• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

І Питання. Етнопсихологія як галузь наукових та психологічних знань

Вступ

Лекція 1

Проведення заняття

ПЛАН

Тема 1. Предмет і міждисциплінарні зв’язки етнопсихології.

Етнічні спільності і групи відіграють важливу роль в становленні та розвитку особистості, в історичному прогресі. Під етнічною групою розуміємо стійку спільність людей, що склалася історично на певній території і якій властиві відносно стабільні особливості мови, усвідомлення єдності і відмінності від інших утворень (самосвідомість етносу), відмінні від інших груп характеристики (спосіб життєдіяльності, традиції, норми, правила і звички, побут, матеріальна і духовна культура, метод господарсько-екологічної діяльності, внутрішня формальна організація тощо). Вона формується і розвивається природно-історичним шляхом і може існувати як реальна (компактна) сукупність людей, яка, завдяки відносній цілісності, є самостійним суб’єктом історичного і соціального процесу.

Йдучи від простого до складного, можна констатувати, що рід і плем’я – це перші соціальні спільності людей, головна мета яких полягала в задоволенні найважливіших потреб у харчуванні, одязі, захисті. В процесі соціальної взаємодії, повсякденного спілкування формувалися спільні уявлення про оточення, складалися звичаї, ритуали, традиції, вірування, які згуртовували людей і водночас відтворювали специфіку їх об’єднання. Все це надавало стійкості й міцності роду, племені й ставало основою у формуванні колективної свідомості.

До поняття „рід” близька інша дефініція – „клан”, яка в сучасній літературі трактується як група людей, котрі вважають себе спільниками в певному виді діяльності. В окремих кланах поширені звичаї родового устрою. Передусім такі, як кровна помста, кругова порука тощо.

На основі роду і племен історично будувалося особливе утворення, яке дістало назву „народ”. Етнічна спільність, що сформувалась у процесі взаємодії родів, племен, кланів, могла змінюватися, однак при цьому вона мала свої звичаї, вірування, норми, цінності, спільну мову, постійну територію, яку вперто захищала. На певних етапах розвитку тут формується спільна самосвідомість.

До найбільш узагальнених понять належить поняття „етнос”, яке трактують як стійку спільноту людей, що склалася історично, об’єднану спільним ареалом проживання. Вона представлена племенем, народністю, нацією чи групою націй і національностей, наділена загальними культурно-психологічними і поведінковими рисами.

В процесі історичного розвитку етноси можуть втратити єдність території, однак зберігають мову, норми поведінки, звичаї, культуру. На вищій стадії більшість етносів утворюють стійку соціально-економічну цілісність – націю, тобто культурну, соціальну спільність, що історично склалася, і володіє власною мовою, традиціями, нормами поведінки, системою етнічних цінностей.

До понять „народ”, „нація” близьким є поняття „народність”, під яким розуміють спільність людей, яка має свою мову і склалася історично, територіально, економічно і культурно.

Існує ще одна спільність, яку називають „расою”. Це утворення є продуктом біологічного розвитку. Це надвеликі групи людей, що склалися історично, пов’язані спільним походженням, яке виражається у загальних спадкових морфологічних і фізіологічних ознаках (колір шкіри, очей, волосся, форма черепа тощо) [9].

У наш час існує окрема галузь науки, що виникла на перетині етнографії і соціальної психології — етнопсихологія, котра описує і пояснює особливості поведінки та її мотиви всередині спільності й між етносами, що живуть століттями в одному історично усталеному просторі. Ця наука вивчає етнічні особливості психіки людей, етнічні конфлікти і стереотипи, етнічну специфіку соціалізації особистості. Тривалий час у конкретних етнопсихологічних дослідженнях увага приділялась переважно проблемі психології націй – попри те, що нації, як форми етнічної спільності людей, склалися на відносно пізньому етапі історичного розвитку — у період становлення капіталізму. Щоправда, вони і в сучасних суспільствах є найпоширенішою формою етнічної спільності, але крім них існують й інші етнічні спільності — народності, національні групи тощо. Саме тому зводити предмет етнопсихології лише до вивчення психології націй недоцільно.

