Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Соціальне призначення, місце та роль юридичної науки в суспільстві та правовій системі найбільш повно і конкретизовано розкриваються через її функції.

Такі принципи, як гуманність, справедливість, милосердя, співпа­дають в основному з принципами професійної етики юриста. Але існують і принципи, властиві саме деонтології. Це — нормативність, самостійність, індивідуальність, неповторність, нестандартність, моментальність, непередбачуваність, своєчасність, практичність, конкретність.

Під правовими принципами розуміються керівні положення пра­ва, його основні засади, що виражають суть системи чи галузі права.

Юридична деонтологія грунтується на відповідних принципах.

Принципи, функції та методи юридичної деонтології.

Більшою мірою юридична деонтологія пов’язана з теорією дер­жави і права та професійною етикою, правовою естетикою, правовою психологією юриста, тобто тими науками, що виникли на стику юрис­пруденції і зазначених галузей суспільних наук.

У системі юридичних наук юридична деонтологія займає певне місце, але ця наука посіла конкретне місце і в системі неюридичних наук (етики, естетики, психології, соціології, політології, педагогіки, інформатики).

Вона використовується і спеціальними юридичними науками. Наприклад, у криміналістиці для встановлення необхідних для цієї науки фактів дослідник використовує не тільки об’єктивний, а й суб’єктив­ний підходи. Як правило, це почуттєва форма фахівця, який займаєть­ся певним дослідженням. І вона (як внутрішній імператив його повед­інки) належить саме юридичній деонтології.

У класифікації юридичних наук юридичну деонтологію відносять до теоретико-історичних, оскільки: 1) стрижнем її поглибленого вив­чення є правова культура юриста, його професійно-правова поведінка, гармонійно пов'язана з політичною, психологічною, етичною та есте­тичною культурою; 2) вона містить відомості, необхідні для всебічного пізнання закономірностей юридичної діяльності слідчого, судді, проку­рора, нотаріуса, адвоката та інш.; 3) створює теоретичні основи для прикладних юридичних наук і навчальних дисциплін — судової психо­логії, судової етики, юридичної конфліктології та ін.; 4) збагачує теоре­тичні основи юрисгруденції завдяки самостійності предмета дослідження. Розвиває нові підходи в юридичній науці і практиці.

Оскільки юридична деонтологія взаємодіє з іншими науками, то виникає потреба і їх розмежуванні.

Розмежувати науки можна, насамперед, за допомогою предмета і об’єкта науки.

Предмет наукце та сфера пізнання, якою займається ця наука.

Об’єкт наукиті реальні явища, які вивчає наука.

Юридична деонтологія, як спеціальна юридична наука і вступна навчальна дисципліна, входить до системи юридичних наук, об’єдна­них загальною назвою правознавство.

Відхід від принципів деонтології має негативні наслідки для юриста.

Вихідним принципом є гуманність, яка передбачає поважне став­лення до кожної конкретної людини з урахуванням її прав, особистих якостей, індивідуальних особливостей і законних інтересів.

Особливим принципом юридичної деонтології є нормативність. Це означає, що кожна професійна дія юриста підпорядкована певним нормам. Але це не обов'язково правові норми, це можуть бути мо­ральні норми, особливо власні норми юриста, які він виробив під впливом різних чинників.

Принцип самостійності полягає в тому, що юрист самостійно виробляє у себе почуття внутрішнього імперативу службового обо­в'язку за велінням серця та покликом сумління, самостійно формує свою поведінку стосовно громадян і суспільства в цілому.

Принцип індивідуальності частково вже був визначений. Він полягає в тому, що деонтологічна норма для кожного юриста — це його особиста норма. Аналогічні ситуації можуть бути, але деонтоло­гічна норма для кожного юриста буде іншою.

Принцип неповторностіполягає в тому, що в житті різні люди, навіть у подібних ситуаціях, чинять по-різному. Недарма кажуть, що немає навіть подібних двох крапель води.

