• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальна характеристика цивільного права.

Державний бюджетний менеджмент.

Управління фінансами (фінансовий менеджмент) – це діяльність суб'єктів з метою організації раціонального і ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. З одного боку, фінансовий менеджмент є засобом реалізації фінансових планів. З іншого – фінансове планування використовують як один із способів управління фінансами. Управління фінансовим розвитком об'єкта передбачає вирішення таких основних завдань:

– розробки (на основі використання методів фінансового аналізу) можливих способів залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів;

– вибору найраціональніших шляхів фінансового розвитку об'єкта;

– реалізація прийнятих проектів;

– здійснення контролю за реалізацією прийнятих проектів;

– коригування розвитку об'єкта у процесі впровадження фінансових планів.

З’ясуємо сутність поняття «бюджетний менеджмент» (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Наукові підходи до визначення поняття «бюджетний менеджмент»

Основним завданням бюджетного менеджменту є таке управління дохідною і видатковою частиною бюджетів, яке сприятиме соціальному та економічному розвитку.

Управління фінансовими ресурсами країни державними органами здійснюється у різних формах. До основних з них, зокрема, належать:

1) прийняття законів і затвердження нормативних документів, що регламентують розвиток фінансової діяльності;

2) управління обсягами грошової та кредитної емісії; коригування відсоткової політики та нормативів створення резервів;

3) внесення змін в обсяги та напрями державних інвестицій;

4) прийняття рішень щодо залучення іноземного капіталу та ін.

Цілі, що переслідуються в процесі бюджетного менеджменту, це, насамперед:

1) забезпечення розвитку ділової активності;

2) стримування темпів інфляції;

3) досягнення повної зайнятості, поглибленого співробітництва з іншими державами та ін.

Бюджетна система України включає чотири рівні бюджетного менеджменту, які відповідають адміністративно-територіальному поділу держави:

- загальнодержавний;

- Автономної Республіки Крим, обласний та міський міст державного під­порядкування (Києва і Севастополя);

- міський міст обласного підпорядкування і районний;

- базовий — міський міст районного підпорядкування, сільський і селищ­ний.

Бюджетна система України є самостійною, тобто об’єктом управління, що вміщує державний та місцеві бюджети. Відповідно до цих ланок держава утворила органи, які забезпечують процес управління бюджетом, а саме Міністерство фінансів України, Державне казначейство, Державну податкову службу, Державну фінансову інспекцію та їхні органи на місцях. За допомогою цих органів держава здійснює реалізацію бюджетної політики. Кожен з органів управління забезпечує керівництво окремим напрямком бюджетної діяльності.

Залежно від ролі, місця, функцій та обсягів діяльності органи державного управління бюджетною системою поділяються на такі групи:

– загальнодержавні органи управління;

– органи оперативного управління бюджетною та податковою діяльністю.

Робота цих органів взаємопов’язана і спрямована на реалізацію засад бюджетної політики України.

Загальне управління бюджетною системою України здійснюється органами державної влади та управління, а саме: Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. На адміністративно-територіальних рівнях управління забезпечується Верховною Радою та Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, міськими, районними, сільськими і селищними радами, обласними, міськими, районними державними адміністраціями, виконкомами міських, селищних та сільських рад.

Верховна Рада України, як найвищий законодавчий орган здійснює :

1) визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період;

2) розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України;

3) внесення змін до закону про Державний бюджет України;

4) виконання закону про Державний бюджет України, у тому числі шляхом заслуховування звітів про виконання Державного бюджету України (включаючи звіти головних розпорядників коштів державного бюджету про використання ними бюджетних коштів та результати виконання відповідних бюджетних програм);

5) розгляд річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України;

6) використання кредитів (позик), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій.

Верховна Рада України здійснює контроль за діяльністю Рахункової палати щодо виконання нею повноважень, встановлених законом.

До повноважень Комітету Верховної Ради України з питань бюджету належать:

1) підготовка питання щодо бюджетної політики на наступний бюджетний період та попередній розгляд проекту закону про Державний бюджет України;

2) надання до поданих на розгляд Верховної Ради України законопроектів висновків щодо їх впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини;

3) попередній розгляд річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України та підготовка проекту рішення щодо цього звіту для розгляду Верховною Радою України;

4) попередній розгляд інформації Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, інших центральних органів виконавчої влади про стан виконання закону про Державний бюджет України протягом відповідного бюджетного періоду;

5) взаємодія з Рахунковою палатою (включаючи попередній розгляд висновків і пропозицій Рахункової палати щодо результатів контролю за дотриманням бюджетного законодавства).

