• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція №2.

ЕПІФІЗ

Шишкоподібне тіло (епіфіз) -непарна залоза, розташована в ділянці чотиригорбикового тіла середнього мозку і пов'язане з таламусом (зоровим горбом).

Епіфіз є верхнім придатком мозку, вагою 0,2 г.. Через зовнішню подібність із сосновою шишкою залоза була названа шишковидною. Залоза складається з паренхіми і сполучної тканини. До складу паренхіми входять великі світлі клітини, які називаються пінеальними. Епіфіз іннервується симпатичними нервами і, можливо, нервовими волокнами безпосередньо з ЦНС (з пластинки чотиригорбкового тіла та ін.). З віком залоза зазнає поступової інволюції, але функ­ціональна активність її не втрачається повністю.

У ньому виробляється гормон мелатонін,який зумовлює пігментацію шкіри (щодо цього він є антаго­ністом інтермедину — гормона середньої частки гіпофіза). Мела­тонін гальмує розвиток статевих функцій у дитячому організмі і дію гонадотропних гормонів — у дорослому.

З тканини епіфіза виділені біологічно активні речовини аденогломерулотропін, серотонін. Функція епіфіза до кінця не з'ясована. В останні роки виявлено, що епіфіз допомагає людині пристосовуватися до зміни дня і ночі (біологічний годинник), до інших природних ритмів. Пригнічення діяльності епіфіза у дітей спричиняє передчасний статевий розвиток (у 8-10-річних хлопчиків з'являються статеві ознаки дорослих чоловіків) і затримання росту унаслідок гальмівної дії на гіпофіз.

Діяльність епіфіза залежить від добового ритму, зокрема, від освітлення. Інформація про освітлення надходить від сітків­ки ока ретиногіпоталамічним шляхом у гіпоталамус (супрахіазматичне ядро) і через низхідні шляхи цього ядра, модулюючи актив­ність симпатичних нервів, які підходять до епіфіза. Це спричинює гальмування секреції мелатоніну (в темряві його синтез підвищує­ться). Із збільшенням тривалості світлового дня наростаюче галь­мування секреції мелатоніну супроводжується збільшенням виді­лення гонадотропінів, що зумовлює ріст статевих залоз, утворення в них статевих гормонів і стимулює статеву активність (ці дані мають велике значення для розуміння смислу річного ритму плід­ності багатьох ссавців). Висловлюється припущення, що епіфіз бере участь у процесах адаптації організму до нових умов існуван­ня в ролі біологічного «годинника».

Доведено, що епіфіз гальмує вироблення гормонів практично в усіх залозах внутрішньої секреції. Це здійснюється внаслідок як безпосередньої дії на залозу-мішень, так і через гіпоталамо-гіпо-фізарну систему, з якою епіфіз контактує через ліквор III мозко­вого шлуночка. Таким чином, епіфіз у ендокринній системі відіграє роль тонкого регулятора діяльності залоз внутрішньої секреції.

2. Гіпофіз— невелике утворення овальної форми, розташоване біля основи головного мозку, в заглибині турецького сідла основної кістки черепа. У новонароджених маса гіпофіза — 0,1 -0,15 г, до 10 років вона досягає 0,3 г. Значно збільшується маса гіпофіза в період статевого Дозрівання (до 0,7 г), під час вагітності доходить до 1,65 г. Гіпофіз є провідною ендокринною залозою, оскільки в ньому виробляються гормони, які регулюють розвиток і функції інших ендокринних залоз. Гіпофіз разом з гіпоталамусом утворює гіпоталамо-нейросекреторну систему, бо вони беруть участь у процесі нейросекреції — синтезі та секреції нейрогормонів, за допомогою яких здійснюються життєво важливі функції: ріст і розвиток організму, діяльність ендокринних залоз, центральної нервової системи, координація енергетичного балансу, водно-електролітного балансу, теплового балансу, процесів неспання та сну, кровообігу і дихання, продовження роду.Гіпофіз поділяють на три частини: передню, проміжну і задню. Більшість гормонів утворюється в передній частці гіпофіза. В задній його частці гормони не утворюються, а депонуються і набувають активної форми ті гормони, що виробляються в клітинах нейроглії гіпоталамічної ділянки.Гормони, що виділяє гіпофіз, надходять не тільки у кров, а частково в спинномозкову рідину, через третій мозковий шлуночок.

