• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура трудового права. Місце трудового права в системі правових галузей

Механізм реалізації норм трудового права, відповідальність за їх порушення

Поняття предмета «Трудове право» та особливості методів правового регулювання у країнах Західної Європи та США. Соціальні функції трудового права.

Трудового права з порівняльним правознавством. Роль та значення трудового права в сучасних умовах.

Поняття порівняльного трудового права. Зв’язок порівняльного

План.

Лекція по темі 1. Поняття, предмет порівняльного трудового права та особливості методів правового регулювання в різних країнах світу

1. Для правознавства як системи з вивчення різних правових сімей, державних інститутів характерним є історичний підхід стосовно виз­начення періоду виникнення порівняльного правознавства, його роз­витку на різних континентах, що ґрунтується на особливостях життя того чи іншого народу. Необхідно зауважити, що серед науковців, які займаються цією проблемою, немає одностайності. Одні вважа­ють, що порівняльне правознавство має давнє походження (Закони XII таблиць Риму тощо), інші — що воно виникло в XIX столітті. В англійській літературі зазначається, що засновником порівняльно­го правознавства був Ф. Бекон, у французькій — ПІ. Монтеск'є, у ні­мецькій — В. Лейбніц. В історії вітчизняного правознавства також маємо певні суперечності щодо питання історії зародження компара­тивістики. Наприклад, при дослідженні історії договорів, які уклада­лися в Київській Русі у Х-ХІ ст. з греками, можна помітити, що обидві сторони використовували право не власної країни, а запози­чене —"чуже право". Певна річ, започаткування цієї дисципліни було в різних країнах і в різні часи. Розпочиналося воно з античного періоду, але використання зарубіжного права, вивчення порівняль­ного методу і свідоме застосування його як науки розпочинається у XIX ст. Саме цей період прийнято визнавати початком виникнення науки порівняльного правознавства, яка зародилася як порівняльно-історичне правознавство. Вважається, що офіційне визнання існуван­ня порівняльного права й порівняльного методу в праві відбулося 1869 року, коли в Парижі було засновано Товариство порівняльного законодавства. Відтак, у другій половині XIX ст. центр компарати­вістики переміщується у Францію. Після проведення у 1900 р. І Між­народного конгресу порівняльного права у Франції посилюється ак­тивність компаративістів.

Перша світова війна і її негативні наслідки, які характеризували­ся ворожістю у ставленні країн одна до одної, перешкоджали запро­вадженню в університетські навчальні плани курсів порівняльного правознавства. Однак у 20—30-ті роки ситуація почала змінюватися. Р. Паунд у 1934 p., відзначаючи тенденції у цій галузі, заявив, що, на його думку, у майбутньому викладання права ґрунтуватиметься на порівняльно-правовому методі: викладач повинен постійно на кон­кретних прикладах показувати студенту, що жодна з національних правових систем, жодна доктрина, концепція, норма чи конструкція не можуть запропонувати адекватного вирішення проблем, які по­стійно виникають у повсякденному житті. Друга світова війна також значно загальмувала розвиток порівняльного правознавства та його освітніх функцій. Після закінчення війни тенденції розвитку компа­ративістики були пов'язані із прагненням створити уніфіковане "єв­ропейське право".

Поступово розвиток права пов'язується не лише з діяльністю за­конодавчих органів, а й із судовою практикою, яка виконувала роль джерел права. На початку XX ст. серед юристів почалися дискусії на­вколо предмета порівняльного правознавства і його місця в юридич­ній науці. У другій половині XX ст. в центрі уваги юристів-компаративістів світу було кілька комплексних проблем:

• загальнотеоретичні питання порівняльного права: предмет, цілі, функції, основні аспекти;

• порівняльне дослідження основних правових систем сучасності;

• порівняльно-правові дослідження в межах галузевих юридичних наук. Сучасне порівняльне правознавство стало "більш професійним"

порівняно з минулими роками, воно розвивається на глибшій про­фесійній основі, із залученням ширшого кола фахівців, що займають­ся винятково цими проблемами. Порівняльне правознавство усе ак­тивніше проникає з суто інтелектуальної сфери застосування у сферу прикладну. З наукових і освітянських галузей повоєнного періоду воно перейшло у галузі комерції та індустрії, стало важливим джере­лом інформації для бізнесменів, політиків, урядовців стосовно сві­тових правових систем.

