Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Тема лекції: Розрахунки страхових тарифів

Тема: Теоретичні основи побудови страхових тарифів

Лекція № 7.

1. Структура та визначення страхового тарифу

2.Принципи тарифної політики

3. Методи обчислення тарифних ставок

4. Класичній підхід визначення тарифів

Використані терміни:страховий платіж, страховий тариф, страхова сума, страхова оцінка, страхова статистика, ступінь ризику, нетто-ставка, брутто-ставка, надбавка, на­вантаження, актуарні розрахунки.

 

Питання лекції:

1. Структура та визначення страхового тарифу

2.Принципи тарифної політики

1. Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що сума страхових премій, обчислених на основі тарифів, має бути такою, щоб по-перше, він міг виконувати свої зо­бов'язання перед страхувальниками з конкретних видів стра­хування (тобто зробити виплати), а по-друге — покрити вит­рати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Струк­туру страхового тарифу унаочнює рис. 1

Брутто-ставка
Навантаження що забезпечує
Витрати на ведення справи
Прибуток
Нетто-ставка, що забезпечує
Страховий фонд
Запасний (резервний) фонд
Страхові резерви

 


Рис. 1.Структура страхового тарифу

 

 

В загальному розумінні тарифна ставка ( рис. 2)

 

 

Тарифна ставка чи страховий тариф це:
Ціна страхового ризику та інших витрат, необхідних для виконання зобов’язань страховика перед страхувальником за укладеним договором страхування
Грошова плата за 100 грошових одиниць страхової суми на рік або відсоткова ставка від сукупної страхової суми

 

 


Рис. 2. Визначення страхового тарифу

Таким чином, з огляду на вищевказане схематично можна побудувати залежність ( рис.3.)

Страховий тариф – основа розрахунку страхового платежу
Страхові платежі – основа формування страхових резервів
Страхові резерви – основа фінансової надійності страховика

 

 


Рис. 3. Схема наповнення страхових резервів страховика

Тарифна політика у галузі страхування повинна базувати­ся на таких принципах:

еквівалентності страхових відносин сторін;

доступності страхових тарифів для широкого кола стра­хувальників;

сталості розмірів тарифної ставки протягом тривалого часу;

забезпечення самоокупності та рентабельності страхо­вих операцій.

При розрахунку тарифів спочатку обчислюється нетто-та­риф. Саме він забезпечує формування страхових резервів для виконання страховиком своїх функцій. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. У розрахунках страхових тарифів застосовуються такі методи:

на основі теорії ймовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів;

на базі експертних оцінок;

за аналогією до інших об'єктів або компаній;

з використанням математичної статистики і розрахунку доходності.

Після визначення нетто-тарифу обчислюється наванта­ження.

Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між нетто-тарифом і навантаженням не однакова для різних видів страхування. Існують «дорожчі»і «дешевші» види стра­хування залежно від того, скільки коштів витрачає страховик на укладення договорів страхування і їх обслуговування.

Якщо нетто-тариф обчислюється спеціалістами (акту­аріями) з використанням математичних методів на базі теорії ймовірності (це характерно у особистому страхуванні), то на­вантаження визначається емпіричним шляхом, з урахуванням фактичних розмірів витрат на ведення справ, що склалися за попередній період.

