Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ.

Література

1. Григорович Л.А, Марцинковская Т.Д. Педагогика и психология. – М.: Гардарики, 2003. - 480 с.

2. Петровский А. В., Ярошевский М. Г. История и теория психологии. — Ростов н/Д, 1996.-Т. 1,2.

3. Петровский А. В., Ярошевский М. Г. Основы теоретической психологии. -М., 1997.

4. Ярошевский М. Г. Историческая психология науки. - СПб., 1994. Нуркова В.В., Березанская Н.Б. Психология: Учебник.Мд 2004. Гл.2.

5. Болотова А.К., Макарова И.В. Прикладная психология Учебник. М., 2001.

6. Первин Л., Джон О. Психология личности: Теория и исследования: Пер. с англ. / Под ред. B.C. Магуна. М., 2000.

7. Соколова Е.Е. Тринадцать диалогов о психологии: Xpecтоматия с комментариями по курсу «Введение в психологию». М 1997.

8. Шульц Д., Шульц С.Э. История современной психологи Пер. с англ. СПб., 1998.

Пізнавальна діяльність складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.

Вищою формою пізнання людиною є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях об’єктів, закономірності явищ та процесів.

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображається у свідомості у процесі пізнання.

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційні та вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Пізнання предметів та явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, переживань та вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний. Навчання — один із шляхів процесу пізнання.

НАВЧАННЯ – це цілеспрямована взаємодія суб`єктів (наприклад, вчителя і учнів), у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння і навички.

Пізнання, і навчання здійснюються за схемою: живе спостереження — абстрактне мислення — практика. Різниця між цими процесами полягає в тому, що пізнання має справу з самим об'єктом пізнання, а у навчанні може бути його наочне або словесне зображення; у пізнанні відкривають об'єктивно нове, невідоме, у навчанні учень "відкриває" для себе якусь істину. У навчанні прискореним темпом пізнають те, на що наука витратила роки; навчання передбачає і формування вмінь та навичок, а пізнання — тільки розкриття істини; практика у навчанні допомагає краще зрозуміти і засвоїти матеріал, а не служить критерієм істини, як у пізнанні.

2.1ВІДЧУТТЯ – пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на її органи чуттів. Існують також інтерорецептивні відчуття, які є такими, що йдуть від внутрішніх органів.

Це найпростіша пізнавальна діяльність, через яку і тварина, і людина отримують елементарні відомості про зовнішнє середовище і стани свого організму. Це відчуття світла, кольору, запаху, смаку, дотику, шуму, вібрації, рівності або шорсткості, вологи, тепла чи холоду, болю, розташування тіла в просторі тощо. Це елементарний чуттєвий (сенсорний) образ. Але це ґрунт, на якому будується образ світу, чуттєва тканина свідомості індивіда. Втрата здатності відчувати – це втрата каналів зв’язку людини зі світом, про що переконливо свідчать випадки сліпоглухонімоти, та експерименти, в яких людина ізолюється від зовнішніх стимулів середовища.

Отже, відчуття – основа пізнавальної діяльності, умова психічного розвитку, джерело побудови адекватного образу світу.

Відчуття – це первинна форма орієнтування живого організму в довкіллі, це перший рівень (ступінь) пізнання людиною світу. За допомогою аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про суб’єктивну та об’єктивну реальності.

Органи чуттів або аналізатори – це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в свідомість людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 2. Особливості становлення предмета психології	\|	Система економічної безпеки підприємства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.