Враховуючи різні думки дослідників і застосовуючи метод синте­зу та диференціювання, визначимо етапи розвитку порівняльного правознавства.

Перший етап характеризується окремими спробами порівняльних досліджень актів різних державних утворень. До нього, зокрема, можна зарахувати працю Платона "Закони", Арістотеля "Політи­ка", використання порівняльного аналізу для зіставлення римських і біблійних законів, праці англійського вченого Фортеск'ю, німецьких юристів другої половини XVII століття Струве і Стрика. В епоху Просвітництва до порівняльно-правового аналізу звертались англій­ський філософ Джон Локк, французький філософ Жан-Жак Руссо, італійський юрист Чезаре Беккаріа. Помітний слід в історії розвитку порівняльного правознавства залишив французький мислитель XVIII століття Шарль Луї Монтеск'є.

Другий етап пов'язаний з використанням порівняльно-правового методу в історії права. Найвидатнішими представниками такого на­пряму були Г. Мейн в Англії, Лерміньє у Франції, А. Пост, І. Колер у Німеччині, М. М. Ковалевський та П. Г. Виноградов у Росії. Історико-правове спрямування мала також перша кафедра порівняльного правознавства та перші журнали з порівняльного правознавства.

Третій етап — це використання порівняльно-правового методу як інструменту законотворення, зокрема кодифікації. Істотний ім­пульс для його розвитку дали широкомасштабні кодифікаційні робо­ти, які розгорнулись у різних країнах Європи з початку XIX століття. Оскільки європейські країни перебували у схожих економічних, полі­тичних та соціокультурних умовах, це зумовлювало аналогічні тен­денції у розвитку законодавства.

Четвертий етап характеризується застосуванням порівняльного аналізу до різних правових систем з метою поглибленого вивчення власне феномену права та тенденцій його розвитку. Розуміння того, що право як явище існує не лише у формі закону, айв інших формах (судової практики, правових звичаїв, доктринального тлумачення тощо), змінює діапазон використання порівняльного правознавства.

Викристалізовується основна його мета: шляхом порівняння право­вих систем та окремих інститутів різних народів з'ясовувати не лише їх ефективність у досягненні емпіричних цілей, а переважно виявляти закономірності еволюції правових систем та інститутів, напрямів їх подальшого розвитку й зближення. Значний внесок у розвиток тако­го поглибленого підходу до порівняльного правознавства зробили К. Міттермайєр, Г. Радбрух, Дж. Біндер (Німеччина); Р. Салейль, Е. Ламбер, А. Леві-Ульман (Франція); Е. Роген (Швейцарія); Гальгано, Марої, Ротонді, Т. Аскарелі (Італія); X. Гаттерідж (Англія); Р. Паунд (США) та ін.

П'ятий етап — формування теорії порівняльного правознавства, його цілей, функцій, загальних правил порівняльно-правового аналі­зу, його методики тощо.

Шостий етап пов'язаний з поступовим переростанням теорії порівняльного правознавства в самостійну науку, розширенням кола досліджуваних тем, формуванням предмета порівняльного право­знавства та його понятійного апарату, визначенням місця в системі юридичних наук тощо.

На сучасному етапі розвитку української науки порівняльне пра­вознавство є одним з актуальних напрямів юридичної науки.

У правовій літературі, присвяченій дослідженню правових систем, використовуються такі терміни: "порівняльне право", "порівняльне правознавство", "компаративістика", "порівняльна юриспруденція", "порівняльний аналіз правових актів і систем" та ін.

