Теорія шлях-мета або шляхово-цільова теорія

Ситуаційні теорії лідерства

Модель Фідлера базується на визначенні основного стилю лідерства за допомогою анкети найменш бажаного співробітника (НБС).

Фідлер виокремив три ситуаційні критерії:

· відносини лідер-підлеглий;

· структура завдання;

· посадова влада.

Ці три чинники забезпечують правильне поєднання з поведінковою орієнтацією лідера. Відносини «лідер-підлеглий» визначають ступінь впевненості, довіри і поваги підлеглих до свого лідера.

Структура завдання: ступінь структурованості або неструктурованості розподілу роботи між підлеглими.

Посадова влада – ступінь впливу лідера на основні силові змінні: наймання на роботу, звільнення з роботи, дисциплінарні покарання, службове просування, підвищення заробітної плати.

Третій крок – оцінка ситуації з погляду згаданих трьох ситуаційних змінних (наскільки добрими або поганими є відносини); наскільки структурованими є завдання; наскільки сильною є посадова влада.

Висновок: Чим кращими є відносини «лідер-підлеглий», чим краще буде структурована робота, чим сильніша влада, тим буде більший контроль над ситуацією або вплив на неї матиме лідер. Фідлер дійшов висновку, що лідери, орієнтовані на виконання завдання, забезпечують максимальну ефективність роботи в ситуаціях, що є або дуже сприятливими, або дуже несприятливими для них. З іншого боку, у помірно сприятливих ситуаціях кращі результати забезпечує стиль лідерства, орієнтований на підтримку міжособистісних відносин.

Розроблена Робертом Гаузом. Це ситуаційна модель лідерства, яка поєднує вибрані основні елементи досліджень групи Огайо та ймовірнісну теорію мотивації.

За шляхово-цільовою теорією робота лідера полягає в тому, щоб подавати допомогу своїм підлеглим у досягненні їхніх цілей і забезпечувати їм необхідне керівництво і підтримку. Назва теорії походить від того, що ефективні лідери прокладають шлях, аби дати змогу підлеглим дістатися точки, і пройти «подорож» уздовж цього маршруту максимально легко, усуваючи перешкоди і оминаючи пастки.

Поведінка лідера вважається прийнятною, коли підлеглі вважають її джерелом безпосереднього задоволення або засобом забезпечення задоволення у майбутньому.

Поведінка лідера вважається мотиваційною, коли вона:

· Пов’язує задоволення потреб працівника з ефективною роботою;

· Забезпечує керівництво, спрямування, підтримку та винагороду, необхідні для ефективної роботи.

Гауз визначив 4 стилі поведінки лідера:

· Лідер, що спрямовує, пояснює працівникам, чого від них сподівається, дає конкретні вказівки, як треба виконувати конкретні завдання.

· Лідер, що підтримує, дружньо ставиться до своїх підлеглих і виявляє турботу про їхні потреби;

· Партнерський підхід (демократично-консультативний стиль за К. Левіном) лідер консультується зі своїми підлеглими і використовує їхні поради у процесі формування рішення;

· Лідер, орієнтований на досягнення мети. Ставить перед собою високі цілі та сподівається від підлеглих виконання їхніх обов’язків на найвищому рівні.

На відміну від Фідлера Гауз вважає, що характеристики лідерів можуть змінюватись. Шляхово-цільова теорія передбачає, що той самий лідер може застосовувати будь-який стиль лідерства або всі разом, залежно від ситуації.

Змінні зовнішнього середовища перебувають за межами контролю підлеглих. Внутрішні змінні є складовими якісними характеристиками особи.

Рис. 2. Шляхово-цільова теорія

Зовнішні характеристики визначають тип поведінки лідера, необхідний для максимізації результатів роботи працівника, а особисті характеристики працівника визначають спосіб інтерпретації зовнішнього середовища і поведінки лідера.

Згідно з теорією поведінка лідера є неефективною, якщо вона є надмірною або не відповідає характеристикам підлеглих.

Модель Врума-Єтона-Яго або модель «лідера та участі»

Пов’язує поведінку лідера з його участю в ухваленні рішення.

Згідно теорії лідер коригує свою поведінку в залежності від особливості структури завдання. Модель має нормативний характер. Тут узгоджено комплекс правил, яких необхідно дотримуватись при визначенні форми й обсягу участі лідера в ухваленні рішень у різних ситуаціях. Модель – це «дерево рішень», в якому відображено сім ситуаційних чинників відповідність яких даній ситуації визначається шляхом вибору за принципом «так/ні» і враховано 5 альтернативних стилів управління.

Новий варіант моделі Врума і Артура Джаго охоплює всі 5 стилів лідерства, але збільшено кількість ситуаційних змінних до 12 – від лідерів, що приймають рішення цілком самостійно, незалежно від будь-чиєї думки, до лідерів, що розподіляють проблему між усіма членами групи й ухвалюють рішення на основі консенсусу.

Ця модель досить складна для пересічного менеджера, нею можна було користуватися регулярно. Врум і Джаго розробили комп’ютерну програму для спрямування менеджерів через усі етапи ухвалення рішення.

Доопрацьована модель забезпечує емпірично обґрунтовані знання основних ситуаційних змінних пов’язаних з проблемою ефективності лідерства.

Модель підтверджує, що основну увагу слід приділяти не особистості лідера, а ситуації. Треба говорити не про автократичних чи партнерських лідерів, а про автократичні чи партнерські ситуації.

За Врумом і Джагом заперечується факт незмінності поведінки лідера. Лідер може змінювати свій стиль залежно від ситуації в яку потрапляє.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Матриця менеджменту	\|	Сучасні теорії лідерства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.