Дослідження психології етнічних груп започаткував В. Вундт, який інтерпретував поняття „народ” як певну етнічну спільність і запропонував досліджувати їх психологію шляхом вивчення міфів, звичаїв, мови, що складають її структуру. Вже в межах школи психології народів (В. Вундт, М. Лацарус, Г. Штейнталь та інші) досліджувалися проблеми національного характеру. Зокрема, стверджувалося, що головною силою історії є народ, який виражає себе в мистецтві, релігії, мові, загалом – в характері. Активно пропагувалося існування „надіндивідуальної душі”, підпорядкованої „надіндивідуальній цілісності”, якою є народ. Індивідуальний характер і є продуктом цієї цілісності. Це ланка в духовному соціально-психологічному зв’язку цілого і частини.

Пізніше етнопсихологія, орієнтована на неофрейдизм, намагалася вивести властивості національного характеру з так званої „базової” („модальної”) особистості. В рамках культурантропології було вибудовано низку концепцій національного характеру, в яких дослідники виходили з наявності у різних етнічних груп специфічних національних характерів, які, у свою чергу, проявляються в стійких психологічних рисах окремої особистості і відтворюються в поведінці, зумовленій культурним контекстом. Саме це дозволило вченим цього напряму будувати моделі так званої середньої особистості тієї чи іншої етнічної групи, виокремлюючи в кожній нації „базову особистість”. В ній поєднано спільні для її представників національні риси особистості і риси національної культури.

Пріоритет у формуванні якостей національного характеру надавався впливові культурних і соціальних інститутів, а також сім’ї у вихованні й становленні особистості. Так, американський соціолог М. Мід виконала низку досліджень у сфері етнографії дитинства, що дозволило їй виявити важливі закономірності розвитку й виховання дітей, які залежать від способу життя народів Океанії. Її досліди зосереджувалися на аналізі способів соціалізації підростаючої особистості. Зокрема, вивчалися сім’я, норми, нормативні приписи, прийняті в групі, культурні символи.

Загалом такий підхід вважався перспективним, та все ж він не знайшов широкої підтримки, оскільки серед умов соціалізації вивчались переважно культурні символи, тоді як соціально-економічні відносини лишилися поза увагою дослідників.

В цілому, в зарубіжній етнопсихології нагромаджено солідний матеріал стосовно особливостей психічного складу і поведінки людей, зумовлених їх етнічною приналежністю. Вже ранніми дослідженнями було встановлено, що коло ознак, які дають змогу відрізнити одну етнічну групу від іншої, тим більше, чим менша етнічна спільність обирається предметом вивчення. Цей матеріал піддавався опрацюванню особливо легко тоді, коли бралися найменш розвинені та найбільш ізольовані племена. В результаті була встановлена залежність етнічної психології від умов життя групи. Однак умови в тій конкретній ситуації були досить специфічними. Тому підтвердити одержані результати на великих сучасних націях неможливо, оскільки вони формувались за інших соціально-історичних умов.

В сучасній етнопсихології у вивченні компонентів психології етнічних груп часто фігурують такі поняття, як „національний характер”, „національні почуття”, „національна самосвідомість”, „національно-психологічні явища”. Ці утворення в принципі є виявом суспільної психології людей, котрі належать до етнічної групи. Аналізуються факти, закономірності й механізми вияву типології, ціннісних орієнтацій і поведінки представників тієї чи іншої етнічної спільності. Етнопсихологічна специфіка певною мірою концентрується в історичному досвіді кожного народу, а його засвоєння є змістом процесу етнічної соціалізації індивіда. Особистість через найближче оточення, перш за все – через сім’ю і школу в процесі свого розвитку і становлення прилучається до особливостей національної культури. Етнопсихологія, досліджуючи, для прикладу, зміст складових елементів культури міжнаціональних відносин, робить висновки щодо шляхів підвищення формування довіри, згоди, взаємодопомоги у стосунках представників конкретних етнічних спільностей.