Як зазначає О. Д. Тихомиров, у науковому значенні до терміна і поняття "порівняльне правознавство" близьке поняття "компарати­вістика". На думку О. Лисенко, терміни "порівняльне право" і "по­рівняльне законодавство" не можна використовувати як тотожні з терміном "порівняльне правознавство", оскільки це призведе не ли­ше до термінологічної плутанини, а й до змішування різних за своїм змістом явищ, адже розуміння термінів "право", "законодавство" по­в'язано з регулюванням поведінки людей та їх спільнот і може виник­нути думка,про появу якоїсь нової галузі "порівняльного" права, тоді як порівняльне правознавство являє собою лише систему знань, а не правил поведінки.

Такі дослідники, як К. Цвайгерт, X. Кетц та інші, вважають, що термін "порівняльне право" є цілком прийнятним навіть через те, що він давно широко використовується. Свою точку зору щодо цього поняття пропонують О. Харитонова і Є. Харитонов, вони доводять, що терміни "порівняльне право", "порівняльне правознавство" і "компаративістика" доцільно використовувати як рівнозначні, адже суть не в терміні чи назві, а в тому, який зміст вкладається при його використанні.

Автори пропонованого посібника погоджуються з вітчизняними дослідниками, що сам термін варто використовувати залежно від його змісту, тобто для визначення об'єкта чи напрямку галузі або розбіжності у правових інститутах тощо. Однозначного визначення терміна "порівняльне право" бути не може, тому що правознавст­во — поняття міжгалузеве. Отже, варто використовувати ці терміни у тих випадках, коли визначають напрям дослідної діяльності об'єкта.

Однією з основних проблем сучасних компаративістських дослід­жень, крім досліджень загальнотеоретичних питань компаративісти­ки та основних правових систем сучасності, є порівняльно-правові дослідження у межах галузевих теоретико-історичних і спеціальних (прикладних) юридичних наук. Нині розвиток порівняльного право­знавства характеризується переходом у русло досліджень, що мають практичне значення. Це зумовлено тим, що кожна держава має своє право. У світі немає двох держав, у яких би правопорядок повністю збігався. У багатьох державах у межах однієї правової системи відбу­вається поділ на право регіональне (у федеративних державах, таких як США, Російська Федерація), релігійне (наприклад, в Індії") або за расовими ознаками (Малайзія).

Міжнародне право покликане регулювати у світовому чи регіо­нальному масштабі міждержавні та зовнішньоекономічні відносини. Розбіжності між правом різних країн значно зменшуються, якщо більшість країн орієнтується на систему міжнародно-правових норм, що виходять не зі змісту їх конкретних норм, а з їх більш постійних елементів, які використовуються для створення, тлумачення, оцінки норм. Порівняння неоднакових рішень, які пропонуються різними правопорядками, дає змогу точніше зрозуміти сутність по-різному врегульованих ними соціальних проблем.

Нині юридична наука все більше уваги приділяє порівняльному правознавству. Проте суперечки і дискусії про статус цього науково­го напряму в системі правових наук тривають і загальновизнано, щопорівняльні дослідження права досить важливі для подальшого роз­витку юридичної науки¹.

Порівняльно-правові дослідження у поєднанні з традиційним іс­торичним, нормативним, соціологічним баченням права дають змо­гу вивчити явища правової дійсності, які не охоплювалися проблема­тикою правознавства, і вийти за національні рамки своєї правової системи. Для юридичної науки, яка звернена насамперед до націо­нального права, використання порівняльного правознавства особли­во важливе, оскільки воно допомагає встановити, як вирішується та сама проблема в різних країнах, розширює юридичні дослідження, дає змогу враховувати зарубіжний правовий досвід.

