Лекція №3.

Тема: Методика та етапи підготовки промови

Мета: Ознайомити із складовими докомунікативної фази творчої діяльності оратора, пояснити взаємозумовленість теми й мети виступу, ознайомити з порядком підготовки до виступу, зокрема з можливими способами опрацювання матеріалу (виписками, складанням конспекту); формувати комунікативні вміння. Пояснити особливості структури виступу, роль і завдання виступу та закінчення промови, звернувши увагу на їхню варіативність.

План

1. Головні фази діяльності оратора. Визначення теми, змісту та назви промови.

2. Важливі критерії майстерності оратора.

3. Взаємодія оратора з аудиторією.

4. Підготовка до виступу: добір матеріалу, його обдумування, конспект ключових слів.

5. Структура виступу. Вступ і закінчення виступу.

6. Розмітка тексту знаками партитури та рядкові знаки.

7. Тренування.

Література

1. Андреев В. И. Деловая риторика [Текст] : практический курс делового общения и ораторского мастерства / В. И. Андреев. - М. : Народное образование, 1995. - 208 с. - (Библиотечка журнала "Народное образование" ; 5).

2. Выготский Л. С. Мышление и речь [Текст] / Л. С. Выготский. - 5. изд., испр. - М. : Лабиринт, 1999. - 351 с.

3. Вагапова Д. Х. Риторика в интеллектуальных играх и тренингах [Текст] / Д. Х. Вагапова. - М. : Цитадель, 1999. - 460 с.

4. Корнилова Е. Н. Риторика - искусство убеждать. Своеобразие публицистики античной эпохи [Текст] : учеб. пособие / Е. Н. Корнилова ; Университет Российской академии образования, Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. Факультет журналистики. - М. : Изд-во УРАО, 1998. - 208 с.

5. Клюев Е. В.. Риторика: Инвенция. Диспозиция. Элокуция [Текст] : учеб. пособие для вузов / Е. В. Клюев. - М. : ПРИОР, 1999. - 271 с.

6. Логика и риторика [Текст] : хрестоматия: Учеб. пособие для студ. вузов / сост. В. Ф. Берков, Я. С. Яскевич. - Минск : ТетраСистемс, 1997. - 624 с.

7. Молдован В. В. Риторика загальна та судова [Текст] : навч. посіб. / В. В. Молдован ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - 2. вид. - К. : Юрінком Інтер, 1999. - 317 с.

8. Михальская А. К. Педагогическая риторика: история и теория [Текст] : учеб. пособие для студ. пед. ун-тов и ин-тов / А. К. Михальская. - М. : Академия, 1998. - 432 с.

9. Молдован В. В. Судова риторика [Текст] : навч. посібник / В. В. Молдован. - К. Юрінком Інтер, 1998. - 317 с.

10. Зарецкая Е. Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации [Текст] / Е. Н. Зарецкая. - М. : Дело, 1998. - 480 с.

11. Шейнов В. П. Риторика [Текст] / В. П. Шейнов. - Минск : ООО "Амалфея", 2000. - 591 с.

Риторика – це теорія красномовства, наука й водночас мистецтво спілкування з метою переконати слухачів або співрозмовників, зробити їх своїми однодумцями. Риторика є моделлю практичного мислення. Організовуючи мову, тобто, навчаючи вміло міркувати, риторика дозволяє індивіду вирішити цілий ряд завдань і досягти мети, які виникають в самому житті. Це вміння, як справедливо помічає Б.А.Параховський, “історично виникає як уміння переконати іншого, повідомити іншому свою впевненість та віру, яка пов¢язана з певною системою цінностей і сіткою обдумувань реальності”. Тому риторику часто називають наукою переконувальної комунікації.

Каноном в риториці є монологічна мова. Монолог – усне або письмове висловлювання однієї особи з метою повідомлення інформації, впливу або спонукання до дії. Таке висловлювання здебільшого обмірковується заздалегідь, тоді як діалогічне мовлення є ситуативним і формується в процесі спілкування, без попереднього обдумування. Монолог не розрахований на негайну мовну реакцію іншої особи.

Кожна людина повинна володіти мистецтвом переконання. Воно передбачає використання логічних методів мислення – аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії. Аналіз – це розчленування цілого на частини, властивості; синтез – поєднання результатів аналізу в єдине ціле; індуктивний метод мислення передбачає перехід від часткового (окремих фактів, спостережень, випадків) до загального, а дедуктивний метод – перехід від загального положення до окремих висновків.

Ще від часів Арістотеля розрізняють три основніфазидіяльності оратора — докомунікативну (підготовчу), комунікативну (діяльність оратора перед аудиторією) та посткомунікативну (аналіз сказаного після виступу).

Тема виступу зумовлена передовсімйого метою.Отже,вибрати тему свого виступу оратор може, лише з'ясувавши, з якою метою він виступатиме. Тема повинна бути актуальною, цікавою, конкретною, доступною для сприймання, відрізнятися новизною. Таку тему необхідно чітко сформулювати.

