Турецьке гончарне мистецтво. Художнє ткацтво – «дамаські тканини» (Сирія).

Турецька художня кераміка — облицювальна та побутова – набула розвитку ще в XV ст. в містах Малої Азії. Для орнаментів характерними є рослинні мотиви, виконані в декоративній, довільній манері розпису.

За типом розпису в турецькому керамічному мистецтві XVI XVII ст. виокремлюють два типи виробів. У колірній палітрі першого типу посуду (центр — місто Ізник) превалює коралово-червоний колір у поєднанні із зеленим та блакитним. В орнаментах Ізника разом із рослинним візерунком, що має вигляд пишних букетів, зустрічаються зображення тварин та людей. Своєрідним мотивом у декорі цих керамічних виробів є стилізоване, проте надзвичайно виразне за динамікою зображення човна з парусом навскіс.

Для другого типу розписної кераміки, що походить із Дамаска (Сирія), є характерною синя гама тонів, злегка стилізовані зображення на дні тарелів та поверхні глечиків, скомпонованих у вишукані букети тюльпанів, гвоздик, ірисів, винограду.

Під час створення керамічних виробів глину готували залежно від предмета, який планували виготовити. Її змішували з водою в спеціальних мішалках, намагаючись досягти однорідності розчину, який за потреби робили густішим або рідшим. Форму виробові надавали вручну або на гончарному крузі, пресуванням або відливанням. Вироби, що обпалювалися, називали «печивом». На них за допомогою заздалегідь виготовлених трафаретів наносились ескізи візерунків. Ці візерунки з’єднували в композиції і розфарбовували. Для того щоб глазур добре трималася, заготівка посудини мала бути особливо чистою. З цією метою «печиво» тримали деякий час під водою, а вже потім покривали глазур’ю й обпікали.

Дамаські тканини (парча, шовк) здавна були гордістю сирійських майстрів. Вишукане, легке й надзвичайно красиве полотно, привезене із Сирії, завжди мало величезний попит у країнах Європи.

Королі, вище духовенство, заможні особи замовляли із цих тканин одяг, оздоблювалиними інтер’єри палаців.

Понад три тисячоліття Китай зберігав таємницю розведення шовкопрядів, залишаючись єдиним виробником і постачальником шовку в різні країни світу. Проте араби, зумівши оволодіти секретами китайських майстрів, зрештою випередили їх.

Через заборону носити мусульманам шовковий (тобто дорогий) одяг, у Дамаску почали виготовляти унікальні тканини: зовнішній їх бік був шовковим, а виворітний — бавовняним. Пізніше сирійські майстри винайшли парчу — тканину, що мала шовкову основу, вигаптувану золотими та срібними нитками, і називалася за місцем виробництва — «дамаск» (або «дамаст»). Нею обдаровували гостей та почесних осіб.

Далекий Схід вплинув не лише на виробництво дамаського шовку, але й на орнаменти, у яких провідними були квіткові мотиви. Разом із парчею ця вишукана тканина була найприбутковішим товаром, тож протягом кількох століть лише мешканці Дамаска володіли секретами її виробництва.

Дамаські тканини відрізняються складним переплетінням ниток, за рахунок чого на полотні з’являється гарний візерунок, який нагадує витончене ажурне мереживо. Саме майстерність ткання такого орнаменту (а не нанесення його фарбою) і визначає унікальність та коштовність сирійських тканин. Ткацький верстат для виготовлення дамаського шовку й нині залишається найскладнішим у світі механізмом, який будь-коли створювала людина.

Тканини, що виготовлялися в Сирії, здобули велику славу, і вже в епоху Середньовіччя європейцям добре була відома назва «дамаський шовк». Свідченням цього є столовий набір іспанського герцога Альби, що складається з 250 серветок, трьох великих та шести середніх скатертин, зшитих із дамаського шовку. Матерія, з якої виготовлено набір, вражає розкішшю та великою кількістю візерунків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Багдадська школа книжкової мініатюри ( ХІІ – ХІІІ ст..).	\|	Килимарство – один із найважливіших видів прикладного мистецтва мусульманського світу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.