Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Організаційні форми навчання у початковій школі.

Лекція 6

Тема 1. 6. Форми організації навчання

Логіка викладу:

1. Організаційні форми навчання у початковій школі.

2. Урок – основна форма навчання у початковій школі.

3. Форми роботи учнів на уроці.

4. Інтегровані уроки.

5. Дидактичні особливості уроків для учнів шестирічного віку.

6. Методика проведення екскурсій. Позаурочні форми навчання. (Самостійно)

У педагогічній літературі є різні визначення «форми навчання» як категорії дидактики: форма роботи, засіб роботи, організація навчання.

Форма організації навчання — спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі.

Педагогічній практиці відомі понад тридцять конкретних форм навчання.

Загальноприйнятими формами організації навчальної роботи є колективна — уроки у школі, лекції та семінарські заняття у вузі, екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальна — самостійна робота, дипломні та курсові проекти тощо, які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва навчальною діяльністю з боку викладача.

Вибір форм організації навчання зумовлюється завданнями освіти і виховання, особливостями змісту різних предметів та їх окремих розділів, конкретним змістом занять, складом, рівнем підготовки і віковими можливостями учнів.

Організаційні форми навчання змінюються і розвиваються разом із суспільним розвитком. За первіснообщинного ладу навчання було практично-догматичним. Діти засвоювали виробничий і моральний досвід у процесі спільної праці та повсякденного спілкування з дорослими. Навчальна робота з ними була індивідуальною, потім індивідуально-груповою.

Індивідуальне навчання. Полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (вивчення підручника). Воно досить ефективне, оскільки враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Проте індивідуальне навчання потребує значних матеріальних витрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками. Тепер використовується у формі репетиторства і консультування.

Індивідуально-групова форма навчання. Згідно з нею учитель займається з групою дітей (10—15 осіб), навчальна робота має індивідуальний характер, оскільки діти різного віку неоднаково підготовлені. Діти приходять на заняття в різний час. Учитель по черзі опитує кожного учня, пояснює новий матеріал, дає індивідуальні завдання. Подібна організація навчальної роботи існувала до того часу, поки навчання не стало масовим, обмежувалось виробленням найпростіших навичок читання, письма і рахування. Тепер її використовують в малокомплектних сільських школах, де на уроці одночасно навчаються учні різних класів.

Класно-урочна форма навчання. За феодального ладу розвиток виробництва і підвищення ролі духовного життя в суспільстві сприяли виникненню форм масового навчання дітей. Однією з перших було групове (колективне) навчання у братських школах Білорусі та України (XVI ст.). Воно започаткувало класно-урочну форму навчальної роботи, теоретично обґрунтовану в праці Я.-А. Коменського «Велика дидактика». Як система, що забезпечує масовість навчання, за якої можна «усіх навчати всьому», вона існує понад три століття, переважає і тепер. Сутність її полягає в тому, що учнів одного віку розподіляють на класи, заняття з ними проводять поурочно за наперед складеним розкладом. Усі учні працюють над засвоєнням одного й того ж матеріалу.

З формуванням класно-урочної системи навчання в педагогіці почали використовувати такі поняття, як навчальний рік, навчальний день, урок, перерва, чверть, канікули, її ефективність була настільки очевидною, що незабаром вона стала головною у школах багатьох країн світу. Класно-урочна система використовується в багатьох країнах (зокрема, в Україні), має багато позитивних особливостей: ґрунтується на закономірностях процесу засвоєння навчального матеріалу, передбачає засвоєння нового матеріалу в невеликих обсягах, планомірно і послідовно, з чергуванням різних видів розумової та фізичної діяльності. Вона забезпечує єдність системи навчання в масштабі всієї країни, що полегшує планування і складання програм з навчальних предметів. Її використання полегшує виховання в учнів почуття колективізму, дає змогу використовувати фронтальні форми роботи з усім класом.

Має вона й серйозні недоліки, оскільки орієнтована у процесі навчання на середнього учня, допускає необхідність залишати учнів на повторний курс, якщо вони не засвоїли один чи два предмети. Не дає їм можливості на індивідуальний підхід до учнів, достроково освоїти програму.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

— навчальний рік у загальноосвітньому навчальному закладі починається 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року;

— тривалість навчального року обумовлюється виконанням навчальних програм з усіх предметів, але не може бути меншою 175 робочих днів у загальноосвітньому навчальному закладі І ступеня (1—3(4) класи) та 190 робочих днів — II—III ступенів (5—11 (12) класи);

— комплектування класів відбувається в межах одного віку та чисельності, визначених Положенням про загальноосвітній навчальний заклад (не більше 30 учнів);

— навчально-виховний процес здійснюється за різними формами: урок, лекція, лабораторно-практичне та семінарське заняття, диспут, навчально-виробнича екскурсія тощо;

— відвідування уроків школярами є обов'язковим;

— навчальний рік поділяється на чверті, півріччя, семестри, триместри, між якими є канікули різної тривалості. Тривалість канікул протягом навчального року не може бути меншою 30 календарних днів.

Нині серед різноманітних організаційних форм навчання, використовуваних у загальноосвітній школі (урок, екскурсія, семінар, практичне заняття, лабораторна робота, практикум, факультатив, домашня самостійна робота, екзамен, залік, консультація, інструктаж), урок є основним.

2. Урок – основна форма навчання у початковій школі.

Урок – основна організаційна форма навчально-виховного процесу, яка є викінченою в смисловому, часовому й організаційному плані.

Урок – логічно завершений цілісний елемент навчально-виховного процесу, в якому в складному взаємозв'язку мають місце певні методи, прийоми і засоби навчання, проявляються особливість учителя і його майстерність, індивідуальні і вікові особливості учнів,здійснюється реалізація цілей і завдань навчання, виховання і розвитку.