З передньої і проміжної частки гіпофізу виділено такі гормони: соматотропін СТГ(гормон росту), адренокортикотропін (АКТГ), тиреотропін (ТТГ) , гонадотропін (ГТГ) – фолікулостимулюючий = фолітропін (ФСГ), лютеонізуючий = лютропін (ЛГ) і пролактин (лактотропін, лютетропний гормон ЛТГ). У задній частці гіпофізу нагромаджуються і набувають активної форми два гормони: окситоцин, вазопрессин, які виникають у ядрах гіпоталамуса.

В проміжній частці виробляється меланоцитстимулюючий гормон = меланотропін МТГ (інтермедин).

Соматотропін(гормон росту) зумовлює ріст кісток у довжину, прискорює процеси обміну речовин, що призводить до посилення росту, збільшення маси тіла, бо стимулює синтез білків. Гормон росту підвищує проникність клітинних оболонок для амінокислот, з яких синтезуються білки. Під впливом цього гормону збільшуються розміри шлунка, кишечнику, селезінки, печінки та інших внутрішніх органів. З посиленням синтезу білка соматотропін сприяє розпаду жирів і гальмує утворення його з вуглеводів. Нестача цього гормону виявляється в карликовості (зріст менше 130 см), затриманні статевого розвитку, пропорції тіла при цьому зберігаються. Психічний розвиток гіпофізарних карликів звичайно не порушений.

При надмірному розростанні передньої частки гіпофіза і посиленій секреції соматотропіна дитина росте ненормально швидко і виростає гігантом (до 260 см). Ріст відбувається в основному за рахунок нижніх кінцівок, але грудна клітка відстає в своєму розвитку, плечі вузькі, діти кволі. Через травму голови, спостерігається підвищення виділення цього гормону і виникає хвороба — акромегалія, внаслідок цього збільшуються розміри не всього тіла, а тільки окремих його частин — носа, підборіддя, язика, рук, ніг, вигляд людини спотворюється.

Адренокортикотропнийгормон впливає на діяльність кори надниркових залоз. Збільшення гормону у крові зумовлює гіперфункцію кори надниркових залоз, що призводить до порушення обміну речовин, збільшення кількості цукру в крові.

Кілька гормонів передньої долі гіпофіза впливають на функцію статевих залоз. Це гонадотропні гормони. Одні з них стимулюють ріст і дозрівання фолікул у яєчниках (фолікулостимулюючого),активізують сперматогенез. Під впливом лютеонизуючого гормонау жінок відбувається овуляція і утворення жовтого тіла; у чоловіків він стимулює вироблення тестостерону. Пролактинвпливає на вироблення молока в молочних залозах. При його нестачі вироблення молока знижується.

Гормони задньої долі гіпофіза часто застосовують при пологах, коли треба посилити скорочення матки, при слабкій пологовій діяльності, для зганяння посліду і припинення маткової кровотечі. При цьому діє гормон окситоцин,який стимулює не тільки гладеньку мускулатуру матки, а й скоротливі клітини молочних залоз.

Вазопресин (антидіуретичний гормон)посилює зворотне всмоктування води із первинної сечі в канальцях нирок, внаслідок чого зменшується кількість сечі, а також впливає на сольовий склад крові. Разом з гормонами кори наднирників він регулює водно-сольовий обмін в організмі. Вазопресин викликає спазм дрібних артерій і капілярів, що призводить до підвищення кров'яного тиску.

Меланотропінрегулює забарвлення шкірного покриву. Недостатність цього гормону призводить до порушення процесів розподілу пігменту в клітинах, шкіра втрачає свою пігментацію.

3. Наднирникові залози розміщуються над верхнім кінцем нирок і складаються з коркового і мозкового шарів, різними за походженням і морфологією. Функція коркового шару контролюється аденогіпофізом, а мозкова речовина входить до складу симпато-адреналової системи.

Кора наднирникових залоз складається з трьох зон:

1) Зовнішньої – клубочкової, виділяють мінералокортикоїди.

2) Середньої – пучкової, виробляють глюкокортикоїди.

