• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вексельний кредит

Оведрафт (англ. overdraft) – це короткостроковий кредит, що надається надійному клієнту понад залишок коштів на його поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка.

Контокорентний кредит – це кредит банку, що надається в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клієнта в обсязі, який не перевищує встановлений ліміт (кредитну лінію).

Для отримання кредиту відкривається контокорентний рахунок, на якому щоденно відображаються всі платежі клієнта і надходження коштів на його адресу.

Контокорентний рахунок – це єдиний активно-пасивний рахунок. З нього проводяться практично всі платежі (за дебетом), включаючи оплату розрахункових документів за різні види товарно-матеріальних цінностей і послуг, чеків на заробітну плату, доручень за платежами у бюджет та ін. У крéдит рахунка зараховується вся виручка, яка належить підприємству, від реалізації продукції та надання послуг. У крéдит рахунка також надходять інші платежі, включаючи погашення заборгованості за товарними і нетоварними операціями, пені, штрафи, неустойки та ін. Оскільки весь платіжний оборот концентрується на контокорентному рахунку, поточний рахунок позичальника закривається.

Сальдо на контокорентному рахунку може бути дебетовим і кредитовим. Дебетове сальдо свідчить про те, що у позичальника тимчасово відсутні власні грошові кошти для здійснення платежів і йому виданий кредит. Кредитове сальдо, навпаки, показує, що надходження власних грошових коштів перевищує потребу в поточних платежах, клієнт не має потреби у кредиті і, власне, надав кредит банку. Кредитове сальдо дає підстави для сплати процентів на користь клієнта. Плата за це сальдо практично відповідає розміру процентів за рахунками до запитання.

Кредитування за контокорентним рахунком є достатньо ризиковою формою кредитування. А тому плата за користування кредитом за контокорентом через вищий борговий ризик трохи вища, ніж за іншими короткотерміновими кредитами. Позичковий процент встановлюється індивідуально для кожного позичальника і є договірним. Крім процентів за операціями, банки нараховують також комісійні за послуги.

Суттєвим пунктом у договорі є не обумовлене ніяким терміном право банку на закриття цього рахунка. Розрахунки за контокорентний кредит проводяться, як правило, щомісячно. При цьому підсумовуються дебетові сальдо за той період, що минув, і визначається фактична сума використаного кредиту. Ця величина застосовується в розрахунках відсотків за кредит.

Відсотки обчислюються на основі суми фактично використаного кредиту. Комісійні платежі звичайно розглядаються як додаткова плата за користування позикою і встановлюються у вигляді визначеного відсотка від загальної суми кредиту, визначеної договором (приблизно 1 – 7%).

Відсотки за контокорентним кредитом обчислюються за такою формулою: Pn = (До × З × П) : (360 × 100),

де Pn – сума відсотків за кредит;

До – сума дебетових сальдо за розрахунковий період; З – процентна ставка;

П – кількість днів, коли в розрахунковому періоді було дебетове сальдо за рахунком.

Окремим різновидом контокорентного кредиту є овердрафт.

Суть овердрафту полягає в тому, що банк може оплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його поточному рахунку, в результаті чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит.

Це означає, що, не відкриваючи кредитного рахунка, клієнт понад свої залишки і надходження коштів на поточний рахунок отримує право на додаткову оплату розрахункових документів і чеків за рахунок ресурсів банку.

Таке від’ємне сальдо на цьому рахунку називається овердрафтом, а його розмір визначається в договорі між банком і клієнтом. Як правило, в угоді між банком та клієнтом встановлюється максимальна сума овердрафту – ліміт, який визначається банком на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів, бізнес-планів та планів реалізації продукції фірми-позичальника.

При овердрафті банк у межах узгодженого ліміту проводить платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його рахунку; в результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке виражає суму його заборгованості перед банком. Такі кредити мають здебільшого короткотерміновий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на поточний рахунок.

Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються клієнти банку, які мають стійкий фінансовий стан і уклали з банком відповідний договір.

У нашій країні овердрафт розвивається порівняно швидко, але його питома вага в кредитному портфелі банків поки що незначна (3,5% на 01.01.2008 р.,).

2. Іпотечний кредит - довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості - землі і будівель виробничого й житлового призначення. В основу цього кредиту покладена іпотека, що в перекладі з грецької мови означає застава, причому не будь-якого майна, а саме нерухомого (здебільшого будівель і землі).

