• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема № 12. Психологія злочинця

1. Поняття особистості злочинця і типологія злочинців

Як сприймати поняття "особистість злочинця"? В окремому право­порушникові не можна абсолютизувати будь-які злочинні його особ­ливості. Водночас у кожного злочинця можна виявити те спільне, що характерне для всіх злочинців певної категорії. Лише в цьому аспекті правомірний термін "особистість злочинця".

Злочинець — це особа, яка скоїла злочин і визнана винною в результаті судового розгляду.

Злочинна поведінка зумовлена взаємодією особистості із соціаль­ним середовищем. Політичні, соціально-економічні, духовні сторони суспільства справляють зовнішній вплив на формування механізму злочину, а психічні особливості формують механізм злочину зсереди­ни. Важливо підкреслити, що будь-які соціальні, зовнішні умови проявляються в злочині, переломлюючись через особистість, тобто через її внутрішній світ. Тому особистість злочинця не просто відо­бражає зовнішні умови життєдіяльності, але є активною стороною взаємодії з тим чи іншим середовищем.

Вивчення особистості злочинців і законослухняних громадян дає змогу спеціалістам дійти висновку, що злочинці гірше засвоїли вимо­ги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільст­ва і його соціальних цінностей, від малих груп — сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість. Зло­чинці відрізняються від законослухняних людей не "злочинними ри­сами" їхньої психіки, а тими негативними рисами характеру, тією спрямованістю особистості, які склалися в умовах їхнього життя, на­вчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність у поведін­ці та імпульсивність у діях, відчуженість від суспільних цінностей і ду­ховної культури, високий рівень тривожності й невпевненості в собі. Усі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біо­логічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, — свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадіб­ність тощо).

Отже, відмінність злочинної поведінки від правомірної зумовлена ціннісними орієнтаціями, поглядами і соціальними установками інди­віда. Загальновизнано, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості та соціального середовища, їхній взаємодії слід шукати безпосередні причини злочинної поведінки.

У типології особистостей злочинців виділяють:

а) загальний тип злочинця;

б) особистість злочинця певної категорії;

в) особистість злочинця певного виду.

Ці градації відносяться між собою як загальне, особливе й одиничне. Вивчаючи злочинця, юридичні працівники досліджують його індивіду­альність (одиничні, неповторні риси), його особливі риси (ті, які прита­манні, наприклад, шахраям чи учасникам розбійних нападів) і загальні (ті риси, які наявні майже в усіх представників злочинного світу).

Типологія особистості злочинців проводиться на кількох підста­вах:

I. Залежно від ціннісно-орієнтаційної деформації особистості:

Ø асоціальний тип злочинця (менш злісний) відзначається несфор- муванням у людини позитивних ціннісних орієнтацій, позитивних со­ціальних установок, які не лише впливали б на його поведінку, а й утримували від можливої протиправної поведінки у складних, часом конфліктних ситуаціях.

Ø антисоціальний тип (злісний) притаманний професійному злочин­цю, який виявляє постійну готовність до злочинів, до злочинної по­ведінки. Як правило, ці люди неодноразово скоювали злочини і ма­ють стійкі підсвідомі кримінальні спонукання.

II. За змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості:

Ø Корислива категорія злочинців, які посягають на матеріальні бла­га суспільства й окремих громадян, поділяється на види:

а) корисливо-господарські злочинці (незаконне підприємництво, ухиляння від сплати податків, фальсифікації товарів і т. д.);

б) корисливо-службові злочинці (хабарництво, розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, обман споживачів і т. п.);

в) крадії, розкрадачі (корисливі посягання на чужу власність);

г) шахраї (підробка документів, грошових знаків та ін.); ґ) ненасильницькі вимагачі.

Ø Корисливо-насильницька категорія злочинців характеризується поєднанням корисливих посягань із насиллям над особистістю. Виді­ляють чотири види корисливо-насильницької категорії злочинців:

а) грабіжники;

б) учасники розбійних нападів;

в) насильницькі вимагачі (рекетири);

г) убивці з корисливою метою.