3) Внутрішньої – сітчастої, виробляють статеві гормони.

Гормони кори наднирників звуться кортикостероїди, їх нараховується близько 40, але фізіологічно активними є тільки 8:

1) Мінералокортикоїди – це альдостерон, дезоксикортикостерон;

2) Глюкокортикоїди – гідрокортизон, кортизон, кортикостерон.

3) Статеві– андрогени, естрогени, прогестерон.

Вважають, що справжніми гормонами є кортикостерон і гідрокортизон, які визначають усі функції цих залоз.

1. Глюкортикоїди – впливають на обмін вуглеводів, білків, жирів. Вони є антагоністами інуліну щодо вуглеводного обміну.

Функції:

А)Посилюють процеси утворення глюкози з білків (глюконеогенез), а також відкладання глікогену в печінці . Активують гліконеноліз, пригнічують гліколіз, збільшується вміст цукру в крові.

Б) Зумовлюють розпад тканинних білків. Прискорюють дезамінування амінокислот, процес виділення азоту (катаболічний ефект). В м’язах синтез білків пригнічується, а в печінці синтез білків (ферментів) прискорюється.

В) Посилюється мобілізація жиру з жирового депо і використання його в енергетичному обміні.

Г) Значні дози гідрокортизону викликають руйнування тимусу і лімфатичних вузлів, що зменшує вироблення антитіл і знижує опір організму шкідливим впливам Імуносупресорну дію цих гормонів використовують для лікування алергічних захворювань (бронхіальна астма).

Д) Протизапальна дія – знижують проникність капілярів, блокують секрецію серотоніну і гістаміну, зменшують кількість тучних клітин, пригничують утворення із арахідонової кислоти простагландинів і лейкотрієнів. Цю дію гормонів використовують при лікуванні запальних процесів, наприклад, ревматичної хвороби.

Глюкокортикоїди разом з іншими гормонами сприяють адаптації організму до нових умов існування, а також до дії різних несприятливих чинників (холод, спека, травми, емоційне перенапруження). Тому їх називають захисними (адаптивними) гормонами.

Регуляція гормону здійснюється гіпоталамо-гіпофізарною системою:

-утворюється рилізінг-гормон, який стимулює вироблення АКТГ

-АКТГ впливає на пучкову зону наднирників.

Гіпоталамо-гіпофізарна система реагує на сигнали зворотного зв’язку, що пояснюється чутливістю структур гіпоталамуса до АКТГ, який гальмує секрецію рилізінг-гормонів.

2. Мінералокортикоїди. Ці гормони мають такі функції:

А) беруть участь в регуляції мінерального обміну. Під впливом альдостерона посилюється реабсорбція натрію в канальцях нирок і зменшується реабсорбція калію. Це призводить до затримки натрію і хлору в організмі і збільшення виділення калію, водню.

Б) Сприяють розвитку запалення. Вони здатні до підвищення проникності капілярів і серозних оболонок.

В) Регуляція тонусу кровоносних судин – збільшується тонус судин, сприяє підвищенню АТ.

При надлишку альдостерону призводить до підвищення вмісту натрію і зниження рівня калію, до розвитку алкалозу і збільшення об’єму позаклітинної рідини. Недостатність альдостерону в організмі зумовлює втрату натрію, дегідратацію тканин і зниження кров’яного тиску (гіпотензію).

Регуляція рівня мінералокортикоїдів здійснюється безпосереднім впливом іонів калію на клітини клубочкової зони надниркових залоз. Секреція мінералокортикоїдів контролюється АКТГ.

3. Статеві гормони:

А) мають вплив на розвиток статевих органів у ранньому дитячому віці і появи вторинних статевих ознак.

Б) Естрогени мають антисклеротичний єфект

В) Андрогени впливають на обмін білків, стимулюють їх синтез в організмі.

Г) Впливають на емоційний статус і поведінку людини.

2. Мозкова речовина виробляю гормони катехоламіни – похідники катехолу. Катехоламіни: адреналін (виробляється 80%), норадреналін (20%).

Адреналін відігріває важливу роль у пристосувальних, захисних реакціях організму, може зумовлювати екстрену перебудову функцій, спрямовану на підвищення працездатності організму в надзвичайних умовах.