З добровільних видів страхування структуру тарифної ставки визначає сам страховик і характерним, особливо для українських страхових компаній, є завищення страхових та­рифів. Причому це робиться з метою отримання більшого прибутку та неорганізованості витрат на ведення справи. Та­рифи, як правило, формуються вищі за середні, що склалися у конкретному виді страхування. Це порушує принцип еквіва­лентності у взаємовідносинах страховика і страхувальника, де страхувальник переплачує за страхування, що призводить до того, що страховики втрачають клієнтів, оскільки потенційні страхувальники не хочуть платити занадто високу ціну за той вид страхування, який в іншій країні коштує дешевше (на­приклад: страхування вантажу). Таке становище склалось і тому, що українському страховику, згідно з законом України «Про страхування»: заборонено використовувати дві його го­ловні функції розпорядження грошовими засобами: на пре­вентивні роботи (по зменшенню, локалізації чи виключення дії страхового ризику) та інвестиційні вкладення в довгостро­кові прибуткові проекти. А таке приводило б до покриття ви­трат на ведення справи та отримання прибутку за рахунок надходжень від такої діяльності — від інвестиційних вкладень та зменшень сум по відшкодуванню збитків від прояву стра­хових ризиків, як це робиться у страховиків на Заході, Отже, страхові тарифи, як і ціни на будь-які інші товари, послуги, регулюються попитом і пропозицією. Але слід відзначити, що використання демпінгових тарифів, особливо нижчих, ніж ставка нетто-тарифу, вкрай небезпечно з огляду позбавлення страховій компанії можливостей сформувати адекватні стра­хові резерви. Тобто нагромадити об'єктивно необхідні кошти для виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками. Че­рез те (в тому числі), органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють рівень страхових тарифів з метою не­допущення краху фінансового стану страхової компанії, її платоспроможності.

Під час проведення обов'язкових видів страхування держа­вою встановлюються граничні нормативи нетто-ставок та ставок навантаження по видах страхування. Наприклад, нор­матив витрат на ведення страхової справи не повинен переви­щувати:

з обов'язкового державного страхування — 6% розміру брутто-тарифу;

з обов'язкового особистого страхування — 15% розміру брутто-тарифу;

з обов'язкового страхування майна та відповідальності — 20% розміру брутто-тарифу.

І, як вже говорилось вище, такими ж нормативами визна­чаються допустимі розміри страхових сум, страхових тарифів (брутто-тарифів), страхових платежів, а також перелік об'єктів, які підлягають страхуванню, порядок сплачення страхової премії, строку дії договору страхування і т. ін.

Ці обмеження покликані стримати підвищення цін на страхові послуги хоча б у сфері обов'язкового страхування.

В актуарній практиці використовуються найрізно­манітніші методи обчислення тарифних ставок. Але всі вони, як вже наголошувалось, повинні базуватися на принципі еквівалентності фінансових зобов'язань страхувальника і стра­ховика.

2. Класичний підхід визначення тарифів можна розглянути на прикладах договорів загального страхування, які не є договорами страхування життя!

Договори загального страхування характеризуються відносно коротким строком дії договору — від кількох днів до одного року (вантажоперевезення, транспортне страхування, страхування споруд, будівель тощо). Ця особливість визначає характери-особливості розрахунку страхових тарифів за таки­ми договорами:

вираховується величина лише разової страхової премії;

не враховується можливий інвестиційний прибуток від розміщення тимчасово вільних коштів страхових резервів із цих видів страхування.

При розрахунку нетто-премії вважають, що величина N разової нетто-премії виражає еквівалентність зобов'язань страховика та страхувальників і пропорційна величині S стра­хової суми:

N = TS

де: коефіцієнт Т - називають нетто-тарифом чи нетто-ставкою.

Брутто-премія В, або просто страхова премія, пропорційна нетто - премії N:

 

B = α N

де: α - коефіцієнт пропорційності (α > 1), містить в собі долю f навантаження (адміністративні витрати, комісійні, плановий прибуток страховика) і визначається співвідношенням:

α = 1/ (1-f)

Для визначення нетто-тарифу за договором загального страхування розглянемо гіпотетичний випадок, коли відома вся необхідна для розрахунків інформація. Припустимо, що під час проведення страхування визначеного ризику (напри­клад, майнове страхування будівель від стихійного лиха) про­тягом фіксованого проміжку часу Δt (наприклад, одного ро­ку) страховиком заплановано:

проведення страхування за п (п = 1,2,...) договорами із страховими сумами S1,S2, S3 …….Sn відповідно;

настання за цими договорами страхових випадків із страховими виплатами Sв1, Sв2, Sв3, .........Sвm.

 

Визначимо розмір нетто-тарифу під час страхування ризи­ку, який відповідав би взятим зобов'язанням страховика з на­званих видів страхування.

