Поняття права міжнародних договорів

Держави з давніх часів визначали свої права і обов’язки шляхом укладення договорів. З часом утворились певні міжнародно-правові норми, що встановлювали порядок укладення, дії, дійсності, тлумачення та припинення дії договорів. Ці норми у своїй сукупності і утворили особливу галузь МП – право міжнародних договорів.

Міжнародний договір— це документ про згоду двох або декількох суб'єктів міжнародного права щодо виникнення, зміни або припинення взаємних прав і обов'язків. Це основне джерело міжнародного права.

Держави у принципі вільні укладати договори одна з одною на свій розсуд. Якщо сторони через певні обставини щиро мають намір вступити у договірні відносини і їх шляхи досягнення об'єкту договору співпадають, достатньо може бути і усної домовленості. Найхарактернішим прикладом в цьому плані є радянсько-англійські відносини після нападу Німеччини на СРСР в червні 1941 р. Ці відносини грунтувалися на усних заявах лідерів двох країн про рішучість вести спільну боротьбу з фашизмом. Лише з 1942 р. ці відносини були формалізовані укладенням в Москві союзницького договору. Але як тільки після війни зникла в ньому необхідність, Англія цей договір денонсувала.

Інший не менш наочний приклад — секретна карта, прикладена до радянсько-німецького договору 1939 р., на якій була проведена лінія розділу інтересів сторін в Польщі і Прибалтиці. Поряд з лінією були проставлені підписи Сталіна і Ріббентропа. Після того, як Німеччина окуповувала Польщу, а прибалтійські держави ввійшли до складу СРСР, згадана лінія стала фактичним кордоном між СРСР і Німеччиною. Хоча формальної (належним чином оформленої) домовленості не було.

Історія взагалі знає багато прикладів того, як держави вступали між собою у певні відносини без належного їх оформлення. Головне, що до цього їх спонукали щирі наміри, об'єктивні обставини, які були гарантією стабільності таких правовідносин. Але що робити, якщо не очевидні ні наміри, ні обставини, а є потреба в особливих правовідносинах?

Якщо слідувати наведеним прикладам, то радянсько-англійські відносини після розгрому німців під Москвою в грудні 1941 р. опинилися в нових умовах. СРСР витримав удар практично всієї фашистської військової машини (на Західному фронті війна велася мляво, в основному в повітрі), війна затягувалася, а допомога від західних союзників СРСР йшла ні хитко, ні валко. Нам знадобилися нові, конкретніші союзницькі правовідносини з Англією. А їй, у свою чергу, також необхідно було прив'язати СРСР до своїх планів ведення війни — в основному руками і життями радянських людей в обмін на матеріальну допомогу; треба було запобігти можливій, з погляду англійців, на якомусь етапі війни домовленість СРСР з Німеччиною про припинення військових дій в обмін на вивід з нашої території німецьких військ. Іншими словами, сторони почали ставити під сумнів наміри одне одного, хоча публічно про це не йшлося. Знадобився союзницький договір, оформлений належним чином.

Оформлення міжнародних договорів йде по вже століттями відпрацьованій і нині кодифікованій схемі. Ця схема викладається в розділі міжнародного права, іменованому «Право міжнародних договорів», яке виявляє собою сукупність норм, регулюючих порядок і стадії укладення, вступу в силу, дії і припинення дії міжнародного договору.

Кодифікування права договорів відбулося в 1969 р. на конференції у Відні, де була прийнята Конвенція про право міжнародних договорів (набула чинності в 1980 р., для СРСР — 29 травня 1986 р.).

Конвенція регулює відносини, що стосуються міжнародних договорів.

У 1986 році у Відні на міжнародній конференції було прийнято Конвенцію про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями. Названа конвенція не набула чинності, однак більшість її положень діють у якості звичайних норм.

У 1978 році було прийнято Віденську конвенцію про правонаступництво держав по відношенню до договорів, яка кодифікувала відповідні міжнародно-правові норми. Ця конвенція набрала чинності 6 листопада 1996 року.

Окрім права міжнародних договорів певне значення мають норми національного права, що встановлюють внутрішньодержавний порядок укладення і забезпечення виконання міжнародних договорів.

Конституція України визначає місце міжнародних договорів у системі українського права (ст..9). Закон України «Про право міжнародних договорів» 1991 оку, положення якого в основному відповідають Віденській конвенції 1969 року, детально регулюють питання щодо порядку укладення, виконання, припинення дії міжнародних договорів та інші технічні питання.

1. Поняття міжнародного договору

Під міжнародним договором, як це витікає із ст.2 Віденської конвеції1969 року, розуміється угода, що регулюється міжнародним правом , яка укладається державами і іншими суб’єктами МП у письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або більше пов’язаних між собою документах, а також незалежно від конкретного найменування.

Хоча у конвенціях говориться лише про договори у письмовій формі, це не означає, що держави не можуть укладати договори в усній формі і поширити на них дію, наприклад, Віденської конвенції 1969 року.

Ціллю договору є те, суб’єкти МП прагнуть здійснити або досягнути через договір.

Об’єкт (все те, з приводу чого укладається договір) визначається у назві або у контексті договору, а ціль – у преамбулі або у перших статтях договору. Так, об’єктом Статуту ООН є створення міжнародної організації з підтримання міжнародного миру і безпеки. Ціллю Віденської конвенції 1969 року є кодифікація і прогресивний розвиток норм права міжнародних договорів.

Це право регулює порядок виявлення волі держави в міжнародних справах. Без такого регулювання проявлена воля може не викликати юридичних наслідків, оскільки, як ми відзначали вище, такі наслідки виникають тільки в рамках певного правопорядку. А міжнародний правопорядок вимагає оформлення державної волі належним чином відповідно до права міжнародних договорів. Воля обмежується обставинами за угодою, в якій держава бере участь. Але для виразу волі необхідні не розмови взагалі, а юридичний акт, якому відповідають чотири умови:

1) є правоспроможний суб'єкт;

2) є правомірний об'єкт угоди;

3) є дійсно незганьблена воля сторін;

4) має місце дотримання встановленої формі.

Ці умови далеко не теоретичні. Про них юрист повинен пам'ятати завжди і ними керуватися.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Протиріччя культурного процесу 60-80-х рр.	\|	Класифікація міжнародних договорів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.