Адреналін має такі впливи на організм:

1)Впливає на вуглеводний обмін – посилює розпад глікогену, зумовлюючи зменшення його запасів у печінці та м’язах (антагоніст інсуліну). Збільшує вміст глюкози в крові (адреналова гіперглікемія).

2) Ліполітична дія – підвищує вміст вільних жирних кислот у крові.

3) Посилюється енергетичний обмін. Посилюється утворення тепла.

4) Прискорюються і посилюються серцеві скорочення. Поліпшує проведення збудження в серці.

5) Звужує артеріоли шкіри, органів черевної порожнини (вплив на альфа 1 –адренорецептори) – підвищується АТ.

6) Пригнічує скорочення гладких м’язів шлунка і кишок

7) Послаблює бронхіальні м’язи , розширює просвіт бронхів (через бета-адренорецептори)

8) Спричинює скорочення радіальних м’язів райдужки – зіниці розширюються.

9) Скорочення м’язів шкіри через альфа-адренорецептори – поява гусячої шкіри і підняття волосся.

10) Підвищує працездатність скелетних м’язів і збудливість рецепторів ока і слуху. Таким чином поліпшується сприйняття зовнішніх стимулів.

При деяких станах (емоційне збудження, охолодження, крововтрата та ін..) різко збільшується утворення і виділення адреналіна в кров. При збудженні симпатичної нервової системи підвищується надходження в кров адреналіну і норадреналіну. Адреналін впливє на функції органів та тканин так само, як СНС. Тому говорять про симпато-адреналову систему. Адреналін у крові і тканинах швидко руйнується під дією ферментів моноаміноксидази (МАО) і катехол –орто-метилтрансферази (КОМТ). При цьому утворюються продукти, які не є гормонально активними. Тому адреналін зараховують до гормонів з коротким періодом дії.

Норадреналін має ознаки гормона і медіатора, який виконує функції передачи збудження симпатичних нервових закінчень на ефектор, а також у нейронах ЦНС.

Адреналін і норадреналін діють через рецептори клітинних мембран органів-мішеней. Розрізняють два види адренергічних рецепторів – альфа і бета. Бета-рецептори діляться на бета 1 і бета2. Ефект скорочення гладких міозитів пов’язаний з альфа-рецепторами, а ефект їх розслаблення – з бета-рецепторами (розширення кровоносних судин). Метаболічні впливи і збудження серцевого м’яза здійснюється через бета-рецептори.

Регуляція процесу утворення гормонів у мозковому шарі здійснюється через нервову систему.

1. Вегетативна система – черевні симпатичні нерви посилюють виділення А і НА.

2. ЦНС – кора і підкіркова регуляція – гіпоталамус.

3. Зниження рівня глюкози в крові – стимулює виділення адреналіну.

При гіперфункції кори (пухлина залози) посилюється утворення кортикостероїдів, переважає секреція статевих гормонів кори над ГК і МК, у хворих змінюються вторинні статеві ознаки., спостерігається ожиріння, гіперглікемія. Гіпофункція кори зумовлює аддісонову (бронзову) хворобу: бронзове забарвлення шкіри, порушення роботи органів травлення, анорексія, висока сприятливість до інфекцій.

4. Щитоподібна залоза. Знаходиться по обидва боки трахеї, має дві частки, між ними – перешийок. Іннервується симпатичними, парасимпатичними і соматичними нервовими гілками. Тканина залози складається з численних фолікулів, порожнина яких заповнена густою, жовтуватою масою - колоїдом, утворений тиреоглобуліном – основним білком, який містить йод. Виробляється колоїд епітеліальними клітинами фолікулів. Тиреоглобулін містить у собі два йодованих гормона - тироксин, трийодтиронін(синтезуються з амінокислоти тирозину та йоду). Запас гормонів у фолікулярній рідині такий, що припиненні синтезу їх вистачає ще на 90 днів нормального функціонування організму. Між фолікулами синтезується неіодований гормон – кальцитонін( він посилює перехід кальцію з крові у тканини). Йодовані гормони у крові перебувають у сполуці з білками глобулі нової фракції, а також з альбумінами плазми крові. В печінці тироксин утворює парні сполуки з глюкуроновою кислотою, які не мають гормональної активності і виводяться з жовчю в органи травлення. Завдяки процесу дезінтоксикації не відбувається збиткового насичення крові гормонами щитоподібної залози.

