Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Початок Першої світової війни. Загарбницькі плани воюючих блоків

Перша світова війна розпочалась 1 серпня 1914 р. після оголошення Німеччиною воєнного стану щодо Росії, а через два дні – Франції.

Безпосереднім приводом до війни стало вбивство 28 червня в місті Сараєво сербським націоналістом (членом терористичної організації «Молода Боснія») Г. Принципом австрійського спадкоємця престолу Франца Фердинанда під час провокаційних маневрів австрійської армії в Боснії і Герцеговині. Австрійський уряд висунув ультиматум Сербії, який принижував гідність сербського народу. Оголосивши надалі ультиматум формально відкинутим, Австрія розірвала дипломатичні відносини з Сербією та оголосила їй війну. В ніч з 28 на 29 липня 1914 р. Белград було піддано австрійському артилерійському обстрілу. У відповідь Росія оголосила 29 липня часткову, а надалі – 31 липня загальну мобілізацію армії.

Дії Росії стали приводом оголошення ультиматуму щодо неї з боку Німеччини. Це сталося 31 липня, а 1 серпня Німеччина сама почала мобілізацію своїх військ. Тоді ж мобілізацію оголосила Франція.

1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня – Франції. Висунувши ультиматум Бельгії щодо вільного проходу через її територію німецьких військ, Німеччина спровокувала 4 серпня стан війни щодо неї з боку Великобританії. 6 серпня у війну проти Росії вступила Австро-Угорщина.

За декілька днів війна набула загальноєвропейського характеру, а незабаром стала світовою. У ній брало участь 38 держав з населенням у 1,5 млрд. осіб. Війна велась на фронтах протяжністю від 2,5 до 4 тис. кілометрів. Глибина території, охопленої воєнними діями, доходила до 480 км. До збройної боротьби на суші приєднувались бойові дії авіації та морських сил. Велась також хімічна війна.

У ході війни, безпрецедентної за своїми масштабами, виразно виявлялись нові закономірності, засоби і форми ведення боротьби. Це стосувалось не тільки збройних зіткнень, а й дипломатії, що визначалась як чисельністю втягнутих до її кола учасників, так і далекосяжністю зовнішньополітичних цілей дипломатичних кіл. Головні спрямування дипломатіїобох воюючих таборів під час війни були пов'язані, насамперед, із боротьбою за ті держави, які б могли стати новими союзниками, від чого значною мірою й залежали перемоги на фронтах бойових дій. Поряд з цим завданням постало й інше: зміцнення міжсоюзницьких відносин; накреслення контурів повоєнного устрою світу.

Переговори стосовно розподілу територій, на які претендували воюючі держави, розпочались незабаром після початку війни. Щодо країн Антанти, то вже 5 вересня 1914 р. між ними була досягнута домовленість, яка передбачала: не укладати в поточній війні сепаратного миру; узгоджувати умови миру і розподілу територій з кожним із союзників блоку.

За пропозицією російської сторони, що набула форми програмного документа, розгром Німецької імперії та її союзників передбачав: 1) приєднання до Росії нижньої течії ріки Німан, Східної Галичини; перехід Познані, Сілезії і Західної Галичини до майбутньої Польщі; 2) повернення Франції Ельзас-Лотарингії; передачу їй частини Рейнської області; 3) значне збільшення Бельгії за рахунок німецьких територій; 4) повернення Данії Шлезвігу й Гольштейну; 5) відновлення Ганноверського королівства; 6) перетворення Австро-Угорщини на триєдину монархію, що буде складатися з Австрії, Чехії і Угорщини; 7) передачу Боснії, Герцеговини, Далмації та Північної Албанії до Сербії; 8) компенсацію Болгарії за рахунок сербської Македонії та приєднання до Греції південної Албанії; 9) передачу Валони до Італії; 10) поділ німецьких колоній між Англією, Францією і Японією; 11) сплату воєнної контрибуції.

Наприкінці вересня С. Сазонов як голова російського зовнішньополітичного відомства висунув додаткові вимоги Росії щодо Туреччини, пов’язані з гарантією вільного проходу військових кораблів через протоки Босфор і Дарданелли.

Такі підходи до майбутнього устрою Європи були в цілому прийняті англійською стороною, хоча міністр закордонних справ Великобританії Е. Грей висловився за включення до майбутньої «мирної» програми вимог про видачу німецького флоту і нейтралізацію Кільського каналу. Наполягав він і на тому, щоб були враховані територіальні інтереси Італії і Румунії. Нарешті, Грей заперечував перехід до Франції Рейнської області. Під тиском англійської дипломатії французький уряд змушений був заявити, що його територіальні вимоги в Європі обмежуються Ельзасом і Лотарингією. Однак, як показали події, англо-французькі суперечки щодо Рейнської області зберігались, у тому числі у повоєнні часи.

Гострі дипломатичні зіткнення відбувались між союзниками й щодо майбутньої турецької спадщини. Так, запевняючи на словах російське зовнішньополітичне відомство, що по закінченні війни з Німеччиною доля Константинополя й проток буде визначена відповідно до інтересів Росії, Англія і Франція не відкидали можливості встановлення своїх сфер впливу у даному регіоні. 25 лютого 1915 р. англо-французькі кораблі обстріляли турецькі форти біля гирла Дарданелл, що загрожувало передачею проток у фактичне розпорядження Англії і Франції.