За зверненням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надають інформацію про державний бюджет та місцеві бюджети, необхідну йому для підготовки та попереднього розгляду бюджетних питань.

Комітети Верховної Ради України беруть участь у розгляді питання щодо бюджетної політики на наступний бюджетний період та проекту закону про Державний бюджет України, а також попередньо розглядають питання про виконання Державного бюджету України (включаючи висновки і пропозиції Рахункової палати щодо результатів контролю за дотриманням бюджетного законодавства) у частині, що віднесена до компетенції комітетів.

До повноважень Рахункової палати належить здійснення контролю за:

1) надходженням та використанням коштів Державного бюджету України;

2) утворенням, обслуговуванням і погашенням державного боргу;

3) ефективністю управління коштами Державного бюджету України;

4) використанням коштів місцевих бюджетів у частині трансфертів, які надаються з державного бюджету.

Рахункова палата подає Верховній Раді України висновки та пропозиції щодо стану надходження коштів до Державного бюджету України та їх використання за підсумками кожного кварталу.

Кабінет Міністрів України, як найвищий орган у системі виконавчої влади, забезпечуєпроведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, розробляє проект Закону про Державний бюджет і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України державного бюджету.

Загальне державне управління бюджетною та податковою діяльністю на місцевому рівніздійснюють органи місцевого самоврядування - обласні, районні, сільські, селищні, міські ради, виконкоми сільських, селищних та міських рад. Ці органи затверджують відповідні бюджети, вносять зміни до них, затверджують звіти про їх виконання, управляють майном, що є у комунальній власності, запроваджують місцеві податки і збори відповідно до чинного законодавства.

Держава реалізує свої функції оперативного управління бюджетом через відповідні органи.

Центральним органом державної виконавчої влади, який забезпечує оперативне керівництво державними фінансами в Україні, є Міністерство фінансів України. Через Міністерство фінансів України держава реалізує фінансову політику, здійснює загальне керівництво у сфері державних фінансів, у тому числі їх найважливішою центральною ланкою - державним бюджетом.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як щодо державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України.

Міністерство фінансів України в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію єдиної державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, координує та спрямовує діяльність органів виконавчої влади, уповноважених на проведення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, визначає основні організаційно-методичні засади та дає оцінку функціонуванню систем внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту, якщо інше не передбачено законодавством.

Місцеві фінансові органи здійснюють контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу щодо місцевих бюджетів.

Міністерство фінансів України та місцеві фінансові органи у встановленому законодавством порядку одержують від центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, банків та інших фінансових установ усіх форм власності пояснення, матеріали та інформацію з питань, що виникають під час складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів та звітування про їх виконання.

Основні завдання місцевих фінансових органів спрямованні на складання та виконання місцевих бюджетів, забезпечення контролю за цільовим, раціональним, економним і ефективним використання бюджетних коштів.

До повноважень Державного казначейства України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за:

1) веденням бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного бюджету та місцевих бюджетів, складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності;

2) бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету;

3) відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету;

4) відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

5) відповідністю платежів взятим бюджетним зобов'язанням та відповідним бюджетним асигнуванням.

Державне казначейство України в межах своїх повноважень забезпечує організацію та координацію діяльності головних бухгалтерів бюджетних установ та контроль за виконанням ними своїх повноважень.

До повноважень органів Державної фінансова інспекція України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за:

1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита);

2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

3) достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показниййків;

4) відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

5) веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

6) станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудита у розпорядників бюджетних коштів.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні місцеві ради з контролю за дотриманням бюджетного законодавства здійснюють:

1) контроль за виконанням рішення про місцевий бюджет;

2) інші повноваження, передбачені цим Кодексом, законом про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет.

Управління податковою системою України здійснюється Державною податковою службою, яка є центральним органом виконавчої влади в Україні. Основними завданнями органів Державної податкової служби є

1) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків до бюджетів;

2) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо удосконалення податкового законодавства, формування та ведення державного реєстру фізичних осіб, розміщення законодавства з питань оподаткування серед платників податків.

Податкова міліція складається зі спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів Державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Контроль за відповідністю бюджетному законодавству показників затверджених бюджетів, розпису бюджету, кошторисів бюджетних установ та інших документів, які використовуються у бюджетному процесі, здійснюється:

1) Радою міністрів Автономної Республіки Крим - щодо бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим значення та районних бюджетів Автономної Республіки Крим;

2) обласними державними адміністраціями - щодо районних та міських (міст обласного значення) бюджетів;

3) міськими державними адміністраціями в містах Києві та Севастополі - щодо районних у цих містах бюджетів;

4) районними державними адміністраціями - щодо міських (міст районного значення), селищних, сільських бюджетів та бюджетів їх об'єднань, що створюються згідно із законом;

5) виконавчими органами міських рад - щодо бюджетів районів у містах, сіл, селищ чи міст районного значення, що входять до складу цих міст.

