• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема № 7. Майнове страхування.

Лекція № 9.

Мета теми: У темі розкриваються конкретні напрями страхування майна як юридичних, так і фізичних осіб. Надаються принципи та правила укладання угод у страхуванні майна, перелік майна та страхових ризиків, що беруться на страхування і що не беруться. Обгрунтування цього та пояснення. Також надаються принципи та правила оцінки і отримання відшкодування при наступі страхового випадку.

Основні питання теми:

1. Еволюція майнового страхування, значення, види та принципи майнового страхування.

2. Страхування фінансових ризиків і принципи організації депозитного страхування.

3. Проблеми та напрями державної політики в галузі майнового страхування в Україні.

Питання лекції:

1. Еволюція майнового страхування.
2. Значення та принципи майнвого страхування.

Використані терміни:

Майнове страхування, оцінка страхова, генеральний поліс, збиток прямий, збиток страховий, рівень страхового відшкодування, пропорційна система, система першого ризику, система граничного відшкодування, дійсна вартість майна, страхова сума, страхове покриття, термін страхуван­ня, договір страхування, опис майна, оцінка майна, визначення збитків, технічні ризики, сільськогосподарське майно, транспортні засоби, вантаж, майно громадян, стихійне лихо, проти­правні дії третіх осіб (ПДТО), фінансовий ризик.

1. Еволюція майнового страхування.

Майнове страхування — це галузь страхової діяльності, у якій об'єктом страхування виступає майно в різноманітних

його видах. Як відомо, переважну частину національного багатства всіх країн світу становить майно підприємств різних формвласності. Зі зміною форм власності на основі приватизації державного майна в зв'язку з економічною реформою в Ук­раїні важливою проблемою стала мінімізація підприємниць­кого ризику, забезпечення безпечного бізнесу.

Нерідко на бізнес впливають непередбачені обставини і таю явища, як стихійні лиха, пожежі і крадіжки, що негативно впливає на відтворювальний процес, оскільки матеріальні носії основних і оборотних засобів істотно пошкоджуються. Щоб забезпечити відшкодування збитків, потрібні грошові резерви. Світовий досвід довів, що найекономнішою формою страхового захисту є страхування майна.

Існують різні версії з приводу того, який вид майна і від якого ризику вперше було взято страховиком під свій захист і в якій формі В одних джерелах є посилання на те, що це ста­лося в XIII ст. в Ісландії, де заможні селяни острова об'єдна­лися у спілку для взаємного захисту від втрат на випадок во­гню або загибелі худоби. У разі нещастя частину збитків потерпілим відшкодовували грішми, частину — матеріалами або працею. Більш переконливими є свідоцтва про те, що страхування майна зародилося на морському транспорті та в торгівлі.

Механізм морського страхування будувався на договорі бодмереї (кредитор спочатку надавав страхувальнику страхо­ву суму, а потім, у разі благополучного закінчення плавання, тобто за відсутність страхового випадку, йому ця сума повер­талася плюс премія за бодмерею). Збільшення попиту на стра­ховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів, а не надання «живих» грошей, що відволікало значний капітал з обороту на кілька місяців, а іноді й років. Є дані про те, що перший морський поліс був виданий судовласнику в 1347 р. в Генуї. Сам документ отримав назву «РОІЛ5А», а сплачений судовласником платіж — «РRАМІЕ». Ці терміни у страховій справі використовуються у всіх країнах всього світу й до нині. Слід ще вказати, що на той же час у Венеції, як на той час розвинутої морської держави, був розроблений і всту­пив у дію «Кодекс морського страхування» (1468 р.), основні положення якого теж увійшли в подібні Кодекси чи інші Акти, що нормують умови пароплавства практично всіх країн світу.

Також відомо, що страхування від вогню (пожежі) будівель і споруд, теж зародилось дуже давно (Німеччина — 900 р. н.е. виникають перші гільдії пожежників, які створили систему та сформулювали принципи страхування від вогню). Біля 1500 р. н.е. з'являються перші «пожежні» контракти, які мали умови відповідальності громади поселень перед мешканцями у ви­падках, коли втрати від пожежі будуть більшими ніж можли­вості погорільця Майже одночасно виникає страхування посівів від знищення або пошкодження стихією (градом, по­сухою, зливою і т.п.).

В Україні чумаки, що просувалися по «чумацькому шляху» створювали каси взаємодопомоги для відновлення транс­портних засобів (волів чи візків) при їх загибелі чи пошкод­женні в період перевезення вантажів. У поселеннях гуртом проводили так звану «толоку» на користь однієї родини, якщо трапилась біда — пошкодження зазнала будівля, котру треба було відбудувати чи повністю збудувати. Класичне страхуван­ня до України (як і в Росію) прийшло із Західної Європи ще на початку XVIII ст.

