Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Історична доля півдня України

КочовикиПівдень України - це неосяжний відкритий степ, який приваблював войовничі кочові племена Євразії. Завдяки цій географічній обставині південна Україна стала центром життя кочових народів, які хвилями змінювали один одного з кін. II тис. до н.е. і до XIII ст. н.е.: кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари, болгари, хозари, печеніги, половці, монголо-татари.

Переселення цих народів відбувалося зі сходу, крім готів. Вони прийшли з берегів Балтійського моря.

Поруч із скотарством, яке становило основу господарства, кочовики займалися землеробством, ремеслами. Вони володіли військовим мистецтвом, вели постійні війни, тримали в покорі сусідні народи.

Кіммерійці.Першими з найдавніших жителів Північного Причорномор'я, чия назва зафіксована в писемних джерелах і дійшла до наших днів, були кіммерійці (IX-VII ст. до н. е.). Найдавніша згадка про кіммерійців міститься в "Одіссеї" Гомера, найдокладніше розповів про них давньогрецький історик Геродот.

Усі писемні згадки про кіммерійців пов'язані з їхніми військовими походами. Ці войовничі племена доходили до країн Передньої та Малої Азії. Військо кіммерійців складалося з рухливих загонів вершників, озброєних сталевими й залізними мечами та кинджала­ми, луками, бойовими молотами та булавами. Таку зброю кіммерійці мали завдяки вмінню виробляти залізо. Вони були першими на сучасних українських землях, хто навчився виготовляти цей метал. Займалися переважно кочовим скотарством, але знали й рільництво. Найбільшим багатством у кіммерійців вважалися коні, адже конярство давало левову частку продуктів харчування, коней використо­вували і як засіб пересування.

Кіммерійці об'єднувалися у племена, а племена складали союзи на чолі з царями-вождями. Кіммерійським царям належала вся повнота влади в рабовласницькій державі. Кіммерія розпалася внаслідок навали скіфських племен, які витіснили частину кіммерійців за межі Причорномор'я, а ті, що залишилися, асимілювалися загарбниками.

Скіфи.У VII ст. до н.е. в українських степах з'явилися іраномовні племена скіфів. Скіфи переважали кіммерійців чисельністю, військовою вправністю, більшою організованістю та єдністю.

Геродот, розповідаючи про скіфів, виділяв серед них царських скіфів, скіфів-кочівників, скіфів-орачів та скіфів-землеробів. Царські скіфи жили на берегах Азовського моря та у степовому Криму. Скіфи-кочівники мешкали у степах Подніпров'я. Скіфи-землероби оселилися у лісостеповій зоні, скіфи-орачі - між Дніпром і Дністром. Власне скіфами були племена царських скіфів і скіфів-кочівників. Вони панували над усіма іншими скіфськими племенами.

Основним заняттям кочових скіфів було скотарство. Воно давало все необхідне для життя: коней, м'ясо, молоко. Скіфам доводилося весь час пересуватися степом у пошуках пасовиськ. Лісостепові племена займалися орним землеробством - сіяли пшеницю, ячмінь, жито. Крім того, розводили свійських тварин і вирощували сади. Свої поселення розташовували на високих, зручних для оборони пагорбах. Городища оточували високими земляними валами й глибокими ровами. Серед ремесел були поширені ковальське, бронзо - ливарне, гончарство, ткацтво. Скіфи жваво торгували з грецькими містами Північного Причорномор'я.

Скіфи постійно воювали, втручаючись у боротьбу між державами Передньої Азії. Найбільш відома їхня війна з перським царем Дарієм, яка уславила скіфів як непереможних воїнів. Ударну силу скіфського війська становила кіннота. Кожний дорослий скіф був кінним воїном. Зброя скіфа-воїна складалася з лука зі стрілами, залізного меча, списа, бойової сокири, дротиків. Голову захищав бронзовий шолом, тіло - панцир і округлий щит. Скіфські воїни відзначалися жорстокістю до ворогів. За звичаєм, вони пили кров першого вбитого ними ворожого вояка з чаші, зробленої з черепа нещасливця.

Наприкінці VI ст. до н.е. у скіфів сформувалася держава, яка досягла найвищого піднесення в IV ст. до н. е. Розквіт Скіфії пов'язаний з ім'ям царя Атея. Влада Атея поширювалася на величезні території від Дунаю до Дону. Цей цар карбував власну монету. Міць Скіфи похитнулася після поразки від македонського царя Філіппа II.

На межі IV - III ст. до н.е. почався занепад Скіфської держави, а наприкінці III ст. до н. е. під натиском сарматів вона змістилась у степи Кримського півострова. Частина скіфів пізніше асимілювалася з іншими народами.

Сармати.У III ст. до н.е. в землі Північного Причорномор'я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати. Вже у ІІ-І ст. до н.е. вони повністю займали степи між Доном і Дніпром, а іноді їхні поселення сягали навіть Південного Бугу й Дунаю. Назва "сармати" походить від іранського слова - "саоро-мант", що означає "оперезаний мечем". За легендою, записаною Геродотом, сармати походили від шлюбів скіфів з амазонками - безстрашними жінка-ми-воїнами. Сарматські жінки вміли їздити верхи не гірше за чоловіків, володіли зброєю й разом з ними ходили в походи. У військовій справі сармати відрізнялися від скіфів ще більшою жорстокістю і непохитністю.

Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, овець, коней. Окрім того, полювали на степових звірів і птахів, ловили рибу, займалися ремеслами.

Наприкінці І ст. н. е. утворився великий союз племен, очолюваний сарматським племенем аланів. Кінець аланському пануванню в південноукраїнських землях поклали в III ст. германські племена готів, а в другій половині IV ст. - гуни.

3. Антична колонізація Північного Причорномор'я (VII ст. до н.е. - V ст. н.е.)

Із VII ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї вихідцями із Греції були засновані міста-держави: Ольвія (гирло Південного Бугу), Тіра (біля гирла Дністра), Феодосія, Херсонес (на місці нинішнього Севастополя), Пантікапей (на місці сучасної Керчі) та інші.

Засновані спочатку містами малоазійського узбережжя, ці поселення невдовзі стали незалежними державами (VII-І ст. до н.е.), а пізніше (І ст. до н.е. - III ст. н.е.) опинились під протекторатом Риму. Найбільшого розквіту держави досягли у VI-IV ст. до н.е. Провідну роль серед них відігравали Ольвія, Херсонес, Боспорське царство.

Головні причини заснування греками колоній - дефіцит землі і хліба, перенаселеність грецьких міст, воєнно-політичні конфлікти. Лідерство у заснуванні колоній належало малоазійському місту Мілету, "родоначальнику" понад 90 міст у басейні Чорного моря. Саме з малоазійських грецьких міст, які потерпали від постійних нападів персів і лідійців, рухався основний потік грецьких колоністів.

За формою правління міста-держави були республіками: демократичними (де вирішальну роль у політичному житті відігравав демос) або аристократичними (де влада фактично належала рабовласницькій аристократії). Типовими демократичними полісами були Ольвія та Херсонес. Як свідчать джерела, демократизації суспільного життя міст передувала гостра внутрішня соціальна боротьба. Так, переломним моментом в історії Ольвії можна вважати осаду міста македонським полководцем Зопіріоном у 331 р. до н.е. У цей період у місті спалахнула гостра соціальна боротьба: було звільнено рабів, наділено громадянськими правами іноземців, пом'якшено боргові зобов'язання, збільшено повноваження народних зборів. Соціальні реформи заспокоїли населення, в результаті Ольвія змогла дати відсіч Зопіріону.

Єдина монархія - Боспорське царство - виникла у V ст. до н.е. в результаті об'єднання більш як 20 міст на чолі з Пантікапеєм. Причому спочатку держава являла собою союз грецьких міст, кожне з яких мало елементи самоврядування. Але поступово вона трансформувалася в монархію. До Боспорського царства входили Кер­ченський та Таманський півострови, Кубань. Поряд із греками тут жили скіфи, таври (у Криму), меотські племена (у Приазов'ї та на Кубані). У період свого розквіту (IV-III ст. до н.е.) Боспор вдався до спроби поширити свою владу на все узбережжя Чорного моря.

Правлячими династіями були Археанактиди (480-438 pp. до н.е.) та Спартокіди, що стояли при владі до 107 р. до н.е., коли під час повстання рабів та вільного населення під проводом скіфа Савмака було вбито царя Перісада V. Повстання виявилося згубним для Боспорської держави: спочатку вона ввійшла до складу Понтійського царства, згодом потрапила під владу Риму, а у 70-х роках ІV ст. н.е. остаточно розпалася під ударами гунів.

Господарство античних міст-держав було засноване на жорстокій експлуатації рабів.

Економіка була багатогалузевою:

• Торгівля велася у двох напрямках - з Грецією і з північними сусідами (скіфами та сарматами). У Грецію вивозили хліб, худобу, шкіру, пушнину, рабів. Сусідам продавали вино, зброю, тканини, вироби мистецтва та ін.

• Ремесло досягло високого рівня розвитку і славилося виробництвом металевих, керамічних, ювелірних виробів, ткацтвом.

• Землеробство: вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука, груші тощо.

• Скотарство і рибальство.

Духовна культура досягла високого рівня розвитку: розвивалися освіта, наука, література, музика, театр, скульптура, архітектура.

Культуру міст-держав визначають як чорноморський варіант античної культури.

Причини занепаду:

- загальна криза рабовласництва, яка почалася з III ст. н.е. і підірвала сили держав;

- натиск кочівників. У III ст. н.е. під натиском готів загинула Ольвія та інші міста, в IV ст. н.е. під натиском гунів загинуло Боспорське царство. У V ст. н.е. античні міста-держави припинили існування.

 


Читайте також:

  1. А/. Верховна Рада України.
  2. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  3. Аграрні закони України
  4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  6. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
  7. Адміністрація Президента України
  8. Адреси бібліотек України
  9. Акти Верховної Ради України
  10. Акти Кабінету Міністрів України
  11. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.
  12. Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.




Переглядів: 4823

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поява перших людей на території сучасної України. | Економічні відносини та їх місце в системі суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.058 сек.