Загальна характеристика кодифікації Юстиніана

В) конституції імператорів.

Закони

А) постанови народних зборів (lex leges). Народні збори Стародавнього Риму були найвищим державним органом. Вони приймали та скасовували закони, оголошували війну та укладали мир, розглядали скарги на рішення судових органів, обирали посадових осіб, в руках яких знаходилась виконавча влада.

У Римі було три види народних зборів: куріатні (замкнені об'єднання патриціїв), центуріатні (в V-IV ст. до н. е. Сервій Тулій створив центуріатне улаштування , до яких входили не лише патриції, а й плебеї) та трибутні (збори по територіальних округах – трибах) коміції. . Рішення трибутних плебейських коміцій визнавалися законом, були обов'язковими і для патриціїв. До поч. II ст. до н. е. цей вид народних зборів став основним у Римській державі.

Процедура прийняття законів за ініціативи магістратів, схвалення сенут, прийняття зборами, а потім ратифікація сенатом. Згодом була налагоджена система голосування від кожної курії, центурії чи триби (за чи проти), один глос надавався в коміцію. В кінці І ст. народні збори припинили приймати закони, поступившись (фактично, а не формально), цим правом сенату.

Б) ) Постанови сенату - сенатус-консульти (senatus соnsulta).

У період республіки і принципату вища державна, в тому числі й законодавча, влада належала сенату, який відіграв важливу роль у державному житті Риму. Починаючи з І ст. - до сер. III ст. сенатус-консульти стають головною формою законодавства. Сенат при цьому не мав права законодавчої ініціативи і своїми постановами фактично лише оформляв пропозиції принцепсів, які на підставі своєї влади мали право проголошувати свою волю у вигляді усних або письмових промов у сенаті. У сенатусконсультах часто давалися лише загальні принципові положення, які претори повинні були відображати в едиктах. Це означало, що закон хоча юридично і затверджувався сенатом, фактично залежав від імператора.

Сенатусконсульти внесли найбільш важливі новели до сфер сімейного, зобов’язального та спадкового права. Так, наприклад, у 46 р. н. е. вийшов сенатусконсульт (sc. Velleianum), який заборонив усім жінкам ручатися під страхом недійсності запоруки за будь-якими угодами.

Починаючи з другої половини III ст. н. е. сенат почав втрачати свої позиції, повертаючи їх лише у часи політичних криз, а в епоху домінату фактично перетворився на міську Раду Риму.

Від часів абсолютної монархії (домінату) правотворча діяльність повністю зосередилась в руках імператора як єдиного і необмеженого законодавця. Ще раніше Ульпіан зазначав: «Те, що вирішив принцепс, має силу закону», сам «принцепс вільний від обов'язку (додержуватися) закону» (Д. 1.4.1; Д. 1.3.31). Всі інші форми правотворчості в цей період фактично припинилися.

Зміцнення імператорської влади при-вело до того, що з’явилась нова форма законодавства— імператорські постанови (конституції) (constitutions principum), чотирьох видів:

- Едикти (edictа)імператорів являли розпорядження, як правило, з питань публічного права, що були обов’язковими для тих осіб, яким вони адресувалися. Едикти зберігали свою чинність на весь час правління імператора і діяли після його смерті, доки їх не відміняв наступний імператор.

- Рескрипти (rescriptum)— письмові висновки імператора, що давалися як відповідь на будь-яке особисте звернення однієї зі сторін спору або на лист відповідного органу. Спочатку рескрипт не мав сили судового рішення і відображав юридичні погляди імператора, але вже з II ст. н. е. набував сили закону з конкретної справи.

- Мандати (mandatum)— інструкції, що давалися імператором по-садовим особам з адміністративних та судових справ. У період домінату цей вид конституції втратив своє призначення.

- Декрети (decretum)— особисте рішення імператорського суду на підставі усного розгляду, як у першій інстанції (в особливих випадках імператор вирішував їх особисто), так і в апеляційному суді.

Однак першим офіційним зібранням конституцій був Кодекс Феодосія, прийнятий східноримським імператором Феодосієм II (402-450 pp.). У ньому знайшли відображення зміни, що сталися в державній і приватноправовій сферах рабовласницької держави.

3. Едикти магістратів.У період республіки поширеною формою римського права стають едикти магістратів, передусім преторів. Завдання преторів полягало у наданні допомоги консулам, а за відсутністю останніх претори виконували їх обов'язки. Для здійснення своїх функцій і в межах своєї компетенції претор перед вступом на посаду видавав едикт, в якому викладав правила судочинства, обов'язкові для всього населення і самого претора протягом року. Вдосконалення права, наприклад, відхід від формалізму (відчуженняособливо важливих, цінних речей вимагалось виконання певного формального ритуалу – манципації, питання спадщини заміжньої доньки).