Фізіологічні ефекти йодованих гормонів:

1. Вплив на ріст і диференціацію тканин. При гіпотиреозі в дитинстві спостерігаються затримка росту і розвитку органів, зокрема статевих (карликовість). Недостатність диференціації всіх тканин і особливо ЦНС спричинює ряд тяжких порушень психіки.
2. Вплив на обмін речовин – стимулюють обмін білків, жирів, вуглеводів, води і електролітів, теплопродукцію, основний обмін. Посилюються окислювальні процеси, зменшуються запаси глікогену в печінці, прискорюється окислення жирів. При гіперфункції залози відбувається посилення енергетичних і окислювальних процесів, людина схуднює.
3. Вплив на ЦНС – проявляється зміною умовнорефлекторної діяльності. Поведінки. Підвищена їх секреція супроводжується підвищеною збудливістю, емоційністю, швидким виснаженням. При гіпотиреоїдних станах спостерігається зворотні явища – кволість, апатія, ослаблення процесів збудження.
4. Підвищують активність вегетативної (симпатичної) НС – прискорюються серцеві скорочення, збільшується частота дихання, посилюється потовиділення, порушується секреція і моторика ШКТ
5. Тироксин знижує здатність крові до зсідання за рахунок зменшення синтезу в печінці та інших органів чинників, які беруть участь у процесі зсідання крові. Цей гормон пригнічує функціональні властивості тромбоцитів, їх здатність до адгезії і агрегації.
6. Вплив на ендокринні та інші залози внутрішньої секреції. При виділені залози затримується розвиток статевих залоз, атрофується тимус, розростається передня частка гіпофіза і кора наднирників.

Механізм дії гормонів.

Гормони ЩЗ впливають на всі види обміну, на фундаментальні клітинні функції. Дія гормонів пов’язана із різноплановим впливом:

1) на мембранні процеси (інтенсифікується транспорт амінокислот у клітину, помітно зростає активність натрій-калій Ат фази, яка забезпечує транспорт іонів за рахунок енергії АТФ).

2) На мітохондрії (кількість мітохондрій зростає, транспорт АТФ у них підвищується, підвищується інтенсивність окислювального фосфорилювання)

3) На ядро (стимулює транскрипцію спец.генів та індукцію синтезу певного набору білка)

4) На білковий обмін (підвищується обмін білків, окислювальне дезамінування)

5) На процес обміну ліпідів (підвищується літогенез, лі поліз, це призводить до перевитрат АТФ, збільшення теплопродукції)

6) На нервову систему (підвищується активність СНС; дисфункція ВНС супроводжується загальним збудженням, неспокоєм, тремором, м’язовою втомою, діареєю).

Регуляція функцій ЩЗ:

1) Пептидергічні нейрони в пре оптичній ділянці гіпоталамуса синтезують і виділяють у ворітну вену гіпофіза тиреотропін –рилізинг-гормон (ТРГ).

2) Під впливом ТРГ у аденогіпофізі секретується (в присутності Са) ТТГ. ТТГ заноситься кров’ю в ЩЗ і стимулює в ній синтез та викид тироксину (Т4) і трийодтироніну (Т3).

Вплив ТРГ моделюється рядом чинників і гормонів, насамперед рівнем гормонів ЩЗ в крові, які за принципом зворотного зв’язку гальмують чи стимулюють утворення ТТГ в гіпофізі. Інгібіторами ТТГ також є глюкокортикоїди, гормон ротсу, соматостатин, дофамін. Естрогени підвищують чутливість гіпофіза до ТРГ. На синтез ТРГ у гіпоталамусі впливає адренергічна система, її медіатор норадреналін (він діючи на альфа-адренорецептори, сприяє виробленню і виділенню ТТГ у гіпофізі). Концентрація ТТГ збільшується при зниженні температури тіла.

Порушення виділення гормонів:

1.Гіпофункція – знижується рівень енергетичного обміну, порушується білковий обмін, затримується ріст, зменшується ЧСС, розвивається недоумкуватість (кретинізм)

2. Гіперфункція –проявляється посиленням енергообміну, збільшенням ЧСС, схудненням, підвищенням збудливості, підвищенням температури тіла, з’являється витрішкуватись (базедова хвороба).

