• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: Фізіологія дискантних аналізаторів.

Лекція №17.

План:

І. Поняття про сенсорні системи та аналізатори. Їхня с-ф організація.

ІІ. Структурно-функціональна організація зорової сенсорної системи. Оптична система, фоторецептори. Поле зору. Рефракція, акомодація. Сприйняття кольору. Методи дослідження зорових функцій.

ІІІ. С-ф організація слухової сенсорної системи. Теорія сприйняття звуків.

ІУ. С-ф організація вестибулярної сенсорної системи.

І. Чутлива або сенсорна система - фізіологічна система, який притаманні такі функції: інформаційна, керування активністю нервової системи, формування відчуттів, мотивацій і емоцій, і всієї психічної діяльності людини. Для збереження сталості внутрішнього середовища організм повинен одержувати інформацію про навколишнє середовище і ефективність своїх пристосувальних реакцій відповідно до його змін. Чутлива функція мозку полягає у визначенні сигнальної значимості стимулів на основі аналізу фізико-хімічних характеристик. Інформаційна функція чутливої системи полягає в її аналізаторській діяльності. Аналізатор складається з трьох частин:

1. Периферичні рецептори
2. Провідниковий відділ
3. Центральний відділ

Аналізатори виявляють і розрізняють сигнали, переводять їх у інформацію, детектевують сигнали та розпізнають образи.

Рецептори – це чутливі нервові структури, які трансформують різні види енергії – світлову, механічну, теплову та інші у нервовий імпульс. За розташуванням розрізняють: а)зовнішні рецептори (екстерорецептори) – сприймають подразнення від явищ зовнішнього середовища, б) внутрішні (інтерорецептори) – сприймають зміни, які виникають у внутрішньому середовищі (вісцерорецептори) або в положенні і русі окремих частин тіла (пропріорецептори, вестибулорецептори).

Рецептори за будовою поділяються на:

1. Первинно-чутливі рецептори – це нервове закінчення біполярного нейрону, він передає також збудження на вищий рівень чутливої системи.
2. Вторинно-чутливі рецептори – це спеціалізовані рецепторні клітини, які сприймають подразнення і передають збудження на нейрони першого порядку.

Дія рецепторів зводиться до змін просторової конфігурації молекул рецепторних білків, які вбудовані в білково- ліпідний комплекс синаптичних перетинок, що змінює проникність перетинки для іонів ( для натрію), і виникнення іонного струму, який генерує рецепторний потенціал (РП).

Особливості РП:

1. Градуальність – РП наростає із збільшенням інтенсивності подразнення,
2. Зберігається протягом усього часу подразнення
3. Не розповсюджується
4. Затухає на деякій відстані від місця від місця виникнення
5. Здатний до сумації.

Коли РП досягає певної величини, під його впливом в найближчому вузлі нервового волокна виникає деполяризація критичного рівня – генерується потенціал дії (генераторний ПД). У вторинно-чутливих рецепторах РП викливає виділення квантів медіаторів з передсинаптичної мембрани, які є причиною деполяризації післясинаптичнох мембрани і виникнення післясинаптичного потенціалу. ПСП викликає генераторний потенціал, а потім ПД.

Нервові імпульси, які виникають в рецепторах через ланцюг нейронів, що складається з 3-х нервових клітин, передають у проекційні зони кори головного мозку:

1. Перший нейрон – чутлива, розташована у між хребцевих спинно-мозкових вузлах і вузлах черепно-мозкових нервів.

2. Другий нейрон – у довгастому або середньому мозку.

3. Третій нейрон – у зоровому горбі.

В цих нейронах інформація переробляється та виділяється найбільш важлива і переводиться в зручну форму для аналізу. Аналіз зводься до обмеження надлишкової інформації, виділення суттєвих ознак подразника. Форми обмеження інформації: зменшення пропускної спроможності (стиснення еферентного сигналу), пригнічення інформації про менш суттєві явища. До мозкового кінця надходить обмежена інформація. Процес перетворення енергії подразника на інформацію полягає в його кодуванні (перетворення на «мову», зрозумілу для всіх нервових клітин). «Мовою» мозку є частотний код. Перетворення інформації, тобто переведення її з однієї частотної характеристики на іншу, проходить на кожному рівні аналізаторної системи шляхом зміни коду – перекодування. Окремі ознаки подразнення оцінюються спеціалізованими нейронами – детекторами, які здатні реагувати на певні параметри сигналів.

Першою важливою особливістю діяльності провідникового відділу чутливої системи є передача специфічної інформації від рецептора до кори півкуль великого мозку. Другою особливістю – подальша оцінка цієї інформації в нейронах (в ядерних зонах аналізаторів з аналізом окремих подразників, потім більш складний аналіз інформації з ядерних зон (усвідомлення сигналів), і наприкінці - в задній корі відбувається складний аналіз з виробленням у пам’яті мети і завдання поведінки-внутрішня мова або мислення ).

ІІ. Зоровий аналізатор – найважливіший з органів чуттів людини. Він дає більше 90% інформації, що йде до мозку від усіх рецепторів. Електромагнітне випромінювання у діапазоні від 400 до 750 нм сприймається людиною, як світло. Основним джерелом світла є сонце. Основу зору складає сприйняття не абсолютної яскравості, а контрасту між світлим і темним.

Зорове зображення – складний багатоступеневий акт, який починається формуванням зображення на сітківці і завершується виникненням зорового образу у вищих відділах системи зору.

