Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція № 10

Література

Прогрес (від лат. progressus — рух вперед, успіх) — напрямок розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Про прогрес можна говорити як стосовно до системи в цілому, так і до окремих її елементів, структури та інших параметрів. Поняття «прогрес» співвіднесене з поняттям регрес (від лат. rеgressus — зворотний рух) — типом змін, для яких характерний перехід від вищого до нижчого, він за своєю спрямованістю протилежний прогресу. Між регресом і прогресом існує складний багатобічний зв'язок, який проявляється насамперед в тому, що окремі регресивні зміни можуть відбуватись в рамках загального прогресивного розвитку системи, або ж окремі складові системи здатні зберігати прогресивний напрямок незалежно від наростання регресивних тенденцій системи в цілому. Основні стадії регресу: застій, консервація, реакція, реставрація, занепад.

План

Лекція 10

Тема:Ідея прогресу в історії культури

Навчальна мета:розкрити сутність поняття «прогрес», «регрес», «індустріалізація», «кібернизація», «урбанізація», «раціоналізація»; охарактеризувати закономірності розвитку удеї прогресу в історії культури.

Виховна мета: формувати якості особистості студента та пізнавальний інтерес; показати значення теми для формування європейської та української культурної компетенції й освіченості в суспільстві, поваги до людей.

Розвивальна мета: спонукати до пізнавальної, наукової, творчої діяльності; розвивати самостійність та творче мислення.

Методична мета: використання презентації та відеороликів на занятті як засобу активізації процесу навчання.

1.Поняття «прогрес» у світовій культурі та в науці

2. Еволюція культури як вагома складова світового прогресу

Технічні засоби навчання:

· Мультимедійний проектор;

· Персональний комп’ютер.

Наочність:

· Тематична презентація в Power Point.

· Відеоролики.

· Опорний конспект до лекції №10.

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечувані: Інформатика та комп’ютерна техніка, комп’ютерна програма «Power Point», філософія, соціологія, історія.

Забезпечуючі: Культурологія «Прогресивні ідеї культури».

1. Поняття «прогрес» у світовій культурі та в науці

Поняття «прогресс» обмежено застосовне до явищ неорганічної природи, де мають місце циклічні процеси, і до Всесвіту в цілому, де відсутній однозначно визначений напрям розвитку: якщо в одних його частинах переважає прогрес, то в інших може переважати регрес, бо в ньому панує одвічний діалектичний круговорот.

Поняття «суспільний прогресс» формувалось протягом всієї історії філософії разом із усвідомленням мінливості, динамізму, поетапності людського життя, в якому простежувалось щось закономірне і стале. Соціальна філософія Нового часу, яка формувалась разом з виходом на історичну арену революційного на той час класу буржуазії, внесла в теорію прогресу разом з вірою в людський розум оптимізм, віру в майбутнє людства. Якщо Д.Віко (1668—1744), висунув теорію круговороту — розвитку усіх народів за циклами, що складаються з 3-х епох, аналогічних віковим особливостям людини — дитинству, юності і зрілості, то Ж.-Ж.Руссо (1712-1778) взагалі заперечував прогрес і закликав повернутись до «природи», оскільки успіхи в господарюванні, науці, мистецтві нерозривно пов'язані з втратою людьми свободи і щастя.

Такою ж обернутою в минуле була і романтична історіографія початку XIX ст. Гегель, розуміючи історичний процес як саморозвиток світового розуму, абсолютної ідеї, розглядав прогрес як рух вперед від недосконалого до досконалого, а історію — не як прості зміни, а як прогрес в усвідомленні свободи, але весь розвиток, за ним, він закінчується пруською монархією і її суспільними інститутами.

Марксизм критерій прогресу бачив у матеріальній основі суспільства — продуктивних силах, які розвиваються більш або менш безперервно, і в виробничих відносинах, які виражають перервність, дискретність історичного процесу і специфічність його конкретних форм. Вдосконалення засобів і організації праці, зростання її продуктивності, потреб і їх задоволення, удосконалення побуту і підвищення культурного рівня є основними показниками прогресу. Відповідно, первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична формації представляють собою закономірні стадії поступального розвитку людства. Тим самим Маркс і його послідовники випустили з виду такі сторони історичної дійсності, які охоплюються поняттями "культура" і "цивілізація", що знаходяться в іншій площині, ніж категорія "формація" і не можуть бути зведені до неї; адже теорія формації обминає все те, що відноситься до індивідуальності і міжособистісних відносин.