У розглянутому випадку нетто-тариф можна визначити на підставі загального принципу еквівалентності зобов'язань стра­ховика та страхувальників. Зобов'язання страховика дорівню­ють сумі страхових відшкодувань:

Sв1+ Sв2 + Sв3 + .........+ Sвm.,

а зобов'язання страхувальників — сумі внесених нетто-премій:

N1+ N2 + N3 + …….+ Nn = T0S1 + T0S2 + T0S3 + ……. + T0 Sn = T0* (S1 + S2 + S3 + ……….+ Sn)

де: То— нетго-тариф, який потрібно визначити. Значення T0 в даному прикладі можемо знайти з рівняння балансу зо­бов'язань страховика та страхувальників:

Sв1+ Sв2 + Sв3 + .........+ Sвm = T0* (S1 + S2 + S3 + ……….+ Sn)

Або:

ΣSв1 = Т0*ΣSj

У цьому балансовому співвідношенні зручно виконати усереднення за договорами страхування, поділивши обидві частини на тп:

1/mn *ΣSв1 = Т0*1/mn ΣSj

А далі, ввівши значення Sвсередньої страхової виплати та значення S— середньої страхової суми на один договір:

Sсрв = 1/m*ΣSв1, Sсрв = 1/m ΣSj

перейти до співвідношення:

1/n*Sсрв = 1/m *T0Sср

звідки знаходимо шукане значення нетто-тарифу:

T = Sсрв m/ Sср *n

 

Останню рівність записують, як правило, у вигляді:

 

T = Кзб *υ

тобто виражають нетто-тариф під час страхування визна­ченого ризику через два основні параметри:

1) коефіцієнт збитковості за цим страховим ризиком Кзб:

Кзб =Sсрв / Sср

2) відносну частоту настання страхової події за цим страховим ризиком Кзб:

υ = m/n

Наведені співвідношення вирішують поставлене завдання і дозволяють розрахувати нетто-тариф під час страхування визначеного ризику лише у апостеріорному (післядослідному) випадку, коли відома вся необхідна інформація, а саме відомі значення параметрів п,т,Sсрв,S або Кр.υ На практиці при апріорному (до початку досліду) визначенні тарифів жод­ний із цих параметрів невідомий, і всі вони є випадковими до-датніми величинами. Але наведений приклад та отримані співвідношення мають важливе значення для перевірки і ко­ригування значень тарифів за результатами страхової діяль­ності, правильності апріорного визначення тарифів. Саме ці співвідношення вказують на необхідність у діяльності кожної страхової компанії постійного спостереження та аналізу зна­чень параметрів Кзб та υ за прийнятим на страхування ризиком і дозволяють періодично коригувати наперед визначені для такого ризику тарифні ставки.

При апріорному визначенні нетто-тарифу у загальному випадку розглянутої моделі страхових відшкодувань у спів­відношенні То = Кзб υ потрібно розв'язати суперечність, яка полягає в тому, що ліва частина (нетто-тариф) має бути напе­ред визначеною фіксованою величиною, а права частина є випадкова величина, значення якої можуть істотно змінюва­тися в різні періоди діяльності страховика.

 


Читайте також:

  1. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
  2. АКТУАРНІ РОЗРАХУНКИ
  3. Актуарні розрахунки
  4. Безготівкові розрахунки
  5. Безготівкові розрахунки із застосуванням платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, платіжних вимог
  6. Безготівкові розрахунки фізичних осіб розрахунковими чеками
  7. Безготівкові та готівкові розрахунки
  8. В. Розрахунки через Інтернет
  9. Взаємні розрахунки між бюджетами.
  10. Взаєморозрахунки з контрагентами та податковий облік: основні принципи
  11. Види страхових організацій в Україні.
  12. Вплив фьючерсних бірж на ціноутворення та фінансові розрахунки




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 5.Державне регулювання страхового ринку | Розрахунок страхової премії, страхової суми, страхового тарифу в особистому страхуванні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.