Ø Насильницька категорія злочинців, яка відрізняється агресивною, антигуманною спрямованістю до життя, здоров'я і особистої гіднос­ті інших людей, це:

а) хулігани;

б) злісні хулігани;

в) особи, які посягають на честь і гідність особистості шляхом об­рази і наклепу;

г) особи, які здійснюють агресивно-насильницькі дії проти особи­стості — вбивства, зґвалтування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень та ін.

III. на психорегулятивній підставі:

Ø Випадковий тип особистості злочинця пов'язаний з дефектами психічної саморегуляції. Це особи, які скоїли злочин уперше через ви­падковий збіг обставин, бо не змогли протистояти криміногенній си­туації через низький рівень самоконтролю. Скоєний злочин супере­чить загальній поведінці цієї особистості і є випадковим.

Для різних видів злочинів (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких, випадкових) характерні викривлення в мотиваційній сфері правопорушника. Тому, оцінюючи особистість людини, яка скоїла злочин, юристові необхідно виявити домінуючі мотиви його життя і ді­яльності. Без цього важко, а часом і неможливо, розкрити суб'єктивну сторону особистості злочинця, бо злочинні діяння, однакові за юридич­ними ознаками, можуть бути зумовлені різними спонуканнями.

Здійснюючи вчинки і дії, люди виходять із різних спонукань, нерід­ко керуються прямо протилежними мотивами, які відіграють винятко­во важливу роль у життєдіяльності кожного індивіда. Сукупність стій­ких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, Г. Щокін справед­ливо вважає ядром спрямованості особистості. Саме потяги і бажання, інтереси і переконання, установки та ідеали виступають ме­ханізмом регуляції поведінки людини. Теоретичні дослідження і кри­мінальна практика показують, що мотиваційна сфера особистості зло­чинця характеризується егоцентризмом, неприйняттям ним соціальних цінностей, стійким конфліктом із частиною представників навколиш­нього середовища, виправданням себе. В особистості злочинця пере­важає викривлена система цінностей, яка формується в ході соціаліза­ції, бо не є вродженою. Багато злочинів пов'язані із заздрістю, що є пе­редумовою для розкрадань, грабіжництва і розбою.

Одним із найнебезпечніших різновидів викривлених потреб є по­треба в алкоголі та наркотиках, які виступають каталізатором зло­чинних дій.

На ґрунті викривлених потреб виникає відповідна система інтере­сів, яка є сходинкою від потреби до поведінки людини. Наприклад, у більшості розкрадачів, шахраїв, хабарників матеріальні інтереси, так званий інстинкт накопичення, є основним сенсом їхнього життя і ді­яльності. І вони, духовно обділені, намагаються компенсувати це гро­шима, речами, розгульним життям. Важливо підкреслити, що го­ловною антисоціальною стороною цих викривлених потреб є вишу­кування неправомірних джерел їхнього задоволення.

Особливу небезпеку для суспільства представляють запеклі злочин­ці — вбивці, насильники, бандити, грабіжники. Найнебезпечнішими є ре­цидивісти, для яких злочинна діяльність є стійкою орієнтацією в їхньому житті. Вони відзначаються крайньою жорстокістю та імпульсивністю, відсутністю почуття милосердя до людей, низьким рівнем культури. Біль­шість злочинів скоюється запеклими злочинцями з прямим наміром. Ра­зом зі сферою свідомості у них починає функціонувати підсвідома спря­мованість на скоєння певних злочинів, що штовхає їх на все нові.

Глибоке вивчення юридичними працівниками психологічних особливостей особистості обвинуваченого дає можливість, по-перше, правильно кваліфікувати злочин, по-друге, здійснювати вибір най­більш придатних психологічних способів впливу на обвинуваченого в процесі проведення слідчих дій, по-третє, більш успішно виявляти причини та умови злочину.

Із психологічного погляду, вивчення особистості звинуваченого включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтере­сів, мотивів, які визначають вчинки та дії людини, емоційної і вольо­вої сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйнят­тя, уяви та інших психічних явищ.