До тих, хто заперечував саму ідею прогресу, належав Ф.Ніцше (1844-1900), який утверджував ідею «вічного повернення одного і того ж», а сучасну йому культуру оцінював як культуру декадансу, включаючи сюди мораль і мистецтво. Схожі думки згодом висловили, зокрема, О.Шпенглер (1880-1936) і П.Сорокін (1889-1968). За О.Шпенглером, історія людства налічує 8 культур: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, «аполлонівська» (греко-римська), «магічна» (візантійсько-арабська), «фаустовська» (західноєвропейська) і культура майя. Між ними немає успадкованості, кожна з культур існує тисячоліття і, помираючи, перероджується в цивілізацію. П.Сорокін також утверджував циклічність основних етапів культури і також вважав, що сучасна культура існує під знаком неминучого краху і кризи.

А.Тойнбі, дотримуючись концепції круговороту, вважає, що історичний процес на кожному своєму ступені проходить одні і ті ж фази: народження, зростання, катастрофи, розпад і занепад, але, на відміну від О.Шпенглера, обґрунтовує можливість врятування західної цивілізації шляхом посилення релігійної духовності і моральних основ. Духовна злагода, моральна єдність — панацея від руйнації, а меншість, еліта, лідери — рушії прогресу. При всій різноманітності суджень про суспільний прогрес в XX ст. переважають песимістичні погляди, а також протиставлення культури цивілізації і цивілізації культурі.

Якщо Г.Маркузе дійшов висновку, що сучасне людство прийшло до «одномірної» культури, а вона зводиться до «одномірного» соціуму, то Ч.Сноу з тривогою говорить про утворення «двох культур» і постійні конфлікти між ними, а також між науково-технічною інтелігенцією і гуманітаріями, про наростаюче провалля між ними і ворожнечу. С.Лем вважає, що «наша цивілізація — дракон, який об'ївся духами усіх попередніх культур. Він містить пам'ять про них, але власної культури на правах, аналогічних правам давніх століть, не створює».

М.Бердяєв, визначивши три стадії в історії людства — природно-органічну, культурну у власному смислі і технічно-машинну, вважає, що не обов'язково наступна культура вище попередньої і не завжди вона гуманістична; щоразу породжуються нова ворожнеча, нова роз'єднаність, ніколи не здійснюється справжнья свобода, а навпаки, нове рабство, ще більше, ніж попереднє; людство постійно збивається на спокусу підміни шляхів свободи шляхами примусу. І взагалі, технізація, раціоналізація, відрив від «землі» і «планетарність» в почуттях до неї без почуття святості попередніх часів, «страшна поразка душевного життя людини, насамперед емоційного», процес «обездушевлення культури», який відбувався при капіталізмі і був успадкований марксизмом і комунізмом, — все це заперечує ідею прогресу.

2. Еволюція культури як вагома складова світового прогресу

В нинішню епоху людство вступає з спотвореною ієрархією цінностей і процесами дегуманізації у всіх сферах суспільного життя, з людини вилучене суб'єктивне, внутрішнє життя. І взагалі, прогрес є тим всепожираючим Молохом, якого слід страхатись і уникати.

Словом, ідея прогресу в наш час стала скомпрометованою, тому до самого терміна зарубіжні автори виявляють все більшу недовіру, йому на зміну все частіше приходять терміни і вислови типу «соціальні зміни», «динаміка культури» (П.Сорокін, А.Моль), під якими розуміють зміни як такі, коливання, мобільність, дифузію, інтеграцію і дезінтеграцію в суспільному житті, які, в свою чергу, розглядають під кутом таких понять, як ритм, темп, циклічність, повторюваність, періодичність тощо. Прогресу протиставляється еволюція культури.