Зоровий аналізатор складається із:

1. Периферичний відділ (рецепторний апарат) – фоторецептори сітківки.
2. Провідникового відділу – зоровий тракт.
3. Кірковий відділ – підкіркові ядра (верхні горбки, бічне колінчасте тіло, подушка згір’я) та зорова кора (потилична частка, острогова борозна).

Фоторецептори:

1. Палички – 120 млн, збільшуються у напрямку до периферії, забезпечують бічний(периферичний) зір. Рецептори денного кольорового бачення. Має зоровий пігмент родопсин.
2. Колбочки - 6 млн., максимальна щільність в центрі сітківки (в центральній ямця одні колбочки). Рецептори сутінкового зору. Має зоровий пігмент – родопсин.

Зорові пігменти – це забарвлені білки, які складаються із білкової частині – опсину і речовини, яка поглинає світло – хромофору ( у паличках він зветься ретинол –альдегід вітаміну А). При поглинанні пігментом фоторецептора кванту світла у ньому виникає електричне явище – рецепторний потенціал (РП), який у мембранах клітини перетворюється у нервовий імпульс.

Оптична система ока. ОСО – це складна лінзова система, що формує на сітківці дійсне перевернуте і зменшене зображення зовнішнього світу. Її будова:

1. Рогівка.
2. Передня та задня камери з водянистою вологою.
3. Кришталик, склисте тіло.

Усі промені, паралельно до оптичної осі сферичної поверхні розділу, заломлюються таким чином, що сходяться у фокусі F. Заломлю вальна сила залежить від радіуса кривизни межі двох середовищ і від їх показників заломлення. Заломлю вальна сила оптичної системи вимірюється в діоптріях (Д): заломлювальна (розглядання далеких предметів), а сила ока 59 Д (розглядання близьких предметів).

Акомодація – це здатність ока до чіткого бачення рівновіддалених пердметів. Завдяки акомодації зображення предмета фокусується на сітківці.

Механізм: зміна кривизни кришталика, робота війчастого м’яза (капсула кришталика прикріплюється до війчастого м’яза через війчасту зв’язку):

1. Розглядання близьких предметів – м’яз скорочується, кришталик стає більш опуклим, його заломлю вальна сила збільшується.
2. Розглядання далеких предметів – розслаблюється, зв’язка натягується, кришталик потоншується, його ЗС зменшується.

Акомодація регулюється ПС волокнами окорухового нерва. Введення в око атропіну викликає порушення передачі нервового імпульсу до війчастих м’язів і обмежує акомодацію при розгляданні близьких предметів. Для здорового ока молодої людини дальня точка чіткого бачення (коли дві точки розрізняються) лежить у нескінченності. Далекі предмети розглядаються без напруження акомодації. Ближня точка чіткого бачення знаходиться на відстані 7-ми см від ока.. З віком зменшується еластичність кришталика, а отже – і акомодаційна здатність ока, що перешкоджає чіткому баченню на близькій відстані. Найближча точка чіткого бачення відсувається від ока. Вікова далекозорість (пресбіопія) розвивається після 40 років.

Рефракція – оптична властивість ока без акомодаційних змін.

Існує два види рефракції:

1. Еметропія – в нормальному оці. Головний фокус знаходиться на сітківці, людина чітко бачить предмет.
2. Аметропія (аномальна рефракція) – далекозорість (гіперметропія) і короткозорість(міопія). Ця клінічна рефракція виникає при неправильній довжині ока. При міопії поздовжня вісь ока видовжена – головний фокус за сітківкою. На сітківці з’являється коло розсіяного світла. Дальна точка знаходиться на дуже близькій відстані – 25см. Віддалені предмети видні нечітко – необхідні двояковогнуті лінзи. При далекозорості головний фокус позаду сітківки, зображення на сітківці розпливчасте. Необхідно для випавлення лінзи опуклі, вони посилюють заломлення променів.

До фізіологічних недосконалостей ока відносяться:

1. Сферична аберація – виникає в результаті того, що фокусна відстань рогівки та кришталика неоднакова для різних ділянок – в центральній частині вона більша, ніж на периферії.
2. Хроматична аберація – пояснюється тим, що оптичний апарат ока заломлює світло з коротшою довжиною хвилі (н-д, синій колір) сильніше, ніж з довшою (червоний колір). Саме тому сині предмети нам видаються віддаленішими, ніж червоні.
3. Дифузне розсіювання світла – відбувається внаслідок проходження світла через склисте тіло, яке містить структуровані білки
4. Астигматизм – виникає в результаті того, що кривизна рогівки у вертикальній площині більша, ніж у горизонтальній. Це викликає зміни заломлю вальної сили. Якщо ця різниця не перевищує 0,5 Д, то такий астигматизм називається «фізіологічним».

Читайте також:

1. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
2. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
4. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
5. Клінічна фізіологія гіперкапнії
6. ЛЕКЦІЯ 2.ТЕМА: ФІЗІОЛОГІЯ МІКРООРГАНІЗМІВ
7. Лекція 3.Тема: Мікробіологічні основи екології навколишнього середовища.
8. Лекція 4. ТЕМА: Найважливіші біохімічні процеси збудниками яких є мікроорганізми
9. Лекція 6. Тема: Географія сфери послуг
10. Лекція 7. Фізіологія системи виділення.
11. Лекція № 17. Тема: Робочий час і час відпочинку.
12. ЛЕКЦІЯ № 2 Тема: Загальне вчення про хворобу.

Переглядів: 1446