Зумовленість і значення диференційованого фізичного виховання

Література

ПЛАН

ЛЕКЦІЯ № 8

ТЕМА:ДИФЕРЕНЦІЙОВАНЕ ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ.

Мета- підвищити рівень знань студентів про особливості диференційованого фізичного виховання школярів. Завдання:

1. Навчити студентів особливостям побудови та проведення уроку фізичної культури з дітьми з різним рівнем фізичного розвитку, фізичної підготовленості та типологічними особливостями нервової системи.

2. Сприяти розвитку в студентів логічного мислення, вміння систематизувати найбільш важливу інформацію з питання, що вивчається.

3. Сприяти формуванню наукового світогляду, моральних та етичних якостей студентського колективу.

Навчально-матеріальне забезпечення- мультимедійний проектор, презентація.

1. Зумовленість і значення диференційованого фізичного виховання.

2. Підходи до диференційованого фізичного виховання та критерії диференціації.

3. Особливості диференційованого фізичного виховання учнів з різним рівнем фізичного розвитку.

4. Особливості диференційованого фізичного виховання учнів з різним типом тілобудови.

5. Особливості диференційованого фізичного виховання учнів з різними властивостями нервової системи.

1. Ареф’єв В.Г., Єдинак Г.А. Фізична культура в школі (молодому спеціалісту): Навчальний посібник для студентів навчальних закладів ІІ-IV рівнів акредитації. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2001 – 384 с.

2. Ареф’єв В.Г., Столітенко В.В. Фізичне виховання в школі: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 52 с.

3. Новосельский В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах: Учеб.- метод. пособие. – К.: Радянська школа, 1989. – 128 с.

4. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Ч.1. – Тернопіль: Богдан, 2001. – 272 с.

5. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Ч.2. – Тернопіль: Богдан, 2002. – 248 с.

Додаткова література

1. Душанин С.А., Шигалевский В.В. Функция сердца у юных спортсменов. – К.: Здоров’я, 1988. – 168 с.

2. Митчик О.П. Технологія індивідуалізації фізичного виховання підлітків у загальноосвітній школі: Методичні рекомендації. – Луцьк, 2001. – 36 с.

Питання диференційованого фізичного виховання школярів почали розглядатися в науково-методичній літературі лише наприкінці ХХ століття [1, 2]. При цьому поняття “індивідувальний підхід” та диференційований підхід” (диференціація – від лат. “differenta” різниця – означає поділ, розчленування цілого на якісно відмінні частини) вживаються поруч. Частіше говорять про індивідуалізацію і диференціацію ФВ школярів, маючи на увазі, що спочатку відбувається індивідуальна оцінка кожного учня за показниками стану здоров’я, фізичного розвитку, рухової підготовленості, темпера метру, а потім відбувається диференціація складу учнів тобто розподіл на групи.

Диференційоване ФВ – це така методика ФВ, в якій мають враховуватися не тільки загальновікові, а й індивідуальні особливості дітей в межах групи учнів, схожих за морфофункціональними показниками.

Диференціація ФВ означає, що мета, завдання, зміст навчальної програми, обсяг і терміни її вивчення є обов’язковими для всіх школярів. Пристосування навчального матеріалу програми до індивідуальних можливостей учнів здійснюється за рахунок диференціації методів, засобів, інтенсивності фізичного навантаження стосовно груп, що складаються із приблизно однакового контингенту учнів (приблизно однаковий рівень фізичного розвитку, фізичної підготовки і сприйняття матеріалу).

Необхідність врахування в процесі ФВ морфофункціональних відмінностей учнів загальновідома.

Всі учні мають індивідуальні відмінності, які зумовлені наступними чинниками:

1) біологічними (вік, стать, генетично зумовлені особливості, та ін.);

2) соціальними (сім’я, оточення, школа);

3) психологічними (сприйняття, мислення, характер здібності і др.);

4) особливостями фізичного розвитку [3].

Проте, серед дітей одного хронологічного віку і статі спостерігаються суттєві відмінності у показниках ФР (зріст, вага, ОГК, ЖЄЛ, кистьова та станова динамометрія).

Так, за даними В.Г.Ареф'єва, Г.А.Єдинака [1] в учениць старшого шкільного віку розмах коливань показників довжини тіла становить 25 см, а маси – 40 кг.

Аналіз показників розвитку рухових якостей осіб одного віку і статі також засвідчує значну варіабельність. В основному це стосується м'язової сили, витривалості та швидкісно-силових якостей. Так, у дівчат 16-17 років різниця між мінімальним і максимальним результатами за показниками станової динамометрії дорівнює – 80 кг, витривалості (70% від максимальної) – 69 сек., швидкісно-силових якостей (стрибок у довжину з місця) – 70 см.

Все це зумовлює індивідуальний підхід до ФВ того чи іншого учня, який передбачав би необхідність застосування таких методик дозування фізичних навантажень, які б відповідають фактичному стану ФР організму учнів. Внаслідок невідповідності застосування засобів і методів ФВ до фізичного стану учнів вправи можуть оцінюватись як важкі для одних і легкі для інших, і як наслідок, зменшується можливість оздоровчого впливу занять ФК. Але класно-урочній формі занять властиві труднощі в реалізації індивідуального підходу. Тому багато дослідників в галузі дидактики почали вести пошуки таких способів навчання, у яких в певній мірі зберігалися переваги фронтального та індивідуального методів і одночасно нейтралізувалися їхні недоліки. Саме таким вимогам відповідає організація навчально-виховної роботи на основі диференційованого підходу. Цей підхід у ФВ зменшує небезпеку фізичних перенавантажень, сприяє підвищенні оздоровчої ефективності занять фізичними вправами, сприяє міцному засвоєнню рухових навичок вдосконаленню рухових якостей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Стан здоров’я школярів у сучасних умовах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.