Суспільство як саморегулятивна і функціональна система постійно перебуває в стані змін, використовуючи цінності, вироблені попередніми поколіннями і продукуючи нові, тому цілком або своїми окремими частинами прогресує.

Прогрес полягає в переході з одного ступеня на інший, але не тільки в накопиченні благ і цінностей і не в «розширеному порядку», а в створенні умов для самоздійснення людини в своїх родових якостях, в її всебічному розвитку і духовному збагаченні, в її русі до ідеалів свободи, добра і краси.

Видатний фізик і громадський діяч XX ст. академік П.Капиця на міжнародному конгресі вчених сказав, що не матеріальні блага, не високий матеріальний достаток робить людину щасливою, а духовна культура, тому «в еволюційному розвитку людства вона повинна стати основою оцінки прогресивності соціального устрою країни», що «духовне щастя людини пов'язане з почуттям свободи».

Визнаючи досягнення науки найвищою цінністю культури, а науково-технічний прогрес шляхом у «золотий вік», вважають, що наука і техніка самі по собі, автоматично, перетворять сучасне необлаштоване і незатишне суспільство в суспільство загального благоденства і рівності, класового миру і гуманізму, нових цінностей і нової моралі. Подальший розвиток науково-технічного прогресу матиме плачевні наслідки, в тому числі дегуманізацію і деперсоналізацію, космополітичний унітаризм і як протилежне — ізоляціонізм і ескапізм, а також згасання окремих сфер духовної культури, зокрема мистецтва.

Одна з очевидних небезпек закладена у взаємодії суспільства і природи, в «денатуралізації» людини. Керуючись насамперед утилітарними інтересами і прагматичними цілями, людина безцеремонно вторглась в природне середовище, не задумуючись над наслідками цього вторгнення, і засліплена прагматичними міркуваннями і цілями.

Характерна для сучасної людини урбанізована життєдіяльність, її ізольованість від природи взагалі небезпечна збідненням духовного світу особистості, оскільки ніякі блага цивілізації не замінять людині її безпосереднього спілкування з природою.

Характерне для сучасної життєдіяльності збільшення інтегральних моментів у культурі, інтернаціоналізація і космополітичний утилітаризм, на думку М.Хайдеггера, поставили під загрозу «укоріненість» сучасної людини. Крах соціалізму майже у всіх країнах соціалістичного табору остаточно зруйнував віру в сприятливу для людської особистості історичну перспективу: соціалізм, що впав, поховав ідеали рівності, справедливості, гуманізму.

На думку цілого ряду вчених, технізаціяі роботозаціянесе небезпеку людству вже на генетичному рівні, а в генетичному коді людини закріплюється все менше і менше позитивних якостей, в тому числі моральних, гуманістичних і творчих. Комп'ютерна революція, яка прийшла на зміну машинній, маючи потужні можливості, ще до кінця не з'ясовані, породила «рожевий туман», настільки густий, що засліпив очі навіть спеціалістам, які побачили в ній тільки позитивне, а навчальні заклади, включаючи школи, намагаються впровадити комп'ютери якомога швидше і ширше. «Індустрія просвітництва», ще одне із новоутворень, також мало сприяє всебічному розвитку особистості, а розвиток науки як її ядра в основному служить утилітарним інтересам ділових кіл суспільства. Подвоєння в кожні десять років числа вчених є не тільки обнадійливим фактом, а й викликає тривогу насамперед тому, що, з одного боку, раціоналізується психіка людини за рахунок емоційно-особистісного начала, а з другого — порушується баланс між окремими формами суспільної свідомості і збільшується розрив між ними наприклад між наукою і мистецтвом, наукою і мораллю тощо.

Раціоналізація усіх форм активності, діяльності, відношень, все більше проникнення в психіку раціональних моментів, відхід від емпіричних контактів з явищами дійсності, дії за логікою, що задана засвоєними знаннями, робить людину більше інформованою, але не більш розумною, творчою і гуманною.