У Полтаві було створено товариство взаємного страхуван­ня від вогню. Згодом порівняно великі товариства цього спря­мування з'явилися також у Києві, Одесі та Харкові. Такі това­риства здебільшого обслуговували великих домовласників, купців і фабрикантів. У більшовицькій Росії всі види прове­дення страхування були монополією держави, усі приватні та іноземні страхові компанії і товариства були ліквідовані (Дек­рет Совнаркому «Про організацію страхової справи у Російській федерації», 21.11.1918 р.). З 1921 р. страхування майна державних підприємств і організацій здійснювалось на добровільних засадах, з 4.09.1929 р. Постановою ЦВК і РНК СРСР запроваджено обов'язкове страхування у державній промисловості, яке на той час вже охоплювало практично все майно країни. Страхові платежі (страхові премії) були вклю­чені до складу податку з обороту, що зумовило і зміну в поряд­ку відшкодування збитків. Тоді ж (1931 р.) страхування майна кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли і колгоспи, були теж переведені на державну основу, і всі робо­ти щодо страхування були доручені створеному на той час Держстраху СРСР, який один єдиний виконував роботи як з

обов'язкових видів страхування майна, так і з добровільних видів. Усі страхові платежі фізичних та юридичних осіб зара­ховувалися до бюджету. Слід сказати ще, що Держстрах СРСР ніколи не був юридичною особою, завжди він входив як підрозділ до складу Мінекономіки, а згодом Мінфіну СРСР і працював на основі Положення про підрозділ. Це був прямий інструмент держави. До відома: таким же інструментом був і Інгострах СРСР, але вже зі статусом самостійності.

У 1968 р. запроваджені нові умови обов'язкового страху­вання в СРСР майна колгоспів, яке базувалося на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальника, що зробило крок уперед у методології формування страхових резервів, збільшенню норми страхового покриття і розширен­ня переліку страхових подій (зокрема включено посуху). Ефективність цих заходів визначила доцільність переведення на такі умови страхування і державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи).

Протягом 60-70-х років були запроваджені нові види стра­хування майна. З 1988 р. державні підприємства дістали право на здійснення добровільного страхування майна і відповідальності. Але незважаючи на це, розвиток страхуван­ня в СРСР дуже відставав від рівня країн з ринковою еко­номікою, оскільки у плановій централізованій економіці пе­реважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсували страхування на другий план. Те­за «держава не може сама себе страхувати» так і не була спрос­тована.

Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового захисту підприємств в країні, зараз принципово змінилися в зв'язку з роздержавленням власності. Чинне за­конодавство надає можливості доводити такі фонди підприємствами до 25% від суми статутного фонду, але, важ­ливо, щоб кошти такого фонду постійно перебували в ліквідній формі, що при постійній інфляції таке проблема­тично.

Для цілей захисту майна підприємств значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави для відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначають­ся і тимчасові фінансові труднощі держави, і значний дефіцит бюджету, що не надають можливостей передбачити в ньому серйозних резервів для такої мети. І це ослабило роль коштів держави у страховому захисті майна підприємств і громадян. Перебудова банківської справи на комерційних засадах зумо­вила появу сотень відносно автономних акумулятивних гро­шових ресурсів, але, як показує життя, банки не мають еко­номічного інтересу надавати тривалі позики та ще й на безвідсоткових засадах фінансувати збитки від страхових ви­падків.

Не можуть вже підприємства й громадяни розраховувати на фінансову підтримку галузевих міністерств і відомств. Ре­зервні фонди при цих органах ліквідовано.

На самострахуванні негативно позначилась жорстка по­даткова політика держави. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резерви.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за ра­хунок перелічених джерел дуже обмежені. Це означає, що більше навантаження має надалі лягати на фонди, створювані методом страхування.

Отже, важливим стає з'ясування значення майнового стра­хування у створенні безпечних умов життєдіяльності суб'єктів господарювання в країні та її громадян, а також розгляд ха­рактеристик видів страхових послуг та принципів їх надання.

1. Значення та принципи майнового страхування.

Традиційно розвинутою галуззю страхування є майнове страхування. Особливістю цієї галузі є те, що в основу визна­чення страхової суми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхових об'єктів, а в разі страхування не на повну вартість майна — відшкодування прово­диться не в повному обсязі отриманих збитків.

У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення (страхової відповідальності страхо­вика): пропорційну, систему першого ризику і граничну (гра­ничного відшкодування). В них обсяг відповідальності стра­ховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення ма­теріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених дого­вором страхування.

Пропорційна система — виплата відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за до­говором страхування перебуває відносно дійсної вартості за­страхованого майна.

Система першого ризику — повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором страхування.

