• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття і завдання психології виховання. Теорії виховання.

План

1. Поняття і завдання психології виховання. Теорії виховання.

2. Психологічні механізми формування особистості.

3. Вікові аспекти виховання:

- виховання в дошкільному віці;

- особливості виховання молодших школярів;

- виховання підлітків;

- можливості виховання в ранній юності.

4. Показники і критерії вихованості школярів. Питання виноситься на самостійне опрацювання.

5. Психологія самовиховання та перевиховання.

Основні поняття: виховання, наслідування, зараження, ідентифікація, показники та критерії вихованості, самовиховання, ідеал, самопереконання, самокритика, самопримушування, самоконтроль, самооцінка, самонаказ, самонавіювання, перевиховання.

Література:

А. Основна:

1. Вікова та педагогічна психологія / За ред. О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – С.347-395.

2. Власова О.І. Педагогічна психологія. – К.: Либідь, 2005. – С.214-243, 270-273.

3. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.: МГУ, 1991. – С. 81-301.

4. Гамезо М.В., Петрова Е.А., Орлова Л.М. Возрастная и педагогическая психология. – М.: Педагогическое общество России, 2003. – С. 341-370.

5. Казанская В.Г. Педагогическая психология. – СПб.: Питер, 2003. – С.193-212.

6. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: Навч. пос. – К.: центр навч. літ., 2005. – С. 58-65.

7. Немов Р.С. Психология. – М.: Владос, 2003. – Книга 2: Психология образования. – С.377-388, 397-402.

8. Педагогічна психологія / За ред. Л.М. Проколієнко, Д.Ф. Ніколенка. – К.: Вища школа, 1991. – С.50-92.

9. Педагогическая психология / Под ред. Н.В. Клюева. – М.: Владос-пресс, 2003. – С.218-227, 318-321.

10. Сарычев С.В., Логвинов И.Н. Педагогическая психология. – СПб.: Питер, 2006. – С.84-124.

Б. Додаткова:

1. Анікеєнок О. Психологічні проблеми виховання / О. Анікеєнок // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2009. – №4. – С.34-35.

2. Маланов С.В. Процесс воспитания и психические закономерности развития личности / С.В. Маланов // Начальная школа: Плюс До и После. – 2003. – №6. – С.33-42.

3. Шуман С. Место воспитания в целостном процессе развития личности / С. Шуман //Дайджест педагогічних ідей і технологій «Школа-парк». – 2003. №2. – С.59-63.

Другим розділом педагогічної психології, після психології навчання, є психологія виховання. Згадаємо з вами, що називають «вихованням»? Відповіді студентів.

Так, дійсно, виховання – це процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особистості (що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів), з метою її підготовки до повноцінного життя, самореалізації у суспільстві, до виконання певних соціальних функцій, прийняття соціальних ролей.

Виховання складає важливу функцію суспільства. Економічне й національно-духовне відродження України неможливе без переосмислення його складових — виховання нової людини як особистості. Виховання становить головну внутрішню сутність навчання і ґрунтується на трьох складових: діяльності, спілкуванні, взаєминах.

Психологія вихованнявивчає внутрішні психологічні механізми становлення і розвитку особистості загалом; окремих її властивостей, а також керування цим процесом.

Психологія виховання досліджує психологічні закономірності формування особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного процесу.

Завданнями психології виховання є:

1) Головна задача виховання – формування і розвиток дитини як особистості, якій притаманні ті корисні якості, які необхідні їй для життя в суспільстві.

2) Вивчення закономірностей активного і цілеспрямованого формування особистості людини в онтогенезі.

3) З'ясування розуміння внутрішньої психологічної сутності виховного процесу.

4) Обґрунтування його мети, засобів і результатів, умов та механізмів.

5) Дослідження ролі вихователя у цьому процесі та закономірностей саморозвитку.

6) З’ясування як дитина оволодіває суспільним досвідом, практикою міжлюдських взаємин.

7) Формування єдиної теорії виховання.

8) Створення умов для становлення різнобічно й гармонійно розвинутої особистості, яка була б активною у суспільних та особистих справахта інші завдання.

Виховання починається з визначення його цілей. Ціль, або мета – це психічна модель можливого і необхідного результату дій. Цілі виховання не встановлюються назавжди і не є постійними в будь-якому суспільстві. Якщо змінюється система суспільного устрою і соціальні відношення – змінюються і цілі виховання.

Метою виховання є засвоєння дитиною цінностей. До розряду постійних цінностей відносять загальнолюдські моральні цінності. Вони у першу чергу і забезпечують собою цілі виховання на всіх етапах соціальної історії. Такі цілі пов’язані з поняттями добра і зла, порядності, гуманності і любові до природи. Це ще і духовність, відповідальність особистості за те, що відбувається з нею і навколо неї, скромність, людяність.

Поряд із загальними цілями виникають і спеціальні соціальні цілі виховання, які ми можемо описати лише приблизно. Спеціальні цілі виховання, що відповідають сучасним тенденціям суспільного прогресу, полягають у тому, щоб виростити школярів ініціативними, творчими, цілеспрямованими людьми, які честолюбиво намагаються до досягнення успіху.

Визначають наступні психологічні вимоги до виховного процесу:

1. включення особистості у значущу діяльність;

2. зміни соціальної позиції особистості в референтній групі;

3. урахування домінуючої мотивації особистості при конструюванні виховного процесу;

4. цілеспрямоване створення емоційно збагачених виховних ситуацій;

5. особистісно розливальне спілкування;

6. використання співпереживання як психологічного механізму у виховання

особистості;

6. систематичний аналіз вихованцем власних вчинків і вчинків інших, з’ясування їх наслідків для референтної групи.