2. Соціально-демографічна характеристика особистості злочинця

Однією з найважливіших соціально-демографічних ознак, які ха­рактеризують особистість злочинця, є вік. Спеціалісти-психологи роз­глядають його як якісно визначений етап становлення і розвитку осо­бистості, як період із притаманними йому психологічними особливос­тями сприйняття людиною навколишнього світу. Через це вікові особ­ливості не можуть не впливати на злочинну поведінку. Вікові особли­вості повинні цікавити слідчого, суддю, адвоката, прокурора та інших юридичних працівників як результат соціальних змін особистості, її со­ціальних функцій, соціального досвіду, способів реагування на конф­ліктні ситуації та ін. Відповідно, соціально-психологічні особливості того чи іншого віку так чи інакше виявляються в певних формах зло­чинної поведінки, що передбачає необхідність диференційованого ви­вчення певного контингенту правопорушників за віковою структурою.

Дуже важливою характеристикою особистості злочинця є освіта. Прямої кореляційної залежності між рівнем освіти і формою антигро­мадської поведінки немає, однак рівень освіти впливає і на правосві­домість, і на формування світоглядних поглядів, і на здатність вибо­ру того чи іншого варіанта поведінки. Так, серед осіб, які скоїли зло­чини в Закарпатті за період 1999-2000 рр., початкову освіту мали 3 %, неповну середню — 27 %, середню — 65,8 %, вищу 4,2 %. Звертає на себе увагу той факт, що ця група злочинців мала віднос­но високий рівень освіти. Пояснення цьому бачиться в тому, що оскільки освітній рівень населення в цілому в країні постійно підвищу­ється, то це стосується і осіб, які причетні до злочинних діянь. Значна частина досліджуваного нами контингенту правопорушників є люди молодого віку. Слід підкреслити: в порядку загальної кореляції, як і ра­ніше, відзначається стійке відставання правопорушників від своїх за­конослухняних ровесників за рівнем освіти та культури. Значний інте­рес представляє питання про співвідношення пізнавального і мораль­ного моментів у процесі формування особистості, про те, що є носієм цілісності людської особистості — знання чи моральність. Практика свідчить, що висока освіченість не є бар'єром, який розділяє правопо­рушників і законослухняних громадян, і не гарантує соціально схваль­ної поведінки. Найчіткіше це проявляється в екстремальних умовах криміногенної ситуації, яка впливає не лише на свідомість особистос­ті, її раціональні елементи, а й на глибинні емоційні компоненти психі­ки. Таким чином, не слід переоцінювати освіченість, набагато важли­віше світоглядна і моральна спрямованість знань (особливо гостро ця проблема постає перед молоддю). Отже, стає зрозумілим, чому особи з порівняно високим рівнем освіти можуть скоювати злочини. На наш погляд, найперспективніший шлях розв'язання цієї проблеми — забез­печення (посилення) моральної, гуманістичної спрямованості освіти як єдності знань, моралі, інтересів і поведінки особистості.

Суттєве значення для характеристики особистості злочинця мають відомості про його соціальний стан і рід занять. Стосовно досліджува­ного контингенту злочинців ці відомості дозволяють встановити, в яких соціальних прошарках найбільш розповсюджені злочини. На­приклад, особи які скоїли злочини в Закарпатті за 1999-2000 рр. за со­ціальним станом характеризуються так: робітники — 50,3 %, службов­ці та інженерно-технічний склад — 25,2 %, учні — 4,5 %. Аналіз кримі­нальної практики показує, що не можна просто пов'язувати характер праці і протиправну поведінку. Необхідно враховувати складну взає­модію виділених факторів з іншими — культурно-освітній рівень, по­треби, інтереси тощо. Особливої уваги заслуговують ті особи, які на момент скоєння злочину ніде не працювали і не навчалися. Негативне ставлення до праці та схильність до паразитичного існування негатив­но відбиваються на розвитку їхньої особистості, загострюють відно­сини з оточуючими і певною мірою зумовлюють виникнення криміногенної ситуації.