Система граничного відшкодування — використовується в тих видах майнового страхування, в яких страховик має ком­пенсувати збитки страхувальника, які обчислені як різниця між заздалегідь обумовленою границею і фактичним рівнем доходів. Ця система застосовується при страхування фінансо­вих ризиків (результати діяльності суб'єктів: наприклад, при страхуванні врожаю, втрат від простоїв у виробництві, непо­вернення кредитів чи несплаті відсотків по кредиту, орендної плати тощо і т.п.)

Слід ще сказати, що при використанні пропорційної сис­теми страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його на пропорційній основі тільки в рамках своєї відповідальності, а в разі використання системи першо­го ризику обсягом збитків, який перевершує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається «дру­гим» ризиком.

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення страхувальників укладати договори страхування майна на повну вартість майна.

У майновому страхуванні діє головне правило:

Страхова сума не може перевищувати дійсної вартості май­на, яке страхувальник бажає застрахувати на момент укла­дання договору страхування.

Страхове відшкодування визначається з такої залежності:

Страхові відшкодування= Збиток * Страхова сума/Вартість майна

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, що складають дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлен­ня цих двох підгалузей пов'язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фізич­них осіб.

Юридичними особами може бути застраховане майно: державне, власне, орендне, заставне, лізингове. Тобто, об'єктами страхування майна можуть бути інтереси, пов'язані з: володінням, використанням і розпорядженням майном.

Залежно від виду страхових подій майнове страхування класифікують на такі групи:

страхування майна від пожежі та стихійного лиха (во­гневе страхування);

страхування сільськогосподарських культур від стихійних явищ;

страхування тварин на випадок загибелі в результаті хвороби і нещасних випадків;

страхування засобів транспорту від аварій та ін. небезпек.

Практикують такі вартісні показники майна, які беруться до уваги при укладенні договорів на страхування (див. рис..1).

Залежно від ризику, який страхується , розглядають такі типи договорів страхування:

1.Страхування від вогню, удару блискавки, вибуху.

2.Комплексне або розширене страхування «від вогню та інших випадків», яке включає, крім ризиків пожежі та вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град; злива; осідання грунту; затоплення; шторм; цунамі; туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем; крадіжки зі зломом (пограбування).

З.Від ризиків, що виникають під час ведення експеримен­тальних та дослідницьких робіт.

Рис. 1. Вартісні показники майна для визначення страхової суми

А також види договорів, див. рис. 2.

Рис. 2. Види договорів

Страхова оцінка вартості при майновому страхуванні про­водиться, як правило, для таких категорій майна:

1. Основні фонди.

2. Товарно-матеріальні цінності.

3. Продукція у процесі виробництва або обробки.

4. Об'єкти у стадії незакінченого будівництва.

5. Майно, одержане підприємством за договором майно­
вого найму або прийнятого ним від інших організацій та насе­
лення для переробки, ремонту тощо.

6. Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, ав­
торські роботи, антикваріат.

Не приймаються на страхування:

1. Гроші готівкою.

2. Акції, облігації та інші цінні папери.

3. Рукописи, креслярські та ін. документи, бухгалтерські
та ділові книги.

4. Дорогоцінні метали.

5.Технічні носії інформації (магнітні плівки, касети,

магнітні диски).

6. Майно, яке знаходиться у застрахованому приміщенні,

але не належить страхувальнику.

7. Будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи
знаходяться у зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та

ін. стихійні явища.

Послідовність визначення розміру збитку та страхового

відшкодування така:

1. Установлення факту страхового випадку.

2. Визначення розміру збитку і страхового відшкодування
та складання страхового акта про страховий випадок.

3. Здійснення страхової виплати.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від ряду факторів (див. рис. 4.3).

Не підлягають Відшкодуванню збитки, завдані внаслідок:

1. Перебігу процесів, яких не можна уникнути в роботі або таких, що природно випливають з них.

2.Того, що страхувальник не вжив належних заходів для рятування майна, забезпечення його зберігання і запобігання подальшому пошкодженню чи знищенню.

3.Викрадення майна, якщо факт крадіжки не підтвердже­но правоохоронними органами.

Рис. 3. Фактори, від яких залежить визначення збитку та відшкодування

Розмір страхової премії залежить від:

1 .Ступеня страхового ризику.

2.Страхового тарифу.

З.Виду майна та умов зберігання майна.

4.Технічного стану підприємства.

5. Виду виробництва.

б.Обсягу застрахованого майна.

7.Страхової суми.

8 .Строку використання.

9.Форми внесення страхових платежів^

Складність ризиків юридичних осіб та їх різноманіття час­то спонукає страховика скористатися послугами кваліфікова­них посередників з досвідом і знаннями в конкретній сфері виробництва чи знаннями конкретних властивостей майна, а також використовувати'послуги банків, пошти, різних ві­домств та організацій, підприємницьких структур (напри­клад, автостоянок, бензоколонок, кас, дільничних угрупо­вань і ін.).