Едикти магістратів, насамперед преторів, були джерелом утворення особливої системи правових норм, що дістала назву преторського права.

4. Консультації юристів (діяльність правознавців) – юриспруденція. За найдавніших часів юристами були жерці - служителі храмів (понтифіки). Вони становили замкнену касту, юридичні знання тримали в глибокій таємниці, консультації надавали за певну винагороду. Так тривало досить довго, доки Гней Флавій, син вільновідпущеника, не вкрав книгу, в якій містилися позови та інші відомості про закони, і не передав її народу. Пізніше вона дістала назву jus civile Флавія. На знак подяки народ обрав Флавія трибуном, сенатором і курульним едилом (Д. 1.2.7). Після обнародування Флавієм позовів юриспруденція поступово почала переходити до рук світських юристів. Однак найвищого розквіту римська юриспруденція досягла за часів принципату, коли центр правотворчої діяльності було перенесено від преторів до правознавців. Претори як демократичний інститут республіканського Риму не вписувалися в межі принципату, вони поступово втрачали авторитет, нормотворчу активність.

Оскільки юристи мали велику повагу, Август для надання стійкості своїй владі вирішив залучити їх на свій бік. Найвидатнішим юристам він надав право офіційних консультацій (jus publici respondendi).

Юристи, діставши таке право, давали консультації ніби від імені принцепса, спираючись на його авторитет, що надавало консультаціям офіційного характеру, а судді обґрунтовували свої рішення, приймаючи їх як обов'язкові. В такому союзі були зацікавлені обидві сторони - і принцепси, і юристи. Принцепси через авторитет юристів дістали опору своєї влади та активних провідників політики.

За умов станових протиріч юристи засобами права зміцнювали рабовласницький лад, вишукували нові рішення правових колізій повсякденного життя, правові засоби задоволення потреб обігу, що швидко розвивався.

Практика надання окремим видатним юристам права офіційного тлумачення законів тривала до V ст. Однак із встановленням абсолютної монархії правотворча активність їх помітно занепала. В 426 р. було прийнято закон «Про цитування юристів», згідно з яким в основу судового рішення можна було покласти твори Папініана, Павла, Ульпіана, Гая, Модестіна і тих юристів, на кого вони посилались.

Таким чином, за часів принципату діяльність юристів одержала формальне визнання як самостійна форма правоутворення (джерела права), а це призвело в подальшому до того, що центр правотворчої діяльності перемістився від преторів до юристів, характерною особливістю діяльності яких було пристосування застарілих юридичних форм до розвитку економічних відносин та створення нових юридичних конструкцій.

Джерела пізнання римського класичного правастановлять літературні джерела, до яких належать:

інституції (institutio)—підручники римського права для студентів, зокрема Інституції Гая (II ст.);

коментарі (commentarius)—тлумачення права або творів іншихюристів. Найбільш відомі «Коментарі до едикту» Павла, Ульпіана; «Коментарі до Законів ХII таблиць» Гая;

дигести (digesta)— збірники висловів юристів минулих часів, зокрема «Дигести» Юліана;

регули (regulae) —збірники коротко сформульованих юридичних правил,афоризмів і прислів’їв;

збірники казусів, зокрема «Питання» Цельза, Помпонія , Африкана, «Відповіді» Папініана;

монографічні твори римських юристів, які висвітлювали певний інститут права, зокрема «Про іпотеки», «Про казуси» Флорентина Гая.

Найважливіша в римській історії кодифікація пов’язана з ім’ям імператора Юстиніана (527–565 рр.), який прагнув до створення єдиної правової системи, тобто упорядкування законів, що накопичились за багато століть, та творів римських юристів. З цією метою було запроваджено перегляд положень, що містилися у джерелах римського права, відбір тих із них, які б відповідали потребам часу, усунення між ними суперечностей.

Сьогодні кодифікація– один з основних способів систематизації (впорядкування) законодавства, який полягає у прийнятті єдиного нового закону, зміст якого складають як нові норми, так і положення прийнятих раніше законів або кодифікованих актів, які з уведенням у дію вказаного нового закону втрачають чинність.

Юстиніан: «уся генеалогія законів, яка сягає корінням часів заснування міст Рима та Ромула, настільки заплутана, що розширилася до безкраю і опанувати її не дано ніяким природним даруванням людини». У ХVI ст. Кодифікація Юстиніана називалася Звід цивільного права (Corpus juris civilis).

