Публічні запозичення.

3.1. Державний кредит (державні запозичення).Функціонування державного кредиту веде до утворення державного боргу, як сукупності зобов’язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державами та міжнародними організаціями.

n Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах, визначених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов'язки (далі - Міністр фінансів України), за дорученням Кабінету Міністрів України (ч.1 ст.16 БКУ).

n Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення

3.1.1. Зовнішні державні запозичення (державний кредит).(ст. 15,16 БК України): Кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів),

3.1.2. Внутрішні державні запозичення (облігації внутрішньої державної позики інше)

3.2. Місцевий кредит (місцеві запозичення, позики)

- місцеві внутрішні запозичення Виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу).

- місцеві зовнішні запозичення:

- Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад 300 тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень (ч.2 ст. 6 БКУ).

- Місцеві запозичення можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку (ст.74 БКУ).

• Порядок здійснення місцевих запозичень встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених БКУ (ст. 74 БКУ).

• Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів по його обслуговуванню, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповіднарада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років (ч.7 ст. 74 БКУ).

• місцеві позики. Державне казначейство України за погодженням з Міністерством фінансів України має право залучати на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунку для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам (ч.4 ст. 43 БКУ).

• Обсяги тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, пов'язаних із забезпеченням захищених видатків загального фонду, в обов'язковому порядку покриваються Державним казначейством України в межах поточного бюджетного періоду за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку на договірних умовах без нарахування відсотків за користування цими коштами з обов'язковим їх поверненням до кінця поточного бюджетного періоду.

Заборона: Надання позичок з одного бюджету іншому забороняється (ч.2 ст.73 БКУ).

4. Фінансові ресурси бюджетних установ (на праві оперативного управління)

бюджетна установа - орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок коштів відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими;

Заборона: Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України (ч.3 ст.21 БКУ)

5. Фінансові ресурси підприємств (державних, комунальних) (на праві господарського відання, належать до підсистеми приватних фінансів)

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання, зокрема і державних підприємств, є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

- доходи від цінних паперів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

- інші джерела, не заборонені законом (ч.1 ст. 140 ГК України).

Дотичні ланки до основних ланок фінансової системи:

- інститут кредитування: державного та місцевого (з бюджету здійснюється не відпуск грошових коштів на умовах кредитування (проблема: виділяються кошти з загального фонду коштів бюджету, а повертаються до спеціального фонду бюджету;

- інститут інвестування: державного та місцевого (з бюджету здійснюється не відпуск грошових коштів як інвестицій на договірних умовах, взамін одержується майно, або корпоративні права;

- інститут державногомайнового й особистого страхування, для покриття витрат від різноманітних страхових випадків.В предмет фінансового права входять лише обов’язкове державне страхування, а добровільне страхування регулюється нормами цивільного права;

- Інститути розрахунків. Обов'язково є присутнім у кожному з названих інститутів, носить характер встановленого порядку щодо засобів розрахунку між суб'єктами в суворо встановлених формах, застосування яких є обов'язковим для кожного клієнта;

- Інститут переказу коштів.

- Інститут валютних розрахунків забезпечує валютні операції, що пов'язані з забезпеченням зовнішньоекономічних зв'язків;

- Податкова система. В самому загальному вигляді податкова система являє собою окрім самих податків як обов'язкових платежів і сукупність принципів, форм і методів погашення податкового зобов’язання, здійснення податкового контрою, а також притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства;

- Банківська та парабанківська системи надання фінансових послуг (Національний банк України, банки, кредитні спілки, інвестиційні фонди тощо). Під банківською системою, наприклад, розуміють визначену законом структуру спеціалізованих організацій особливого роду, що діють в сфері фінансів і грошово-кредитних відносин, що мають виключні повноваження для здійснення банківської діяльності.

Включає в себе чотири групи відносин:

1) між НБУ та органами законодавчої і виконавчої влади (горизонтальні відносини), а також зі структурними підрозділами в регіонах (вертикальні відносини);

2) між НБУ та комерційними банками;

3) між комерційними банками;

4) між комерційними банками і приватними особами.

Відносини двох перших груп регулюються нормами адміністративного та фінансового права, третьої і четвертої - нормами цивільного права.

- Інститут грошового обігу - це установлена форма діяльності щодо видачі готівки на визначені потреби. Порядок використання готівки регулюється спеціальними актами про касові операції. До публічної сфери належать відносини за участю НБУ, Державного казначейства.

Всi фiнансовi вiдносини в залежностi вiд ролi суб’єктiв у суспiльному виробництвi можна подiлити на такі сфери:

1) Відносини в сфері формування, розподілу та використання приватних фондів коштів (приватні фінанси):

• Фондів коштів комерційних пiдприємств;

• Фондів коштів некомерцiйних органiзацiй i установ (небюджетних установ);

• Фондів громадських органiзацiй, партій i благодійних фондiв;

• Фондів фізичних осіб, в тому числі сімейних бюджетів тощо.

2) Відносини в сфері формування, розподілу та використання публічних фондів коштів (публічні фінанси).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Позабюджетні фонди цільового призначення	\|	Місцеві фінанси та фінанси місцевого самоврядування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.