В деяких гірських місцевостях в грунті і воді міститься невелика кількість йоду, у людей розвивається захворювання, пов’язане зі зниженням активності гормону. Це призводить до підвищення активності залози, її розростання і виникнення хвороби – ендемічний зоб.

5. Дві пари прищитоподібних залозрозташовані на задній поверхні щитовидної залози, часто в її тканині. Загальна їх маса — 0,1-0,13 г. Залози виробляють гормони — паратгормоні кальцитонін,які регулюють обмін кальцію і фосфору в організмі. Паратгормон підтримує вміст кальцію в крові на нормальному рівні, регулює відкладання кальцію в кістах і сприяє зв'язуванню кальцію білками і фосфатами.

При гіпофункції прищитоподібних залоз відбувається зниження вмісту кальцію в крові, що приводить до судорожних скорочень м'язів ніг, рук, тулуба і обличчя — тетанії. Кістки розм'якшуються, спотворюючи скелет людини. А нирки, навпаки, "кам'яніють", бо в них кальцій відкладається у вигляді вапна. Гіперфункція спричиняє надмірне окостеніння, підвищення вмісту кальцію в крові, тимчасове підвищення збудливості великих півкуль головного мозку, а потім гальмування. В тканині нирок, у кровоносних судинах серця, слизовій оболонці шлунка і бронхіол відбувається відкладення солей кальцію.

6. Підшлункова залозаміститься позад шлунка поруч із дванадцятипалою кишкою і складається з двох видів тканин. Ендокринну функцію здійснюють клітини інсулярної тканини, розташованої у вигляді окремих острівців, які називаються острівцями Лангерганса. Острівці виділяють у кров гормони:

1. інсулін,який бере участь в обміні вуглеводів: він підсилює окиснення вуглеводів у клітинах і підтримує здатність печінки відкладати глікоген; синтезується в бетта-клітинах залози.
2. глюкагон,який розщеплює глікоген до глюкози (протилежна дія інсуліну). Синтезується в альфа-клітинах залози.
3. соматостатин, виробляється в дельта клітинах, це гальмівний гормон (гальмує моторику кишок, секрецію гормонів підшлункової залози).

Інсулін за своєю хімічною природою — білкова речовина. Під його впливом відбувається синтез глікогену з молекул цукру і відкладання запасів глікогену в клітинах печінки. Разом з тим інсулін сприяє окисненню цукру в тканинах, забезпечуючи найповніше його використання. Утворення інсуліну регулюється нервовою системою (через блукаючий нерв) і надходженням цукру в кров. Коли вміст цукру в крові збільшується, інсуліну виробляється більше, і навпаки. Крім того, інсулін бере участь у білковому (стимулює синтез білка) та жировому (сприяє утворенню вищих жирних кислот із продуктів вуглеводного обміну) обмінах.

При захворюваннях підшлункової залози, які приводять до зниження вироблення інсуліну (гіпофункція), більша частина вуглеводів, які надходять в організм, не затримуються в ньому, а виводяться з сечею. Це приводить до цукрового сечовиснаження (цукровий діабет).

Гіперфункція острівців Лангерганса, а також уведення в організм великих доз інсуліну призводить до значного зменшення концентрації глюкози в крові та гіпоглікемічного або інсулінового шоку. Явища шоку швидко знімаються введенням розчину глюкози.
7. Загрудинна залоза (тимус) у дітей має часточкову будову. У кожній часточці розрізняють юркову і мозкову речовини. У дітей переважає кіркова речовина, що містить велику кількість лімфоцитів (тимоцитів). У мозковій речовині, крім ретикулярних клітин, що становлять її основу, є ще великі епітеліальні тільця загрудинної залози (тільця Гассаля). У період вікової інволюції цієї залози спостерігається поступове зникнення лімфоцитів з кіркової речовини, а тілець Гассаля — з мозкової речовини, відбувається заміна паренхіми сполучною тканиною. Загрудинна залоза є центральним органом клітинного імунітету. У ній утворюється складнин комплекс гормонів — тимозин, тимопоетин і низка інших чинників, що активно впливають на реакції клітинного імунітету і стимулюють лімфоцитопоез. Доведено важливу роль загрудинної залози у регуляції активності надниркових залоз у всі періоди життя людини. Загрудинна залоза стимулює ріст і справляє гальмівний вплив на розвиток статевих залоз так само, як інсулін впливає на вуглеводний обмін. Залоза також впливає на обмін кальцію.

