• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Публічні виступи

Мова і професія

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що означає поняття «літературна мова»?

2. Назвіть дві форми сучасної української літературної мови. Чому обидві форми однаково важливі для суспільства?

3. Що таке норма літературної мови?

4. Що передбачають стилістичні норми. Наведіть приклади.

5. Назвіть основні ознаки культури мови.

6. Дайте мовну характеристику дискусії як виду публічного ділового спілкування.

Тема 1.3.Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки)

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються вимоги до мови.

У зв’язку з упровадженням української мови на підприємствах та установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Що означає знати мову професії?

Вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися. Пам’ятати, що мовні знання один з головних елементів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Спеціалісти різних галузей зобов’язані користуватися українською літературною мовою, уникаючи вживання суржику, просторічної та діалектичної лексики, цілком неприпустима використання нецензурних слів.

Постійно дбати про подальше поглиблення фахової майстерності та мовної вправності. Слід пам’ятати, що знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще зорієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

Кожен спеціаліст повинен оволодівати мистецтвом публічного виступу хоча б його основами, тому що в процесі роботи доведеться виголошувати перед співпрацівниками лекції, промови чи доповіді, робити повідомлення.

Метою публічних виступів є передавання інформації, знань, оцінок та вражень.

Кожен виступаючий повинен володіти певними уміннями та навичками роботи з аудиторією.

Промовцям властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а слухачам - мистецтво слухання. Це особливе уміння, якому потрібно вчитися упродовж усього життя. Ще стародавні мудреці казали, що слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає.

Публічне спілкування людей під час виступу передбачає їх активну мислительно-мнемічну діяльність, концентрацію їхньої уваги для прийняття та обробки інформації.

Хто більш активний під час виступу: промовець чи слухач? Звичайно, промовець. Він повинен мати нахил до цієї діяльності, бути психологічно готовим до виступу, не боятися аудиторії, уміти своїм словом змусити слухачів емоційно співпереживати, хвилюватися вирішенням тих чи інших проблем.

Учені застерігають, що згідно із законом психічного зараження, емоційний стан слухачів може стати таким сильним, що з ним можна не справитися і втратити контакт з людьми.

На це потрібно зважати і знати, перед якою аудиторією краще виступати (великою чи малою).

Щоб зацікавити людей, промовець повинен бути добре ерудованим, досконало розбиратися в проблемі, про яку говорить. Слухачі стають співучасниками процесу мислення промовця. Між ними встановлюється інтелектуальний контакт (свідченням цього є погляди та жести схвалення, тиша або мовчання під час паузи) та ін. Це свідчить про те, що слухачі включились у спільну з ним мислительну діяльність. Задоволення від такого спілкування отримують обидві сторони.

Доповідач усім своїм виглядом має демонструвати глибоку повагу до слухачів, дотримуватися правил етикету.

Публічний виступ складається з декількох взаємопов'язаних між собою етапів:

Ø докомунікативний - етап формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу;

Ø передкомунікативний - етап визначення стратегії і тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов'язаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання;

Ø комунікативний - центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений змістовний матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на установки, знання, вміння слухачів, формування їхніх переконань;

Ø посткомунікативний - визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг промовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі. Це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей.

Як же готуватися до виступу? Ученими розроблено ряд порад, серед яких:

Ø готувати повний текст публічного виступу;

Ø надрукувати його;

Ø прочитати для себе вголос, пам'ятаючи, що читання однієї сторінки продовжується в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, упорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі;

Ø підкреслювати найважливіші думки;

Ø виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природнім;

Ø визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання і т. ін.

Текст виступу має бути логічним і послідовним. Його можна легко запам'ятати, а згодом обходитися і без нього. Промовець зможе говорити спокійно, невимушено, більше апелювати до слухачів, спостерігати за їхньою реакцією.

У промові можна використовувати:

Ø жарт (але вміло);

Ø цікаву оповідку (робити це доречно);

Ø наочні матеріали, технічні засоби (якщо лектор уміє ними користуватися).

Слід звернутися до різних джерел інформації.