Згідно з традиціями, що склалися у вітчизняній соціальній психології великих груп, психологія етнічних спільностей розрізняє два аспекти: психічний склад як найстійкіше утворення (національний або етнічний характер, традиції, звичаї); емоційну сферу (національні чи етнічні почуття, потреби, інтереси) [1; 11; 16]. Структура елементів суспільної психології етнічної групи описується як структура елементів психології націй. Однією з найважливіших її ознак вважається спільність психічного складу, яка проявляється в спільності культури, що фіксує стійкі утворення психології великих груп.

Соціально-економічні та історичні умови й особливості життя кожного народу визначають, в першу чергу, специфіку формування його психічного складу. Прикладів цього немало.

Оскільки поняття „психічний склад нації” досить важко визначити, тому в етнопсихології здійснюються спроби віднайти такі його еквіваленти, які були б доступними для використання в емпіричних дослідженнях. Саме тому як синоніми використовуються поняття „національний характер”, „національна свідомість”, „ментальність” тощо. Щодо ментальності, то структурно цей феномен: наявність у людей того чи іншого суспільства певного спільного розумового інструментарію, психологічного оснащення, яке дає їм можливість по-своєму усвідомлювати світ і самих себе; певний соціально-психологічний стан суб’єкта – етносу, нації, народності, громадян, що втілив у собі (не „в пам’яті народу”, а в його підсвідомості) результати тривалого й усталеного впливу етнічних, природно-географічних і соціально-економічних умов проживання суб’єкта менталітету; спосіб ставлення людини до внутрішнього і зовнішнього світу, в основі якого лежать психічні процеси сприймання і розуміння (інтерпретації); людський вимір історичних макромас, людська активність, об’єктивована в культурних пам’ятках.

Майже в усіх цих визначеннях ознаки ментальності збігаються з характеристиками, що входять до поняття „національний характер”.

Національний характер – це специфічне поєднання типових рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах буття нації; уявлення народу про самого себе, сукупність найбільш стійких, основних для певної національної спільноти особливостей сприйняття оточуючого світу і форм реакцій на цей світ.

В структурі національного характеру деякі вітчизняні дослідники вирізняють такі елементи: національний темперамент (він буває або „збудливий”, „несамовитий”, „шалений”, „палкий”, або навпаки – „спокійний”, „врівноважений”, „уповільнений”); національні емоції (за типом „національної запальності” чи „національної скепси”); національні почуття (для прикладу – „національна гордість”, „національна зневага” тощо); первинні національні забобони (міфологеми, які закріпилися в емоційній сфері; вони стосуються ролі, призначення та історичної місії нації чи народу, взаємин етнічної групи з націями-сусідами).

Елементи національного характеру є важливим способом стихійного, безпосереднього відображення оточуючої дійсності в психіці членів етнічної спільності. Вони підлягають впливу соціального і політичного життя, проявляються у повсякденні переважно на буденному рівні в тісній єдності з формами буденної національної свідомості. За певних умов, пов’язаних з кризою звичайних форм соціальності, із загостренням національних проблем і суперечностей, з появою відчуття „втрати звичного порядку”, безпосередні прояви національного характеру можуть виходити на перший план. Ніби вирвавшись на свободу з-під гніту соціальності, прояви національного характеру безпосередньо детермінують кризову поведінку великої маси людей. Вважається, що саме з вибуховими проявами національного характеру пов’язується велика кількість швидкого піднесення масових національно-визвольних рухів.

Аналіз конкретних досліджень дає можливість спостерігати значну схожість опису рис національного характеру в окремих національних групах (хоробрість, працьовитість, стриманість, запальність, педантизм тощо). Поняття „національний характер” означає фіксацію певних типових рис, які найчастіше проявляються тоді, коли йдеться не про окремих людей, а про групи. Але, виявляючи типові риси національного характеру, не слід вдаватися до їх абсолютизації, оскільки в реальних суспільствах у будь-якій групі людей перетинаються національні та соціальні характеристики.

Будь-яка риса національного характеру не може бути жорстко прив’язана лише до конкретної нації – кожна з них, зрештою, є загальнолюдською рисою. Тому коректніше говорити не стільки про різний набір рис, скільки про міру вираження тієї чи іншої риси, про специфіку її прояву. Отже, можна констатувати, що своєрідність національної психології того чи іншого народу виражається не в якихось неповторних психологічних рисах, а скоріше в їх неповторному поєднанні, прояві у певних звичаях, історичних традиціях тощо.

