• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема лекції: Розрахунки страхових тарифів

Тема: Теоретичні основи побудови страхових тарифів

Лекція № 7.

1. Структура та визначення страхового тарифу

2.Принципи тарифної політики

3. Методи обчислення тарифних ставок

4. Класичній підхід визначення тарифів

Використані терміни:страховий платіж, страховий тариф, страхова сума, страхова оцінка, страхова статистика, ступінь ризику, нетто-ставка, брутто-ставка, надбавка, на­вантаження, актуарні розрахунки.

Питання лекції:

1. Структура та визначення страхового тарифу

2.Принципи тарифної політики

1. Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що сума страхових премій, обчислених на основі тарифів, має бути такою, щоб по-перше, він міг виконувати свої зо­бов'язання перед страхувальниками з конкретних видів стра­хування (тобто зробити виплати), а по-друге — покрити вит­рати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Струк­туру страхового тарифу унаочнює рис. 1

Рис. 1.Структура страхового тарифу

В загальному розумінні тарифна ставка ( рис. 2)

Рис. 2. Визначення страхового тарифу

Таким чином, з огляду на вищевказане схематично можна побудувати залежність ( рис.3.)

Рис. 3. Схема наповнення страхових резервів страховика

Тарифна політика у галузі страхування повинна базувати­ся на таких принципах:

еквівалентності страхових відносин сторін;

доступності страхових тарифів для широкого кола стра­хувальників;

сталості розмірів тарифної ставки протягом тривалого часу;

забезпечення самоокупності та рентабельності страхо­вих операцій.

При розрахунку тарифів спочатку обчислюється нетто-та­риф. Саме він забезпечує формування страхових резервів для виконання страховиком своїх функцій. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. У розрахунках страхових тарифів застосовуються такі методи:

на основі теорії ймовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів;

на базі експертних оцінок;

за аналогією до інших об'єктів або компаній;

з використанням математичної статистики і розрахунку доходності.

Після визначення нетто-тарифу обчислюється наванта­ження.

Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між нетто-тарифом і навантаженням не однакова для різних видів страхування. Існують «дорожчі»і «дешевші» види стра­хування залежно від того, скільки коштів витрачає страховик на укладення договорів страхування і їх обслуговування.

Якщо нетто-тариф обчислюється спеціалістами (акту­аріями) з використанням математичних методів на базі теорії ймовірності (це характерно у особистому страхуванні), то на­вантаження визначається емпіричним шляхом, з урахуванням фактичних розмірів витрат на ведення справ, що склалися за попередній період.

З добровільних видів страхування структуру тарифної ставки визначає сам страховик і характерним, особливо для українських страхових компаній, є завищення страхових та­рифів. Причому це робиться з метою отримання більшого прибутку та неорганізованості витрат на ведення справи. Та­рифи, як правило, формуються вищі за середні, що склалися у конкретному виді страхування. Це порушує принцип еквіва­лентності у взаємовідносинах страховика і страхувальника, де страхувальник переплачує за страхування, що призводить до того, що страховики втрачають клієнтів, оскільки потенційні страхувальники не хочуть платити занадто високу ціну за той вид страхування, який в іншій країні коштує дешевше (на­приклад: страхування вантажу). Таке становище склалось і тому, що українському страховику, згідно з законом України «Про страхування»: заборонено використовувати дві його го­ловні функції розпорядження грошовими засобами: на пре­вентивні роботи (по зменшенню, локалізації чи виключення дії страхового ризику) та інвестиційні вкладення в довгостро­кові прибуткові проекти. А таке приводило б до покриття ви­трат на ведення справи та отримання прибутку за рахунок надходжень від такої діяльності — від інвестиційних вкладень та зменшень сум по відшкодуванню збитків від прояву стра­хових ризиків, як це робиться у страховиків на Заході, Отже, страхові тарифи, як і ціни на будь-які інші товари, послуги, регулюються попитом і пропозицією. Але слід відзначити, що використання демпінгових тарифів, особливо нижчих, ніж ставка нетто-тарифу, вкрай небезпечно з огляду позбавлення страховій компанії можливостей сформувати адекватні стра­хові резерви. Тобто нагромадити об'єктивно необхідні кошти для виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками. Че­рез те (в тому числі), органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють рівень страхових тарифів з метою не­допущення краху фінансового стану страхової компанії, її платоспроможності.

Під час проведення обов'язкових видів страхування держа­вою встановлюються граничні нормативи нетто-ставок та ставок навантаження по видах страхування. Наприклад, нор­матив витрат на ведення страхової справи не повинен переви­щувати:

з обов'язкового державного страхування — 6% розміру брутто-тарифу;

з обов'язкового особистого страхування — 15% розміру брутто-тарифу;

з обов'язкового страхування майна та відповідальності — 20% розміру брутто-тарифу.

І, як вже говорилось вище, такими ж нормативами визна­чаються допустимі розміри страхових сум, страхових тарифів (брутто-тарифів), страхових платежів, а також перелік об'єктів, які підлягають страхуванню, порядок сплачення страхової премії, строку дії договору страхування і т. ін.

Ці обмеження покликані стримати підвищення цін на страхові послуги хоча б у сфері обов'язкового страхування.

В актуарній практиці використовуються найрізно­манітніші методи обчислення тарифних ставок. Але всі вони, як вже наголошувалось, повинні базуватися на принципі еквівалентності фінансових зобов'язань страхувальника і стра­ховика.

2. Класичний підхід визначення тарифів можна розглянути на прикладах договорів загального страхування, які не є договорами страхування життя!