У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу, чітко обмежену часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів (класом). Урок відіграє інтегруючу роль – відображає та поєднує його компоненти (мету, зміст, методи, засоби навчання, взаємодію вчителя та учнів).

На уроках проводиться вивчення всього програмового матеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні і практичні), демонструються різні види унаочнення,проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми.

Від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Кожен урок повинен мати триєдину мету: навчальну, виховну, розвивальну.

Мета уроку в сучасній школі повинна відрізнятися конкретністю, з вказаними засобами її досягнення і її переводом в конкретні дидактичні завдання. Для того, щоби досягти мети уроку, необхідно вирішити три основні дидактичні завдання: актуалізувати попередні знання, вміння і навички, безпосередньо пов'язані із темою уроку; сформувати в учнів нові поняття і способи дії; організувати використання учнями знань і досвіду діяльності з метою формування у них нових навчальних та пізнавальних умінь і навичок, нового досвіду пізнавальної діяльності (4).

Структура уроку і форми організації навчальної роботи на ньому мають принципове значення в теорії і практиці сучасного уроку, оскільки в значній мірі визначають ефективність навчання, його результативність.

Які ж елементи і частини уроку вважаються структурними, а які ні? Єдиної думки з цього питання на сьогоднішній день в педагогічній науці немає. Одні схильні виділяти в якості елементів уроку те, що найбільш часто зустрічається в практиці - а саме:

1) вивчення нового матеріалу;

2) закріплення вивченого;

3) контроль і оцінка знань учнів;

4) домашнє завдання;

5) узагальнення та систематизація знань.

Інші виділяють такі елементи:

1) мету уроку,

2) зміст навчального матеріалу,

3) методи навчання,

4) прийоми навчання,

5) способи організації навчальної діяльності.

Не можна обмежити навчальний процес і вчителя однією постійною схемою уроку, тому що це нанесе збиток навчальному процесу в цілому.

Класична педагогіка, залежно від основної дидактичної мети навчальної роботи встановила такі типи уроків:

1. Урок вивчення нового матеріалу

Структура згаданого типу уроку може бути така:

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Повторення матеріалу потрібного для свідомого засвоєння нових математичних знань.

3. Вивчення нового матеріалу;

4. Попереднє закріплення нового матеріалу;

5. Завдання до дому;

Послідовність структури елементів може бути і іншою, але основна частина уроку присвячена вивченню нового матеріалу.

2. Урок закріплення знань, умінь, навичок.

Основне місце на уроках цього типу займає виконання учнями різних тренувальних вправ і творчих робіт. Пропонують вправи за певною системою. Структура таких уроків як правило така:

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Відтворення учнями знань, умінь і навичок, які потрібні для виконання завдань.

3. Самостійне виконання учнями різних вправ.

4. Перевірка виконання роботи..

5. Підведення підсумків.

6. Завдання додому.

 

З метою розвитку знань, умінь і навичок на таких уроках іноді включаються елементи нового. Крім того, попутно або за допомогою спеціальних вправ здійснюють підготовчу роботу до вивчення наступних тем.

3. Урок повторення і систематизації знань учнів.

Структура цього уроку схожа на структуру уроку закріплення знань. На початку навчального року, або наприкінці семестру проводять уроки повторення вивченого, щоб повторити і систематизувати ті знання, які потрібні для вивчення нових тем. Наприкінці вивчення теми, або розділу на уроках повторення використовують вправи узагальнюючого і систематизуючого характеру.

4. Урок контролю, або обліку знань.

Основне місце на таких уроках відводять усній і письмовій перевірці засвоєння вивченого матеріалу. Як правило, перевірку поєднують із закріпленням знань, умінь і навичок. Самостійні письмові роботи тривають від 15 до 30 хвилин (із 40 хв.), решту часу відводять на закріплення раніше вивченого. Наприкінці уроку, якщо перевірку здійснювали в усній формі, учитель, як правило, дає коротку характеристику знанням, умінням і навичкам учнів, вказує на досягнення і недоліки, і шляхи усунення їх.

Якщо перевірку здійснювали у письмовій формі, то наступний урок присвячується аналізу результатів контрольної роботи, виправленню типових помилок, повторенню і закріпленню тих розділів, які були гірше засвоєні.

5.Комбінований урок

Комбінований урок включає такі компоненти:

1) Перевірка домашнього завдання.

2) Опитування учнів вивченого на попередньому уроці.

3) Усні обчислення.

4) Підготовка до вивчення нового матеріалу і повідомлення теми уроку.

5) Опрацювання нового матеріалу.

6) Первинне закріплення.

7) Закріплення і повторення.

8) Домашнє завдання.

9) Підсумок уроку.

У структурі комбінованого уроку його компоненти можна об’єднати в такі три частини:

I. Частина. Контроль, корекція та закріплення знань учнів (сюди входить 1,2,3 пункти).

II. Частина. Опрацювання нового матеріалу (сюди входить 4,5,6 пункти);

III.Частина. Закріплення та узагальнення знань учнів (сюди входить 7,8,9 пункти).

На уроці комбінованого типу витрачають приблизно однаковий час на всі етапи уроку.

 


Читайте також:

  1. V Засоби навчання
  2. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
  3. Автоматизовані форми та системи обліку.
  4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  5. Адаптації та навчання
  6. Адаптивні організаційні структури управління.
  7. Акредитив та його форми
  8. Активний метод навчання
  9. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
  10. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
  11. Аналіз та планування витрат організації на професійне навчання персоналу
  12. Б. Особливості диференціації навчання у школах Великобританії




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Форми роботи учнів на уроці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.