – підготовка учнів до подолання нерівності між людьми, збереження навколишнього середовища. Провідне місце у вихованні займає суспільство.

4. Спіритуалістичні (метафізична) теорії

Представниками цієї теорії є Фергюсон, Фотінас, Гартманн.

Виховання, за цими авторами, звернене на внутрішній світ людини, на формування поваги до традицій, релігії, східної філософії. Вони оперують змістом і цінностями, створеними тисячоліття тому. У центрі уваги знаходиться дитина, з якої треба виховати особистість, здатну до медитації та споглядання.

5. Соціокогнітивні теорії

Представниками даної теорії слід вважати Л.С. Виготський, Дж. Бруннер.

Автори вважають, що соціальні і культурні чинники є основою формування психічного здоров’я і повинні стати основою теорії навчання і виховання. Великий вплив на процес виховання здійснюють групи, колективи та суспільство загалом.

6. Психокогнітивні теорії

Представники: Піаже, Башляр.

Вони виділяють у розвитку процесу пізнання в дитини такі його складові, як мислення, аналіз, розв'язання проблем, формування понять, уявлень, мислительних образів тощо. В основі цих теорій лежать психологічні дослідження процесу мислення.

7. Технологічні теорії(техносистемні, системні)

Представники: Кароль, Гласер, Скіннер.

- Головна увага зосереджена на поліпшенні технологій, засобів діяльності школярів, тобто на сучасному дидактичному, комунікативному матеріалі, а саме: комп'ютері, телевізорі, магнітофоні, магнітоскопі, відеодисках, компактних дисках тощо. Крізь призму інформатизованого навчального середовища вони розглядають проблеми взаємодії між комп'ютером і дитиною

8. Народна педагогіка (етнопедагогіка)

- Орієнтована на вже існуючу педагогічну систему виховання.

- Головним вважається формування поваги до традицій, звичаїв та цінностей народу.

- Процес виховання має позитивну, гуманістичну спрямованість.

- Педагогічний процес розглядається як єдине ціле.

- Вчитель повинен увійти в світ кожної дитини, проаналізувати її потреби, інтереси, зрозуміти її і допомогти зорієнтуватися в людських цінностях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Додаткова

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.