Значний інтерес представляє вивчення особистості злочинця в си­стемі конкретних форм її соціальної діяльності. Утверджений в пси­хології дієвий підхід у вивченні явищ психічного життя особистості дозволяє вивчити її ".в деякому здійснюваному процесі життєдіяль­ності, який стосується саме її. За цієї умови можна виявити, які суспі­льні процеси і форми безпосередньо впливають на формування особистості" і, певна річ, з'ясувати роль особистості в становленні сво­го "Я".

Злочинцям властиве суперечливе поєднання негативних і позитив­них рис особистості і таке ж суперечливе за своїм змістом поєднання форм соціальної діяльності. А це означає, що при вивченні способу життя злочинця слід уникати однозначних характеристик і прагнути вивчення в системі його різних за соціальною значущістю видів дія­льності.

У соціальній дійсності життєдіяльність людини представляє собою сукупність різноманітних форм рольової і нерольової поведінки. Причому перші становлять більшість форм соціальної активності особистості, в тому числі й особистості злочинця. Наприклад, дослід­ники відзначають дуалістичний (подвійний) характер поведінки сі­мейно-побутових злочинців: з одного боку, людина дисциплінована на роботі, а з другого — дебошир і деспот у сім'ї (60 % вивчених осіб характеризувалися за місцем роботи позитивно, водночас за місцем проживання — лише 20 %).

У структурі особистості злочинця особливий інтерес представля­ють психічні властивості, які дають найбільш повне уявлення про глибинні процеси, які безпосередньо визначають її поведінку, і серед них провідною є соціальна спрямованість особистості. Оскільки про ядро спрямованості особистості — її мотиви — йтиметься в наступ­ному питанні, зупинимося на інших її компонентах.

У злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості, як соціальна установка. За результатами досліджень, заснованих на загальнопсихологічному понятті соціаль­ної установки, до наукового обігу введено поняття антигромадської установки як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (в особи з викривленими потребами, антигро­мадськими поглядами і звичками). Особистісна установка на злочин­ну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агреси­вні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні.

Багато злочинів скоюються особами, які мають ситуативну установку на злочинну діяльність. Вона виражається в емоційній обу­мовленості особи до конфліктного реагування на певні життєві об­ставини, за яких стикаються протилежні потреби та інтереси конф­ліктуючих. Ситуативна установка найбільш властива для правопо­рушників підліткового і молодого віку, що є відображенням їхньої загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоцій­но-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи на об'єктивні обставини. Це твердження, що має під собою теоретич­ну і практичну основу, вимагає окремого розгляду психології непов­нолітніх злочинців.

3. Психологія неповнолітніх злочинців

Напружена, нестійка соціальна і економічна обстановка, яка скла­лася нині в Україні, зумовлює зростання різних відхилень в особисті­шому розвитку і поведінці дітей. Серед них особливу тривогу викли­кають не лише відчуженість, яка прогресує, підвищена настороже­ність неповнолітніх, а й їхній цинізм, жорстокість, агресивність. Найбільш гостро цей процес виявляється у перехідному — підлітко­вому — віці.

Сучасний підліток живе у світі, складному за своїм змістом і тен­денціями соціалізації. Це пов'язано, по-перше, з економічною і еколо­гічною кризою, яка вразила наше суспільство, що викликає у дітей почуття безнадійності й роздратування (додамо — при відсутності по­чуття особистої відповідальності). По-друге, з темпом і ритмом техні­ко-технологічних перетворень, які ставлять до підлітків нові вимоги. По-третє, з насиченим характером інформації, що глибоко впливає на дитину, яка ще не виробила чіткої життєвої позиції (варто особливо зазначити у зв'язку з цим серйозний дефіцит позитивної інформації в засобах масової інформації, в кіно- і телефільмах). У підлітків бурхли­во розвивається почуття протесту, часто неусвідомленого, відбуваєть­ся втрата загальносоціальної зацікавленості, що призводить до егоїз­му. Річ у тім, що підлітки більше, ніж інші вікові групи населення, страждають від нестабільного соціального, економічного і морально­го становища в країні, втративши сьогодні необхідну орієнтацію в цін­ностях та ідеалах, — старі зруйновані, нові лише створюються. Підліт­ки не лише не знають у що вірити, а й вважають, що більшість дорос­лих зазвичай говорить неправду, що "зараз кожен живе для себе, намагається якось викрутитися, обдурити іншого".