Найбільшу цінність деонтологічні норми мають саме у нестандартній ситуації. Тому цей принцип — принцип нестандартності, — вва­жається унікальним. В нестандартних, несподіваних ситуаціях практично неможливо застосувати шаблонний підхід. І тоді приймаються" і нестандартні рішення, але, безумовно, в рамках закону.

Принцип моментальності характеризується високою кмітливі­стю юриста. Такий юрист безпомилково приймає обгрунтоване пра­вильне рішення.

Принцип непередбаченості близький до принципу моментальності. Адже у багатьох випадках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації, до яких юрист не готовий. Часом за лічені хвили­ни юрист повинен вирішити складну проблему, з якою він раніше не стикався, а за цією проблемою стоїть життя або честь людини. На такі явища розраховані деонтологічні норми, які скеровують юриста на відповідні правомірні дії.

Принцип своєчасностіполягає в тому, що юрист завжди пови­нен вчасно прийняти оптимальне рішення. Навіть невелике запізнення істотно впливає на ефективність роботи, на кінцевий результат.

Важливим для юридичної деонтології є принцип конкретності. В даному випадку йдеться про конкретне рішення юриста, конкретний внутрішній імператив службового обов'язку.

Щодо принципу практичності, то саме на практиці, а не тільки за допомогою використання теоретичних знань, формує кожен юрист норми своєї поведінки. Практика — це конкретні дії юриста, його дії в конкретних випадках.

Всі розглянуті принципи об'єднує такий принцип юридичної деон­тології як законність. Який би принцип чи декілька принципів не спрацьовували, юрист повинен діяти згідно із законом. Порушення законності юристом — це проступок або навіть злочин.

І, врешті, слід зазначити, що, як правило, кожен принцип діє не окре­мо, а в певній сукупності, іноді доповнюючи один одного. В деяких право­вих явищах спрацьовують практично всі принципи юридичної деонтології.

Слід звернути увагу на те, що зазначені принципи юридичної деонтології не є вичерпними.Так, у процесі розвитку суспільства та юридичної науки розвивається такий принцип, як демократичність тощо.

В результаті розгляду функцій юридичної чи будь-якої іншої на­уки стає більш зрозумілим її соціальне призначення та практична цінність, окреслюються основні напрямки впливу на державно-право­ву дійсність та на процес її перетворення в ході соціальної практики.

Функції юридичної деонтології є також виявом цінності цієї науки для формування професіоналізму юристів.

Термін "функція" з'явився у юридичній науці сто років тому для характеристики соціальної ролі права та держави.

Як вже було зазначено, сутність юридичної деонтології станов­лять духовні, моральні та правові норми в їх взаємодії, які виконують певну специфічну роль у виникненні її своєрідних функцій. Цих функцій багато. Тому їх можна поділити на три групи:

1. Функції, що стосуються формування внутрішнього обов'яз­ку у юриста: формування у юриста внутрішнього імперативу службо­вого обов'язку; вироблення у нього професійної правомірної поведін­ки; сприяння вибору юристом справедливого рішення; вироблення у юриста норм спілкування; виховання у працівників почуття юридичної та моральної відповідальності, конкретизація правосвідомості юристів;

підвищення рівня правового почуття у працівників правоохоронних органів; виховання у юристів поваги до права; обгрунтування індиві­дуального регулювання професійних дій юристів; вироблення юри­дичної саморегуляції, юридичної репутації, юридичного самоутверд­ження і юридичної оцінки.

2. Функції, що відображають процес формування націо­нального права України: утвердження національного духу україн­ського права; забезпечення панування права; створення необхідних передумов функціонування української національно-правової теорії та практики.

3. Функції, які стосуються регулювання суспільних відносин У державі: уміння встановити цінність права і цінність держави в суспільстві; сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні.