Установлено тісні функціональні зв’язки загрудинної залози практично з усіма ендокринними залозами. Специфічним є вплив на загрудинну залозу гіпофіза (мозкового придатка): під впливом соматотропіну вона збільшується.

8. Статеві залози.

Яєчники локалізуються в порожнині малого таза. Основною гормонопродукуючою частиною є кірковий шар. У ньому серед сполучнотканинної строми розташовані фолікули. Основна їх маса – примордіальні фолікули, що являють собою яйцеклітину. Протягом періоду постнатального життя велика кількість цих фолікулів гине, і до періоду статевої зрілості число їх у кірковому шарі зменшується в 5-10 разів. Поряд з примордіальними фолікулами в яєчниках містяться також фолікули, що перебувають на різних стадіях розвитку або атрезії, а також жовті й білі тіла. Центральну частину яєчника займає мозковий шар, в якому відсутні фолікули, тут проходять кровоносні судини і нерви.Репродуктивний період життя характеризується циклічними змінами в яєчниках, що зумовлюють дозрівання фолікулів, їх розривання з виходом дозрілої яйцеклітини (овуляція), утворення жовтого тіла з його наступною інволюцією на випадок відсутності настання вагітності.

Яєчка зовні вкриті сполучнотканинною оболонкою – білковою капсулою. На задній поверхні вона потовщується і входить у середину сім’яної залози, середостіння. Від нього розходяться сполучнотканинні перетинки, які ділять залозу на часточки. В них розташовані звивисті сім’яні канальні – орган, де відбувається сперматогенез. Біля сім’яних залоз розташовані клітини Лейдига, приймать участь в гормоноутворенні.

Статеві гормони:

1. Чоловічі – андрогени (тестостерон), незначна кількість естрогенів (утворюються внаслідок метаболізму андрогенів).

2. Жіночі гормони – естрогени, прогестини (ест радіол, естрон, прогестерон), низька концентрація андрогенів.

Естрогени та прогестерон синтезуються в яєчниках клітинами фолікулів та жовтого тіла і в плаценті Андрогени – у яєчку інтерстеціальними клітинами. Статева зрілість у людини настає у віці 12-16 років. Вона характеризується повним розвитком первинних і появою вторинних статевих ознак. До первинних статевих ознак належать статеві залози і статеві органи. Вони визначають можливість здійснення статевого акту та дітонародження. Вторинні статеві ознаки – ті, що відрізняють чоловіка від жінки( темб голосу, форма тіла розвиток молочних залоз, особливості психіки та поведінки та ін..)

Вплив статевих гормонів:

1. Тестостерон – посилює синтез РНК і анаболічних ферментів, які прискорюють синтез білків (головним чином м’язових). Тестостерон починає виробляться в ембріональному періоді – статеві органи плода диференціюються по чоловічому типу. Після народження він стимулює розвиток статевих ознак (вигляд тіла, характер оволосіння, тембр голосу, розподіл жиру, статевий потяг). Андрогени також потрібні для нормального дозрівання сперматозоїдів, збереження їх рухової активності. Ці гормони зменшують вміст жиру в органах, підвищують основний обмін. Впливають на функціональний стан ЦНС, вищу нервову діяльність.

2. Естрогени стимулюють ріст внутрішніх статевих органів, появу статевих рефлексів. Вони посилюють скорочення м’язів матки, стимулюють розвиток і ріст молочних залоз.

3. Прогестерон забезпечує нормальний перебіг вагітності – розростається слизова оболонка матки для імплантації заплідненої яйцеклітини. Гальмує скорочення міометрію вагітної матки, дозрівання і овуляцію фолікулів (пригнічує лютеотропний гормон гіпофізу).

До екстрагенітальних ефектів належить: анаболічна дія андрогенів, катаболічна дія прогестерона, ріст кісток, підвищення базальної температури тіла.