Типовий стан агресивності підлітка характеризується гострим, ча­сто афективним переживанням гніву, імпульсивною безладною ак­тивністю, бажанням на комусь чи навіть на чомусь "зірвати зло". Аг­ресивні дії неповнолітніх виступають як:

1) засіб досягнення якої-небудь значущої для цього підлітка мети;

2) спосіб психічної розрядки, заміщення, задоволення блокованої потреби і забороненої діяльності;

3) спосіб задоволення в самореалізації і самоутвердженні.

Агресивність в особистісних характеристиках неповнолітніх фор­мується в основному як форма протесту проти нерозуміння дорослих, через незадоволеність своїм станом у суспільстві. Водночас на розви­ток агресивності підлітків впливають і окремі природні особливості (наприклад, збуджуваність і сила емоцій), а також найближче оточен­ня. Суттєво те, що агресивність неповнолітніх виявляється не лише в деструктивних формах поведінки (бійки, сварки, злі жарти і т. п.), а й в злочинах — бандитизм, убивство, зґвалтування і т. д.

Безумовно, не всі правопорушення неповнолітніх злісні та трагічні. Багато правопорушень молодших школярів і підлітків скоюються на ґрунті бешкетництва, неправильно зрозумілої роман­тики (наприклад, крадіжка яблук чи груш у чужому саду). Але вод­ночас треба мати на увазі, що більше 50 % злочинців-рецидивістів свій перший злочин скоїли у підлітковому віці.

У середовищі неповнолітніх останнім часом поширюються нові види злочинів, які раніше були притаманні лише дорослим. Це тор­гівля наркотиками, розбійні напади на підприємців, комп'ютерні зло­чини, рекет у своєму середовищі та ін.

Нетовариськість підлітка і конфліктні ситуації, в які він потрап­ляє, дуже часто є наслідками його неправильної самооцінки. При цьому перешкодою для нормального розвитку особистості підлітків із завищеною самооцінкою є занижена критичність до себе, до своїх дій і вчинків, а із заниженою — підвищена самокритичність.

Відомо, що в людському житті найскладнішим перехідним ета­пом є саме підлітковий вік, коли людина відзначається підвищеною вразливістю до всього того, що робить її дорослою. У цьому віці відбувається формування і розвиток моральних уявлень, понять і переконань, засвоєння моральних норм, цінностей, суспільних ви­мог до поведінки, в тому числі і правових норм. У віці 11-15 років закладаються самосвідомість, самооцінка, які є важливими факто­рами в процесі особистісного самовизначення і саморегулювання. І будь-які несприятливі соціально-економічні умови, в яких зна­ходиться підліток, можуть привнести негатив у його моральну по­зицію, життєві цінності (важко втриматися, щоб не навести прик­лад негативного впливу на розвиток психіки дітей пияцтва їхніх батьків).

Для цього віку характерні поведінкові стереотипи, серед яких най­поширенішими є такі:

Ø реакція опозиції, яка викликається завищеними вимогами до навчання, поведінки підлітка, зайвими обмеженнями, неувагою

Ø до його інтересів дорослих. Така реакція проявляється у втечах із дому, в браваді сп'янілого стану, а часом і в антисоціальних діях;

Ø реакція імітації за своєю суттю є наслідування певної особи. На жаль, зразком для деяких підлітків може стати й антисоціаль­ний герой;

Ø реакція компенсації пов'язана з відшкодуванням невдач в одній сфері успіхом в іншій (неуспіхи в навчанні багато підлітків ком­пенсують успіхами в бійках);

Ø реакція емансипації проявляється в бажанні підлітка звіль­нитися від надокучливої опіки батьків і вчителів (крайня фо­рма — заперечення загальноприйнятих цінностей і норм за­кону);

Ø реакція групування пов'язана з об'єднанням ровесників у гру­пи, які відзначаються однорідною спрямованістю, боротьбою за панування на своїй території;

Ø реакція захоплення проявляється в найрізноманітніших формах (стиль в одязі, азартні ігри, рокери та ін.).

