ІІІ. С-ф організація слухової сенсорної системи. Теорія сприйняття звуків.

Зіничні реакції.

Через зіницю світлові промені проходять в середину ока. Вона зменшує сферичну аберацію. При зниженні інтенсивності зовнішнього освітлення зіниця розширюється, а при збільшенні – звужується, що сприяє адаптації ока. Зіниці працюють співдружно. ПСНС звужує зіницю (іннервують сфінктер зіниці), а СНС – розширює (іннервує м’яз-розширювач зіниці). При збудженні СНС (біль, емоції) зіниця розширюється. Зіниці розширюються при гіпоксії мозку.

Гострота зору – гранічна здатність ока розрізняти окремі предмети ЇЇ визначають за найменшою відстанню між двома точками, які око бачить окремо. Гострота зору залежить від розмірів колбочок – чим вони дрібніше, тим більша гострота зору. Максимальна гострота зору у центральній ямці. Для окремого бачення двох точок необхідно, щоб між двома збудженими колбочками знаходилась одна незбуджена. Оскільки діаметр колбочок 3мкм, то окреме бачення можливо, якщо зображення на сітківці є не меншим 4 мкм. Така величина зображення отримується, якщо кут зору дорівнює одній кутовій мінуті. Для визначення ГЗ використовують таблиці Сивцева (дві таблиці- одна з літерами (оптотипи), друга – з кільцями (незамкнуті)). Кожна таблиця побудована з 12 рядів оптотипів. Нормальна ГЗ= 1 (visus).

Сприйняття кольору.Беруть участь в цьому рецептори ока (колбочки) і ЦНС.

Орган слуху поділяється на зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і зовнішнього слухового проходу. Воно слугує для уловлювання і проведення звукових коливань. Середнє вухо знаходиться в пірамідці скроневої кістки і складається з барабанної порожнини та слухової (Євстахієвої) труби, яка з’єднує середнє вухо з носоглоткою. В барабанній порожнині знаходиться ланцюжок слухових кісточок: молоточок, ковадло і стремінцє, які з’єднані між собою суглобами, що дає можливість передачі коливання барабанної перетинки на внутрішнє вухо. Внутрішнє вухо знаходиться між барабанною порожниною і внутрішнім слуховим ходом. До нього належать кістковий та перетинчастий лабіринти. Кістковий лабіринт складається із трьох частин: присінка, завитка та півколових каналів. Перетинчастий лабіринт розташований всередині кісткового і повторює його обриси. Він являє собою систему каналів, заповнених рідиною – ендолімфою. Між кістковим і перетинчастим лабіринтами знаходиться рідина - перилімфа. Ендолімфа відрізняється від перилімфи тим, що в ній міститься в 100 разів більше калію і в 10 разів менше натрію. Перетинчаста протока завитка на розрізі має трикутну форму. На її основній пластинці, що складається з фіброзних волокон різної довжини, розташований спіральний (кортіїв) орган, який є рецепторним апаратом органа слуху. Внутрішні рецепторні клітини КО розташовані в один ряд, а зовнішні – в 3-4 ряди. На клітинах зовнішнього ряду містяться волосинки, над волосковими клітинами – покривна мембрана.

Передача звукових коливань. Існує повітряна і кісткова провідність звуку. При повітряній провідності звуку коливання передаються по слуховому проходу на барабанну перетинку (вона коливається з частотою відповідній частоті звуку). Ці коливання передаються слуховим кісточкам, потім стременцю, овальному вікну, перилімфі. Коливання перилімфи передається ендолімфі (через передвірну мембрану). Потім відбувається рух основної мембрани і волоскових клітин. Під час контакту волоскових клітин з покривною мембраною, вони збуджуються – виникає рецепторний потенціал, нервовий імпульс. Він передається далі по слуховому нерву, спершу в підкіркові

(кохлеарні ядра довгастого мозку, латеральна петля, нижні горбки, медіальне колінчасте тіло, метаталамус), а потім в кіркові ядра (середні відділи верхньої скроневої звивини) – в корі з’являється відчуття певного звуку. При кістковій провідності звук передається через кістки черепу одразу на перилімфу завитки (ефективність кісткового шляху нижча).

Залежно від фізичних параметрів звукової хвилі, людина сприймає той чи інший звук. Розрізняють висоту, силу і тембр звуку. Висота звуку визначається частотою коливань повітря. Низькі тони мають меншу частоту, а високі – більшу частоту коливань. Сила звуку (гучність) залежить від амплітуди коливання. При більшій амплітуді коливання ми відчуваємо сильний звук. Завдяки темброві звуку ми впізнаємо гру різних музичних інструментів, голоси різних людей.

Людина може сприймати звуки з частотою коливань від 16 до 20000Гц. З віком верхня межа сприйняття висоти звуків зменшується до 15000 Гц. Мовні звуки мають частоту 150-2500 Гц. Мінімальну силу звуку, яку чує людина у половини випадків, називають абсолютною слуховою чутливістю. Пороги чутливості залежать від частоти звуків. Слух людини має максимальну чутливість у частотному діапазоні від 1000 до 4000 Гц.

Однією з важливих характеристик звуку є його гучність, яка визначається взаємодією сили і висоти звуку. В практиці одиницею гучності є децибел (дБ). Максимальний рівень гучності, коли звук викликає больові відчуття, дорівнює 120-140 дБ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема: Фізіологія дискантних аналізаторів.	\|	ІУ. С-ф організація вестибулярної сенсорної системи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.