На даному етапі розвитку суспільства в психолого-педагогічній науці виділяється особистісно зорієнтований підхід до особистості в процесі виховання. Особистісно зорієнтований підхід до виховання певною мірою ґрунтується на методологічних принципах західної гуманістичної психології: самоцінності особистості, глибокої поваги до особистості та емпатії до неї, врахування її індивідуальності.

Особистісно зорієнтоване виховання передбачає мету формування і розвитку у дитини особистісних цінностей. Таке виховання є перспективним, оскільки виходить із самоцінності особистості, її духовності і суверенності. Його метою є формування людини як неповторної особистості, творця самої себе і своїх обставин. Відповідне технологічне забезпечення має ґрунтуватись на діалогічному підході, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію учасників педагогічного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнтацію. Визначальним для особистісно зорієнтованого виховання має бути соціокультурний діалог у системі «педагог-дитина» на основі її розуміння, прийняття і визнання.

Як ми вже зазначали вище, одним із завдань психології виховання є формування єдиної теорії вихован­ня. В сучасній Україні створюється нова система виховання, яка водночас є національною й інтернаціональною, вона ґрунтується на гуманістичних ідеях виховання, а її орієнтири узгоджу­ються з кращими надбаннями світової цивілізації, науки.

Кожна людина обирає для себе певну теорію виховання і виховує за нею своїх дітей. Давайте розглянемо різноманітні теорії виховання і визначимо, до якої теорії ви більш за все прихильні.

Теорії виховання:

1. Персоналістичні (гуманістична, вільна, відкрита) теорії

Представниками цієї теорії єКарл Роджерс, Зіґмунд Фрейд, Курт Левін, Абрахам Маслоу та інші. Автори даної теорії спираються не на свободу й автономність особистості, а на усвідомлення й розвиток її потреб, нахилів та бажань. На їх думку, дитина повинна сама опанувати своє виховання, використовуючи внутрішні ресурси, а вчитель повинен лише допомогти адаптуватися їй у шкільному середовищі та серед однолітків.

2. Академічні (традиційна, класична, загальна) теорії

Представники: Блюм, Ален.

Головне в цих теоріях – зміст навчання, що має об'єктивну цінність і не залежить від учителя та учня (учитель передає знання, учень асимілює). Завдання вчителів:

1) передання загальних знань через класичний зміст навчання та виховання, які не залежать від культури й сучасних соціальних структур.

2) формування загальної культури, критичного і відкритого мислення, здатності до адаптації.

3) створення суворої дисципліни, залучення дітей до праці.

4) формування у школярів поваги до традицій, прищеплення демократичних цінностей й почуття громадянськості.

3. Соціальні теорії

Представники: Ілліч, Бурдьє, Тофлер.

Виховання покликане розв’язувати соціальні, культурні проблеми та проблеми довкілля.

Мета виховання – підготовка учнів до подолання нерівності між людьми, збереження навколишнього середовища. Провідне місце у вихованні займає суспільство.

4. Спіритуалістичні (метафізична) теорії

Представниками цієї теорії є Фергюсон, Фотінас, Гартманн.

Виховання, за цими авторами, звернене на внутрішній світ людини, на формування поваги до традицій, релігії, східної філософії. Вони оперують змістом і цінностями, створеними тисячоліття тому. У центрі уваги знаходиться дитина, з якої треба виховати особистість, здатну до медитації та споглядання.

5. Соціокогнітивні теорії

Представниками даної теорії слід вважати Л.С. Виготський, Дж. Бруннер.

Автори вважають, що соціальні і культурні чинники є основою формування психічного здоров’я і повинні стати основою теорії навчання і виховання. Великий вплив на процес виховання здійснюють групи, колективи та суспільство загалом.

6. Психокогнітивні теорії

Представники: Піаже, Башляр.

Вони виділяють у розвитку процесу пізнання в дитини такі його складові, як мислення, аналіз, розв'язання проблем, формування понять, уявлень, мислительних образів тощо. В основі цих теорій лежать психологічні дослідження процесу мислення.

7. Технологічні теорії(техносистемні, системні)

Представники: Кароль, Гласер, Скіннер.

- Головна увага зосереджена на поліпшенні технологій, засобів діяльності школя­рів, тобто на сучасному дидактичному, комунікативному матеріалі, а саме: комп'ютері, телевізорі, магнітофоні, магнітоскопі, відеодисках, компактних дисках тощо. Крізь призму інформатизованого навчального середовища вони розглядають проблеми взаємодії між комп'ютером і дитиною

8. Народна педагогіка (етнопедагогіка)

- Орієнтована на вже існуючу педагогічну систему виховання.

- Головним вважається формування поваги до традицій, звичаїв та цінностей народу.

- Процес виховання має позитивну, гуманістичну спрямованість.

- Педагогічний процес розглядається як єдине ціле.

- Вчитель повинен увійти в світ кожної дитини, проаналізувати її потреби, інтереси, зрозуміти її і допомогти зорієнтуватися в людських цінностях.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Завдання.
3. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
4. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
5. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
6. А/. Поняття про судовий процес.
7. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
8. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
9. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
10. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
11. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
12. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.

Переглядів: 9002