Становлення підлітка багато в чому визначається тим, які соці­альні зразки він обирає, з якими стереотипами поведінки стикається, які норми і цінності "вбирає" в себе, перебуваючи в сім'ї, на вулиці, у школі, коледжі тощо.

Установлено, що межі підліткового періоду приблизно збігають­ся з навчанням дітей у 5-8 класах загальноосвітньої школи і охоплю­ють вік від 11-12 до 14-15 років (фактичний вступ у підлітковий вік може відбуватися на рік раніше або пізніше).

Особливий стан підліткового періоду зумовлений складністю і ва­жливістю процесів розвитку, що відбуваються в цьому віці. Перехід від дитинства до дорослості — основний зміст і специфічна відмін­ність фізичного, розумового, морального і соціального розвитку під­літка.

Найхарактерніше в особистості підлітка те, що в нього виникає уявлення про себе уже не як про дитину, він починає відчувати себе дорослим, прагне бути ним. Почуття дорослості з'являється в ре­зультаті усвідомлення і оцінки зрушень у фізичному розвитку і ста­тевому дозріванні, а також у результаті спілкування і спільної робо­ти з дорослими, в ході яких "спрацьовує" феномен наслідування зов­нішнім ознакам дорослості (куріння, особливий лексикон, гра в кар­ти та ін.). Специфічна соціальна активність підлітка полягає у вели­кій чутливості до засвоєння норм і цінностей, способів поведінки, які існують у світі дорослих та їхніх стосунках.

Дослідження показують, що особливості проявів і проходження підліткового періоду визначаються конкретними соціальними обста­винами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у сві­ті дорослих людей і найближчим оточенням (референтні групи, сім'я та ін.). найважливішою умовою формування особистості "важкого" підлітка є негативне ставлення в сім'ї, алкоголізм батьків чи родичів, їхня аморальна поведінка і т. п. (слід зазначити, що іноді викривлену моральну атмосферу навколо підлітка створюють і люблячі батьки, які надмірно плекають своє чадо).

Основні психологічні особливості підліткового віку — підвищена конформність (прагнення пристосувати свою поведінку до вимог решти членів чи групи людей), навіюваність, групова залежність, демонстративна не­залежність від старших, бравада, недостатній соціальний контроль власної поведінки, завищене наслідування кумирам та ін. Особистість "важкого підлітка" характеризується низьким рівнем соціалізації і ві­дображає прогалини в його вихованні в сім'ї, школі, які (ці прогали­ни) заповнює особливе "виховне середовище" — вулиця, двір, ву­личні групи з негативною спрямованістю. Обмеженість життєвого досвіду, знань, конфліктність у стосунках із дорослими, потреба в са­моствердженні, чутливе реагування на думку ровесників визначають особливості психіки неповнолітніх.

Спілкування зі своїми ровесниками — провідний тип діяльності в цьому віці. Саме у спілкуванні засвоюються норми соціальної пове­дінки, встановлюються відповідні стосунки, розвивається почуття симпатії чи антипатії. Якщо потреба у спілкуванні реалізується не в сприятливих умовах, а у неформальних підліткових групах і вулич­них компаніях, котрі як цінність сповідують випивку, наркотики, ху­ліганство і т. п., то таке спілкування може стати для підлітка небезпе­чним криміногенним фактором.