Кодифікація здійснювалася спеціальними законодавчими комісіями протягом понад 30 років (528–565 рр.), наслідком роботи яких стало видання спеціальних збірників:

529 р. Кодекс Юстиніана (Codex vetus). Комісія працювала над цим збірником під головуванням блискучого юриста Трібоніана— квестора священного імператорського палацу в період із 13.02.528 р. до 7.04.529 р. шляхом перегляду всіх попередніх кодексів, усіх постанов, які видавалися після створення цих кодексів. комісії було надано право змінювати первинну редакцію постанов, скорочувати їх текст за рахунок тих положень, які вже не відповідали умовам часу, поєднувати постанови і таке інше.

533 р. Дигести (digesta) ( або Пандекти (рandectae). До комісії зі створення Дигестів, яку очолив також Трібоніан, увійшло 4 професори академій та 11 адвокатів. Головним завданням було вибрати найкращі фрагменти із творів класичних римських юристів (І–III ст. н. е.) і поєднати їх таким чином, щоб скласти логічний збірник, який був би придатним для використання діючими суддями та адвокатами-практиками. Комісією було досліджено 2000 творів 39 видатних римських юристів і видано збірник, який складався з 50 книг.

За своєю будовою кожна з 50 книг поділялася на титули, які мали свою назву (їх було три), включали фрагменти, що містять назву, в якій зазначається ім’я юриста; твір, з якого береться фрагмент та параграф.

Внутрішня системи Digesta включає: загальну частину, зокрема кн. 1 трактує загальні питання права, містить короткий нарис історії права і публічне право; у кн. 2–46 розглядається приватне право, зокрема питання речового права— кн . 6–8; зобов’язальне право— кн. 9–19; особисте право та сімейне право— кн. 23–27; спадкове право— кн. 28–38.Усі інші книги,крім книг47і48,що стосуютьсякримінального права та процесу, а також кн. 47 (тит. 14 та наступні) і кн. 50 (тит. 1–11 та 15), що мають своїм предметом окремі інститути публічного права, а саме адміністративне право, право імунітету, по-сольства тощо, є доповненням до різних частин вказаної внутрішньої системи. Титул ХVI кн. 50 «Про значення слів» являє собою тлумачний словник римських юридичних термінів, а титул ХVII цієї ж книги «Про різні правила середньовічного права» містить роз’яснення забу-тих термінів часів, коли діяв Закон ХII таблиць та преторський едикт.

Інституції.Реформи,які Юстиніан проводив у праві,не моглине торкнутися проблеми викладання самого права, яке здійснювалося на матеріалах, що не були узгоджені з оновленим законодавством Юстиніана, зокрема за підручником Гая (Institutionеs). Тому було вирішено створити новий підручник і з цією метою комісія у складі того ж Трібоніана і професорів Теофіла і Дорофея у 533 р., користуючись Інституціями Гая, Ульпіана, Флорентіна і Марціана, Кодексом Юстиніана та Дигестами, розробила підручник, який дістав назву Institutiones imperials і в подальшому використовувався не тільки за своїм основнимпризначенням, а й як діючий закон, яким мали керуватися суди.

За своїм змістом це був невеликий твір, складений за зразком Інституцій Гая, в якому коротко викладалося право часів Юстиніана. Institutiones imperials складалися з 4 книг: 1 кн. містила загальні положення про систе-му римського права, джерела, положення щодо правового статусу осіб, а також інститутів сімейного права; 2 кн. присвячувалась речам, праву власності і володіння, узуфруктам і сервітутам, заповіту; 3 кн. містила положення зі спадкування за законом і зобовязальним правом, включаю-чи різні види контрактів і квазіконтрактів; 4 кн. присвячувалась зобо в’язанням з деліктів, системі позовів, преторських інтердиктів, екстраор-динарному судовому процесу і державним злочинам.

534р. —оновлена редакція Кодексу Юстиніана(Codex repetitae praelеctionіs);

565 р. Новели(лат. novellae—нове).Відомо,що після виходуCodexvetus, Digesta, Institutiones, Codex repetitae praelеctionіs Юстиніан прожив ще 30 років, видавши багато постанов, які, безумовно, змінювали законодавство, тобто вносили зміни до виданих ним же джерел. Указані постанови були зібрані в окремий збірник вже після його смерті. Так, збірник новел, який дістав назву Novellae («нове»), було видано професором правознавства Юліаном. У подальшому він розглядався як остання частина Зводу цивільного права. За змістом новели є законами, але містять й інструкції. Переважно новели торкаються проблем церковного та публічного права, але є й такі, що розглядають приватне право, зокрема питання спадкування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та види джерел римського приватного права	\|	Соціокультурна парадигма періоду

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.