Враховуючи численність функцій, зупинимося тільки на окремих з них. Формуванні) у юриста внутрішнього імперативу службового обов'язку. Це поняття складне і має глибинний зміст.

Внутрішній імператив складається одночасно з правової та мо­ральної поведінка фахівця та виконується під впливом його сумління та обов'язку, який вимагає дотримання певних норм та вимог суспіль­ства.

Для більш точного з'ясування цього поняття ще раз звернемось до поняття моралі, але до того, яке дає московський професор О.І. Титаренко. За його визначенням, мораль постає як імперативно-оціноч­ний спосіб ставлення людини до дійсності, який регулює поведінку^ людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла. І тут важливою є вказівка на імперативність. Мораль — це завжди певна вимога, веління , що його висуває перед людиною суспільна думка або голос власного сумління. Адже відступництво від норм моралі карається не законом, а совістю (якщо, звісно, вона є) і судом громадськості. Тобто, моральні норми — це не правила повед­інки, це наші внутрішні імперативи, на яких базується поняття честі, совісті і гідності.

Під обов'язком розуміють те, що підлягає безумовному виконан­ню внаслідок суспільних вимог або внутрішніх стимулів. Отже, обов'я­зок слід розглядати як зовнішній і внутрішній імператив. Зовнішній імператив обов'язку виробляє для конкретного юриста інша особа, держава чи різні організації.

Внутрішній імператив є законом, виробленим юристом для себе особисто. Цей "закон" діє залежно від ситуації. Під впливом добро­вільно накладеного на себе імперативу юрист сам себе примушує дія­ти, виявляти свої особисті якості (зокрема, людяність), а також де­монструвати свободу розумної волі, веління серця, поклик сумління тощо.

Внутрішній імператив для юридичної деонтології є ціннішим, ос­кільки юрист усвідомлює свої вчинки, які мають цільову спрямованість. Внутрішній імператив службового обов'язку не регулюється жодним нормативним актом, оскільки він не підвладний чужим нормам; він керується перш за все загальнолюдськими цінностями, які увібрав у себе юрист — він чинить за велінням серця. Але, крім цього, на внутрішній імператив впливає багато чинників: юридична та загальна соціалізація, правові та моральні норми; певні принципи, такі як, логічність, вірність ідеї, обов'язковість тощо.

Зовнішній імператив можна передбачити, а внутрішній — ні. Зовнішній імператив можна виконувати, не замислюючись (за буквою закону), а внутрішній — ні.

Внутрішній імператив (і в цьому полягає цінність юридичної деон­тології) відповідає на запитання: в ім'я чого і чому юристові потрібно діяти належним чином?

І тут спрацьовує формула: філософія - право - почуттєва норма -професійна дія. Але ця формула для кожного юриста спрацьовує по-різному і перш за все в залежності від його підготовки до професійної дії і в залежності від його особистих якостей.

В даному випадку доречним буде такий приклад. Ще в 1904 році юрист — фахівець судової медицини, румун за національністю, Минович проводив на собі експерименти, щоб прослідкувати відчут­тя, які переживає людина під час повішення. Він установив, через скільки секунд і за яких обставин з'являється свист у вухах, втрата зору, зміна кольору обличчя, блокування у кров'яних судинах і втрата свідомості. І припинив свої експерименти лише тоді, коли у нього з'явився нестерпний біль. Він у нього продовжувався дванадцять днів. Своїми експериментами юрист хотів зрозуміти, коли саме злочинець повісив свою жертву, і, крім цього, встановив інші, необхідні для судової медицини факти, які в майбутньому використовували і зараз використовують фахівці. Тож, мабуть, не кожний фахівець на місці цього судмедексперта вчинив би так само. Почуттєва норма Миновича полягала в тому, що він хотів встановити істину, навіть ризикуючи своїм життям.

Вагомим внеском в юридичну деонтологію є введення функції формування національного духу українського права.