У зв'язку з цим необхідно відзначити, що для неповнолітніх ха­рактерне скоєння злочинів у складі групи. Це пояснюється кількома причинами:

а) беручи участь у групових діях, підлітки сміливішають і нахаб­нішають (група з аморальними і протиправними позиціями пе­ретворюється на "стадо");

б) скоюючи правопорушення, члени групи всіляко "облагороджу­ють" їх мотиви, викривлено оцінюють поведінку потерпілого;

в) у групі відбуваються схвалення скоєних дій та ігнорування вла­сної відповідальності за протиправну поведінку;

г) в емоційній сфері підлітків, які скоїли злочин у групі, послаб­люється почуття сорому, чутливість до страждань інших людей (з великої кількості опитаних неповнолітніх правопорушників 40 % ні перед ким не відчували почуття сорому, а решта 60 % відчували лише у зв'язку з покаранням, а не у зв'язку з амора­льністю скоєного антисоціального діяння.

Зазвичай, кримінальну спрямованість групі надають раніше суди­мі дорослі або люди юнацького віку, які зловживають алкоголем чи наркотиками і ведуть розгульне життя.

Таким чином, антисоціальна поведінка неповнолітніх зумовлена впливом багатьох факторів, серед них головними є:

• несприятливі соціальні умови (особливо сімейні);

• індивідуальні особливості особистості підлітка. У процесі про­ведення судово-психологічних експертиз було проаналізовано 62 кримінальні справи щодо сексуальних злочинів неповноліт­ніх у віці від 12 до 18 років, вивчені механізми їхньої злочинної поведінки залежно від особистісних характеристик. У структу­рі особистості більшості підлітків діагностувалися акцентуації характеру. У групі тих, хто скоїв насильство поодинці, перева­жали: епілептичний тип — 64%, шизоїдний — 12%, нестій­кий — 11 %, а серед тих, хто скоїв насильство в групі (48 осіб), діагностувався гіпертимний тип характеру — 14 %, нестій­кий — 13 % і конформний — 10 %;

• безпосередній вплив ровесників чи дорослих людей, референт­них груп (груп з якими особистість себе співвідносить, оцінки, дії, норми та цінності якої є для неї еталоном);

• соціальна неконтрольованість.

Підвищення уваги суспільства до життя, навчальної та ігрової ді­яльності підлітків, поліпшення соціально-економічних умов, органі­зація соціально корисної та цікавої життєдіяльності можуть сприяти вирішенню проблеми зниження і викоренення злочинності неповно­літніх.

4. Психологія організованої злочинності

Групові злочини, як показують дослідження, становлять понад 20 % усіх злочинів. Суспільна небезпека організованої злочинності вища в порівнянні з індивідуальними злочинами, що зумовлюється кількома психологічними і соціально-психологічними факторами, а саме:

• скоєння злочину в умовах групи психологічно полегшується, відчувається вплив інших членів групи;

• організована злочинність відрізняється просторовим розмахом (нерідко охоплює цілі регіони, галузі господарства) і масшта­бом злочинного діяння (розкрадання в особливо великих роз­мірах, контрабанда і т. п.);

• є можливість залучення в злочинну діяльність нових осіб, у то­му числі державних службовців і неповнолітніх;

• справляється певний вплив на діяльність злочинної групи і пси­хічне антисоціальне зараження.

Злочинна група має певну ієрархічну структуру (у більшості ви­падків структура виглядає як піраміда, на вершині якої перебуває во­жак) і досить високий рівень саморегуляції. Вона відзначається сис­темою своїх норм поведінки і міжособистісних відносин:

а) у злочинній групі існує жорстка система безумовного підкорення, за якою "нижчий" виконує розпорядження "вищого" в ієрархії;

б) взаємини засновані на егоїстичному розрахунку, на утверджен­ні переваги шляхом грубої фізичної сили;

в) у злочинній групі відбувається поділ ролей і функцій, які вико­нуються кожним членом групи (вожак, касир — утримувач "общака", зв'язківці, рядові бойовики, охоронці та ін.);

г) члени злочинної групи пов'язані круговою порукою, іноді скріп­леною кров'ю (в багатьох бандах існує клятва мовчання як своє­рідний "кодекс честі" бандита).

До сказаного можна додати: чим небезпечніші дії злочинної групи, тим більш диференційовані ролі і функції кожного члена групи.