На початку березня 1915 р. Сазонов зажадав від союзників формальних зобов’язань щодо визнання впливів Росії в Туреччині, погрожуючи можливістю зміни зовнішньополітичного курсу. Тільки після цього Англія, а за нею і Франція офіційною нотою визнали за Росією місто Константинополь із деякими територіями західного узбережжя Босфору, Мармурового моря, а також Галліпольським півостровом та південною Фракією. Росія мала здобути і східне узбережжя Босфору з деякими територіями, але тільки по закінченні війни і за умов, якщо Англія і Франція здійснять свої плани в Азійській Туреччині.

Організаційно ці плани оформились у квітні – травні 1916 р. і увійшли в історію дипломатії (за прізвищами представників англійської і французької місій на переговорах) як «угода Сайкс-Піко». То були плани загарбання Антантою більшої частини Османської імперії, включаючи частину суто турецьких областей.

За угодою Сайкс-Піко Англія мала дістати Месопотамію з Багдадом та більшу частину Аравії. Палестина підпадала під міжнародний контроль, але Англії віддавались порти Хайфа і Акра. Франція здобувала Сірію, Малу Вірменію, Кілікію, значну частину Курдистану, частину східної Анатолії і, як сферу впливу, частину Аравії та Мосульську область з її нафтовими розробками. Росії передавались області Трапезунда, Ерзурума, Баязета, Вана, Бітліса, частини Курдистану та смуга вздовж Чорноморського узбережжя, на захід від Трапезунда. Після проголошення Італією в серпні 1916 р. війни Німеччині було визначено її частку, що включала величезну частину південної та південно-західної Анатолії. Від Туреччини лишались тільки центральна й північно-східнаАнатолія.

На початку 1917 р. між французьким і російським урядами було укладено ще одну угоду про умови майбутнього миру. Вона набула форми обміну нотами і здійснювалась без участі англійської сторони. Російський міністр закордонних справ виявляв готовність підтримати французів в їх намаганнях здобути Ельзас-Лотарингію і Саарський вугільний басейн. Інші німецькі землі на лівому березі Рейну повинні були підпадати під французький контроль до виконання Німеччиною та її союзниками всіх вимог майбутнього мирного договору. В обмін французький уряд у ноті-відповіді підтверджував угоду про Константинополь і протоки, визнавав волю Росії у визначенні її західних кордонів.

Загарбницькі плани країн австро-німецького блоку своїм розмахом не поступались, а, може, й перевищували задуми Антанти. Австро-Угорщина вимагала встановлення свого панування над усіма Балканами. Німеччина взагалі прагнула переділу світу та встановлення своєї гегемонії в Європі.

Особливого розголосу набували два німецьких документи, які стосувались планів завоювань: меморандум шести могутніх економічних організацій (Центральної спілки німецьких промисловців, Спілки промисловців, юнкерської Спілки сільських господарів та інших) і так званий професорський меморандум. Меморандум шести економічних організацій вимагав здобуття широких колоніальних володінь через загарбання англійських, французьких, бельгійських та колоній інших держав; покладання на Антанту репараційних платежів; протекторату над Бельгією; приєднання французького узбережжя Ла-Маншу до річки Сомми; загарбання залізорудного басейну Бріей, фортець Верден і Бельфор та розташованих між ними західних областей. Далі йшлося про конфіскацію на приєднуваних до Німеччини областях усіх середніх і великих сільськогосподарських господарств та передачу їх німцям з відшкодуванням власникам завданих війною втрат за рахунок Франції.

Великі анексії передбачалися й на Сході, за рахунок Росії. На думку авторів меморандуму шести економічних організацій, промислове піднесення «висуне вимогу розширення сільськогосподарської бази». Намічалося загарбання російських прибалтійських губерній та «територій на південь від них», включаючи Україну і навіть Крим.

Згідно з урядовою запискою прусського міністра внутрішніх справ фон Льобеля, підготовленою в жовтні 1914 р., загарбницькі плани Німеччини передбачали й остаточне послаблення Великої Британії як країни, чиї інтереси стикаються з інтересами Німеччини і заважають їй «відігравати роль у світовій політиці».

Такі підходи щодо визначення планів у війні виходили далеко за межі захисту національних кордонів – ідеї, з якою виступали керівні кола країн австро-німецького блоку, як і, у свою чергу, країн Антанти у передвоєнні роки.

Війна велась поза інтересами народів, на догоду інтересам фінансової та промислової буржуазії, і це зумовлювало експансіоністський, загарбницький характер намірів щодо неї усіх воюючих країн.


Читайте також:

  1. Але, головним залишається діючий початок, чим повсякденність і відрізняється від фантазії (казки, міфу).
  2. Антивоєнні рухи напередодні Першої світової війни
  3. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни
  4. Афро-азійський світ після Першої світової війни.
  5. Близький Схід під час Другої світової війни.
  6. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни.
  7. Вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, що поклало початок Другій світовій війні.
  8. Взаємозалежність суб'єктів світової економіки — об'єктивна передумова координації економічної політики
  9. Визначення допустимого часу початку долання зон радіоактивного забруднення (початок виходу із зони) при заданій дозі опромінення
  10. Визначення напрямку переміщення блоків скидів
  11. Визначте місце України в планах імперіалістичних держав напередодні та на початку Першої Світової війни. В чому полягала трагедія українського народу в цій війні?
  12. Висвітліть положення України в роки першої світової війни.




Переглядів: 806

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Антивоєнні рухи напередодні Першої світової війни | Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.