Договори загального страхування характеризуються відносно коротким строком дії договору — від кількох днів до одного року (вантажоперевезення, транспортне страхування, страхування споруд, будівель тощо). Ця особливість визначає характери-особливості розрахунку страхових тарифів за таки­ми договорами:

вираховується величина лише разової страхової премії;

не враховується можливий інвестиційний прибуток від розміщення тимчасово вільних коштів страхових резервів із цих видів страхування.

При розрахунку нетто-премії вважають, що величина N разової нетто-премії виражає еквівалентність зобов'язань страховика та страхувальників і пропорційна величині S стра­хової суми:

N = TS

де: коефіцієнт Т - називають нетто-тарифом чи нетто-ставкою.

Брутто-премія В, або просто страхова премія, пропорційна нетто - премії N:

B = α N

де: α - коефіцієнт пропорційності (α > 1), містить в собі долю f навантаження (адміністративні витрати, комісійні, плановий прибуток страховика) і визначається співвідношенням:

α = 1/ (1-f)

Для визначення нетто-тарифу за договором загального страхування розглянемо гіпотетичний випадок, коли відома вся необхідна для розрахунків інформація. Припустимо, що під час проведення страхування визначеного ризику (напри­клад, майнове страхування будівель від стихійного лиха) про­тягом фіксованого проміжку часу Δt (наприклад, одного ро­ку) страховиком заплановано:

проведення страхування за п (п = 1,2,...) договорами із страховими сумами S1,S2, S3 …….Sn відповідно;

настання за цими договорами страхових випадків із страховими виплатами Sв1, Sв2, Sв3, .........Sвm.

Визначимо розмір нетто-тарифу під час страхування ризи­ку, який відповідав би взятим зобов'язанням страховика з на­званих видів страхування.

У розглянутому випадку нетто-тариф можна визначити на підставі загального принципу еквівалентності зобов'язань стра­ховика та страхувальників. Зобов'язання страховика дорівню­ють сумі страхових відшкодувань:

Sв1+ Sв2 + Sв3 + .........+ Sвm.,

а зобов'язання страхувальників — сумі внесених нетто-премій:

N1+ N2 + N3 + …….+ Nn = T0S1 + T0S2 + T0S3 + ……. + T0 Sn = T0* (S1 + S2 + S3 + ……….+ Sn)

де: То— нетго-тариф, який потрібно визначити. Значення T0 в даному прикладі можемо знайти з рівняння балансу зо­бов'язань страховика та страхувальників:

Sв1+ Sв2 + Sв3 + .........+ Sвm = T0* (S1 + S2 + S3 + ……….+ Sn)

Або:

ΣSв1 = Т0*ΣSj

У цьому балансовому співвідношенні зручно виконати усереднення за договорами страхування, поділивши обидві частини на тп:

1/mn *ΣSв1 = Т0*1/mn ΣSj

А далі, ввівши значення Sв — середньої страхової виплати та значення S— середньої страхової суми на один договір:

Sсрв = 1/m*ΣSв1, Sсрв = 1/m ΣSj

перейти до співвідношення:

1/n*Sсрв = 1/m *T0Sср

звідки знаходимо шукане значення нетто-тарифу:

T = Sсрв m/ Sср *n

Останню рівність записують, як правило, у вигляді:

T = Кзб *υ

тобто виражають нетто-тариф під час страхування визна­ченого ризику через два основні параметри:

1) коефіцієнт збитковості за цим страховим ризиком Кзб:

Кзб =Sсрв / Sср

2) відносну частоту настання страхової події за цим страховим ризиком Кзб:

υ = m/n

Наведені співвідношення вирішують поставлене завдання і дозволяють розрахувати нетто-тариф під час страхування визначеного ризику лише у апостеріорному (післядослідному) випадку, коли відома вся необхідна інформація, а саме відомі значення параметрів п,т,Sсрв,S або К_р.υ На практиці при апріорному (до початку досліду) визначенні тарифів жод­ний із цих параметрів невідомий, і всі вони є випадковими до-датніми величинами. Але наведений приклад та отримані співвідношення мають важливе значення для перевірки і ко­ригування значень тарифів за результатами страхової діяль­ності, правильності апріорного визначення тарифів. Саме ці співвідношення вказують на необхідність у діяльності кожної страхової компанії постійного спостереження та аналізу зна­чень параметрів Кзб та υ за прийнятим на страхування ризиком і дозволяють періодично коригувати наперед визначені для такого ризику тарифні ставки.

При апріорному визначенні нетто-тарифу у загальному випадку розглянутої моделі страхових відшкодувань у спів­відношенні Т_о = Кзб υ потрібно розв'язати суперечність, яка полягає в тому, що ліва частина (нетто-тариф) має бути напе­ред визначеною фіксованою величиною, а права частина є випадкова величина, значення якої можуть істотно змінюва­тися в різні періоди діяльності страховика.

Читайте також:

1. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
2. АКТУАРНІ РОЗРАХУНКИ
3. Актуарні розрахунки
4. Безготівкові розрахунки
5. Безготівкові розрахунки із застосуванням платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, платіжних вимог
6. Безготівкові розрахунки фізичних осіб розрахунковими чеками
7. Безготівкові та готівкові розрахунки
8. В. Розрахунки через Інтернет
9. Взаємні розрахунки між бюджетами.
10. Взаєморозрахунки з контрагентами та податковий облік: основні принципи
11. Види страхових організацій в Україні.
12. Вплив фьючерсних бірж на ціноутворення та фінансові розрахунки

Переглядів: 2139