Поряд із вивченням звичаїв і традицій особливого значення надається аналізові народного мистецтва, мови. Вивчення мови важливе ще й тому, що передача рис національного характеру здійснюється в процесі соціалізації значною мірою за її допомогою. В етнічних групах іноді фіксуються й такі елементи психічного складу, як темперамент і здібності. Вивчення проблеми темпераменту на рівні різних етнічних груп багато в чому залежить від розроблення цієї проблеми в загальній психології. Вчені, які вважають, що темперамент можна розглядати як вияв специфіки психічного складу націй, переконані, що варто говорити лише про вивчення специфічних поєднань переважаючих типів темпераменту, а не про жорстке „прив’язування” певного типу темпераменту до певної етнічної групи.

Дослідження специфіки національного характеру ускладнюється багатьма обставинами. Одна з них — феномен стереотипізації, властивий будь-якому сприйманню соціальних явищ, що особливо проявляється під час вивчення представників іншої етнічної групи.

Відомо, що виникнення етнічних стереотипів пов’язане з розвитком етнічної самосвідомості, усвідомленням власної приналежності до певної етнічної групи. Своєрідне „ми-почуття” фіксує усвідомлення особливостей власної групи. Образ самих груп при цьому спрощується, складається під впливом певних міжетнічних відносин, які формують особливе соціальне настановлення на представника іншої групи. Певну роль тут відіграє і минулий досвід спілкування з іншою етнічною групою: якщо ці відносини раніше мали ворожий характер, то таке ж забарвлення буде перенесене на кожного представника цієї групи, чим і задається негативне настановлення. Побудований згідно з настановленням образ діє як етнічний стереотип, що не обов’язково презентує іншу етнічну групу негативно, але завжди задає суб’єктивне сприйняття представника іншої групи.

Доведено, що сам факт усвідомлення особливостей своєї етнічної групи не містить у собі упереджень щодо інших груп. Проте так буває доти, доки констатуються ці відмінності. Коли ж від такої констатації переходять до оцінки іншої групи, тоді можливі перекручення її образу. І тоді виникає психологічне явище етноцентризму. Воно полягає у схильності представників групи сприймати всі життєві явища з позицій „своєї” етнічної групи, яка розглядається як еталон. Отже, суть етноцентризму зводиться до сукупності масових ірраціональних уявлень про власну етнічну спільність як про центр, навколо якого групуються всі інші. Такі уявлення є психологічними утвореннями масової свідомості у вигляді конкретизованих спрощень образів свого народу, щедро наділених позитивними рисами, в кількості, яка набагато перевершує аналогічні риси в уявленнях про інші народи. Оскільки етнічні стереотипи складаються завжди в певному соціальному контексті, то коли вони набувають стійкої форми упереджень, тобто стандартного і негативно забарвленого емоційного характеру, то легко можуть бути використані як засоби розпалювання національної ворожнечі.

Загалом національний характер — досить стійке і суперечливе психічне утворення, в структурі якого часто поєднуються такі риси й особливості, що можуть розглядатися і як позитивні, і як негативні. Наприклад, М. Бердяєв звертав увагу на поляризацію російського характеру, в якому уживаються протилежні риси: доброта і жорстокість, душевна делікатність і брутальність, альтруїзм і егоїзм, велике волелюбство і деспотизм, самоприниження і національна гордість та шовінізм. Така поляризація рис характеру притаманна не тільки росіянам, а й представникам інших етносів.

Отже основу етнопсихології складають поняття етносу, нації, психічного складу народу, національного характеру, етнічних стереотипів, автостереотипів, гетеростереотипів, етнічного конфлікту, етноцентризм, етнічні установки.

Етнос— від гр. плем’я, народ — це стійка сукупність людей, які мають загальні, відносно стабільні особливості культури та психіки, а також усвідомленням своєї єдності та відмінності від усіх інших схожихих утворень. Грецьке слово “етнос” послужило основою назви окремої галузі психології — психології етносу, або, як це звучить у працях одного з засновників етнопсихології В. Вундта — “психології народів”.