Отже, державний бюджетний менеджмент є діяльністю держави в особі її органів влади яка має на мені раціональне і ефективне формування, розподіл і використання фінансових ресурсів. Суб’єктами бюджетного менеджменту є державні органи влади, а саме Президент, ВРУ, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Рахункова палата, Державне казначейства, Державна фінансова інспекція. На місцевому рівні суб’єктами бюджетного менеджменту є місцеві органи самоврядування.

Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між фізичними та юридичними особами й іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рівності сторін.

Предмет цивільного права складають правові відносини, які регулюються цивільно-правовими нормами. Зокрема, це майнові відносини та особисті немайнові відносини.

Майновими відносинами є правові відносини, які пов’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядження майном. При цьому вони зумовлені використанням товарно-грошової форми.

Об’єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких суб’єкти вступають між собою у зазначені правові відносини.

Речі — це всі предмети матеріального світу, які здатні задовольняти певні потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності суспільства.

Метод цивільно-правового регулювання – це сукупність способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб´єктів відносин. Він визначає яким чином регулю­ються відповідні суспільні відносини.

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками: юридичною рівністю сторін; диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначати свої взаємовідносини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених чинним законодавством; особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський чи третейський суд); наявністю майнової відповідальності сторін.

Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, яка зумовлена взаємозв’язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу.

Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб’єкти та об’єкти цивільного права, правочини, представництво і довіреність, строки та терміни, позовну давність.

Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. Вона включає такі інститути: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; зобов’язальне право; право інтелектуальної власності.

Цивільне право вивчає закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, історію його становлення i розвитку, а також розробляє шляхи його подальшого вдосконалення.

Джерела:

· Конституція України

· Цивільний кодекс України.

Держава покликана забезпечувати всім власникам рівні умови захисту права власності, який здійснюється в позовному порядку судом, господарським судом, третейським судом, а в випадках, передбачених законодавством, також товариськими судами, професійними спілками та іншими громадськими об’єднаннями.

Цивільні правовідносини — це майнові та особисті немайнові відносини; учасники цих відносин характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю; юридичні права та обов’язки суб’єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб’єктів, об’єктів і змісту.

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Об’єктами цивільних правовідносин можуть бути: речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Зміст суб’єктивного правазнаходить своє відображення у відповідних можливостях учасника зазначених відносин: здійснювати певні дії (наприклад, купувати, продавати, дарувати речі, використовувати твори тощо); вимагати належної поведінки від зобов’язаних осіб (наприклад, виконати роботу); можливість звернутися до застосування примусової сили державного апарату для реалізації права вимоги.

Цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров’я фізичної особи.

2.Право власності: поняття, зміст.

Власність— це економічна категорія, яка є одним з проявів суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ.

Право власності — це сукупність правових норм, що регулюють і закріпляють суспільні відносини, які виникають у зв’язку з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами і державою, які надають названим суб’єктам рівні права та обов’язки по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні, крім випадків і в порядку, встановлених чинним законодавством.

Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, за умови поперед­нього та повного відшкодування їх вартості, а у разі відчуження об’єктів права приватної власності — лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Розрізняють такі форми власності:

· власність українського народу — земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу;

· приватна власність — майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної чи юридичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості);

· колективна власність — це майно, що належить певному колективу і необхідне для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, політичної партії чи іншої громадської організації);

· державна власність — майно, у тому числі кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій (єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв’язку, транспорту загального користування, тощо).

Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

Відповідно до чинного цивільного законодавства право власності припиняється у разі:

· відчуження власником свого майна;

· відмови власника від права власності;

· знищення майна;

· викупу безгосподарно утримуваних пам’яток історії та культури; викупу земельної ділянки з метою суспільної необхідності;

· викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

· звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника; реквізиції; конфіскації.

До суб’єктів права власності в Україні належать:

1) український народ;

2) фізичні особи;

3) юридичні особи;

4) Україна як суверенна і незалежна, демократична, правова держава;

5) Автономна Республіка Крим;

6) територіальні громади;

7) іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
6. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
7. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
8. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
9. Автокореляційна характеристика системи
10. Адвокат як представник по потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.
11. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
12. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.

Переглядів: 763