Психологія організованої злочинності відрізняється спільністю злочинних цілей та інтересів. При цьому злочинна група створюєть­ся з метою скоєння не одного-єдиного злочину, але для постійної і довготривалої злочинної діяльності (юридична практика показує, що окремі злочинні групи займаються антисоціальною діяльністю упро­довж кількох років), інакше кажучи, злочин перетворюється на реме­сло членів злочинної групи, що формує у них відповідну психологію, субкультуру. Якими є психологія бандита, його моральне обличчя і людські якості, можна судити з такого прикладу.

При аналізі злочинної діяльності окремої особистості у складі гру­пи жоден співучасник групового злочину, якщо він визнаний таким, не може бути невинним. Але при оцінці особистості співучасника юридичні працівники повинні мати на увазі, яка його роль у скоєно­му груповому злочині, які його цілі і мотиви, якою мірою він міг пе­редбачити наслідки своїх дій і дій всієї групи в цілому, як він ставить­ся до самого факту скоєння злочину, та ін. Особливу увагу необхідно приділити аналізу ролі організатора, підбурювача, виконавця, помі­чника, з'ясувати значення дій кожного з них у скоєному злочині. Як­що злочин скоєний з попередньою змовою, то юристові важливо ви­явити ситуацію виникнення змови і місце кожного з її учасників.

Як правило, злочинна група для її членів виступає як референтна, і поведінка кожного визначається цілями та інтересами цієї групи, її не­писаними нормами, експектаціями групи, прагненням до позитивної оцінки групою своїх дій і поведінки, конформністю стосовно вимог ці­єї групи до її учасників. Причому в злочинній групі досить ефективно діють своєрідні санкції як засіб примусу щодо дотримання проголоше­них "верхівкою" норм поведінки. Санкції можуть бути позитивними (у разі, якщо член групи виконає її сподівання) і негативними (стосов­но тих, хто відхиляється від групових стандартів).

Організована злочинність не має меж. За останні роки кримінал звив міцне кубло злочинної спільноти, яка займається торгівлею но­вонародженими. Наймані вбивці-кілери холоднокровно і безжально влаштовують точно сплановану прицільну стрільбу, різанину; з'яви­лися так звані кілерські групи. Кримінальні угруповання беруть участь у незаконному обігу зброї, організовують кубла, викорис­товуючи сексуальних рабинь і т. п. У злочинне середовище все біль­ше залучаються жінки і молодь. Корислива мотивація — провідна мета злочинних дій.

Кожен вид організованої злочинності, підкоряючись певним зага­льним соціально-психологічним закономірностям, водночас має свої психологічні особливості, свій соціально-психологічний механізм ста­новлення і функціонування, свою спрямованість і стійкість. Це усклад­нює діяльність працівників слідчих органів, судів, прокуратури та ін­ших юристів-спеціалістів. Кожен із них повинен володіти високими професійними знаннями, навиками і вміннями, самоорганізованістю, наполегливістю, відповідальністю, винахідливістю, витримкою, само­критичністю, прагненням постійно поповнювати свій арсенал новими способами і формами боротьби з організованою злочинністю. Зокре­ма, останнім часом все більшого значення набувають переговори зі злочинцями, які дозволяють в багатьох випадках забезпечити усунен­ня небезпеки для людей, уникнути застосування сили. Переговори зі злочинцями — новий підхід у вирішенні боротьби з організованою злочинністю, який вимагає відповідних знань і умінь від працівників сил правопорядку і громадської безпеки.

Читайте також:

1. Аналітична психологія К. Юнга.
2. Аналітична психологія Юнга
3. Аналітична психологія. Концепція Карла Юнга
4. Антична психологія
5. Гуманістична психологія
6. Дитяча психологія як наука про психічний розвиток дитини.
7. Донаукова психологія як вчення про душу
8. ЕКОНОМІЧНА ПСИХОЛОГІЯ
9. Економічна психологія
10. Емпірична психологія Джона Локка
11. І Питання. Етнопсихологія як галузь наукових та психологічних знань
12. Індивідуальна психологія Адлера

Переглядів: 2529