Другим важливим поняттям є поняття “нація”.

Нація—духовно-психологічна спільність, заснована на територіально-економічній та історико-культурній єдності. Нація, зазначають дослідники, як форма етнічної спільності, склалась на відносно пізньому етапі історичного розвитку людства. Виникнення націй пов’язане з періодом становлення капіталізму. Отже, хоч нації й існують у сучасних суспільствах як найпоширеніші форми етнічної спільності, але, окрім них, існують і такі різновиди етнічних спільнот, як народність, національна група та ін.

Далі за своїм значенням для етнопсихології є поняття “психічного складу”.

Психічний склад— це стійкі риси психіки людей, що склалися на основі тривалої історії розвитку народу, які проявляються у звичках, смаках, звичаях, традиціях, емоційному сприйманні людиною навколишнього середовища та темпераменті. Психічний склад іноді ототожнюють із поняттям характеру народу, але поняття “характер” вужче, ніж психічний склад.

Національний характер— це відносно стійкі психічні властивості народу, що залежать від конкретних історичних і соціально-економічних умов існування певної спільноти. У кроскультурних дослідженнях, які проводяться у рамках етнопсихології, часто використовується поняття “етнічні стереотипи”.

Етнічні стереотипи—це відносно стійкі уявлення про моральні, розумові та фізичні якості, що властиві представникам тих чи інших спільнот. Етнічні стереотипи, у свою чергу, поділяються на автостереотипи та гетеростереотипи.

Автостереотипи— це думки, судження, оцінки, котрі стосуються певної етнічної спільноти представниками цієї ж самої спільноти (наприклад, висловлювання українців про українську націю). Автостереотипи — це, як правило, комплекс позитивних оцінок, адже люди схильні лояльно ставитись до своїх недоліків і розглядати їх як один з проявів позитивних якостей. Так, жадібність можна тлумачити як бережливість, а неорганізованість — як широту душі.

Гетеростереотипи— це сукупність оціночних суджень про інші народи. Гетеростереотипи, на відміну від автостереотипів, можуть бути як позитивними, так і негативними. Це залежатиме від історичного досвіду взаємодії конкретних народів. Гетеростереотипи відбивають минулий та актуальний позитивний і негативний досвід взаємовідносин народів, особливо у тих сферах діяльності, де дані народи активно спілкувались або спілкуються — приміром торгівля, сільське господарство. Негативні гетеростереотипи формуються, якщо народи перебувають у конфлікті. Останнім часом ми дуже часто зустрічаємось з таким поняттям, як етнічний конфлікт.

Етнічний конфлікт— це форма міжгрупового конфлікту, коли групи з протилежними інтересами поляризуються за етнічною ознакою. Причиною етнічних конфліктів, як правило, бувають етнічні, соціальні, політичні та економічні суперечності. Загострення етнічного конфлікту супроводжується зростанням етноцентризму, що властивий у тій чи іншій мірі етнічній самосвідомості будь-якого рівня розвитку, посиленням циркуляції в суспільстві негативних етностереотипів, посиленням націоналізму.

Етноцентризм— це погляд на етнопсихологічні особливості іншого народу з точки зору уявлень власного народу. З поняттям “етноцентризм” тісно пов’язане поняття “етнічні установки”.

Етнічні установки— це готовність особистості сприймати ті чи інші явища етнічного життя та міжетнічних стосунків і, відповідно до цього сприймання, діяти певним чином у конкретній ситуації. Безумовно, у непростій ситуації, що склалася після розвалу СРСР, надзвичайно актуальними є зусилля, що спрямовані на виявлення механізмів, які гармонізують міжетнічні стосунки та поліпшують етнічні установки. І нарешті, дуже важливим поняттям етнічної психології є поняття “національного характеру”.

Національний характер— це відносно стійка сукупність рис характеру, які властиві переважній більшості представників певної нації. В основі національного характеру лежить національна самосвідомість, у зв’язку з чим деякі західні вчені називають націю психологічним видом.