Порівняльне правознавство — це структуризована концептуально-понятійна система правових знань, систематизоване, так чи інакше пов'язане один з одним уявлення про основні правові системи сучас­ності, теорії застосування порівняльного методу як у науково-пізна­вальному, так і в практично-прикладному аспекті. Порівняльне пра­вознавство зазнало не так хронологічних змін, як змін просторових. Це зумовлено тим, що воно розвивається у межах досить відособле­них один від одного культурно-історичних регіонів. Відтак однією з особливостей сучасної юридичної компаративістики є розширення її географії.

Компаративістські концепції минулого порівняно із сучасним по­рівняльним правознавством є скоріше доктринальними. Попередньо пройшовши через відповідні пізнавальні сфери, вони природно вхо­дять до структури сучасної юридичної компаративістики. Без роз­робки історії компаративістських концепцій, без ознайомлення з її матеріалами, без оцінки пізнаного не можна окреслити коло тих ос­новних питань, дослідження яких становить предметний зміст сучас­ного порівняльного правознавства. Така розробка дає змогу вияви­ти і зрозумити розвиток юридичної компаративістики.

Сучасне порівняльне правознавство більш диференційовано і глибше, ніж раніше, досліджує процеси, які відбуваються на правовій карті світу. Крім того, структура сучасної юридичної компаративі­стики складніша, проте в ній можна означити своєрідне концептуаль­но-понятійне ядро — положення, що характеризують переважно конкретно-історичні особливості об'єкта і пізнавальні установки її про­відних представників.

Компаративісти прагнуть знайти коріння, витоки правових явищ у зарубіжних правових системах і тенденції їх розвитку. Власне, саме в процесі досягнення цієї мети і відбувається порівняння. Об'єктами тут виступають національна і зарубіжна правові системи, які розгля­даються через призму виявлення загального і специфічного в них та можливості використання зарубіжного досвіду для вирішення конк­ретних правових завдань.

Будь-яке порівняння у галузі права завжди грунтується на крите­ріях, які мають об'єктивно-оцінний характер. Найширше порів­няльне правознавство використовується передусім у наукових диску­сіях для набуття нових знань про предмет. Воно є також інструмен­том правової політики у галузі законотворчості і правосуддя. Важливою сферою його застосування є також викладання цієї дис­ципліни в юридичних вузах і на юридичних факультетах.

Порівняльне правознавство охоплює такі аспекти і завдання: . до методики порівняльного правознавства звертаються під час розробки проектів важливих національних законів з метою знай­ти оптимальне рішення для проблеми врегулювання; . результати порівняльно-правових досліджень використовують як переконливий аргумент у дискусіях про правову політику;

• розвиток юридичної науки неможливо уявити без порівняльного правознавства. Воно дає багатий матеріал, який використову­ється в численних монографіях та статтях для наукових диспутів з проблем національного права з метою впливу на законодавця для досягнення необхідних змін у правовій політиці та сприяння прогресивному розвитку права;

• суди також застосовують порівняльне правознавство, особливо у справах з іноземним елементом, коли необхідно не тільки застосо­вувати іноземне право, а й встановити його точний зміст;

• розробці міжнародних угод завжди передують інтенсивні порів­няльно-правові дослідження;

• у навчальному процесі порівняльне правознавство є ефективним дидактичним засобом. Воно допомагає краще зрозуміти власне право та взаємозв'язок його традицій, ступінь наближення різних правових культур. Визначення предмета порівняльного правознавства пов'язане із самою назвою цієї науки і навчальної дисципліни, яка свідчить про те, що порівняльне правознавство має справу насамперед з такими явищами, процесами і поняттями, як порівняння, порівняльний ме­тод, зіставлення і протиставлення, що застосовуються до таких кате­горій, як право, правові явища, правові інститути та інституції. За допомогою порівняння одні правові системи співвідносяться, зістав­ляються чи протиставляються іншим правовим системам.

Предмет компаративістики може бути диференційованим і зале­жить від мети дослідження, галузі права, інституту чи інших елемен­тів правових систем, що порівнюються. На визначення предмета впливають також напрями дослідження, тобто "вертикальний" (істо­ричний) чи "горизонтальний" (сучасні правові системи). У першому випадку предметом є еволюція правових систем, у другому — порів­няння на певному статичному рівні.