Для того, щоб спілкування лектора з аудиторією було успішним, потрібно:

Ø орієнтуватися в умовах спілкування (з цією метою визначити цілі та мотиви спілкування, специфіку аудиторії, знати час та місце зустрічі);

Ø уміти правильно визначити мотивацію спілкування (мотивації бувають соціальні, особистісні, пізнавальні, пов'язані із соціальною діяльністю);

Ø прагнути, щоб виступ був цілеспрямованим (пробуджувати інтерес до нових знань, пошукової діяльності, творчої активності, до розвитку потреби у самоосвіті тощо);

Ø використовувати систему запитань-відповідей, які активізують пізнавальну діяльність слухачів;

Ø спиратися на етичні вимоги та психологічні засади.

Публічним виступом може бути, як виступ на конференції, лекція, так і тренінгове заняття. Чому так важко вийти перед аудиторією і донести інформацію, яка потрібна і цікава для слухачів? Чому ми намагаємось зробити це найшвидшим способом і забути про це? Але ж ми залишаємо в пам’яті людей певну інформацію, враження про себе як фахівця чи науковця. Зіпсувати дуже легко і просто, а залишити про себе хороше враження і донести цікаво інформацію – це майстерність.

Які ж є складові публічного виступу?

1) подолання страху перед аудиторією;

2) визначення цілі виступу;

3) самоналаштування;

4) оволодіння аудиторією;

5) композиція.

Р. Гондопас стверджує, що страх публічного виступу виникає через відсутність знань по темі виступу, досвіду, страх аудиторії та страх бути смішним. Дослідження по темі страху показали, що найбільше людина боїться смерті, на другій позиції виявився страх виступу перед аудиторією, з великим відривом був страх смерті близьких, бідність та інші. Отже, можемо зробити висновок, що страх публічного виступу великою мірою впливає на результативність, ефективність та зацікавленість виступом.

Щодо цілі виступу, то важливо розуміти для чого ми щось робимо, наприклад, працюємо, витупаємо перед аудиторією, живемо. Це дає нам силу і можливість діяти правильно і впевнено. Особа, яка не має власних цілей, ціле життя працює над реалізацією чужих цілей. Ціль повинна приваблювати, бути практичною і має приносити задоволення. Якщо ціль чітко сформульована, то відразу стає зрозумілим, що і яким чином ми будемо говорити.

Крім того, що виступ перед публікою повинен бути структурованим, містити елементи жартів та мати чітко сформульовані цілі, він має приносити нам задоволення. Коли людина робить якусь справу і отримує задоволення, то це означає, що вона це робить правильно. Не можна робити якусь справу так, щоб її зробити і забути. Вана має залишити в нас у пам‘яті позитивні враження.

Перед виступом варто проаналізувати аудиторію за принципом «своя-чужа». «Своя» людина – це та, з якою нас щось поєднує. Коли аудиторія сприймає нас, як «чужого», в неї спрацьовує інстинкт самозбереження. Він виявляється у агресивній поведінці, напруженні, аудиторія не сприймає та критикує будь-яку інформацію.

Сильний вплив на аудиторію має комплімент. Він повинен бути коротким, не повинен мати двозначного значення і бути щирим. При використанні компліменту варто використовувати форму перебільшення (наприклад: дуже, прекрасно і інші), порівняння (гарно, як…), використання інтонації. Можна робити комплімент не окремій людині, а тому, до чого вона має відношення: робота, місто, в якому вона живе, приміщення, в якому працює. Сконцентрувати увагу потрібно на аудиторії, на слухачах.

І на завершення розглянемо закон композиції. Закон композиції діє всюди: в музиці, в літературі, кіно. Людина проживає життя за законом композиції. Таким чином, виступ повинен складатись з таких частин: вступ – 20%; основна частина – 60%; заключна частина – 20%.

Вступ передбачає формування емоційного фону в аудиторії. Особа, яка виступає, розповідає про себе, тему, коли можна задавати запитання, про свої відчуття. В основній частині висвітлюється суть, пропонуються шляхи розв’язання ситуації, йдеться про проблеми, вирішення яких є у нас на меті, проблеми, які існують чи можуть існувати, але наші пропозиції повинні вирішити ці проблеми. Перед заключною частиною знаходиться кульмінація – це ключовий момент виступу. Заключна частина – це емоційний фон після завершення виступу. Нагадуємо з чого починався наш виступ, про що йшлось і до якого висновку чи вирішення спільно дійшли.