«Екран знань» сучасної людини, як відзначають ряд психологів і соціологів, складається з випадкових і відокремлених одне від одного уламків, що утворюють так звану мозаїчну культуру. Все більше користуючись «консервантами культури» (листи, архіви, фото, радіо, іконотека, телефонні розмови тощо), людина «профільтровує» через них сприйняте, і відбувається «заморожування» самих знань, думки людини стають загальмованими, вона перестає хвилюватись і байдуже ставиться до свого оточення.

Одним із симптомів зростаючого індивідуалізму і роз'єднання людей є егоїзм — чи не найбільш огидна риса людини, яка властива їй протягом всієї її історії, а сьогодні набрала потворних форм. Про егоїзм сьогодні пишуть багато і часто: про егоїзм дітей, молоді, про вибух жіночого егоїзму, а також егоїзм груповий, етнічний, професійний, класовий і навіть про егоїзм покоління. Серед жінок розвинутих країн росте рух до свого звільнення від «міфології сім'ї», яка примушує їх бути рабинями домашнього вогнища, піддаватись сексуальній експлуатації і дітонародженню. Особливо непримириму позицію займають феміністки, які все рішучіше ведуть наступ на «патріархальну культуру», яка, на їхню думку, втілює такі чоловічі риси, як жорстокість, агресивність, домінантність тощо. Вкупі зі зростанням економічної незалежності жінки це веде до краху моногамного шлюбу (Європа, США).

Не краща картина і в країнах, що утворились на території колишнього СРСР. На зміну традиційній моногамії фактично вже прийшла "послідовна полігамія", коли протягом життя людина багаторазово вступає в шлюбні відносини з різними партнерами. Словом, старі боги повалені і зруйновані, вчорашні кумири піддаються осміюванню і прокляттю, а нових або немає зовсім, або ж вони такі жалюгідні, що не варті й уваги.

Оскільки прошарок справді культурних і гуманних людей надто тонкий, порівняно з масою індивідів обох названих типів, ці люди безсилі дати масам ідеї і цінності, які надихнули б їх на конструктивну і необхідну для суспільства діяльність, сприяли виявленню кращих людських властивостей і якостей, тому масами оволодівають «ідеї-міфи», або різні вірування, включаючи релігійні і соціально-революційні. Словом, немає такої сфери життєдіяльності, де не існувала б загроза виникнення психотравмуючої ситуації.

Отже, справа в кінцевому підсумку, полягає в якості людини, насамперед в її духовності, в оволодінні найвищими неперехідними цінностями, здобутками культури, в самовиповненості в своєму покликанні і активній участі в історичному процесі, в розвитку до ідеалів Добра і Краси.

Запитання для перевірки засвоєння знань:

1. Що таке прогрес?

2. Що таке регрес?

3. У чому специфіка культурної еволюції?

4. Які культурні епохи ви знаєте?

5. Які критерії визначення культурних епох ви знаєте?

6. Як прогрес впливає на культуру зокрема та суспільство загалом?

7. На що потрібно звернути увагу сучасній людині, щоб уникнути негативного впдиву прогресу?

Домашнє завдання: вивчити лекцію і виконати самостійну роботу №11 «Катастрофічний стан екології. Ілюзія прогресу».

1. Бокань В. Культурологія: Навч. посібник / В. Бокань. – К.: МАУП, 2009. – 136 с.

2. Кравець М., Семашко О., Піча В. та ін. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів І – ІV рівнів акредитації / М. кравець, О. Семашко, В. Піча та ін.; За заг. ред. В. Пічі. – Львів: «Магнолія плюс», 2008. – 240 с.

3. Матвеєва Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник / Л. Матвеєва. – К.: Либідь, 2008. – 512 с.

4. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. Закович, І. Зязун, О. Семашко та ін.; За заг. ред. М. Заковича. – К.: Знання, 2010. – 567 с.

Викладач ___________ О. В. Шульган

Тема лекції:ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБЕРІГАННЯ, ПЕРЕРОБКИ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА.

План лекції:

1. Організація зберігання і переробки зерна.

2. Організація зберігання і переробки цукрових буряків.

3. Організація зберігання і переробки овочів та картоплі.

Зміст лекції

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інтегральна оцінка рівня економічної безпеки.	\|	Організація зберігання і переробки зерна.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.