Процес прийняття на страхування ризиків фізичних осіб — здебільшого річ відносно нескладна. Ризики у них в своїй масі достатньо прості й однорідні. Часто страховик видає на них стандартний страховий поліс навіть майже без попереднього огляду такого майна.

Об'єктами страхування у громадян звичайно виступають власні житлові і дачні будинки, господарські споруди, автомо­білі, домашнє майно, домашні і сільськогосподарські тварини. Договори страхування укладаються на підставі письмової заяви страхувальника, який подає окремо заяву на страхуван­ня майна (див. довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника), що належить підприємству, чи заяву на страхування майна, отриманого ним за договором майнового найму. Якщо до­говір страхування укладається щодо частини майна (вибірко­ве страхування), то до заяви додається опис відповідного май­на (див. довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника).

Заява — це найпоширеніша форма отримання страхови­ком інформації про ризики, які необхідно застрахувати. У за­яві страхувальник має дати вірогідний опис майна, охаракте­ризувати його, зазначити місцезнаходження і призначення, вказати на збитки, які сталися раніше, та їх причини. Такі відомості необхідні для правильного визначення міри ризику, розміру страхової премії, урегулювання спірних питань щодо розміру відшкодування збитку.

У разі навмисного спотворення відомостей страхувальни­ком страховик може визнати договір недійсним або зменши­ти розмір відшкодування збитку і навіть відмовитись від його

виплати.

Якщо після укладення договору страхування зі страховим майном відбулися зміни, про них необхідно повідомити стра­хову компанію (наприклад, перепрофілювання виробництва, реконструкція, заміна обладнання і т.ін.).

Якщо страхувальник страхує майно, яке вже застраховане в інших страхових компаніях, він повинен повідомити про це нову страхову компанію, оскільки страхова сума не повинна перевищувати вартості майна і якщо потрібно буде виплачу­вати відшкодування то страховики таке зроблять по контри­буції — одного з головних принципів страхування.

Договір страхування оформляється видачею страхуваль­никові страхового полісу (див. довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника) і починає діяти наступного дня після сплати нарахованих платежів.

Договори страхування майна можуть укладатися на один рік або на невизначений термін зі щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів.

У разі укладання договору страхування на строк до одного року, платежі обчислюють, виходячи з 1/12 частини за кож­ний місяцьда договору. Якщо црипиняється діяльність підприємства через його ліквідацію договір втрачає силу в день, установлений для ліквідації, а в разі реорганізації (злиття, поділ, відокремлен­ня) - за 15 днів від дня реорганізації (але в усіх випадках — не пізніше від строку закінчення дії договору).

Платежі, що залишилися після припинення дії договору до кінцевих строків страхування, повертаються лише за певні місяці, які залишилися до кінця строку страхування.

У разі загибелі або пошкодження застрахованого майна в період роботи комісії з реорганізації діяльності або ліквідації підприємства страхове відшкодування виплачується під­приємству чи організації-правонаступниці.

Для страхувальників, які безперервно страхували майно на повну вартість протягом одного і більше років і не одержували страхове відшкодування — надаються пільги в подальшому страхуванні: річна сума страхових платежів зменшується, як правило, на 10 відсотків за кожний рік попереднього страху­вання, на підприємство направляються кошти для фінансу­вання різних превентивних робіт, якщо це потрібно, на­дається місячний пільговий строк для укладення нового договору.

У світовій практиці існує кілька сотень видів майнового страхування. Значна їх кількість є в Україні. Зрозуміло, що подати всі їх особливості в одному навчальному посібнику не­можливо. Проте на найпоширеніших і найперспективніших видах майнового страхування, які, з нашого погляду, більш-менш характеризують сутність та прийоми такого страхуван­ня, зупинимось докладніше.

Читайте також:

1. Види страхування.
2. Виправлення помилок у звітності страхувальників по коштах загальнообов’язкового державного соціального страхування.
3. Вирішення суперечок між суб'єктами страхування. Умови припинення дії договору.
4. Добровільна форма медичного страхування.
5. Договір страхування.
6. Економічна суть і значення страхування.
7. Економічна суть і призначення страхування. Функції страхування.
8. Завдання страхування від нещасного випадку. Принципи та види страхування.
9. Завдання страхування від нещасного випадку. Принципи та види страхування.професійного захворювання на виробництві
10. Класифікація страхування за об’єктами : галузі,підгалузі і види страхування.
11. Класифікація страхування за об’єктами та ознаками ризику. Обов’язкове та добровільне страхування.
12. Майнове оподаткування. Види.

Переглядів: 4721