Перш за все, під духом слід розуміти дух людини — це ідеї, віра, сподівання, думки і творчість і, крім цього, це внутрішній вияв людини, її моральна та інтелектуальна могутність

А дух права виявляється в законах та різних нормативних доку­ментах.

Німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель у відомій праці "Феноменологія духу" зазначав, що в законах відображається націо­нальний характер певного народу, ступінь його історичного розвитку. Так, адже закони творять конкретні люди — члени певного суспіль­ства — законодавці, урядовці, громадські діячі, певною мірою — гро­мадська думка. Із законів складається національне право. І саме від рівня правосвідомості суспільства, всіх його складових, усвідомлення важливості верховенства права в усіх сферах залежить формування національного духу українського права.

Національні особливості українського права розкривають історико - юридичні факти. В них відображаються історичні традиції та національні звичаї, психологічні властивості характеру нації, особливості її потреб та інтересів, умови і можливості життя. Національний дух українського пра­ва вбирає в себе інтелектуальний потенціал як української нації (а тут можна назвати і "Руську правду", і Устав Володимира Мономаха, і Устав (Статут) Ярослава Мудрого, і більш пізній пам'ятник — Конституцію Пили­па Орлика), так і інтелектуальний потенціал інших народів.

Але тут важливу роль відіграє і суб'єктивний фактор. Приймаючи нормативні акти, слід враховувати виявлені помилки і прорахунки.

Розглянемо функцію — сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні.

Правопорядок — це наслідок законності, її результат. Проте до­сягти його можна різними способами: можна цивілізовано, а можна жорстокістю чи тортурами.

Цивілізація — це синонім культури, вона означає певний рівень суспільного розвитку.

Цивілізованим правопорядок — результат досить високого рівня загальної нормативної культури та правосвідомості усіх громадян, по­чинаючи від Президента, державних та громадських діячів та інших. Свою роль тут відіграють і юристи. І мета юридичної деонтології полягає у тому, щоб допомогти юристові вибрати такі власні норми поведінки, які орієнтують на встановлення цивілізованого правопорядку, правового забезпечення життєдіяльності українського народу. І ці норми, як ми вже знаємо, — це і духовні, і моральні (навіть релігійні норми), і правові. Крім цього, на вироблення юристом власних норм поведінки впливають також його знання (загальні і професійні), ерудиція, інтелект, психоло­гічний стан тощо. І чим більше таких юристів буде в нашій країні, тим, зрозуміло, ближче буде до цивілізованого правопорядку в У країні. Адже правопорядок знаходиться під захистом, перш за все, закону, держави в цілому і залежить від багатьох складових. Наприклад, це:

· діяльність судових органів. Виконуючи свою основну функцію — захист прав люди-іи, суд стоїть на сторожі законності, а в разі пору­шення — відновлює її;

· діяльність прокуратури, завданням якої є здійснення нагляду за дотриманням законів органами виконавчої влади, місцевого самовря­дування, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями;

· діяльність інших правових органів, зокрема, міліції, яка охороняє громадський порядок, веде боротьбу з правопорушеннями тощо. Інші функції слід розглянути самостійно.

Метод юридичної деонтологіїце сукупність логічних прийомів і конкретних засобів обґрунтування системи знань про теоретичне розуміння і практичне застосування деонтологічних нормативів культури юриста — психологічної, політичної, еколо­гічної, етичної та ін.


Читайте також:

  1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
  2. V. НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВІ ПОДІЇ І ДАТИ
  3. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
  4. Автоматизоване робоче місце метролога
  5. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
  6. АГД як галузь економічної науки
  7. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
  8. Адресація в системі ЕП НБУ.
  9. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.
  10. Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.
  11. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
  12. Акціонерна власність в економічній системі




Переглядів: 1648

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Функції юридичної науки — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, на формування і розвиток особи. | Поняття та ознаки юридичної діяльності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.