Іпотека може бути встановлена на нерухоме майно, яке заста­водавець має право продавати або відчужувати в інший спосіб. До об'єктів іпотеки належать:

· підприємства, будівлі, споруди та інше нерухоме майно, що використовується у підприємницькій діяльності;

· житлові будинки і квартири;

· дачі, садові будинки, гаражі й інші споруди споживчого призначення;

· земельні ділянки.

Об'єкт (предмет) іпотеки має належати заставодавцю на пра­вах власності або повного господарського розпорядження.

Застава нерухомого майна передбачає укладення угоди про іпотеку у вигляді заставної.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Заставодержатель має право передати свої права стосовно за­ставної іншій особі. Відступлення прав за заставною здійснюється заставодержателем шляхом передавального напису на застав­ній на користь нового заставодержателя, який повинен бути нотаріально засвідченим.

Заставодавець за згодою заставодержателя має право передати предмет (об’єкт) іпотеки іншій особі у власність або господарсь­ке користування (розпорядження). У цьому разі іпотека зберігає свою силу, тільки всі зобов’язання за договором іпотеки перехо­дять до особи, яка придбала право на предмет іпотеки. Задово­лення вимог заставодержателя з вартості заставного майна у разі невиконання заставодавцем забезпеченого іпотекою зобов'язання (кредитної угоди) здійснюється за рішенням суду. Особливо це стосується тих випадків, коли об’єктом іпотеки є підприємство в цілому, житловий будинок, квартира.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється шляхом продажу заставного майна з публічних торгів, що проводяться спеціалізованими організаціями. Вибір організації, якій доруча­ється продаж з публічних торгів предмета іпотеки, здійснюється судовим виконавцем. Він установлює і строки проведення таких торгів.

3.В умовах ринкової економіки більшість підприємств володіють значною кількістю цінних паперів, які можуть бути використані для забезпечення банківських кредитів. Кредити під заставу цінних паперів - зручна форма кредитних відносин, оскільки вони грунтуються на досить нескладній операції прийому у заставу і визначенні вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні. Також досить простою є оцінка їх заставної вартості, яка, як правило, визначається на фондовій біржі.

Приймаючи в забезпечення кредиту цінні папери, банки повинні враховувати:

· якість цінних паперів, на яку впливає безліч факторів, котрі не завжди можна врахувати в момент прийняття цих паперів у заставу;

· ліквідність цінних паперів;

· характеристику емітента і вид цінних паперів, що ним емітовані;

· ризики, характерні для цінних паперів.

Для одержання кредиту позичальник подає до банку заяву разом з реєстром цінних паперів, які передаються в заставу. Якщо банк прийняв рішення про надання кредиту, то укладається кредитний договір і договір застави.

Розмір кредиту встановлюється у процентах до вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Цей процент визначається по кожному виду цінних паперів. Його розмір прямо пропорційно залежить від ліквідності цінних паперів: чим ліквідність вища, тим і процент кредиту від вартості застави вищий. Дивіденди, які надходять від акцій, що передані в заставу, повинні перераховуватися на рахунок клієнта. Позичкові кошти не повинні використовуватися на покупку нових цінних паперів. Погашення кредиту під цінні папери здійснюється з регресією платежів: за бажанням позичальника - достроково; за вимогою кредитора - з попереднім повідомленням позичальника. Довірчий (бланковий) кредит– не має конкретного забезпечення, дається тільки першокласним клієнтам.

Ціль кредиту – задоволення виниклої в ході здійснення виробничого процесу потреби в додаткових коштах, що носить короткочасний характер. Процентна ставка за ним більш висока, ніж за іншими кредитами. Оформлюється позичка шляхом підписання термінового зобов’язання.

Для одержання позички позичальник подає до банку заяву разом з реєстром цінних паперів, які передаються в заставу.

При позитивному вирішенні питання про видачу позики укладаються кредитний договір і договір застави.

Розмір кредиту, який видається під заставу цінних паперів, встановлюється у відповідному відсотку від їхньої заставної вартості. Цей відсоток визначається ступенем ризику для банку за кожним цінним папером, що виступає як забезпечення кредиту. Так, зокрема, на практиці обсяг позики, яка видається під заставу державних цінних паперів, встановлюється в розмірі 90% від їхньої заставної вартості; під банківські акції, зареєстровані на фондовій біржі, він може коливатися на рівні 70–80%, а під котировані цінні папери підприємств – на рівні 60–70% від їхньої заставної ціни.