Зараз в Україні існує нагальна потреба відновлення національних риторичних традицій - традицій публічного мовлення - в суспільно-політичній, науковій, професійній та інших сферах.

Розрізняють такі види публічного мовлення:

1) соціально-політичне (політична доповідь, промова, політичний огляд, ділова доповідь, промова);

2) академічне (наукова доповідь, лекція, наукове повідомлення, огляд, виступ у науковій дискусії);

3) судове (звинувачувальна та захисна промова);

4) урочисте (ювілейна, вітальна промова, виступ на прийомі);

5) церковно-богословське (проповідь, звернення до пастви).

У професійному спілкуванні залежно від змісту, призначення, способу виголошення та обставин спілкування виділяють такі найпоширеніші жанри публічних виступів: доповідь, промова, лекція, виступ у дискусії.

Доповідь- це значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов’язково містить певні висновки і пропозиції. У доповіді наявний значний фактичний матеріал (тому її тези часто пропонують слухачам заздалегідь); вона, як правило, розрахована на підготовлену аудиторію. Текст доповіді може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями тощо. Різновиди доповіді: ділова, політична, звітна, наукова.

Промова - це невеликий (до 10-15 хв) усний виступ, що має на меті висвітлення певної інформації, вплив не тільки на розум, а й на волю й почуття слухачів. Давньоримська схема: що, для чого, у який спосіб - і зараз актуальна для промовця. Промова повинна бути логічно струнка, переконлива, емоційно насичена. Основні різновиди промов: ділова, ювілейна, святкова, агітаційна, мітингова.

Лекція - це публічний виступ, основним призначенням якого є пропаганда наукових знань. Лекція містить науково доведену й перевірену інформацію, визнану в науковому світі. Лекції різноманітні за своїм змістом і формою викладу. Залежно від слухацької аудиторії розрізняють два основні типи лекцій: популярні (розраховані на непідготовленого слухача) й академічні (розраховані на слухача, який має певний рівень знань).

Виступ у дискусії - це лаконічний (до 2-5 хв), чітко аргументований виклад певного погляду на проблему. Виступ найчастіше не готується завчасно і є спонтанною мовною реакцією на щойно почуте на зборах, нараді, семінарі, науковій конференції тощо. Полемічність, стислість, точність і чіткість формулювань - основні риси виступу.

Презентація - одна з цікавих і переконливих форм інформації про нове виробництво, нові товари фірми, нову книгу, новий товар тощо. На кожну презентацію потрібно спеціально запросити людей. Проводить її організатор (ведучий), який має в найдохідливішій формі розповісти про предмет презентації. Презентацію потрібно готувати. Для цього необхідно:

визначити її цілі;

Ø персональний склад запрошених: керівник організації, особа, відповідальна за підготовчу роботу, спеціаліст із предмета презентації, спеціаліст із запрошеної аудиторії;

Ø визначити, в якому приміщенні буде проходити презентація;

Ø підготувати допоміжні матеріали, сувеніри.

На презентацію рекомендують запрошувати 50—200 осіб, зазначаючи, що чим менше людей, тим менш офіційною буде зустріч, тим легше встановити з ними діалогічне спілкування і впливати на них.

Читайте також:

1. Антиколоніальні виступи в 30-х роках.
2. Антиколоніальні виступи в Індії 1945-1946 років і поділ колонії на два домініони.
3. Виступи опозиції проти політики президента Л. Кучми
4. Виступи українських спортсменів у Олімпійських іграх.
5. Відступи й виступи
6. З вимогою надати Україні політичну автономію виступила Українська думська громада. У 1905-1907 pp. в Україні виходило понад 30 українських газет і журналів.
7. Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги –ст. 365-2
8. Підкуп особи, яка надає публічні послуги - ст. 368-4.
9. Правове становище перегрінів. Публічні та приватні перегріни
10. Публічні запозичення.
11. Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання

Переглядів: 3189