Етнопсихологія зародилася на межі соціальної психології і етнографії. Етнографія – вивчає великі групи. Великі групи бувають двох видів:

- випадкові (стихійні),вони не тривалі у своєму існуванні, досить різнорідні /н/д. натовп, глядільна аудиторія, публіка.

- Закономірно утворюванні з певним статусом у суспільстві, стійкі групи до яких відносять: нації, народності, плем’я; професійні групи, соціальні класи, вікові групи.

Великі групи об’єднують особливісті:

- наявність специфічних регуляторів поведінки. До них відносять звичаї, традиції, обряди, які обумовлені суспільством практикою даної групи. Форми спілкування, типи контактів утворений образ життя групи і породжують появу специфічної мови.

- суспільна психологія – це певний рівень суспільної свідомості, яка відображає суспільне буття. Суспільна психологія виникає як результат безпосереднього суспільного досвіду великої групи. Суспільна психологія суттєво відрізняється від ідеології.

- ідеологія – теоретична форма відображення соціальної дійсності опосередкована науковими дослідженнями і становить інтерпретацію його результатів.

Тихонов розглядав суспільну психологію як певний стан духу, настрою відповідних форм суспільства та переважаючі настрої почуттів і розумів в даному суспільному класі, даної країни.

Психології великих груп вивчається суспільною психологією на двох рівнях:

- стійкому, коли говориться про психічний склад великої групи і розглядається наші характер, звички, звичаї, традиції, смаки.

- динамічний, передбачає вивчення емоційної сфери, інтересів, настроїв, потреб. Суспільна психологія містить у собі риси типові для всіх представників даної групи, але це типове означення однакове.

Окремі індивіди, які є носіями типового та індивідуального одночасно не можуть повністю відобразити основні характеристики, ознаки етнічної групи в цілому. Виготський з приводу цого зазначив:тільки частина психології особистості входить у психологію групи, а тому для вивчення етнічної групи необхідно користуватися специфічними методами. Етнічна психологія – між десциплінарна галузь знання, ща вивчає етнічні особливості психіки людини, національної особистості взаємин, світосприйняття, національний характер, закономірності, формування і функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів закономірності формування суспільної і національної.

Етнопсихологія(від гр. ethnos — плем’я, народ) — це галузь психології, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування та функціонування національної самосвідомості, етнічних стереотипів та установок.

Роком народження цієї науки прийнято вважати 1859 р., коли приватдоцент кафедри загального мовознавства Берлінського університету Г. Штейнталь разом із філософом М. Лацарусом почали видавати “Журнал етнічної психології та мовознавства”. У своїй програмній статті “Думки про народну психологію” редактори проголосили народження нової науки — науки про пізнання народного духу.

Штейнталь та Лацарус тлумачили поняття “народний дух”, по-перше, як особливе замкнуте утворення, що виражає психічну схожість індивідів, які належать до певної нації, а по-друге, як їхню самосвідомість. Зміст поняття “народний дух” може бути розкритий шляхом порівняльного вивчення мови, міфології та культури. На початку ХХ ст. ці ідеї розвивалися і частково реалізувалися у “Психології народів” В. Вундта. У своїй грандіозній праці, робота над якою тривала з 1900 по 1920 р., він спробував визначити зміст міфу, релігії, мистецтва та інших явищ культури різних народів.

Висновки до 1 питання: Отже основу етнопсихології складають поняття етносу, нації, психічного складу народу, національного характеру, етнічних стереотипів, автостереотипів, гетеростереотипів, етнічного конфлікту, етноцентризм, етнічні установки.

Читайте також:

1. II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів
2. III. Актуалізація набутих знань
3. III. Контроль знань
4. IV. Закріплення й узагальнення знань
5. IV. Повідомлення теми та мети уроку V. Сприймання і засвоєння нових знань, умінь та навичок.
6. IІ. Актуалізація опорних знань учнів.
7. V. Етичні правила психологічних досліджень
8. V. Закріплення знань
9. V. Засвоєння знань
10. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
11. VI. Узагальнення та систематизація знань
12. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.

Переглядів: 2860