Мета виступу можебути така:поінформувати про щось, переконати в чомусь,надихнути, спонукати до певних вчинків або дій,розважити.Часом один виступ може бути підпорядкований виконанню кількох завдань — двохабо й трьох — одночасно.

Залежно від мети виступувизначають йоговид.

Інформаційний виступє насьогодні найпоширенішим.Певною мірою до цього виду можна залічити шкільну й вузівську лекції, пояснення вчителя, відповідь школяра, повідомлення теле- чи радіожурналіста. В основу такого виступу покладено конкретне, точне й правдиве повідомлення фактів, подій, явищ.

Виступ з метою переконати звернений водночас і до розуму. і до почуттів людей. Суть справи викладають, оперуючи логічними міркуваннями, але вплинути намагаються передовсім на емоції й почуття слухачів. Мета такого виступу — довести або спростувати певну думку. Мета оратора — зробити слухачів своїми однодумцями щодо спірного питання, тому тема такого виступу зазвичай дискусійна. Виступ викличе зацікавлення, якщо тема є актуальною, а окреслена проблема такою, що піддається розв'язанню. Успіх такого виступу залежить від добору переконливих аргументів.

Надихаючий виступ. До цього виду належить більшість виступів на політичних зібраннях чи різноманітних зборах. Сюди можна зарахувати виступи політиків у переддень виборів. Суть виступів — визнання й увиразнення суспільної чи моральної значущості певних вчинків конкретних осіб. Такі виступи звернені до почуттів, зосереджують увагу на наболілому, пробуджують почуття вдячності, відданості, обов'язку.

Виступ з метою спонукати. Спонукання може висловлюватися прямо, тобто формулюватися у вигляді недвозначних закликів, а може бути опосередкованим, тобто прихованим у підтексті сказаного. Заклики можуть мати політичний, економічний характер, стосуватися моралі суспільства. Успіх виступу залежить від того, наскільки спроможними є слухачі до дій чи вчинків, до яких їх спонукають (наприклад, надати матеріальну допомогу біженцям із місцевості, де трапилося стихійне лихо),

Розважальний виступ можна почути на концертах, святкових бенкетах, де відпочиває приємне товариство. Це привітальне слово на весіллі або відзначенні ювілею, тост, весела популярна лекція. У такому виступі має бути конкретність, новизна, серйозна думка може поєднуватися з гумором, іронією або самоіронією, правда з вигадкою, об'єктивність із.перебільшенням. Неодмінною вимогою до змісту таких виступів є тактовність.

Будь-яка промова чимось подібна до наукового дослідження. Якщо вона навіть не містить нових ідей чи відкриттів (як, наприклад, наукова лекція), то принаймні будується, як "пошук істини". Отже, промову слід будувати як певну проблему. Оратор, виступаючи перед аудиторією, завжди має проголошувати щось вагоме й, по можливості, нове (принаймні нове для даної аудиторії). Виступ має бути актуальним, змістовним. Тільки за таких умов його слухатимуть.

Оратор повинен грунтовно володіти основними аспектами проблеми, про яку наважується говорити. Той, хто виступає перед аудиторією, має бути освічений в галузі знання, яку пропонує увазі своїх слухачів. Поверховість і малоерудованість одразу помітні, й довіри в аудиторії такий оратор не викликає.

Промова, як правило, потребує попередньої підготовки, й чим вона ґрунтовніша, тим солідніше, вагоміше виглядатиме виклад, а отже, й переконливіше. А освіченість має таку властивість: чим більше людина знає чужих думок, тим самостійнішим стає її власне мислення, тим оригінальніша вона у поглядах, а звідси — цікавіша для інших. Не слід лякатися того, що тема маловивчена, що з цього питання "мало літератури". Якщо і справді так, то це означає, що промовець вільний від чужих думок і має право викладати власні міркування.

Споконвіку серйозними недоліками промови вважалися шаблонність, переказ чужих думок без власної оцінки.

Це вимагає від оратора певної відваги, сміливості у викладі власної позиції. Але сама лише "власна" позиція може інколи засвідчити хіба що "темноту", малокомпетентність промовця. Отже, "знання — сила!"

Етапи підготовки промови

Підготовка промови — творчий процес. Як усяка інтелектуальна діяльність, ця підготовка — процес творчий, і кожен має право використовувати тут власну методику. Інколи можна почути думку, ніби промовці самі дивуються, як у них складається той чи інший текст, особливо — імпровізація. Але більшість початківців нерідко розгублюються, якщо їм доводиться звертатися зі своїм словом до широкої аудиторії. Запропонований матеріал вони переписують з якихось джерел, але, слухаючи такий виступ, одразу відчуваєш незграбність, некомпетентність, маловченість і, нарешті, цілковиту відсутність впевненості в собі. Такий промовець породжує лише співчуття.

Наведемо певний "алгоритм" підготовки промови (етапи роботи над інформацією дослідника свого предмета): вибір теми — складання плану — збирання матеріалу — запис промови — розмітка тексту знаками партитури — тренування. Далі розглянемо докладніше кожний блок (усього їх шість) цього алгоритму.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Античне красномовство	\|	Тема №4. Культура проведення полеміки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.