Клітини жовтого тіла синтезують білковий гормон релаксин. Його кількість зростає на пізних стадіях вагітності – послаблює зв’язок лобкового симфізу з тазовими кістками, знижує тонус матки і її скоротливість (тобто готує організм до пологів).

Регуляція утворення статевих гормонів:

1. Жіночі гормони – за допомогою гонадотропних гормонів: фолікулін стимулюючого (ФСГ) і лютеїнізуючого (ЛГ). Під впливом ФСГ розвивається фолікули яєчників і збільшується концентрація естрадіолу, а при перетворенні розірваного фолікула у жовте тіло – прогестерону. Накопичені в крові статеві гормони діють на гіпоталамус або безпосередньо на гіпофіз за принципом позитивного чи негативного зворотного зв’язку. Збільшення концентрація ест радіолу призводить до підвищення рівня ЛГ (позитивний зворотний зв’язок), а прогестерон у великій кількості гальмує виділення ФСГ і ЛГ (негативний зворотний зв’язок, який запобігає дозріванню наступного фолікула).

2. Чоловічі гормони –регулюються гонадотропними гормонами – ФСГ і ЛГ. Під впливом ЛГ виділяється тестостерон, під дією ФСГ – активізується сперматогенез.

ІІІ.. Регуляція діяльності ендокринних залоз

Діяльність залоз внутрішньої секреції регулюється нервовою системою. У центральній нервовій системі є центри, які регулюють роботу ендокринних залоз. Велика роль у регуляції діяльності ендокринних залоз належить корі великих півкуль головного мозку. Значна частина розладів у діяльності ендокринних залоз і зв'язаних з ними захворювань є результатом певних порушень у центральній нервовій системі.

Регулюючи діяльність ендокринних залоз, нервова система об'єднує їх у єдину систему через безпосередній вплив на їх секрецію, а також шляхом посилення діяльності тієї чи іншої залози, гормони якої впливають на діяльність інших залоз. Гормони, виділені ендокринними залозами, у свою чергу впливають на діяльність кори півкуль головного мозку. Отже, гормони залоз внутрішньої секреції впливають на нервову систему, а остання регулює діяльність цих залоз.

Механізм зворотного зв'язку, який охоплює гіпоталамус, гіпофіз і залози — мішені, контролює продукцію всіх гормонів. Система зворотного зв'язку може сприяти вивільненню гормону (позитивний зворотний зв'язок), або, навпаки, гальмувати його (негативний зворотний зв'язок). Цей механізм допомагає підтримувати гомеостаз організму.

Відповідно до рівня гормону щитоподібної залози гіпоталамус продукує тиротропні гормони (ТРГ). Це стимулює передню частку гіпофіза до виділення тиростимулюючого гормону (ТСГ). Тоді щитоподібна залоза починає продукцію своїх гормонів. Якщо рівень гормону щитоподібної залози високий, негативний зворотний зв'язок подає сигнал у гіпоталамус, і виділяється менше ТРГ. Як наслідок, знижується рівень ТСГ. Щитоподібна залоза виділяє менше гормону.

Якщо рівень гормону щитоподібної залози занизький, зворотний зв'язок послаблюється. Гіпоталамус виробляє більше ТРГ, зростає вміст ТСГ, а отже і рівень гормону щитоподібної залози.

Нервова система впливає на стан залоз внутрішньої секреції, вироблення ними гормонів. Багато ендокринних захворювань розвивається внаслідок ураження нервової системи (цукровий діабет, базедова хвороба, розладнання функцій статевих залоз). Вплив нервової системи здійснюється через секреторні нерви. Крім того, нерви підходять до кровоносних судин ендокринних залоз. Змінюючи просвіт судин, вони впливають на діяльність цих залоз. І, нарешті, в ендокринних залозах містяться чутливі (рецепторні) закінчення доцентрових нервів, які сигналізують у центральну нервову систему про стан ендокринної залози. Внутрішня секреція настільки тісно зв'язана з нервовою системою, що в цілому організмі функції обох систем можна вважати невіддільними. У зв'язку з цим виникло вчення про нейрогуморальну регуляцію, яка характеризує їх зв'язок при провідній ролі кори півкуль головного мозку.

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 1491