В юридичній науці немає єдиної і обов'язкової для всіх методо­логії порівняльно-правових досліджень, яка підпорядковує їх вико­нання суворим канонам. Відправним пунктом у цьому випадку є те­ма і мета конкретної роботи. Саме ці критерії визначають, яку роль повинно відіграти в її виконанні порівняльно-правове дослідження, в якому зв'язку його необхідно здійснювати.

Метою порівняльно-правового дослідження може бути загальна система і структура певного правопорядку чи однієї з його частин, наприклад, господарського права. Але воно може стосуватися і зов­сім незначних питань (наприклад, відшкодування за невикористану відпустку тощо). Чим ширша і складніша сфера, яка підлягає порів­няльно-правовому аналізу, тим глибшими повинні бути знання дос­лідника про досліджуваний правопорядок.

В основі компаративістських досліджень лежить порівняльний метод, який сьогодні набуває великого значення не лише при дослід­женні національних правових систем, а й у порівняльно-правових до­слідженнях галузей, інститутів та норм права.

Порівняльно-правовий метод — це сукупність прийомів виявлення загальних та специфічних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування правових систем (їхніх елементів) шляхом їх порів­няння, тобто проведення пізнавальної операції, що дає змогу на під­ставі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об'єк­тів методом парного зіставлення. Відповідно методологією порів­няльного правознавства називають впорядковану належним чином систему, яка складається з порівняльно-правового та інших методів наукового аналізу.

Використання порівняльного методу в компаративістиці здійсню­ється на двох рівнях: історичному та логічному. Відповідно до цього розрізняють історично-порівняльний та формально-логічний аналіз. Високий рівень досконалості методології порівняльного правознав­ства дає можливість застосувати порівняльний метод для досліджен­ня різноманітних об'єктів.

Історико-порівняльний аналіз, або використання порівняльного методу в часі, дає можливість зрозуміти вплив однієї системи права на іншу. Використання цього методу виявляє спільні риси класично­го римського права з правом європейським, адже останнє набуло цих рис внаслідок рецепції римського права.

У доктрині права порівняльний метод дає змогу виявити відмін­ність, протилежність, ознаки наступності правових систем різних іс­торичних типів і правових сімей; формулювати загальнотеоретичні положення та конструкції; виявити закономірності функціонування й розвитку правових систем.

Найглибше порівняльно-правовий метод виражається у принци­пах, які властиві саме порівняльному правознавству.

Такі принципи як основні засади є основою виникнення, станов­лення та розвитку різних явищ, соціальних, політичних та інших си­стем, інститутів тощо.

Стосовно порівняльного правознавства принципи виступають як основні ідеї і положення, що пронизують всю порівняльно-правову систему. Залежно від того, які сторони й аспекти порівняльного пра­вознавства беруться для розгляду, у ньому можна виокремити групи принципів, що стосуються процесів становлення і розвитку порівня­льного правознавства, його внутрішньої побудови, функціонування, а також самого процесу порівняння як основи виникнення порівняль­ного правознавства.

Порівняльне правознавство виконує різноманітні функції: пізна­вальну, інформаційну, аналітичну, інтеграційну та інші. Воно є осно­вою законотворчої та правозастосовчої практики, правильного за­своєння зарубіжних доктрин та досвіду, а також широкої юридичної освіти.

Існують різні думки щодо того, як взаємопов'язані між собою по­рівняльне правознавство і національне право, тобто виконують вони однакові функції чи порівняльне правознавство у своїх функціональ­них проявах має цілком самостійний характер.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
3. VІ. План та організаційна структура заняття
4. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
5. Автоматизоване робоче місце метролога
6. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
7. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
8. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
9. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
10. Адміністративне право як галузь права
11. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
12. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності

Переглядів: 1469