При непогашенні позичальником заборгованості за позикою у встановлений термін заставлені в забезпечення кредиту цінні папери у встановленому порядку переходять у власність банку. Банк може ці папери залишити за собою або продати їх за діючим курсом і погасити позичку клієнта.

Банки можуть надавати такі операції з векселями:

Кредитні – операції, що супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів або під забезпечення векселями.

Кредитні операції поділяються на:

а) врахування векселів;

б) надання кредитів під заставу векселів.

Врахування векселів є формою кредитування банком суб’єкта господарювання шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.

Враховуючи вексель, банк тим самим надає векселедержателю - пред’явнику строковий кредит. Як правило, можуть бути враховані векселі, з тексту яких є можливість точно визначити строк платежу, а саме: визначено-строкові (на певну дату), дато- (у такий-то час від складання) і візо-векселі (у такий-то час від пред’явлення), причому на останніх має бути відмітка про дату пред’явлення.

Особа, яка має бажання пред’явити векселі до врахування, подає в банк заяву встановленого банком зразка. До такої заяви за вимогою банку можуть додаватися інші документи, що зокрема характеризують її фінансовий стан, кредоспроможність, а також угоди, на підставі яких придбавалися векселі тощо.

Банкам рекомендується встановлювати ліміти з врахування векселів щодо кожного платника за векселем та/або пред’явника векселя.

Врахування векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем договору про врахування, який може укладатися на певний строк (генеральна угода про врахування) та/або врахування визначених векселів (окремий договір про врахування).

Кредит у формі врахування векселів надається шляхом:

- перерахування на поточний рахунок пред’явника у строк, встановлений у договорі про врахування;

- оплати кредиторської заборгованості пред’явника за умови подання документів, що підтверджують наявність такої заборгованості (акт звірки заборгованості, договори на поставку продукції, товарно-транспортні накладні тощо). У цьому разі банк перераховує кошти на поточний рахунок відповідного кредитора пред’явника у порядку, встановленому чинним законодавством та нормативними документами НБУ.

Надання банком кредитів під заставу векселів здійснюється на загальних принципах банківського кредитування.

Особливістю цього виду кредитування є порядок надання, збереження і реалізації застави, яким є векселя.

Прийняття векселів у заставу банк здійснює на підставі укладе­ного з векселетримачем-позичальником договору застави, у котро­му також установлюється місце збереження закладених векселів.

Вексель на збереження може бути переданий банку, держав­ному або приватному нотаріусу. Банку дається право потребува­ти, якщо це не стосується іншого банку, щоб закладені векселя зберігалися саме в банку.

Як правило, у заставу повинні прийматися векселя, термін платежу по який є більш віддаленим у часу, чим термін дії по­зички.

Векселя направляються пред'явником у заставу з реєстром ве­кселів, пред'явлених у заставу, щонайменше в двох примірниках.

Векселя в реєстрах, як правило, розташовуються в порядку настання термінів платежу, починаючи з найближчого.

Остаточне рішення щодо прийняття в заставу конкретних век­селів приймається банком (його уповноваженим органом або особою) на підставі проведеної юридичної і фінансової експерти­зи відповідно до внутрішньобанківського порядку і доводиться до знана позичальника.

Після прийняття банком позитивного рішення про прийняття в заставу всіх або окремих векселів визначається оцінна вартість кожного векселя і сума кредиту, що дається, а з позичальником полягає договір застави.

Не прийняті в заставу векселя повертаються представнику пред'явника під розписку.

Контрольні запитання та завдання:

1. Охарактеризуйте контокорентний кредит.

2. Дайте визначення контокорентному рахунку.

3. За якою формулою обчислюються відсотки за контокорентним кредитом?

4. Розкрийте сутність овердрафту.

5. Які клієнти банку мають право користуватися овердрафтним кредитом?

6. Дайте визначення іпотечному кредиту.

7. Які об’єкти належать до іпотечного кредиту?

8. На чому ґрунтуються кредити під заставу цінних паперів?

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. IV. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів
3. Акредитація органу з сертифікації
4. Акредитив
5. АКРЕДИТИВ
6. Акредитив та його форми
7. Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості
8. Аналіз ефективності кредитних операцій
9. Аналіз кредитного ризику банку
10. Аналіз кредиторської заборгованості підприємства.
11. Аналіз структури та якості кредитного портфеля
12. Аудит банківських та кредитних операцій

Переглядів: 1101